Сонячний янгол України, позивний Красивий. Пам’яті добровольця Віталія Киркача-Антоненка

Автор: Євген Кузьменко

Живі теплі очі; каштанове кучеряве волосся; вишукані, рафаелівські, лінії обличчя. Цей хлопець був дуже вродливою людиною. А як усміхнеться – то очей було не відвести. Порівняння з янголом народжувалося саме собою.

Але у пам`яті всіх, хто його знав, Віталій Киркач-Антоненко залишиться насамперед завдяки своїй душевній красі. Бо був мужній, щирий, щедрий, багатогранний. Гармонійний у всьому. Причому з юних років.

Згадує молодша сестра Віталія, Юлія Киркач:

"Мій брат був дуже талановитою людиною. Починаючи зі шкільних часів, брав активну участь в олімпіадах і конференціях. Йому дуже добре давались хімія, фізика, математика. Як відповідальний братик завжди допомагав мені у навчанні, а батькам - по господарству. Обожнював дивитися мультики та фільми. Полюбляв спорт та туризм, займався на той час брейк-дансом. З хлопцями організовували батли і з задоволенням танцювали. Мав гарне почуття гумору та акторський хист. Був привітним, добрим, а ще напрочуд гарним.

Юля і Віталій, дорослі

По життю був активістом, хоробрим та справедливим, любив Батьківщину та нашу рідну мову. І цей список можна продовжувати...".

Віталій і його майбутня дружина зустрілись у 2004 році, коли він вступив на біологічний факультет ДонНУ, де Наталка вже навчалась. Віталію було 17, його коханій – 19. Тоді якраз гриміла передвиборча кампанія; майже всі в місті були за Януковича. Всі – але не ця пара.

Наталка Киркач-Антоненко: "Спільні патріотичні погляди об'єднали нас, і на такому міцному фундаменті розпочалось наше кохання. Чому патріотичні? Тут варто пояснити. Я зі Слов'янська, а Віталій - з села Майдан Слов'янського району. В обох наших родинах нас виховували патріотами. У Віталія був дуже гарний вчитель історії, який також вплинув на його патріотичне виховання. Наші предки жили на Донеччині і Харківщині задовго до голодомору; в наших родинах немає жодної людини, яка б приїхала з московії на нашу рідну Україну після цього страшного геноциду. Ще навчаючись в ДонНУ, Віталій брав активну участь у русі з надання вузу імені В. Стуса. Відвідували проукраїнські заходи в Донецьку, і далі - у рідному Слов'янську. Завжди відвідували акції пам'яті жертв Голодомору, Героїв Крут та інші. У нас велика збірка книг на тему історії України. Віталій чітко розумів, що боротьба за незалежність нашої рідної України ще попереду. І ця боротьба буде омита кров'ю героїв".

Після Помаранчевої революції Віталій активно займався громадсько-політичною діяльністю у Донецьку та Слов`янську, куди, закінчивши університет, повернулося і зайнялося підприємництвом подружжя Киркач-Антоненків. Принагідно Віталій багато читав, малював, брав участь у проукраїнських заходах.

 Святкування першої річниці визволення Слов’янська в 2015. Віталій – перший ліворуч

А у 2014 подружжя стало ще й волонтерити. Частину свого прибутку виділяли для армії.

…Час спливає швидко. Хоча як вимірити відчуття часу в умовах війни, та ще й в регіоні, де ця війна не була віддаленою тиловою історією? Адже для Віталія і Наталки, для їхніх рідних і близьких, протистояння України з Росією було цивілізаційною боротьбою і щодня било по нерву самого їхнього існування. У такі часи один день для людини – за тиждень: воюють і гинуть друзі, шаленими темпами змінюється життя навколо, добро і зло змагаються просто перед твоїми очима…

24 лютого 2022, коли Путін офіційно напав на Україну, для Віталія Киркача-Антоненка не було питання про те, яким має бути його особистий вибір. Він пішов добровольцем у тероборону Слов`янська ще за два тижні до повномоштабного вторгнення.

"Він казав, що зараз іде останній бій трьохсотрічної війни з російською імперією – розповідає Наталка. - І що ми перемагаємо".

Цю перемогу і наближав на фронті Віталій. Служив стрільцем, але разом з побратимами виконував різні завдання - в тому числі і по мінуванню лісових доріг впритул до позицій ворога, щоб не дати росіянам вийти з оточення під час наступу наших військ.

При тому і на війні він залишався самим собою. Згадує Юрій Скицький, позивний М’ясник - друг, з яким воювали 8 місяців і який був поруч, коли Віталіка поранило:

"Проще сказать, чем Виталик не отличался от других. Во всем он видел позитив и практически всегда был в приподнятом настроении и полон энергии. Был очень коммуникабелен и не имел комплексов; я ему всегда говорил, что он с #бонцой - и это его еще больше веселило. Вот один из примеров: идём на СП 2км в полной амуниции, за рекой стоят кацапы, слышна работа вражеской арты. Поворачиваюсь – а Виталя фотографируется в цветах!..

Вообще, вести фото и видео съемку у него очень хорошо получалось; в особенности скрытую. Однажды он одел баф вместо шапки, а часть волос вынул поверх бафа. С тех пор я его называл кукурузина – просто потому что выглядел как нераскрытый кочан".

"О чем его ни попросишь, - продовжує Юрій - он всегда поможет. Это если услышит и запомнит, потому что абстрагироваться от всего он умел удивительным образом.У него есть фотография на фоне подсолнечника – на этой фотке непонятно кто ярче!

Знаете, таких, как Виталик, в мире, - единицы. И я рад, что эти 8 месяцев провел рядом с ним".

