Нацгвардієць Антон Шестаков: "Бахмут - це щоденна лотерея, коли шанси вижити чи загинути - п’ятдесят на п’ятдесят. Вижив - виграв"

Автор: Тетяна Бодня

Коли йдеться про оборону Бахмуту, хочеться поцікавитись у співрозмовника найдрібнішими деталями того, що там відбувається, щоб люди, які нині перебувають поза зоною бойових дій, зрозуміли, що ж насправді означає тримати це місто-фортецю. І якою є справжня ціна.

Тому з командиром роти оперативного призначення бригади "Спартан" Національної гвардії Антоном Шестаковим ми говорили про те, якою була для нього і його хлопців бахмутська зима, чому вагнерівці, на відміну від кадрових військових рф, більше бояться відступати, ніж наступати, і що досі тримає в цьому місті місцевих жителів.

"СМЕРТЬ ВІД МІНОМЕТА СТРАШНА – ЛЮДЕЙ РОЗРИВАЄ НА ШМАТКИ"

– Антоне, ви спочатку були в теробороні, захищаючи Київщину, потім долучились до лав Нацгвардії і вже були Чернігівщина, Харківщина й одна з найважчих ділянок фронту – Бахмут.

– Так, там непросто. За весь час бойових дій це було найскладнішим завданням. Але я думаю, що це не останнє таке складне завдання, яке необхідно буде виконати, щоб звільнити Україну від окупанта.

– Сьогодні читала інтерв’ю Сирського, який каже, що бої за Бахмут мають важливе значення не лише для ворога, а й для нас. Адже протягом тривалого часу на цьому напрямку ми стримуємо наступ ворога і не даємо йому збільшувати фронт. Антоне, ви можете розповісти людям, які лише в новинах читають про це місто, що насправді означає тримати фортецю Бахмут? Щоб люди зрозуміли, якою є ціна. Із чим вам довелося зіткнутись у Бахмуті?

– Кров’ю, потом, надлюдськими зусиллями утримується це місто. Там велика інтенсивність бойових дій. Велика кількість артобстрілів. Бої піхота на піхоту – контакт від 7 до 30 метрів. Штурми наших позицій з боку росіян, які не припиняються.

Постійний гуркіт, постріли, все вибухає. Бахмут – це щоденна лотерея, коли шанси вижити чи загинути п’ятдесят на п’ятдесят. Або прилетить, або не прилетить. Настільки висока інтенсивність артилерійських обстрілів і "дурачки" – снаряди, які прилітають по місту і можуть наробити страшної біди. Тому що дуже часто міни потрапляли в машини, бійці гинули просто від того, що накривало центр чи іншу частину міста.

Тому я й кажу, що кожен день там – це лотерея. Вижив – виграв. Там війна дуже інтенсивна, запекла і справжня.

– Інтенсивні бої, це коли на перепочинок немає часу зовсім?

– Це коли піхота воює з піхотою на досить близькій відстані. Це не просто обстріли з якоїсь там дистанції, позиції. Постійні стрілецькі бої, гранати залітають у вікно, з вікон вилітають.

Також при цьому всьому робота артилерії. Сукупність цих двох чинників і дає високу інтенсивність бойових дій.

– Хоч на який час вони зупиняються?

– Зупинки були дуже короткими. Десь день-півтора могло бути відносне затишшя без штурмів, але при цьому працював міномет.

Таке затишшя – це час, який використовується обома сторонами, щоб перегрупуватись, наростити потенціал – підтягнути зброю, боєкомплект тощо. Для того, щоб продовжувати військові дії.

Це було затишшя, після якого одразу наступала буря – знову розпочинались інтенсивні бої.

За три місяці, які ми там перебували, можливо, кілька днів були більш-менш тихими. А так перерви якщо й траплялись, то, як я вже сказав, короткі.

– Ви так буденно сказали про обстріли з мінометів. А я згадала, як один із командирів батальйону розповідав, як потрапив під мінометний вогонь, і що це насправді страшно.

– Так, це така штука серйозна і страшна, тому що велике ураження уламками, велика сила вибуху, та й наслідки плачевні, якщо він ефективно працює. Смерть від міномета страшна – людей розриває на шматки.

