Дмитро Хвиля: Рівень і якість бронежилетів як був в 14-му, таким практично зараз і залишається. Ми досі на сталі. Наче третій світ

Автор: Тетяна Ніколаєнко

3 вересня під час контрнаступу на Херсонщині загинув колишній директор ТОВ "Українська броня" В’ячеслав Наливайко. Він дуже любив і вірив у те підприємство, яким керував. "Українська броня" першою в Україні перейшла на використання в бронежилетах кераміки та надвисокомолекулярного поліетилену.

На згадку про Наливайка Цензор.НЕТ вирішив розповісти, як в 2014 році волонтери почали робити бронежилети, що з того вийшло, звідки черги по  броники і чому їх так дратує слово "сталь".

Про все це виданню розказав керівник компанії Дмитро Хвиля.

- Як вам спало на думку займатися бронею, бронежилетами, касками? Що спонукало? Чи мали ви взагалі якийсь стосунок до кераміки, поліетилену, текстилю чи чогось подібного?

- Це хороше питання, тому що ні – не мав відношення до виробництва, до броні, до текстилю. Перша іскра була, думаю, десь зверху від всесвіту. У 2014 році на Майдані 20 лютого, коли вийшли снайпери… До цього, як і всі, я займався іншим – і газету видав, і у відкритому університету брав участь, і забезпеченням якимсь. Але коли всі усвідомили, що реально відбувається, почали стріляти снайпери і міліція – було теж питання, як я можу бути найбільш корисним. Очевидним стало – треба захищати життя людей. Я не знаю звідки – я не був у мілітарі, в ігри не грав. Але я знав слово "бронежилет". Я його загуглив. І за лічені години ми почали займатись вже бронежилетами.

- Ви спочатку займалися доставкою чи одразу вирішили, що це буде виробництво?

- Я, насправді, не планував цим займатися. В останні дні Майдану ми виробили перші бронежилети. Зібралися просто натхненні, але недосвідчені дизайнери, інструктори і пошили перші бронежилети. Але Майдан закінчився на наступний день. Тому наші бронежилети поїхали в Харків, де були сутички, а потім схід.

- Скільки відшили тоді?

- Здається 20 з чимось штук, але це були надскладні жилети. Тому що метал, який ми змогли дістати, це були такі плитки 10 на 15 чи 10 на 10 від старих радянських бронежилетів. Вони називалися афганські броніки, титанові. Там плити накладалися по принципу чешуї, внахльост. Це була надскладна конструкція. Треба було передбачити, як має бути правильний нахльост. Тому дизайнери ламали голови десь 5 днів… Але ми все-таки доробили їх, хоч Майдан закінчився, і потім, як я вже сказав, вони роз’їхалися по різних містах. Я не планував цим займатися. Але інформація про те, що в нас є броніки, розлетілася інтернетом, хтось перепощував. Коли почався Крим, тоді вперше почали люди з моєї групи звертатися: "Дмитре, люди у нас просять бронежилети, зроби щось".

Я дуже швидко зрозумів – це є дуже важливою роботою. Якийсь, дуже короткий час, це було волонтерство. Але дуже швидко це переросло – я не люблю цього слово – в бізнес. Але нам потрібно було розвиватися, закуповувати матеріали і так далі. Тому - нарешті я дійшов до відповіді на попереднє питання - з самого початку ми шили. Зрозуміло, що на початку це було значно менш професійно і досконало, ніж ми робимо зараз. Але від початку ми виробляли.

-Але щось ви завозили?

-Імпорт з’явився через якийсь час, коли ми зрозуміли, що сталь – це не ок. В Україні інакшої можливості не було, тому якийсь час був імпорт. Але в кінці 14 року ми прийняли рішення починати наше виробництво шоломів. Тому що тоді ситуація в Україні була – була одна компанія-монополіст, яка постачала дуже низької якості продукцію. Її, звісно, ще було і недостатньо при цьому всьому. Ми завжди тримали планку і досі її тримаємо по виготовленню найякіснішою, найтехнологічнішої, найкомфортнішої продукції. Ми не компромісимо. Ми ніколи не були найдешевші. Але ми використовуємо суперякісні матеріали. Бо тут всі деталі дуже важливі.

