Фоззі з ТНМК: У нас бас-гітарист - у Нацгвардії, гітарист - в ЗСУ і Фагот у добробаті

Автор: Євген Кузьменко

Інтерв’ю з Олександром Сидоренком з гурту "Танок на майдані Конґо" ледве не зірвала повітряна тривога.

Група російських літаків в надцятий раз піднялася в повітря з російських та білоруських аеродромів – і кореспондента "Цензора" разом з купою народу висадили з вагону на станції метро "Осокорки", що на лівому березі Києва. А тим часом у вареничній на правому березі столиці очікував Фоззі, з яким ми домовилися зустрітися одразу після закінчення європейського благодійного туру ТНМК.

Втім, тривога тривала недовго - і невдовзі кореспондент вже їхав далі. Вимушене сидіння в укритті він використав цілком концептуально – слухаючи у навушниках пісню "Крокуй до укриття", коротеньку хіп-хоп інструкцію ТНМК для дітлахів на випадок бомбардувань. І тому, вже тиснучи Фоззі руку, привітав його так:

"Про свою безпеку дбай,

ЗСУ допомагай!

Про свою безпеку дбай,

ЗСУ допомагай!

Подивись наліво,

Подивись направо,

Слава Україні!

Героям Слава!".

Сашко посміхнувся, я увімкнув диктофон. Інтерв`ю розпочалося.

- Які країни об’їхали і скільки концертів відіграли у цьому вашому турі по Європі?

- 29 концертів у цьому турі було, 9 країн: Польща, Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Франція, Швейцарія, Італія, Словаччина, Австрія.

- Гарна вибірка. Скільки грошей зібрали, куди їх спрямували?

- Спрямування - ще в процесі. Скажімо, я займаюся закупівлею дронів і аптечками. А щоб порахувати, скільки грошей зібрали, треба звести разом всі витрати. Тому що десь зали давали безкоштовно, десь ми їх орендували. Ми возили весь свій апарат, звук. Як, до речі, і в попередніх турах; у вуличних – теж.

- А який відсоток брали собі (хоча б для організації туру)?

- Думаю, в ідеалі все вийде десь на 50%.

- Цей тур ви востаннє грали в давній уже концепції різдвяного вертепу.

- Так. І, можливо, Владу Сіваку, який організовував цей тур, простіше було домовлятися за зали. Бо ми багато грали в таких красивих старовинних церквах. Тому, можливо, він подавав їм це як якусь українську різдвяну традицію.

- А це знахідка! До речі, під час туру виникали якісь проблеми?

- У кількох країнах ми не могли казати, що збираємо гроші.

- В яких і чому саме?

- Взагалі концертів було 70-80. Були концерти, на яких ми не могли збирати гроші. Кажеш слово "армія" - і вже поліція стоїть. Я тоді жартував, що ми збираємо гроші для тих, кому подобаються зелені кольори. Тут же додаючи, що це не має стосунку до політичної ситуації (посміхається. – Є.К.). Або ми не могли грати більше трьох пісень поспіль на вулиці в Німеччині.

- ?!!

- Бо в Німеччині якщо отримуєш дозвіл на акції і маніфестації - а це фактично маніфестації - то там не могло лунати поспіль більше 10 хвилин музики. Вони стояли, казали: стоп! Ви забагато граєте. Ми зупинялися, виходили якісь активісти, які штовхали тези. Ми їм підігравали під ці тези – бум-бум-бум, щоб зберігати атмосферу концерту… Потім кажуть: знову грайте.

І були міста, в яких були "звичайні" концерти, і були міста, де вони слідкували з секундоміром і показували нам "стоп".

- Halt!

- У нас є пісня "Ми смішили бога". В ній Фагот робить таку штуку - він каже: торкайтесь неба. Такий рух всього натовпу.

- І що – німецькі копи одразу напружувалися?

- Ні-ні, напружувався я - тому що щоразу хотів пожартувати про "хенде хох". Але втримувався.

- І правильно робив. Вони б цього б не зрозуміли.

- Наші б зрозуміли.

- У тих країнах, де відбувся тур, який відсоток українців/українок в середньому був у залі? 90%?

- Наші приводили місцевих. І були концерти, на яких було більше місцевих.

- Навіть так?

- У Чехії наприклад. Я ж по реакції розумію, як реагують; розуміють мене чи ні.

- Як це змінювало тактику вашої взаємодії з публікою?

- У таких випадках між піснями були перекладачі. Ті гасла, які ми штовхали, вони перекладали. Це якраз був той концерт, на якому опинився президент Чехії.

- Бачив у тебе на ФБ відео, де ти співаєш з дітлахами під сценою, а потім у кадрі опиняється Президент Чехії Петр Павел.

- Дітлахи - це дитячий український хор, який виступав після нас. Наш гітарист звернув мою увагу на те, що вони стрибають під сценою, і я вирішив теж дати їм мікрофон. Там далі була огорожа, і за нею вже публіка стояла. А вони під сценою стрибають. Петр Павел до них підійшов; я у цей момент його не бачив. Потім хтось скинув це відео…Він, до речі, стояв у черзі по каву разом з усіма. Наші техніки з ним фоткалися.