– Якщо в тебе прилітає чи поруч?

– Якщо поруч, то теж. Бо висока вибухова сила, січе осколками. Якщо вчасно не залягти або не використати якесь укриття, щоб тебе не вразило уламками, то можеш загинути.

– Ви були командиром роти, коли приїхали зі своїми бійцями в Бахмут. Що ви там побачили? Складно було знайти місце, щоб розташувати людей. Зима, холод, опалення там немає.

– Спочатку це був холодний сирий підвал. Світло від генераторів. Води немає. Каналізації там теж немає. У Бахмуті нічого немає. Тому, звісно, трохи було важкувато, тому що постійно холодно, сирість. Але оскільки ми багато часу проводили, зокрема й на свіжому повітрі, тому розбавляли це якось.

У принципі, з часом звикли, тепер зовсім ніколи не холодно (посміхається – авт.).

– Буржуйку в таких умовах не поставиш…

– Там, де були командні пункти і можливість вивести трубу, їх встановлювали. А на самих позиціях у нас як таких окопних боїв не було, як і бліндажів, де ставити. Бо у нас були бої на околицях міста, і позиціями у нас були хати, городи. Не було змоги розмістити генератор чи буржуйку на позиції, бо позиції змінювались динамічно. І інтенсивність бойових дій у принципі не давала змоги використовувати жодних демаскуючих речей.

– Тобто щось, що могло вас видати?

– Так. І, як я вже казав, бойові дії були інтенсивними, тому, дай Боже, щоб був час зарядити магазини патронами. Часу чаї ганяти ми не мали.

– Ви сказали, що динамічно змінювали позиції. Вам здебільшого доводилось оборонятись чи були й наступальні дії?

– Будь-яка позиція має свої шляхи сполучення із сусідніми позиціями, що дає змогу переміщуватись. Якщо в будинок добряче прилетіло і його вже немає, є сенс перейти в сусідній – зліва чи справа. Таке динамічне переміщення – це не відступ, це робиться для того, щоб зберегти життя військовослужбовця і ще повоювати.

Ми тримали позиції, не відступали. У нас не було такого, що ми взяли й на квартал відійшли. Нашою кров’ю полито кожен метр бахмутської української землі. І коли ми вийшли на ротацію, я одразу казав, що ми вийшли з українського Бахмуту і повернемось ми також в український Бахмут. Бо там кожен метр землі вистражданий, відвойований. Бахмут – це місце сили. Люди там стоять, і зламати їх неможливо. Нас, наприклад, не вдалося. Зараз дивлюсь на хлопців, які там, те саме бачу.

– Відвойовували втрачені позиції?

– Так.

"ЯКБИ ПРИЛЕТІЛО НА 15 МЕТРІВ БЛИЖЧЕ, МИ Б З ВАМИ НЕ РОЗМОВЛЯЛИ"

– Зараз ваш підрозділ увійшов до складу штурмової бригади "Спартан". Після Бахмуту вам, певно, вже особливо і навчатись нічого.

– Учитися завжди є чого. І зараз ми зокрема з ранку й до ночі проводимо навчання, тренуємось, відновлюємо боєздатність, щоб надалі ворога нищити, бо у нас ще багато роботи.

– Хто входить до складу бригади і як її формують?

– До складу бригади входить декілька батальйонів, вона отримала статус штурмової. Так що плани на майбутнє вже зрозумілі.

Більша частина – це мобілізовані добровольці, тому моральний дух воїнів на високому рівні. Для мене доброволець – цей той, хто, не очікуючи повістки, звернувся у військкомат і, перебуваючи тут, він знає, заради чого все це робить.

Якісно відрізняється бригада тим, що проводяться серйозні навчання бійців з озброєнням, технікою. Навчанню приділяється максимальна увага.

Це базова підготовка, спеціальна, тренування у складі підрозділів. У навчаннях використовуємо страйкбольну зброю, щоб максимально наблизити до бойових умов. При цьому у командирів є карти місцевості і вони ставлять певні завдання за сценарієм навчання.

