"Нам выпала огромная честь сразиться за Украину".Так сказав Командир, за яким я пішов на війну

Автор: Роман Загородній

У лютому він чесно попередив: "парни, мы едем в самую зарубу. Будет сложно. Кто не готов, говорите сейчас. Всё в порядке, я пойму". Тоді з нашої групи ніхто не відмовився і не відмовлявся потім, хоча "заруб", в які ми потрапляли, було вдосталь.

Чому?

Він завжди йшов першим. Особисто обирав і перевіряв позиції, мав плани Б, знав війська поруч і наскільки на них можна було покластись. Він власноруч забирав 300- і 200-тих, забезпечував нас припасами, а якщо потрібно: засідав у кущах з гранатометом чи накладав турнікет пораненим чи викликав вогонь БТР-а на ворожого снайпера.

Він був справедливий. Покарання могло бути суворим, але мало виховний ефект. Водночас, слова "дякую" і "вибач" не були рідкістю. Пригадую, як під шквальним вогнем він під’їхав в нашу посадку тільки щоб подякувати за результат і дати більше "можливостей" робити смерть ворогам.

Він мислив свобідно. Ми змінювали тактику, розбирали помилки, вигадували щось нове. Ми були наче ті вільні козаки, які з’являлись зненацька, насипали добряче, і кивали п’ятами за хвилину до пакету "Градів" у відповідь. Широкополі степи півдня, кургани, вітри — ці глибинні архетипи треба відчути, їх складно передати.

Він цінував життя солдат. Ми знали, що він не дасть покласти людей на вівтар марнославства. Коли інші підрозділи несли необґрунтовані втрати звільняючи один населений пункт на півдні, наш виконав поставлені завдання без втрат. Коли нас відправляли в найгарячіші бої на сході, в нас були підготовлені дороги відходу. Ми ризикували, але завжди розумно.

Він мав добре серце. Його посмішка миттєво нейтралізувала будь-яку образу, а страшенно смішні жарти качали прес не гірше спортзалу. Він піклувався про інших на діях, а не словах. Він залишався Батьком для своєї сім‘ї та став Батьком для нашої.

Він покладався на нас. А ми віддавали йому взаємністю.

Я давно збився з рахунку, скільки ворогів ми знищили. Тільки в крайньому зіткненні наш підрозділ ліквідував 11 танків/БМП і до роти піхоти.

І це зі зброєю, яка, як нам жартома казали, є "не калибр для этого направления".

Два тижні тому він загинув.

Загинув Лідером штурмового підрозділу, в найзапеклішому місці фронту, будучи поряд з нами.

Його звали капітан Ясенко Дмитро Андрійович.

Воювати за Україну — це дійсно велика честь, Дмитре Андрійовичу.

А воювати за неї разом з Вами — було подвійною честю для мене.

Нехай Всевишній простить Вас і благословить найкращим місцем.

===

У Дмитра залишилась дружина і маленька дитинка, яка має проблеми зі здоров’ям.

Хто має можливість підтримати родину, ось картка дружини:

4790 7299 3259 6216

Марічка Ясенко (дружина)

Роман Загородній