- Як змінилася ваша робота з 24 лютого? Чи були у вас якісь запаси? Чи готувалися до росту замовлення, можливо, були запити від Міноборони або підрозділів ЗСУ?

- Ми були серед тих, хто не вірив, що це може статися, тому ніяк стратегічно до цього не готувалися. З боку Міністерства оборони нам ніяких натяків не надходило. 24 число, в перший же день, приїхали якісь представники ЗСУ і ми віддали все, що було.

- Скільки?

- Кілька десятків комплектів.

- Тобто ви не так багато виробляли?

- В той період – так.

- Я знаю, що у 2020-2021 було провалено держзамовлення по постачанню бронежилетів навіть на той склад ЗСУ, який був на той момент. Відповідно питання: чи брали ви участь у тендерах, чи були якісь замовлення?

- Ми брали участь у тендерах, але перестали в 2014 році.

- Чому?

- Серйозне розчарування. Я казав, у нас принцип – це якість і технологічність. Принцип прийняття рішення на держзамовленнях – це низька ціна. Тому ми могли робити дешево, але принципово так не хотіли. В Україні є один монополіст, він закриває всі потреби. Крапка. Держава не зацікавлена, щоб з’являлися нові. Відповідно рівень і якість бронежилетів як був в 14-му, таким практично зараз і залишається. Ми досі на сталі.

Чому ніхто не ставить питання: а як в Америці чи як в НАТО? Це ж очевидно. О, а у них не сталь. А чому не сталь? Тому що це вага і небезпека. Тобто нема якоїсь державної стратегії і програми правильної щодо регулювання чи забезпечення, що вони хочуть. Немає прагнення, що вони хочуть найкраще. Але я вірю, що зараз час змін. Зараз час усвідомлень. Я вірю, що наступні роки ми будемо переодягати повністю наші Збройні сили. Змінювати як важке озброєння, так і амуніцію. Я вірю, що ми станемо крутіші.

- Зараз у вас уже з’явилися якісь державні замовлення, чи продовжуєте працювати індивідуально?

- Є індивідуальні державні замовлення, ті військові частини, які піклуються про своїх підопічних, вони до нас звертаються напряму і замовляють.

- З розмови в цеху я так зрозуміла, що виробництво у вас є не тільки в Києві, а і в інших містах…

- Так, ще є кілька в Україні.

- Можете цифру назвати?

- Та ні.

- Чому?

- Ну… я думаю, це неважлива, нецікава інформація.

- В перші дні війни з Києва ваші співробітниці евакуйовувалися. Як швидко відновили виробництво?

- Ми повернулися сюди на початку травня. І відновили відразу. Якісь мікрозапаси тканини були, щоб перший тиждень пропрацювати. А потім діставали матеріали і продовжували, продовжували, продовжували.

- Я розумію, що повномасштабна агресія не тільки змінила наше життя. Вона повністю змінила логістику. Тому що раніше товари могли приходити і морем, і літакам, і залізницею або фурами, то зараз ці шляхи обмежені. Як взагалі ситуація з отриманням того, що називають розхідним матеріалом, починаючи від матеріалу для бронепластин і закінчуючи тканинами?

- Логістика сколапснулася на всіх рівнях у всіх державах. Хочу нагадати, що світ у лютому ще розгрібався від ковіду, тому що тоді ще не все відновилось. Логістика і наявність матеріалів були повністю зламані. Війна створила неймовірну величезний попит не тільки для України, а і для всіх країн на виробництва всього, що використовується на війні - від тканини до металу. Тому черги на фабриках матеріалів колосальні. Деякі по пів року.

Наприклад, стропа, по ній у нашого американського постачальника ще місяць тому вже було все розписано до січня. Ми вклинилися на грудень. У грудні нам будуть відвантажувати. Але ми паралельно ще десь перекриваємось. І так в дуже багатьох напрямках. Кераміка, з якої робляться плити, надвисокомолекулярний поліетилен – так само, все в дуже обмежених кількостях.

- Ви берети товари в Штатах, Європі чи Китаї теж?

- Китай в тому числі. В 2019 році ми вивели нашу компанію на американський ринок. Це дозволило дивитися на все – не лише на ринок збуту, а на всі процеси більш - глобально. Тобто раніше ми були ось, а тепер ми розуміємо і знаємо, як працює ця індустрія в усьому світі. Ми знаємо де, які фабрики, технології, хто саме виробник, коли поставки і таке інше. У нас є партнери, ми виготовляли в Америці плити, щось замовляли в Європі, в Іспанії в тому числі в Китаї.

Зараз ми віддали перевагу Китаю з двох простих причин. Це ціна. Тобто на ті ж гроші ми забезпечуємо в середньому в 2, інколи в 3 рази більше. Люди можуть собі дозволити – тому що наші основні замовники і донори - це фонди. У них є певний капітал. На ці ж гроші вони можуть отримати більше. Зрозуміло, що ми як патріоти і професійний виробник – ми гарантуємо якість. Всі партії сертифікуються.

Тому це не той страшний Китай, який поганий і дешевий. Це великі фабрики, напівдержавні з мільярдними обігами. У нас є люди на фабриках, які займаються контролем якості. У нас тут по приходу є завжди контроль якості. І також це непересічна продукція. Це наші розробки. Тобто вони на нашою рецептурою виготовляють продукти. Це не просто купи-продай. Всі продукти – нашої розробки. Чи то плити, чи то шоломи. Ми їх довго-довго розробляємо і потім кожній фабриці кажемо, як це потрібно робити. Тому ми до них ставимося не як до продавців – це наші аутсорс-фабрики, умовно кажучи. Вони під наше замовлення це роблять.

- Я так розумію, що ви не берете на плити сталь. Тобто ви повністю перейшли на кераміку?

- Кераміка і високомолекулярний поліетилен. Це єдині композити, які працюють у світі. Знову кажу, що сталь – у нас, у москалів і країнах третього світу.

- Ви сказали, що американці вам пришлють товар лише в грудні. А решта? Я розумію, що є якась велика затримка. Але буквально сьогодні прочитала пост жінки, яка чекає від вас бронежилети з 23 липня. Якщо замовити зараз бронежилет, скільки доведеться чекати?

- Залежить від продукту. Ми завжди намагаємось дати реалістичну картинку. Для вашого розуміння: у нас майже нічого немає в наявності. Тобто у нас все замовлено наперед, у нас люди замовляють наперед. В середньому ми зараз називаємо термін 30-45 днів. Але зараз ситуація буде змінюватися.

Дуже важко, практично неможливо зараз це планувати. З матеріалами, наприклад, - в сенсі закупівлі матеріалів – ми розібралися. Ми розміщуємо на декількох фабриках. Фабрики не дуже підводять. Інколи підводять. Але зараз найбільша проблема – це логістика. В Польщі зараз на в’їзді в Україну 50 км черга з фур. Серед яких декілька наших.

Саме оформлення імпорту в Україні також дуже непередбачуване і проблемне. Від держави дійсно немає ніякої підтримки і це погано. Бо ми могли б насправді зекономити дуже-дуже багато часу для потрапляння подібної важливої продукції на передову.

- Буквально нещодавно вашого директора В’ячеслава Наливайка. Він загинув на війні. Він був єдиний, хто пішов чи ще хтось з ваших співробітників пішов воювати?

- Слава Наливайко загинув героїчно 3 вересня, минулого тижня ми його ховали. Ще пішов Влад – наш дизайнер, якого ми зустріли на прохідній. Але з часом, його командир, дізнавшись, чим він займається, відправив його назад. Він сказав, що він потрібен тут.

- Оскільки більшість співробітників жінки – чи багато ви втратили персоналу через те, що люди змушені були тікати?

- На початку війни 100% людей виїхали з Києва. Коли ми повернулися до виробництва 100% повернулися, за винятком одної співробітниці, у якої зовсім маленька дитинка.

- Я так розумію, те, що нам розповідала керівники цеху Оля, у вас тут і жінки з Харкова знайшли роботу.

- Так. Зараз ми даємо роботу декільком людям-переселенцям з Харкова, Чугуєва, з окупованих (Бердянськ) або раніше окупованих територій.

- А в Києві складно було знайти швачок?

- У Києві швачок складно знайти в принципі. Саме тому нам довелося іти в інші міста з виробництвом. В останні кілька років ми докладали дуже багато зусиль для пошуку швачок і співробітників. Але якось у Києві їх немає. Не з наю, з якої причини – чи то це малооплачувана і непопулярна робота, чи їх тут не вчать. Плюс у нас вимоги значно вище, ніж просто швачки, яка шиє звичайний текстиль – штани, куртки чи плаття. Це спецодяг, це жорстка тканина. Тому нам далеко не кожен підходить.

- Робота організована в одну зміну, в дві?

- Зараз ми піклуємося про психологічний стан наших співробітників. Тому працюємо в нормовані робочі години з вихідними. На початку, зрозуміло, було по різному, але добровільно.

- Чи думаєте ви про розширення виробництва? Чи є сьогодні запит від держави, міністерств -Мінстатегпрому (поки він існує) і міністерства оборони.

- Ми постійно працюємо над розширенням нашого текстильного виробництва, наших можливостей текстильного виробництва. Але також ми прийняли стратегічне рішення буквально пару тижнів тому – відновлювати наше виробництво керамічних плит і шоломів. Тож зараз ми готуємо до запуску це виробництво, замовляємо обладнання. Ми, до речі, відкриті до співпраці, стратегічних інвесторів, щоб робити це масштабніше і якісніше. Тому що ми віримо в те, що робимо – і ми готові нести цей вогонь, щоб пояснити Міністерству оборони і українцям в цілому, якою має бути броня.

- Як у вашому особистому досвіді відбулося це приймання? Тому що очевидно не можна вийти на вулицю, схопить першого пересічного закрійника і сказати: слухай, ти шив броніки коли-небудь? Як краще?

- Правильна розробка – це у нас постійно кругообіг, у нас є наші дизайнери і конструктори. Але вони постійно, дуже тісно співпрацюють з користувачами, тобто з воїнами. "Тут маленька штучка, тут тре", і так далі. Це постійний процес консультування.

- Наскільки зараз попит перевищує пропозицію?

- Моя позиція, що забезпечення правильними бронежилетами наразі в Україні закрито не більше, ніж на 5%. Тобто це керамічні композитні плити, які були подаровані Америкою, Заходом, і ті, на жаль, в недостатній кількості, які імпортували ми. Це не більше 5%. Тому який має бути попит? Я вважаю, шо має бути 95%.

Якщо говорити про нас, то у нас черга 1,5-2 місяці може бути. Попит значно-значно більший. Тому що зараз пройшла стадія - вона закінчилась за відчуттями десь у червні - коли людям було потрібно дати хоч щось. Коли всі кулібіни варили рейки і різали сталь і шо попало. Зараз люди займаються апгрейдом, вони покращують свою амуніцію.

-Напевно все-таки ще не всі розуміють, чим кераміка краще за сталь. Давайте пояснимо.

- Вся річ у вазі. Різниця між керамічними плитами і сталевими, якщо брати один рівень – четвертий – ДСТУ, за пару плит – це три кілограми. Тобто сталева десь 3,5 кг, керамічна – 2,2-2,3. 3 кг на плечах – це дуже суттєво.

Ви, напевно, теж чули ці розповіді, коли солдати не завжди одягають бронежилет, бо ти щохвилини втрачаєш свої енергію, маневреність. І в результаті – ефективність. Тобто ти, в тому числі більше наражаєш себе на ризик. Звісно, бронежилет потрібен. Він важливий.

Але 3 кг щодня - люди втрачають дуже-дуже багато своєї ефективності. Тому якщо торкатися цієї теми, не хочу звинувачувати міністерство оборони чи хто має стандартизацією цієї продукції. Але можна уявити, наскільки б наше військо було б більше ефективне, наскільки б ми краще працювали і менше б мали втрат, якби кожна людина носила на собі на 3 кг менше. Наскільки в спинах наших бійців було б гриж і протрузій.

- Зараз ще є такий нюанс, що у війську стало значно більше жінок. І треба враховувати фізіологічні особливості жіночого тіла, в тому числі, і коли виготовляєш жіночий бронежилет.

- Абсолютно. Це і про форму, але також і про вагу. Якби всі військові були 100-кілограмові накачані хлопці, думаю, 3 кг були б не дуже суттєвими. Але коли ти жінка. Навіть я – 70 кг. Сталь, 30 хвилин і я вже дуже хочу її зняти. Навіть 15 хвилин, дуже хочу її зняти.

- У 18 році ви презентували свою бронекуртку. Після того робили якісь інші розробки? Бачили, що відшиваєте ще якісь сорочки для військових.

- Зараз сорочки є один з найбільш популярних виборів військових. Бронесорочка захищає ті області, які не захищає бронежилет. Це плечі, руки, частково ключиці і спина. Тобто збільшує площу захисту відсотків на 70.

- Я так розумію, що цей той поліетилен, який захищає від осколків?

- Надвисокомолекулярний поліетилен.  І при цьому вона майже нічого не важить, ти її не відчуваєш. В’ячеслав Наливайко, до речі, був дуже великим поціновувачем цієї сорочки. Куртка – це було в серії бронеодяг. Для міста в невійськові часи для певної категорії замовників спецслужби вона мала сенс. Але зараз все більш військове.

- Ви сказали, що будете відновляти виробництво шоломів. Воно було зупинено?

- В 2015 році ми стали першим за часи Незалежності виробником, новим виробництвом, яке запустилося, по виготовленню шоломів і плит. Ми його тоді запускали з ілюзією, що ми хочемо допомогти державі Україна і Збройним силам. Забезпечуючи високого рівня продукцією. Але потім зіткнулися з реальністю, що якість не є головним показником. Відповідно ми в 2016 році згорнули наше виробництво, зрозумівши, що ми тут непотрібні. Через пару років ми переключилися на американський ринок, тому що якість там значно більше цінують. Але з того часу ми зайняли нішу номер один бренд для професіоналів - тих, хто розуміється на якості і піклується про своє спорядження.

- Це були якісь приватні охоронні структури?

- В тому числі. Служба безпеки брала у великій кількості. Військові підрозділи так само. "Азов" - наш постійний клієнт. З самого початку вони піклуються про спорядження своїх людей. Як військові, так і служби правопорядку.

- Давайте ще трохи про вас – в житті до броні ви чим займалися? Ви дорогою до цеху сказали, що на крипті заробляли? Ви айтішнік?

- Ні, на крипті не те, що заробляв. Це було не до броні. Просто в якийсь момент я вчасно інвестував, коли вона росла. А… до броні…не люблю слово підприємець, entrepreneur значно краще. З самого початку я почав вигадувати якісь цікаві хороші речі. Моя перша компанія була в музичній індустрії. Я влаштовував заходи, продюсував молодих, талановитих артистів, мав рекорд-лейбли. Потім почав рух в ІТ, але потім трапився Майдан і дуже не заплановано ми стали виробництвом.

Ми його запустили в 2014. В 2015 відкрили виробництво з ілюзією участі в держтендерах. А в 2016 його закрили. Потім я переїхав у Сполучені Штати. Це допомогло в 2019 році запустити компанію в Америці. З 2019 року по сьогодні це бізнес, який росте, розвивається з величезним потенціалом. Нашу продукцію там дуже люблять і дуже цінують.

- 24 лютого ви були в Україні чи ні?

- Ні, я до 24 лютого, на початку лютого… де я був? Я був у Європі, мав справи. Насправді я з 16 року дуже мало часу в Україні. Маленькими епізодами. Саме на початку війни я не був в Україні. Але я декілька місяців працював віддалено. Працював на Перемогу, зрозуміло. Мені здавалося, що так краще. Тому що тут багато зовнішніх факторів, які заважають, а там я міг собі дозволити 18 годин на день волонтерити-волонтерити-волонтерити.

Дуже багато розбудовували, різні ініціативи. Тобто ця діяльність у мене особисто займала лише якусь невелику частину. Я побудував кілька волонтерських платформ. В тому числі проробили роботу з легіонерами, з іноземцями. Ми допомагаємо їм приїжджати в Україну, адаптуватися в Україні, вступати долав Збройних сил. Можу скинути посилання, якщо цікаво. Ще декілька платформ. Але з часом, у травні я відчув, що те, що ми будуємо, розвиваємо, вже треба бути тут на місті. В травні я повернувся.

- Волонтерство – це дуже добре. Але ти можеш волонтерити лише тимчасово, бо тоді з чого ти живеш, якщо ти весь час тільки волонтериш? У волонтерство ж не закладений відсоток на утримання волонтера?

- Да. Я думаю, в майбутній версії України буде передбачене міністерство волонтерів і будуть навіть передбачені зарплати волонтерам. Тому що волонтери – це громадські діячі чи соціально-відповідальні активні люди. Вони дуже потрібні. Їхня крутість в тому, що вони самоорганізовуються. Вони правильно відчувають, що, де і як потрібно. Вони в результаті вирішують безліч задач, проблем, які державний апарат через природу своєї діяльності, з якихось причин не може виконати.

- У вас було в одному з дописів на Фейсбуці, що ви могли заробити 15 млн дол., але ви віддаєте по собівартості, правильно?

- Думаю, дійсно, ви дуже праві. Дуже важко волонтерити, коли ти не можеш закрити свої базові потреби: житло і їжа. Я вважаю, що нам пощастило мати надійну фінансову модель. Пощастило, що це було не в Україні, це було не заробляння в Україні. Це був американський бізнес, який дав нам дохід. Це дозволяло нам щиро бути волонтерами і довго не думати про гроші. Ту кількість, яку ми поставили в перші 6 місяців, ми постачали по собівартості чисто. Якби ми продавали її по ринкових цінах, навіть не спекулятивних, прибуток становив би 15 млн дол. Це ті гроші, які ми інвестували… ні, задонатили в Україну.

- 15 млн – це дуже великі гроші, які можна вкласти. Виникає питання звідки? Це ж не донати.

- Ми практично не збирали донати, якісь невеликі суми нам відправляли і ми просто цю амуніцію передавали. Але ми співпрацювали з різними фондами, іншими приватними організаціями, хто мав можливість забезпечувати бронею.

- У вашому інтерв’ю була згадка про доброчинця, який заплатив чи дав гроші на 7 тис. плит, здається так. Не скажете хто?

- Це компанія. Вони просили не називати. Пів мільйона доларів вони дали в перші дні. Просто так. Незнайомі люди. Тоді все так працювало.

Якщо говорити про гроші, які я не заробив. Це дуже резонує зараз з моїм відчуттям. Більше того. Для мене це якоюсь мірою був шлях очищення. Тобто перехід від стандартної пластичної капіталістичної реальності, в якій ми всі живемо, до щирого волонтерства. І це при тому, що я не мільйонер. У мене таких грошей немає. Але я себе відчуваю добре.

 Тетяна Ніколаєнко, Цензор. НЕТ

Фото: Олександр Полодюк