– Ви ще доукомплектовуєтесь чи вже всіх набрали?

– У мене, наприклад, уже є резерв. Це ті хлопці, які не потрапляють у штат, бо він зайнятий повністю. Але оскільки весь час проходить певний відбір, процес відновлення роти після бойових завдань, тому місця можуть звільнитись. Тому що в штурмовій бригаді всі мають бути справжніми штурмовиками. Як за фізичним, так і за морально-психологічним станом. Якщо боєць не відповідає певним якостям, його буде переведено в інший підрозділ. Наприклад, в роту охорони. А його місце займе боєць, який мотивований, фізично розвинутий і т.д. Тому що бригада штурмова, хлопці серйозні мають бути.

– А що означає бути штурмовиком? Яким параметрам потрібно відповідати?

– По-перше, це мають бути однозначно люди, які фізично розвинуті. Бо навіть якщо за моральними якостями ти будеш готовим до виконання завдання, ти банально не донесеш ті два ящики БК до позиції, які потрібно.

– Важкі?

– Важкі (посміхається – авт.). А ще ж автомат або кулемет, а за спиною може бути РПГ. Навантаження серйозне. Плюс броня, каска.

Щодо моральних якостей, то в умовах бою дуже важливо не вловити ступор. Знати, що ти робитимеш, ще до початку бою. А так багато моментів, які спонтанно виникають, і людина має швидко ухвалювати правильні рішення, а не розгубитись.

– Ви ж теж пішли добровольцем торік і не мали бойового досвіду до того. Як не зловити цей ступор, про який ви кажете? Як не розгубитись, коли вони на тебе постійно пруть?

– Це залежить від людини, її характеру, стрижня, який усередині. У нас теж були ситуації, коли людина ловила ступор. Виводили з цього стану. Є гуманні методи виводу зі ступору (посміхається – авт.). І після цього людина працює нормально, нічого подібного не повторюється.

А загалом ще на етапі підготовки людина себе показує, зрозуміло, хто є хто. У бойових діях це або підтверджується, або людина викликає велике приємне здивування, коли розкривається в бою. Наприклад, у Бахмуті у нас були ситуації, коли поранення зазнавали й ті, хто був старшими на позиціях, і рядові бійці. Звичайно, виникла потреба замінити людей. Хтось мав стати старшим і вести людей за собою. І багато солдатів, які були навіть не на сержантських посадах, себе проявили. І наразі після цієї Бахмутської кампанії їх подано вже на офіцерські посади. Люди їм довіряють, у них все виходить, вони виводять людей неушкодженими і з перемогою з позицій. І це дуже цінно. Й таких історій чимало.

– Авіацію росіяни застосовують у Бахмуті?

– Так. Ми відчули це на собі, й скажу вам: нічого приємного в цьому немає. Потужний вибух, велика енергія цього вибуху. Незабутнє відчуття, коли на тебе скидають авіабомбу.

– Це було вночі чи вдень?

– Уночі. Будівля згоріла до четвертого поверху, було зруйновано техніку, автомобілі. Люди, на щастя, всі залишились живими.

– Це поруч десь прилетіло?

– Це прилетіло туди, де були ми. Але так вийшло, що всі люди цілі, а все навкруги згоріло. Поки палахкотіла пожежа, проходила евакуація особового складу.

– Ви правильно зреагували і вам ще й пощастило в цій ситуації.

– Якби прилетіло на 15 метрів ближче, ми б із вами не розмовляли.

– Ворожа піхота, про яку ви розповідали, – це підготовлені кадрові військові чи вагнерівці, яких вони поназбирали в зонах?

– Це підготовлені вагнерівці (посміхається – авт.).

– Наскільки вони справді підготовлені чи це іронія?

– Вони справді підготовлені. Вони влучно ціляться з гранатометів, стріляти вміють. Кулеметники і мінометники теж працюють на рівні у військовому плані. Не можна їх недооцінювати. Воювати з ними зовсім нелегко. І розмови про те, що їх закидають, як м'ясо, і вони не вміють правильним боком тримати автомат… З таким ми жодного разу не стикалися.