- Що на концерті скандували чехи, як реагували?

- З чехами, поляками проблем немає. Загалом у нас бувають випадки - я це називаю "сеанси українотерапії" - коли підходять люди, ми з ними говоримо, вони розповідають різні історії про ставлення, скажімо так, на низовому рівні - хто з чим стикається. Але ж ми реагуємо на ставлення урядів. Чехія і Польща – це країни, які найбільше переймаються нашою ситуацією.

- А в Угорщині ви не виступали?

- В Угорщині ти спробуй отримати дозвіл на виступ. 5 разів ми виїжджали, з них тричі пробували дорогою зіграти в Будапешті, щоб улаштовувати логістику. І жодного разу не змогли!

- В українському суспільстві є зрозуміле ставлення до влади Угорщини, до Орбана і всієї цієї камарильї. Але ж і там наших біженців багато. І їм теж треба якось допомагати.

- Я теж слідкую за новинами - і розумію, що там, наприклад, є проєвропейськи налаштований мер Будапешту. І, здавалося, ми хотіли б зіграти в Будапешті, пробували, але або там такі ціни виставляють за оренду залів, що ми розуміємо, що не вишкребемо навіть в 0. Тому що бували зали, які доводилося орендувати дорого.

- А в яких країнах відсоток українців на ваших концертах був найвищий? Мабуть, у Німеччині?

- Так, у Німеччині. Наприклад, грали ми у клубі в Ганновері – там був біток повний. І там раптом з’являються десь 10 арабів, які намагаються проштовхатися до бару. І вони взагалі нічого не розуміють! Я такий розмірковував: може, треба, щоб Фагот їм англійською або французькою щось сказав? Але потім думаю: та ні, вони просто не розуміють, де опинилися.

- А то ще ляпнеш щось на зразок "хенде хох".

- Так, про добре подумати – це не для мене (посміхається. – Є.К.).

- А взагалі є якісь правила, що на концертах можна робити, а що – категорично не можна?

- В кожній країні ці правила свої. Наприклад, у Польщі. В усіх країнах, ми починали концерти з пісні "Історія України" за 5 хвилин. В усіх - окрім Польщі.

- Розумію, чому; є там один гострий фрагмент про відносини з Річчю Посполитою.

- Нас попередили. З одного боку, "пани польські" – це питання до Артема Полєжаки (який, сподіваюсь, зараз оговтається після поранення). Це ж його текст, не мій. Але нас ще у найперший виїзд у Польщу попередили…

- Ну, так, бо зараз між народами - таке єднання після багатьох років суперечок відносно історії…

- Так, нащо загострювати. Треба бути розумнішими. Або наприклад, в усій Європі,… коли ми граємо тут вертеп, я виконую роль сіоніста з пейсами. Він такий у мене добророзсудливий. Тобто він не негативний персонаж, як у класичному трактуванні вертепу. Але там нас одразу попередили, що нам спалять автобус, якщо ми будемо демонструвати цього персонажа. Ніхто навіть цих жартів не буде оцінювати.

- Ще якісь нюанси можеш назвати?

- Коли ми вперше грали в Гаазі, на вулиці, не можна було збирати, робити аукціон, продавати мерч. Я завжди кажу - можна вивести людину з харківського базару - все одно Харківський базар з людей не виводиться (посміхається. – Є.К.). Тому ми якось знаходили якісь варіанти. Використовуючи мозок і чинне законодавство, можна обійти чинне законодавство і досягти своєї мети.

- Якими ти побачив українців на концертах цього туру?

- Перші 40 хвилин - я це називаю "очі Бембі".

- Ох, можу собі це уявити.

- Я розумію, наскільки їм важко; з якими проблемами вони стикаються і наскільки вони поранені. Перші 40 хвилин концерту йде на те, щоби їх заспокоїти, розкрити. У них заслон, розумієш? І треба, щоб цей заслон розійшовся. І потім вже, коли проходить приблизно година концерту , вони починають посміхатися, реагувати, співати. Нашою мовою це називається "перша година концерту йде в пісочок".

-Який відсоток українців на концертах становили жінки?

- Десь відсотків 70, іноді - 90

- Решта була ті, хто вже давно там працює?

- Ті, хто давно працює, плюс айтішники - це якраз цільова авдиторія для коштів. А щодо біженців… я ж сам знаю, у мене так само в Німеччині дружина з дітьми – що вона зможе кинути?

- І як їм там?

- Важко. Я особисто ніколи не коментую. Ну просто так… важко. Що біженці можуть кинути? 5 євро.

- Які все одно – на вагу золота.

- Да. Або монетки. Але у нас в акустичній програмі є пісня "Все по 8 гривень". І я їм штовхаю таку штуку, що ми беремо кількістю, перебираємо на себе функцію держави. Бо будемо відверті: наша держава була хвора ще до війни. І оскільки ми вільні люди, а не імперці, нам головне зберегти державу, а не імператора. Нам все одно, хто у нас імператор. Нам головне зберегти Україну. І ми зберігаємо в будь-якому місці світу. Як канадська діаспора.

- Так ти, виявляється, дипломат! Класно сформулював.

- До мене в Швейцарії після цього підійшла посол, каже: молодець.

- Відчула, мабуть, споріднену душу. Щодо Швейцарії: нашим біженцям там важко, бо ж ціни…

- Так, я знаю. Коли нам кажуть в готелі, 30 євро за сніданок – ми такі: та ні, ми вже краще в Італії поснідаємо на заправці. Нас багато їздить, 17 людей. Тому ми казали: пацани, сьогодні ми не снідаємо…

- 17 людей?! Блін, за сьогоднішніми мірками ви – майже Pink Floyd з їхніми двома літаками.

- Нас восьмеро на сцені. І мерчу багато продавали. Якраз поки все рахується, за мерч ми купуємо дрони.

Я не люблю збирати абстрактні донати. Тому нам пощастило; я іноді жартую зі сцени, що таке враження, що цим займалися маркетологи, оскільки у нас бас-гітарист - у Нацгвардії, гітарист – в ЗСУ і Фагот у добробаті.

"В БУДЬ-ЯКОМУ ЄВРОПЕЙСЬКОМУ МІСТІ КАЖУ: ПО-ПЕРШЕ, НАВЧАЙТЕ ДІТЕЙ, ЩО ЖОДНОЇ ВІРИ МОСКАЛЯМ НЕ МОЖЕ БУТИ НІКОЛИ. А ПО-ДРУГЕ - ВБИВАЙТЕ ЇХ УКРАЇНСЬКИМ УСПІХОМ В ЄВРОПІ"

- Дехто з читачів неодмінно спитають: а чому ж вони не на фронті? Їх що, командування відпускає на зарубіжні гастролі?

- Відпускають завжди важко, але поки все вдавалося, нехай і в останній момент - буквально в останню годину перед кордоном. Ми їхали і не знали, наприклад, чи будемо грати в повному складі – чи відпустять басиста. От зараз частина гітариста готується висуватися на Схід - якщо будуть концерти, доведеться щось вигадувати.

- А ти – волонтер, який нині закупає дрони і аптечки.

- Так. І я пояснюю, що у кожному турі ми адресно збираємо. В попередньому турі ми збирали на мікроавтобуси для ЗСУ, Нацгвардії, і харківського ДСНС. Ми їм тягач купили, фуру.

- А цього разу на що збирали?

- На аеророзвідку під Бахмутом, на тепловізори для Нацгвардії і тактичні аптечки моїм Згуртованим. Ми приїхали, а підрозділ Фагота, у якого все було нормально – раптом пише, що у них великі втрати по дронах. І замість аптечок я починаю купляти дрони підрозділу Фагота. І тут частина бас-гітариста, яка під Слов’янськом має втрати в дронах, каже: так, тепловізори поки не треба, давай дрони. І от зараз бас-гітарист побіг забирати вже шостий, мабуть, дрон. Це дуже хороші дрони по 5 тисяч євро. Це ті Мавік-3Т з тепловізорами; там 52 чи 54-кратна оптика, зум. Тобто вони можуть – я ж не фахівець, це гітарист цього навчався – вони не для збросу; вони для розвідки, наведення. Тобто вони над нашою територією підіймаються і завдяки великому зуму і тепловізору можуть вночі визначати цілі.

- Хоч ти і кажеш, що не фахівець з дронів – у будь-якому разі ти вже більше знаєш, ніж більшість з нас.

- Я б не хотів цього знати, але доводиться. І тому ми мусимо ще цього тижня, окрім цих шести дронів, ще 3-4 дрони купити. І я не знаю, як ми будемо вирішувати тему з тепловізорами і аптечками. От ми завтра граємо концерт на День добровольця. Я вже поїхав би до Франківська, якби не цей виступ. Треба буде розбиратися з аптечками. Але пощастило із зустрічами на концертах. У Кельні просто в гримерці сидів з ноутом такий чувак, організатор Олексій…

- О, я люблю такі розповіді про "випадкових" гарних людей.

- …Хороший концерт був, такий важкий переїзд, сніг з Берліна. Ще й я за кермом. Кажу: все, в Амстердам завтра я не за кермом, відпочиваю. А поруч сидіть чувак з ноутбуком, щось собі: бам-бам-бам.

Розговорилися. Виявляється, у них благодійний фонд. Знаєш, зараз вже 3 українці – це не три гетьмани, а три благодійні фонди.

- Гарний афоризм, треба запам`ятати.

- Щось заговорили. Він каже: давайте ми щось вам дамо. А у нас фінал в Братиславі; діджею нашому треба було забрати машину сестри в Дюсельдрофі, це така діагональка. Як кажуть у футболі, - другая. А нам вже треба їхати туди. І тут вони кажуть: ми вам зібрали вантаж; тільки у дівчинки, яка цим займається, ковід. Вона з ковідом вам закуповує, заїдьте. І ми з діджеєм забрали.

- Класна історія, давай ще.

- Друга зустріч у Відні. В попередньому турі концерт був на площі, зібралося багато людей. А цього разу – зима, і все постійно вибудовувалося з колін. Врешті-решт ми виступали в такому маленькому ресторанчику. Зрозуміло, що маленькі збори, мало людей. І тут на концерт приходить Борислав Береза з дружиною. І от ми сидимо в гримерці, щось собі святкуємо. І він почув, як я розповідаю про аптечки. А сенс в тому, що в наших аптечках більше компонентів. Розумієш, коли рік тому у Франківську ми починали складати аптечки, прийшов військовий медик і сказав: пацани, айфаки ці натівські – це добре, але в них своя специфіка. У них явно поруч є медик, і якщо що - евакуація на гелікоптері. У них там евакуаційні фаєри.

- Тобто ці їхні аптечки – не під нашу війну.

- Так. І тому ми виходили з того, що поруч може не бути лікаря, і так далі. Тому там у нас є засоби від шлунку, від температури. Окрім суто тактичної медицини, ми ще збираємо пакет загальної медицини, який в теорії боєць має прикинути собі в наплічник.

І от я про це розповідаю - що у нас більше компонентів, і так далі. І Береза наступного дня оголошує збір у себе в телеграм-каналі.

- А підписників у нього – ой скільки…

- …і збирає нам 321 тисячу гривень за добу. А це компонентів - десь на 80 людей, якщо реалістично – на роту.

- До речі, ми наприкінці цього інтерв`ю поставимо номер рахунку. Стільки, як Береза, не зберемо, але… То ти одразу скажи, на що будемо збирати.

- На тактичні аптечки.

- Добре. Продовжуй.

- Береза збирає ці гроші. І тут одразу хвиля –соціальні капітали працюють. Хтось йому пише: є 15 тисяч підсумків під аптечки. А з підсумками у нас торік було ну просто жахливо – купиш у Китаї, вони йдуть 2 місяці… Потім замість 500 приходить 50, якось так…

І от у мене був один з моментів щастя під час війни - коли я склеїв тему, що харківський виробник "Криза"– це якраз вони шиють нам ці худі - хоче повернути виробництво під Франківськ. Я думаю: алілуя, зростається! Кажу: а давай ти будеш шити нам підсумки під аптечки, як нам треба, саме під наш розмір? Ми можемо сказати: так, наступного тижня, 1 сантиметр ширини прибираємо. – Окей.

І наступна партія іде. І ми не залежимо більше від підсумків. І це таке щастя! Але є військові підрозділи, от тільки зараз був запит, вони кажуть: нам не треба загальна медицина, у нас є. Нам потрібні менші. І ми зараз готуємо вже штурмові аптечки, які на стегно кріпляться, а не на пояс.

- Ой, дивись, міністр Резніков забере тебе, як Дейнегу з "Повернись живим", собі у заступники…

- Резнікову, до речі, ми подарували нашу бейсболку гурту. І він у ній був на Рамштайні!

- Радий за нього. Повернімося до історії з підсумками.

- Береза мені розповідає: 15 тисяч підсумків. Я кажу: це просто промислові дози і нам не потрібні такі маленькі підсумки. Я маячу Таті Кеплер (відома авторитетна волонтерка. – Є.К.), тому що скільки можна користуватися чарівною дівчинкою, від якої я постійно виходжу з двома ящиками протягом всієї війни? Я кажу: Тато, може, нарешті я тобі стану в пригоді? Треба тобі 15 тисяч підсумків? Вона каже: візьму. Я їх контактую з Березою, вони переправляють. І тут мої маячать мені з Франківська, що є запит на маленькі аптечки, зайди. Я зайшов до Тати, взяв два ящики, надіслав. Сьогодні маячить мені: візьми ще 800. Зараз ми договоримо - і я побіжу до Тати брати ще 800 підсумків.

До чого я веду? Маємо маленький концерт у Відні, від якого в принципі треба було відмовлятися, але оскільки там все поруч – Прага, Брно, Відень, Братислава – вирішили: та зіграємо в ресторані! Збори маленькі - але трапляються Береза, збір - і потім відлунням приходять Таті 14 тисяч підсумків для аптечок і мені тисяча. Так і живемо…

- Ти розповів дві волонтерсько-логістичні історії. Розкажи 1-2 історії про оцих бембі, які приходили до вас на концерти.

- Була така жінка з дитиною; підійшла після концерту, здається, в Любліні на вулиці. Я там на лавочці сидів, ховався, курив. Вона підійшла і каже: слухай, я пів року нікого не обіймала. Можна, я хоч тебе обійму? Я встав, ми обійнялися. У неї такі мокрі очі. І вона пішла мовчки з дитиною кудись в темряву.

- Оце як подумати – що на гастролях можна гарного зробити для цих людей, наших біженців? Можна гроші зібрати для їхніх чоловіків, татусів, які воюють. Можна - заспівати пісень, підняти настрій. Здається все? Ні! Можна ще просто обійнятися, щоб мамі з дитиною стало легше.

- Ми завжди наголошуємо, що ми не політики і не будемо притягувати за вуха, що от обов’язково повертайтеся - ви дорослі люди, тільки вам вирішувати. Ви вільні люди.

Але, по-перше, де б ви не були, в будь-якому місті - навчайте дітей, що жодної віри москалям не може бути ніколи. І друге: давайте домовимось. Я і мої друзі – кожний на своєму місці у загальному ланцюгу - знаємо, як вбивати росіян. А ви - вбивайте їх українським успіхом в Європі.

- До речі, і українською мовою – також.

- Так. Бо в їхній парадигмі ми ж якісь 404-ті. Так от. Росіяни не винесуть нашого успіху. Тому вивчайте мови, нові професії. Так, це майже неможливо, але ви зможете. Давайте домовимось, що ми всі мусимо стати кращими версіями себе за 23 лютого 2022 року.

- Поговорімо про творчість під час війни. Я тут розпитую наших музикантів про те, як пишеться під час війни. І є такі, у кого з новими творами кепсько. Writer's block. А у когось - навпаки розквіт творчості. Судячи з кількості пісень ТНМК, створених з початку війни, ви належите до другої категорії. Причому реагували на дуже різні сторони цієї війни.

Чи і у вас є певні проблеми з тим, як реагувати на це все у піснях?

- Перші місяці ми були розібрані по різних містах і країнах. Ми не те, що не писали музику, але ніхто і не слухав.

- Як і багато хто з нас.

- Потім вже якось психіка призвичаїлася. Якось ти починаєш реагувати. І ми почали писати матеріал. Просто більшу частину цього матеріалу ще не випустили. Це традиційна проблема, що ми приїхали. От зараз я тиждень у Києві, через концерт я їду не сьогодні, а завтра ввечері. А потім буде якийсь наступний виїзд (якщо нас зараз випускатимуть). А матеріал, який записаний ще восени, - ми ще його не видали. Бо треба відео знімати зараз, візуали пісень.

Короче, кілька спільних пісень вже записано місяців по 9, але ми їх досі не випустили, тому що цим треба займатися, а нам нема коли. Люди, з якими записували, воюють. І у нас немає часу. Зараз повернулися, щось спробуємо вже показати. Тому що там саме пісні, написані під час війни. Я їх умовно називаю "Пісні комендантських годин".

- Гарна назва для альбому.

- Рік тому ми мали випускати новий альбом – "Ватру Блек", другу частину. В травні випускати - і їхати в тур. Ми зрозуміли, що альбом, який не про війну, нікому зараз не потрібен.

- Як це зрозуміли, думаю, дуже багато ваших колег. Але що з тим матеріалом тепер робити? Зрозуміло, відкласти. Але чи воно потім запрацює?

- Воно не запрацює. Тому що відчуття часу буде втрачено.

З іншого боку - най це буде найбільшою проблемою.

- Тоді поговоримо про ті воєнні пісні, які все-таки вийшли. У мене, мабуть, вже нерви розбовтані, але мене довела до сліз маленька ваша пісня-інструкція до малюків "Крокуй до укриття". Це не шедевр світової культури, але ви великі молодці, що це зробили. Бо цей репчик – він дітлахів і навчає, і підбадьорює.

- Це молодець Світлана Ройз. Ми виїжджали того дня в тур - і тут Світлана, з якою ми разом вчилися в Аспенівській програмі, а Аспен – це крута спільнота) каже: 1 вересня, треба зробити таку пісню. А це вже ранок і ми їдемо вночі. Я заїжджаю до Фагота і кажу: що ми зможемо за годину? – Ми нічого не зможемо за годину, ти знаєш, ми група, яка по пів року робить один трек. Особливо зараз, коли люди розкидані.

Я кажу так: беремо вступ з Історії України, ось текст Ройз. Я його зараз з двох дублів начитую. Ти зараз сам, навіть не відправляючи в Харків на студію, його зводиш. У нас лишається 30 хвилин - і відправляєш.

- В такому стилі Джон Леннон робив "Give Peace A Chance". На колінці накатав пісню-маніфестацію, нагнав нашвидкоруч в студію людей – і вони там всі у нього щось кричали…

- Будемо відверті: Джон Леннон є Джон Леннон. А щодо "Крокуй до укриття" - це була пісня на колінці зроблена. І за одну ніч Олександр Корешков намалював до неї такий простенький мультик.

- А звідки ті дітки, які співають у хорі?

- Ми поїхали - і лишили прохання до дитячого хору, не знаю до якого. Вже потім Фагот надіслав запис - і ми його відправляли теж в дорозі - десь на заправці.

- Клас.

- Тобто в цій історії не було ніякого держзамовлення. Це ініціатива хорошого дитячого психолога.

- А воно відчувається, коли йде від серця.

Йдемо далі. Пісня "Дивись, куди йдеш" - теж про те, що варто бути обережним на деокупованій території. Тільки це пісня для людей усіх віків. Ну, може, трішки більше для молоді.

- Ми люди дорослі, відповідальні – і розуміємо, що йдеться не лише про деокуповані території. Мінування - тим більше сучасними технологіями, дистанційне мінування - було мінування з нашого боку.

- Це теж треба розуміти. І ще гірше підірватися на своєму. Так от, ця пісня виникла, бо ви читаєте новини?

- Ні, це вже була ініціатива ДСНС. Вони побачили "Крокуй до укриття" - і захотіли подібну пісню.

- Сашку, скажи, а після Бучі, Ірпеня, після Бородянки – перелік довгий - не хотілося написати щось, сповнене несамовитої люті?

- Фагот просив про якийсь такий трек рік тому, у квітні. Він просив жорсткий. Я написав. Він сказав: це не жорсткий, це жорстокий. Тоді за мемом цього фашика донецького, який постійно довбив про "як цвєточкі росіянє", я написав текст пісні. Але ми з неї нічого не зробили – і я просто виклав її у Фейсбук.

- Я вже сказав, що багато у кого з наших музикантів на війні відкрився цілий фонтан творчості. А що тобі сподобалося зі зробленого колегами за минулий рік?

- Для мене пісня війни – це "Червона калина", коли Pink Floyd…

- …використав несамовите трактування відомої пісні Хливнюком. Хоча – побуду трішки снобом - соло Гілмора там не найкраще.

- Ну, ти розумієш, це просто інфопривід. Я фанат Pink Floyd, подвійник Pink Floyd батьківський пам`ятаю…

- І я пам`ятаю. Я тоді крутив носом і казав: це ж без Вотерса, де глибина?!

- А тепер (іронічно посміхається. – Є.К.)?

- А тепер кажу: шляхи господні незбагненні… І тепер без цього г*ндона - класно.

- "Червона калина" – це просто інфопривід. Я ж кажу, що в "Бумбокс" це друга співпраця з Pink Floyd.

- Багато хто з наших етнографів-пуристів досі морщиться і каже: він її, зараза, так переспівав, що старі версії тепер і не сприймуть…

- Слухай, а державний гімн України – він хіба не має версії, трактування і так далі?

- О, це класний контраргумент.

- Він же теж змінювався. 1865 рік, перша версія, Перемишль. І коли в Перемишлі на потяг сідаєш в Україну, розумієш, що тут же перший гімн було виконано. Там зовсім інший текст, і так само мелодія. Тоді йшлося про те, що мелодія нашого гімну дуже схожа на якусь сербську мелодію. Але ж ми тепер не будемо її змінювати?

- А ти чув, як наш гімн у виконанні грузинами а капела ставили під час нещодавніх протестів у Тбілісі?

- Так, чув. Там смішно, вони палилися на якихось закінченнях. Бо спочатку я слухав- і думаю: о, як чисто! А на закінченнях вони спалилися (посміхається. – Є.К.).

До речі, нам зараз теж пропонують до Грузії поїхати з вуличними концертами збирати кошти.

- А чи дадуть дозвіл? Ти читав, що їхній прем’єр проквакав про Україну?

- Знаю. Я за Грузією слідкую дуже ретельно і дуже давно. Щодо їхнього прем`єра - не можна ж розглядати грузинське у відриві від пострадянського і світового. Популізм же притаманний не тільки Іванішвілі. Я пам’ятаю, в Грузії ми з Фаготом їдемо разом з "Мгзавребі" (відомий грузинський гурт. – Є.К.) у таксі, і таксист починає розповідати, що от зараз Іванішвілі прийде - і все буде добре. А Саакашвілі взагалі вірменин…

- А не хочеться нині з "Мгзавребі" зробити щось таке, до чого у обох гуртів ляже серце?

- Я, до речі, за ними в цьому сенсі не слідкував. Знаю, що Катамадзе підтримала цей протест. А от чи підтримали Мгзавребі – я не впевнений.

- Не знаю. Але загалом вони такі…обережні.

- Я чекав, коли вони підтримають нас, Україну.

- Не підтримали – принаймні, я такого не пам`ятаю. Мабуть, хочеться і надалі їздити на концерти в Росію.

- Ми ж дружили. Але я знав їхню позицію, вони знали мою позицію. Ми зустрілися якось в ліфті готелю в Дніпрі раптом. І вони знали мою позицію щодо їхніх виступів у Росії. І я знав їхню позицію - що вони не виживуть без тих виступів. Менше з тим, я слідкував, коли вони напишуть, що підтримують нашу позицію.

З іншого боку - що ми будемо пред’являти грузинам, якщо у нас після 2014 купа українців виступала в Росії?!

- У тебе в месенджерах багато листувань з хлопцями і дівчатами на передовій?

- Звичайно.

- Про що пишуть?

- Зазвичай це запити на отримання аптечок. Спочатку були запити на все. Всі займалися усім.

- Тобто це не лірика там якась. Хіба що ти перепитаєш, а вони відповідають.

- Буває, що вони дякують за щось, за якусь пісню чи ще щось, що їм потрапляє. Найкраще повідомлення - це коли люди кажуть: о, мене врятувала ваша аптечка.

Випадок був, коли Фагот (а він постійно чує зі сцени, що я про це розповідаю) каже: ну, у вас такі аптечки, а мені? Кажу: а ти мені акт підпишеш з номером військової частини? – Ну, ладно. Я йому привіз аптечку, якраз на запис приїхав восени. Сфотографував його з аптечкою: що ось все, звіт є. І тут заходять знайомі, в яких син колеги відправляється на фронт - а аптечки немає. Коротше, вони взяли фаготівську – а той хлопець через годину після вивантаження попав під обстріл. І аптечка його врятувала. Його довезли до Дніпра, до Мечникова, живим. За годину! Отаке надихає.

- А не надихає?

- А не надихає, наприклад, така історія: є товариш, який на радіо працює тут, в Києві. Вони знають, що у мене є аптечки і що якщо одна, то більш-менш просто вирішити. Відправляємо на Новій пошті, людина підписує акт і все. Я взагалі не розумію, нащо їздити на схід, витрачати гроші на пальне, щоб сфотографуватися, що ти щось передав. Мені здається, "Нова пошта" з цим більш фахово працює. Так от. І він просить, я йому відправляю. А акт не отримав. Я пишу: що з актом? – Нічого. Вже нічого. Людина загинула в день отримання аптечки, і акту не буде. І ти так сідаєш і… важко стає. Але воно ж плюс на мінус… мотивація доходить.

"ХТО МІГ УЯВИТИ, ЩО ВІЛКУЛ І ДОБКІН ШТОВХАТИМУТЬ ПАТРІОТИЧНІ ТЕЗИ І КАЗАТИ "СЛАВА УКРАЇНІ"? КЛИЧКО, ЯКИЙ КАЗАВ ПРО БАНДЕРУ, ЩО "ЦЕ НЕ МОЇ ГЕРОЇ", ТЕПЕР КАЖЕ "СЛАВА УКРАЇНІ"

- Сашку, пам’ятаю, як 8 років тому ми з тобою обговорювали ваш з Фаготом рідний Харків і те, наскільки великий там відсоток вати.

- Так, вираховували, мені потім – ох, прилітало за це…

- То було 8 років тому, країна перебувала в іншій точці простору і часу. Менше з тим. Минулий рік показав, як змінилися харків`яни. Скажи чесно, ти прифігів з того, яким виявилося твоє місто?

- Звичайно, прифігів. Знаєш, буває ефект Даннінга-Крюгера, а я це називаю ефект Добкіна.

- Блін. Хоч щось гідне буде названо іменем Добкіна. Про що йдеться?

- Знаєш, якщо гратися в естетів, які оцінюватимуть людей за станом речей на 23 лютого, тоді ми будемо нерозумні, ми відштовхнемо тих людей.

- Гарно і суттісно сказав, мені навіть стало соромно.

- …і слід розуміти, що з того боку банда "занимается темными делами". З того боку їх все одно намагатимуться відтягнути від цього - і вони знайдуть, на що образитися. На Пушкіна. Тому краще пізно, ніж ніколи. Нам слід збиратися докупи. І тому ті люди, які з ефектом Добкіна, Путін до них нарешті достукався - ракетами. Ми це бачимо.

- Про Добкіна тобі відомо тільки те, що відомо нам? Чи щось більше?

- Відповім по-харківськи: можливо, я чув трохи більше. І причому я чув про те, що він привіз снайперські гвинтівки наступного дня, коли ще не було відомо, куди хитнеться ситуація.

- Що ж, тоді я на певний час стуляю пельку. Ти розумієш, що як політичний оглядач, я багато пам`ятаю. Але війна багато змінила; зараз до всього треба підходити з іншою оптикою.

- Всі пам’ятають. Вілкул – те саме. Хто міг уявити, що Вілкул і Добкін штовхатимуть патріотичні тези і казати "Слава Україні"? Кличко, який казав про Бандеру, що "це не мої герої", тепер каже "Слава Україні"…

- Моя мама, російськомовна сумчанка, каже: дивлюсь оце по телевізору, як мені подобається Тєрєхов, він уже українською мовою став говорити…

- Цільовій авдиторії – так, подобається. Достукалися ракетами. Достукалися. Ти розумієш, українська ідея, подорожувала зі швидкістю 200 км на 10 років. Тобто вона йшла, йшла, йшла… Тому росіяни і поспішали - бо втрачали наступні покоління. І ця ситуація прискорює цей рух. Ми за один рік здолали те, на що йшло 10 років. Але для того довелося прийняти певну дозу заліза з неба.

І страшна іронія цієї війни: головний удар отримали не "бандерівські" області, а ті, що…

- ….в червоному поясі. Я в своєму подкасті сформулював нарешті питання, яке слід ставити тим футболістам, хто змінив своє ставлення до Росії: що нового ви дізналися про Російську Федерацію після 24 лютого? Тоді вони починають якось так формулювати…

- Давно був у Харкові?

- На Новий рік до мами їздив.

- Тобто світло на вулицях вже було.

- Було світло.

- Хочу процитувати один твій пост у ФБ.

Чого в цьому пості більше - суму від розуміння неспроможності зробити для ЗСУ все, чого хочеться? Чи мотивації лупати сю скалу?

- Це все одразу. І мотивація також - тому що тут донати падають. В Європі вони теж падають. Але слід покривати території, в яких грошей більше. От зараз, бачу, Бумбокси катаються по Америці. Я бачу, які аукціони хороші. Слід їздити до тих людей, в яких є гроші, які підтримують. Я тобі наведу приклад. У нас був ювілейний концерт і якраз до нього випустили подвійний вініл. Колекційний наклад. І нам як авторам дали нашу долю, 30-35 примірників. Я спочатку почав радіти, як всі пацани: так, я візьму, візьму. А потім харківський базар починає спрацьовувати, я кажу: стоп. А якщо ми в кожному місті виставимо ці диски на аукціон, то ми зможемо зібрати більше грошей! І такий кажу: стоп, вертайте взад! Фоз! Вертайте!

І ми поїхали з цими вінілами. І, наприклад, в Кельні, де я вів ту частину аукціону, я один вініл продав за 1 800 євро, інший – за 1 700. 3500 євро з двох вінілів!

- Обережне питання про політику. Ти згодний з нинішнім станом "політику на паузу"? Чи вважаєш це не зовсім правильним?

- Політики – це такі соціальні тварини, які не можуть нічого ставити на паузу. Це як в сексі - ніяк. Для них спілкування, робота з суспільством – це секс. Вони так побудовані, політики. Це все одно, що казати свиням: не рийтеся в лайні. Вони так побудовані. Це їхній хліб. Тому політики, соціологія, вони живляться цим. Що таке політика? Збіг інтересів. Наші інтереси зараз збігаються. Ми потім будемо дуже сумувати за цим періодом, коли всі наші інтереси збігалися на 95%.

- Це як на Майдані було: оце м*даки, оце правильні люди. А коли це все закінчилося - і знову почалася колотнеча…

- М*дачна багатовекторність.

- Неминуче запитання. Тебе іноді чіпляє, що хтось воює, а ти - ні?

- Звичайно.

- Чи ти твердо знаєш, що в іпостасі артиста ти зараз країні можеш принести більше користі?

- Це не мені вирішувати під час воєнного часу. Я пройшов медкомісію на початку березня - і досі відмічаюся у військкоматі Івано-Франківська. Я рядовий резерву. Якщо у них будуть інші плани на мене – що ж, нехай буде так.

- А що скаже родина?

- Як і всі родини, мабуть, буде проти…

- Наостанок поставлю запитання і від себе, і від усіх тих, кому музика допомагає долати цю війну. Яка музика нині допомагає тобі?

- Є пісня, на яку мене підсадив Фагот. Це "Breathe London". Оце пісня, яка для мене зараз номер один. Вона не нова.

- Що вона з тобою робить?

- Вона просто мене переносить в хороше. Ми їхали з Флоренції, де нам заборонили виступати, і просто ганяли її по колу.

Ми їхали в напрямку Риму. Уявляєш? Розвантажилися, поставили сцену – і тут прийшли три поліцейські, сказали: ні, не можна, тут поруч акція неофашистів, буде бійка, у вас дуже багато людей. Не можна. Ми кажемо: а можна одну пісню під гітару? Люди ж прийшли. Я ж зі скринькою до них виходжу. Ні, тоді буде заарештовано цю жінку, на яку дозвіл. І ми їдемо, ми такі злі. Така Флоренція прекрасна, а ми злі - бо не зіграли, не зібрали кошти. Це означає, що ми проїли частину того, що зібрано було в Генуї. Це ж ресурс, ресурс, ресурс!

І тут Фагот каже: а давайте послухаємо. І розповів мені, що це проєкт двох чи то новозеландських, чи то австралійських звукорежисерів. І в кожній пісні інший вокаліст. І вони там не про шоу-бізнес взагалі!

І він просто ставив цю пісню. Уяви собі: ніч, ми їдемо сільською Італією і просто слухаємо. І кажемо один одному: а давай ще раз, ще раз, ще раз. І тепер, коли мені щось хочеться, я вдягаю навушники і ставлю саме цю пісню…

Увага! Охочі допомогти Фоззі і ТНМК у зборі грошей на аптечки для ЗСУ можуть скористатися інформацією за цим посиланням: https://united.if.ua/donate

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"