Зброя за будь-яку ціну: що NYT не розповів про постачальника зброї Моралеса

Автор: Тетяна Ніколаєнко

Закупівля зброї для України все частіше стає темою зацікавлення медіа. І хоча жодне з розслідувань не спричинило навіть приблизно рівного скандалу, як навколо яєць і курток, ця тема варта не одного серіалу-трилера на Netflix та HBO.

У вихідні у виданні The New York Times вийшла чергова стаття про постачання зброї Україні. Цього разу її головний герой такий собі Марк Моралес, власник компанії Global ordnance.

"З пів дюжини чоловіків зібралися минулого місяця після обіду в барі пентхауса одного з найшикарніших готелів Києва, щоб обговорити прибутковий бізнес озброєння українських військ. До групи входили українські військові та державні посадовці, які завжди шукають розривні снаряди, щоб скинути на російських солдатів. У центрі уваги був їхній товариський господар, підрядник із виробництва зброї у Флориді на ім’я Марк Моралес, який потішив їх історіями про свою нову яхту Trigger Happy вартістю 10 мільйонів доларів та пошуки людини, яка б керувала дев’ятизначним портфелем його компанії", - пише видання. Власне, чим не перші кадри серіалу?

За даними видання, Моралес є одним із найважливіших постачальників зброї Україні.

"Пентагон уклав з його компанією контракти на суму близько 1 мільярда доларів, в основному на боєприпаси. І записи показують, що він створив додатковий бізнес приблизно на 200 мільйонів доларів, продаючи українцям зброю безпосередньо", - пише автор статті.

Він нагадаує, що Адміністрація Байдена надіслала Україні понад 40 мільярдів доларів на безпекову допомогу, включаючи сучасну зброю, HIMARS і Patriot. Але роль таких, як Моралес, - забезпечення боєприпасами здебільшого нижчої якості або радянського калібру, які ті тягнуть з усього світу.

На чому акцентується видання? Що свої контакти Моралес в Україні будує через двох осіб – Володимира Койфмана та Дениса Ванаша.

Койфман – американець українського походження з багаторічним досвідом роботи радником Національної гвардії України – вступив на військову службу під час вторгнення РФ. Його точні військові обов'язки невідомі. В розмові з виданням він назвався старшим сержантом сил територіальної оборони України, де нібито навчає кадровий склад солдатів.

Крім Койфмана, як зазначили у виданні, Моралес найняв Дениса Ванаша – давнього радника міністра оборони. Ванаш покинув свою посаду на початку війни, щоб спілкуватися з Міністерством оборони від імені Global Ordnance, пишуть автори.

Якщо погуглити, то можна додатково дізнатись, що Ванаш закінчив Києво-Могилянську академію та є засновником адвокатської компанії Vanash Urban Lawyers. Був заступником голови Одеської ОДА Максима Куцого. Був звільнений у 2020. Також на деяких сайтах Ванаша пов’язували з Андрієм Вавришем.

"Угоди з Моралесом нагадують минуле України, коли торговці зброєю налагоджували дружні стосунки з військовими, контракти підписувалися таємно, а торговці зброєю часто опинялися під слідством", - пише видання.

Хоча майже кожна критична теза в статті має заперечення іншої сторони. Чого, наприклад, не можна сказати про попередній текст про Сергія Пашинського та "Українську бронетехніку". Тому в тексті є запевнення від радника компанії, що вона діє в межах закону.

Попри те, що The NYT, називає Моралеса успішним постачальником, видання все ж згадує кейс, коли американська компанія опинилась під слідством.

На початку війни державна компанія "Укрінмаш" домовилася з єгипетським продавцем про угоду приблизно на 65 мільйонів доларів, щоб придбати майже 200 автомобілів. Потім угода застопорилася. А незабаром після цього Моралес уклав контракт на постачання подібних транспортних засобів за аналогічними цінами. Різниця полягала в тому, що Global Ordnance, а не державна компанія, отримувала прибуток. І бюджет України з закупівлі теж нічого не мав.

Це не єдина історія, коли укладений контракт чомусь зупиняється у виконанні, а потім на арену виходить інша компанія. Правда, часом з аналогічною або вищою ціновою пропозицією. Тут треба завжди розуміти, чи був попередній контракт проплачений, щоб розуміти, чи це тільки конкурентна боротьба двох компаній, чи є ще й підігрування з боку чиновників.

Втім, далі з поставкою Global Ordnance сталась проблема, бо за словами заступника міністра оборони Володимира Гаврилова, техніка прибула в неналежному стані і це стало причиною розслідування антикорупційних органів.

Радник компанії ван Брант заявив NYT, що українська влада регулярно розслідує військові угоди. "Це "розслідування", і плутати його з тим, що громадськість може зрозуміти як розслідування, було б некоректно", — написав він в електронному листі. Саму угоду він коментувати відмовився.

Можливо, ван Бранту це було б значно важче робити, якби журналіст показав йому частину акту ДАСУ, де йшлося про цей контракт. І з якого зрозуміло, що під час перших поставок військові частини мали серйозні претензії до автомобілів компанії.

Ось цей фрагмент: "недоліки усунули не в повному обсязі (залежно від автомобіля: відсутня пробка заднього паливного бака; не працює камера заднього виду; попадання води в салон автомобіля під час дощових опадів з боку водія; неповністю проварений шов люка кулеметника (проглядається щілина між люком турелі та корпусом автомобіля); відсутній механізм ручного управління дросельною заслонкою на панелі приладів водія, несправний замок двері десантного відділення (двері щільно не зачиняються); не закріплено важіль КПП та РК в салоні автомобіля, відсутній фіксатор люка пасажира у відкритому положенні".

На жаль, це не єдина така історія про Global Ordnance.

Так, згідно з матеріалами аудиту, ДАСУ за одним з контрактів мало поставити 152 постріли.

Компанія стала виконувати контракт, але у квітні Міноборони повідомило Global Ordnance листом що відповідно до паспорта товару та технічної документації постріл 152 мм ВОГ 27 повинен складатися із заряду, гільзи, запалу, але за інформацією кінцевого користувача ці постріли поставлено без підривника.

Відтак Міноборони просить компанію доставити підривники якомога швидше.

За іншим контрактом компанія Моралеса мала поставити 100 мм кумулятивно-осколкові постіли до МТ-12, а саме: 100 мм НЕАТ УБК2/8.

В результаті виявилось, що половина партії "мають дефекти та за зовнішніми ознаками відповідають II категорії (частково відсутнє повне маркування, частина потребує дрібного ремонту для усунення дефектів, пофарбовані без попереднього видалення корозії, крапкова та мала корозія поверхні снаряду, напливи фарби на ведучому потовщенні снаряду, часткова відсутність виробничих даних тощо)".

Міністерство добилось від компанії перегляду ціни на браковану партію і зниження на 50%, але як вказано в акті ДАСУ, не скористалось правом на застосування штрафних санкцій. Розрахункова сума пені і штрафу за контрактом на лютий 2023 року становила 692,4 тис. дол. США.

Це не єдиний випадок, коли компанія не платила штрафи. В одному з випадків, судячи зі звіту ДАСУ, до цього спричинили неуважно прописані умови контракту в англійській версії.

Співрозмовники в Міноборони на прохання прокоментувати статтю відповіли Цензор.НЕТ, що блохи можна виловити всюди. І що компанія справді сильно допомогла на початку війни.

Втім, автор не може погодитись із логікою МО "зброя за всяку ціну", бо часто нею просто виправдовують те, що компаніям дозволяють ставити вищу ціну і не карають їх штрафами. Допоки ці історії не починають набувати суспільного резонансу.

Тетяна Ніколаєнко, Цензор. НЕТ