Віталій Киркач-Антоненко і Юрій Скицький: друзі на війні

Про унікальність Киркача-Антоненка автору цього матеріалу довелося почути від різних людей. Як і про вроду Віталія – зовнішню та внутрішню. Усе це було настільки очевидним, що про те, який позивний має отримати наш герой на війні, від початку не було жодних дискусій. Згадує його побратим Юрій Масольд, позивний Німець:

"Свій позивний Віталій отримав в перший же день. Всім новоприбулим ставили питання про те, під яким позивним його записувати. Коли це спитали у Віталія, він і слова не встиг вимовити, бо наш побратим Арафат перший викрикнув:"А він просто красивий!" На що комбат відповів: "Да я це і сам бачу". Ось так і став він Красивим.

Віталій був дуже цікавою людиною, ми з ним багато розмовляли. Пам’ятаю, коли почали виходити на перші бойові завдання за Сіверський Донець (ми були групою прикриття у саперів, а заодно і тягнули на собі міни), він завжди ретельно готувався до виходу. Дуже часто наші чергування збігалися, і я, відстоявши свою зміну, обов’язково залишався поговорити з Віталієм. Він розповідав, як познайомився з дружиною - і в його розповіді було стільки ніжності до Наталки! Розповідав про походи, в які вони ходили; про те, як з дружиною почав займатись волонтерством; ну, і просто про життя. Віталій завжди був з телефоном в руках, він все знімав - і тому в нас залишилось багато фото і відео з наших виходів. Коли на початку листопада він поїхав у Київ, я дуже за нього радів, бо з відпустками в нас дуже складно, і всі тільки про це і мріяли - а тут цілих 7 днів…".

У ці дні відпустки Віталій побачився з дружиною. Зустріч була надзвичайно важливою для обох і тому, що до цього від кінця лютого подружжя бачилося тільки одного разу, в Слов`янську, у серпні. Тоді, хоч місто майже щодня і обстрілювали десятками С-300, Наталка завагітніла.

Тепер вони дізналися, що у них буде дівчинка. Обидва були щасливі, милуючись фото з УЗД. Від їхніх спільних фото цих днів зараз щемить серце: на них – стільки любові і радості від зустрічі…

Розповідає волонтер Ірина Солошенко:

"- Віталій - один з Героїв нашої майбутньої книги "From the Flame we born/Із полум'я зродилися".

Колись ми перетиналися з ним по волонтерських справах у Слов'янську в 2014/15 роках, на початку війни.

Коли восени ми шукали Героїв, я, мабуть, невипадково натрапила на сторінку Віталія, вже з фронту. Він був такий антипод війни. Веселий, сонячний. Я запитала його - чи він не хоче допомогти нам в нашому благодійному проєкті. Він одразу погодився, але сказав, що це буде складно – з огляду на інтенсивність боїв на їхньому шматку лінії фронту.

І коли вдалося вибити йому відпустку, він був щасливий.

Щасливий побачити на УЗД свою донечку вперше, дізнатися що це дівчинка, побути зі своєю коханою дружиною Наталею.

У мене зберігається відео, яке вони вдвох з Наталею надіслали мені відразу після відвідин лікаря.

Вони все повторювали - Ми такі щасливі. Такі щасливі..."

То була остання їхня зустріч.

8-9 листопада на Сватівському напрямку були дуже важкі бої. По наших працювала ворожа артилерія, танки і піхота. Ворожі позиції були дуже близько до українських.

Останнім часом Віталіку, рядовому солдату, доручили бути керівником групи. З чим він, відповідальна людина і сміливий воїн, успішно справлявся. Та ще й записував відеонариси про бойові дії. Оцей, останній, зробив за кілька хвилин до своєї загибелі.

9 листопада, близько 12 години, поруч з їхнім окопом розірвався один зі снарядів. Всі хто був поруч, отримали контузію. Віталію ж уламок влучив у кевларовий шолом, і той не витримав.

Побратим Юрій Скицький намагався надати медичну допомогу, але поранення було, як сухо пишуть у офіційних документах, не сумісне з життям.

Важко передати той біль, яким відгукнулась ця новина у серцях дружини Віталія, його рідних, друзів, побратимів. Цей біль, смуток і жадоба помсти були скрізь у стрічках українських соціальних мереж і в день його поховання у рідному Слов`янську.

Що ж залишилось після Віталія на цій землі? Та дуже багато чого: відео, фото та пости у Фейсбуці, спогади людей, які його знали. А ще – його творчість, адже Киркач-Антоненко вкладав душу в усе, що любив. Розповідає Прохор Антоненко:

- У Віталіка було надзвичайно багато талантів, які він розвивав. Це, в першу чергу, малювання і гончарство. Перші його картини були намальовані ще до війни. Віталік брав участь у художніх виставках минулого року. Продовжував малювати і в окопах. А після війни планував стати художником.

Друге захоплення останніх років - це гончарство, його роботи будуть зберігатись у родині".

Ну, і найголовніше – усі ми чекаємо народження доньки Віталія. Як її зватимуть? От що каже Наталка Киркач-Антоненко:

"Коли Віталій загинув, я вирішила назвати донечку на його честь. І хоч вона ще зовсім маленька та живе у мене під серцем, я її вже називаю Віталіною".

Щасливого тобі майбутнього, маленька Віталіно! Твій тато сонячним янголом боронитиме тебе з неба.

Для всіх, хто може та хоче допомогти сім`ї Віталія Киркача-Антоненка - ось реквізити:

Картка Приват Наталія Киркач-Антоненко 5168755472556121

Цільова банка Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/778zy2fQKb

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"

Фото та відео: архів сім`ї Киркачів-Антоненків, фотограф Mina Sorvino