Я думаю, що захопити Бахмут для них важливо, тому там серйозні бійці працювали. Але нам що? Наше діло обороняти рідну землю.

– Технічно вони теж нормально укомплектовані?

– Так. У них мотивація специфічна. Вагнерівці більше бояться відступати, ніж наступати, тому що їх там прикінчать свої ж. Хоч вони звичайні люди, їм страшно йти в атаку, тому що ми їх нищимо.

– Розстрілюють?

– Про різні методи чули. Можуть прибрати командира, можуть усе відділення. Страх є саме перед відступом, тому вони швидше підуть уперед, ніж назад.

Чого не скажеш про регулярну російську армію. З ними простіше було воювати. Вони швидше відступали. А з вагнерівцями ніби в зомбі-апокаліпсисі. Просто пруть уперед і все.

– Ви сказали, що разом із військовими в підвалах були місцеві жителі. Чому вони не виїжджають?

– Можливо, їм однаково, під ким вони будуть. Бо з того, що я бачив, можу сказати єдине – я не розумію, як звідти можна було не виїхати. І не бачу жодних причин для того, щоб там залишатись. Працює артилерія, розносяться будинки, є великі втрати серед цивільного населення. Навіщо в такій ситуації там лишатись?

– Там же немає умов для життя і, певно, продуктів теж немає де купити. Хто ж під такими інтенсивними обстрілами їх возитиме?

– Після певних моментів, після жорстких обстрілів, після того, як із транспортним сполученням виникли великі проблеми, я вже не бачив там волонтерів, які б привозили воду чи їжу. Але мене найбільше вразило те, що щоранку по кілька годин працював базар. У продажу було м'ясо, сало. Я особисто там не був, розповідали хлопці, які проїжджали там. Думаю, зараз вже його немає.

Щодо умов для життя, то їх там справді немає. Ще на початку, коли ми туди приїхали, у приватних секторах були люди, які, можливо, ще не очікували, що війна підступить до них упритул. Хоч загалом було зрозуміло, що туди сунуть окупанти, що будуть бої.

У нас були випадки, коли ми займали позицію, а в сусідньому будинку були цивільні, яким доводилось пояснювати, що треба виїжджати, що за пів години тут почнеться бій. І вони не дуже хотіли їхати, доводилось умовляти. Звісно, ніхто нікого силою не виселяв, просто пояснювали, що залишатись небезпечно.

– Росіяни нічого не з’ясовують, стріляють однаково і у військових, і в цивільних.

– Так. І найсумніше те, що багато цивільних загинуло під час бойових дій і обстрілів. Особливо останнім часом, коли  години по дві кілька разів на день місто відпрацьовувала їхня артилерія. Вони били з усього, з чого могли.

– Можливо, якась апатія вже в людей була, коли байдуже, що з тобою станеться?

– Можливо, але треба жити. Ми заради того і воюємо, щоб у мирних людей в нашій країні все було гаразд, щоб звільнити наші території від ворога. Тому важко дивитись, коли хтось так марно витрачає життя, це якийсь сюрреалізм.

– Зараз люди чекають на контрнаступ і покладають на нього такі надії, нібито це остання вирішальна битва. Але це ж не означає, що от пішли – і все, вже кінець війні.

– Дивлячись як піти (посміхається – авт.). Тут окрім силової складової є ще морально-психологічна. Якщо примусити ворога тікати, він бігтиме, аж поки геть не втече. Тому будемо робити все, щоб змушувати ворога залишати позиції. Але буде гаряче. Набагато важче, ніж, наприклад, та сама Бахмутська кампанія. Бо штурм – це завжди набагато важче, ніж оборона. Всі це розуміють, тому і тренуємось, удосконалюємо свої навички.

Битва буде якщо не найвирішальніша, то точно така, що вирішить ситуацію на найближчий час. А можливо, й на більш далеку перспективу. Будемо бачити за результатами.

– Треба розуміти, що ціна цього контрнаступу буде високою.

– Звикнути до цього неможливо, але ми багато чого пережили в тому ж Бахмуті й знаємо, що таке ціна перемоги.

Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ".