"Після того, як тобі казали, що ходитимеш із паличкою, – неймовірний кайф сісти на велосипед та проїхати 10 000 км". Хто допомогає українським жінкам-військовим подорожувати світом та чому це важливо

Автор: Валерія Бурлакова

Проект "Мандри ветеранок" небайдужі почали втілювати у життя, не маючи жодного фінансування, окрім власних грошей та допомоги своїх друзів.

"МЕНЕ НЕ ПОЛИШАЛА ДУМКА: ЧОМУ Я? ДО ОСТАННЬОГО НЕ ВІРИЛОСЯ, ЩО ЇДУ"

Народний Герой України Лариса Кирикович – керівник медичної служби Української Добровольчої Армії. Цікаво, що на фронті мамою жінку кличе не лише її власний син Ярослав, який також воює на Сході, але й інші бійці. Адже саме такий у жінки позивний: Мама Лариса або просто Мама. Відповідне псевдо таож у її чоловіка - військового медика Юрія Кириковича - Батя.

Спочатку пані Лариса була волонтером. Але одного разу вчергове привезла на фронт допомогу – і прийняла рішення залишитися на передовій. Після того працювала у Пісках та у районі Донецького аеропорту, на шахті "Бутівка" та у Авдіївці, у Щасті та Станиці Луганській, у Мар’їнці та Старогнатівці, де зазнала контузії... А ще – у Красногорівці, що на західній околиці окупованого Донецька. Там пані Лариса перебуває і зараз.

Медик Лариса Кирикович, Мама

Чи не єдиною можливістю "видихнути" для неї за цей час стала вкрай несподівана для жінки подорож Європою. Вирушила вона туди місяць тому, у лютому – у рамках проекту "Мандри ветеранок", який став повноцінною окремою ініціативою в останні дні осені 2017 року.

Лариса Кирикович на фронті

"Спочатку мені запропонували подорож на новорічні свята. Я була на передовій і поїхати не змогла… Але пізніше мала відпустку – і погодилася, - розповідає Лариса Кирикович. – Але мене не залишала думка: чому я?! Можливо, це занижена самооцінка… До останнього не вірилося, що я їду. Що є люди, які хочуть у такий спосіб відірвати мене від війни, хоч на тиждень дати мені відволіктися та поринути у мирне, скажімо так, райське життя. Але ось аеропорт… І ми вже летимо до Мілана".

Подорожувала Лариса Кирикович разом зі своєю колегою, військовим медиком Людмилою Бджілкою Ясененко. У мандрівку жінки вирушили в складі інтернаціональної групи звичайних туристів, серед яких були не тільки українці, а і білоруси та грузини. "В автобусі наш гід Валентина розповіла усім, що тут є дівчата прямісінько з передової, з АТО. Нас зустріли оплесками, теплом, у людей на очах були сльози, нас просили розповісти про себе, - ділиться Мама. – Ми проїхали частинку Італії. Потім нас зустрічала Франція. Мирне небо, чисте повітря, сонечко, море… Ти ніби у раю! Це щастя. Мене досі переповнюють емоції. Ніцца, Канни, Вільфранш-сюр-Мер, Антіб… Також Монако – Монте-Карло… Ми проїхалися крізь Альпи дорогою Наполеона… Були на карнавалах… Відвідували музеї, влаштовували пікнічки у горах та біля моря, спілкувалися. Це був неймовірний тиждень".

Лариса Кирикович на Лазуровому узбережжі

Пані Лариса каже: завдяки цьому недовгому відпочинку насправді отримала друге дихання, оптимізм та сили продовжувати працювати на нулі. А ще – усвідомила, що має надійний тил. "Ми відчули себе потрібними, відчули вдячність – не просто за гарні очі, а за свою роботу, - зізнається медик. – "Мандри ветеранок" - дуже важливий проект. Це і фізична, і духовна реабілітація для жінок, що на війні".

"У НОРМАЛЬНІЙ ВІДПУСТЦІ Я НЕ БУЛА ВЖЕ ДВА РОКИ"

Вікторія Дворецька на самому початку війни приєдналася до лав добровольчого батальйону "Айдар". Там дівчина із позивним Дика стала заступником командира роти. Крім того, саме вона часто брала на себе чи не найважчий тягар – опізнавала загиблих бійців підрозділу, яких на початку війни було чимало…

Вікторія Дворецька

Вона і досі у війську. Нині вже отримала офіцерське звання, і минулого року перевелася у 169 навчальний центр Сухопутних військ Збройних сил України, відомий як "Десна". Займає посаду викладача загальновійськових дисциплін механізованого полку.

У березні в рамках волонтерського проекту "Мандри ветеранок" Вікторія вирушила у Грузію разом зі своєю давньою подругою Юлією Шевченко. "Вона також була в "Айдарі", - каже Віка. – Звільнилася тільки у грудні минулого року. А загалом – знайомі ми дуже багато років, жили у сусідніх селах, закінчували один виш. Дружимо з самого початку Майдану".

Вікторія та Юлія в аеропорту

На відміну від Лариси Кирикович, Вікторія Дворецька зараз перебуває у лавах ЗСУ офіційно. Втім, каже, складнощів із дозволом виїхати за кордон, які лякають багатьох дійсних військовослужбовців, в неї не виникло жодних. "Насправді це не є забороненим – головне попередити командування та пройти інструктаж в "секретці", - пояснює дівчина. – Тож проблем не було".

Вікторія Дворецька у Батумі

"Відпочили ми дуже добре. Летіли до моря, але не у сезон купання. Тому нашу подорож можна назвати таким собі гастротуром, - сміється Віка. – Мені це було дуже потрібно аби привести до ладу думки та відпочити. Насправді, я не була у нормальній відпустці з вересня 2016 року, ще не мала відпочинку після виходу з зони АТО… Всім, в тому числі і військовим, необхідно подорожувати – аби хоч на якийсь час залишити соціум, наповнений стресами, втратами та війною".

"КОЖНА КАЗАЛА: "Я ПРО ЦЕ МРІЮ, АЛЕ У МЕНЕ Є ПОСЕСТРА, ЯКІЙ ЦЕ БІЛЬШ ПОТРІБНО"

Ідея виокремити "Мандри ветеранок" як проект для відпочинку та реабілітації жінок, що воюють чи воювали, виникла у небайдужих до долі бійців людей після київської прем’єри документального фільму про жінок-військових під назвою "Невидимий Батальйон". Вперше кияни побачили стрічку наприкінці листопада 2017 року.

Серед запрошених на показ продюсером фільму, Марією Берлінською, опинилися головна редакторка журналу "Мандри" Леся Москаленко, а також власники туристичної компанії "Феєрія Мандрів", яка ще у 2014 році почала відправляти на відпочинок бійців та ветеранів - Ігор та Валентина Захаренки. Поспілкувавшись, вони вирішили об’єднатися та започаткувати проект "Мандри ветеранок". Кураторкою проекту стала Андріана Сусак – колишній боєць батальйону "Айдар", одна з жінок, чия історія увійшла до стрічки "Невидимий батальйон".

"Спочатку ми хотіли відправити на відпочинок героїнь фільму, та з ними виявилося все не так просто. Кожна казала: "Клас, супер, я про це мрію, але у мене є посестра, якій це більш потрібно", - усміхається Леся Москаленко. - Отже, ще у грудні ми почали відправляти інших ветеранок до Європи. Тоді у нас ще не було чіткого плану, анкет для кандидатів, тощо… Зазвичай люди, маючи ідею, починають шукати на неї кошти, а вже потім втілювати. У нас вийшло навпаки – ми почали втілювати наш проект, не маючи жодного фінансування, окрім ресурсу наших бізнесів, наших власних грошей та грошей наших друзів і небайдужих людей. У грудні коштом турфірми "Феєрія" на відпочинок поїхали кілька ветеранок, у січні також. Потім вже у лютому поїхали ще четверо, в тому числі, Люда Ясененко та Лариса Кирикович. Тим часом я почала активно писати про старт нашого проекту на Фейсбуці і разом з тим шукала можливості відправки ветеранок у подорожі, вела переговори з нашими партнерами в Україні і за кордоном. Вже у березні коштом журналу "Мандри" на відпочинок до Грузії поїхали Вікторія Дворецька та Юлія Шевченко. Мені вдалося залучити українських партнерів – деякі готелі та курорти. Завдяки цьому ще три ветеранські родини поїдуть на відпочинок в Україні цієї весни. Зокрема, родина Лади Верховцевої…"

Марія Берлінська, Андріана Сусак та Леся Москаленко. Фото Влада Якименка

Ініціатори проекту розповідають: спочатку розраховували по можливості щомісяця відправляти на відпочинок від чотирьох до восьми осіб до Європи, а також додатково знаходити можливості для дівчат відпочити в Україні. І збільшити обсяги, вже коли знайдеться фінансування для проекту.

Але не обійшлося без приємних сюрпризів. Так, наприклад, українська громада в Ісландії висловила бажання приймати учасниць проекту. Українська родина взяла на себе витрати постосовно проживання, харчування та мандрів всередині країни.

У Києві одразу почали шукати гроші на авіапереліт. Частину квитків купила сама Леся Москаленко, ще частину коштів їй вдалося зібрати по друзях-підприємцях, ще частину змогли профінансувати самі учасники поїздки. На сьогоднішній день вже сформовано дві групи ветеранів для поїздки до Ісландії – одна на квітень і одна на травень. У квітні до Ісландії вирушать дві, без перебільшення, легенди фронту - медик Юлія Паєвська (Тайра) та снайпер Юлія Матвієнко (Білка).

Найпріорітетніша категорія у проекті – це, звісно, жінки які воюють або воювали. Завжди в пріоритеті ті з них які можуть самі оплатити бодай якийсь сегмент мандрівки (наприклад, частину перельоту чи харчування). "Так просто швидше, не потрібен час, аби знайти кошти", - зізнаються ініціатори.

Також у подорожі відправляють вдів, дітей та родичів загиблих героїв - якщо є поїздка, але не вдається вчасно знайти ветеранку, яка готова їхати. "Окрім того, поза проектом "Мандри ветеранок" моя компанія відправляє вдів з дітьми власним коштом та за допомогою наших партнерів. Але я це не афішую на ФБ, через те, що це не особливо вписується в наш проект і є моєю додатковою благодійною діяльністю. Так само і "Феєрія". Вони теж відправляють і хлопців-ветеранів, і вдів з дітками. Але не в рамках проекту. Це теж їхня окрема благодійна діяльність, - розповідає Леся Москаленко. – Зараз ми з Марією Берлінською та Андріаною Сусак вже маємо концепцію розвитку проекту, анкети для ветеранок та для благодійників з України та з-за кордону. Маємо плани представити проект і збирати кошти на краудфандингових платформах. Думаємо про подання на грант. Також у задумі є спеціальні "лоти" для благодійників, які хочуть допомогти проекту – поки що не скажу які. Дуже скоро ми запустимо окрему сторінку "Мандри ветеранок" на Фейсбуці - зараз розробляється її оформлення. Також у планах прес-конференція в Києві, щоб гучно заявити про наш проект та залучити ЗМІ".

Андріана Сусак та Марія Берлінська. Фото Влада Якименка

"Одне із завдань нашого проекту – створити суспільний резонанс, залучити якомога більше партнерів, представників бізнесів та владних структур, привернути увагу до того, що наші ветеранки та ветерани не мають належної шани (як, наприклад, в армії США), не мають належних умов для реабілітації. Якийсь "совковий" санаторій чи один на рік безкоштовний проїзд в потягу чи літаку (і то по Україні) – це не те! А бізнес та меценати в Україні наразі не зацікавлені давати кошти на благодійність. Чи прийме український готель десять чи сто ветеранів за свій кошт і що, хіба він матиме якісь преференції чи податкові пільги від держави? Ні! Щоб бізнес активно включився, в тому числі і туристичний, має бути закон про меценатство і пільги", - пояснює Леся Москаленко.

Але головною ідеєю "Мандрів ветеранок", звісно, залишається те, що проект має допомогти хоч якійсь кількості жінок-військових відновитися та відпочити перед поверненням на фронт. А тим, хто вже шукає своє місце у мирному житті – перезавантажитися, подивитися на все з боку, знайти нові контакти для своєї майбутньої справи, в тому числі, і за кордоном, серед українських громад.

"ПОДОРОЖ – ІДЕАЛЬНИЙ ВАРІАНТ"

Фахівці, що працюють із бійцями АТО, ініціативу схвалюють. "Атовці переживають дуже великий рівень стресу, хоча можуть цього і не визнавати, - коментує психолог Андрій Полтавцев, який постійно займається адаптацією бійців до мирного життя. – А всім, хто переживає стрес, важливо змінювати обстановку".

"Подорожі – ідеальний варіант щоб "вимкнутися" з системи соціуму. Розвантажити мізки та подумати про життя", - підтримує його колега Алла Державіна. Хоч і зауважує: спочатку потрібно перевірити, наскільки людина готова до спілкування з іншими, а також звернути увагу на те, з ким саме вона вирушить у подорож. Адже, якщо у групі крім бійця АТО будуть, наприклад, члени родини загиблого – це може його травмувати. Але водночас не менш травматичним у окремих випадках може виявитися і спілкування зі щасливими родинами… "Потрібно виходити з побажань людини та її стану. Робити так, щоб усім було комфортно, - підкреслює вона. – Тоді подорожувати – чудова ідея, краще не вигадаєш!"

Олександр Чуб під час подорожі

Про безперечну користь від подорожей говорять і ті, хто випробував такий спосіб реабілітації на собі. Наприклад, кіборг Олександр Чуб, що після отриманного у ДАП важкого поранення здійснив непересічну мандрівку Америкою, – об’їхав країну на велосипеді. "Я прагнув подорожувати та мандрував потихеньку собі років з вісімнадцяти, - розповідає він. - Але у справжню пристрасть це переросло вже після війни та поранення. Після того, як тобі півроку казали, що ти ходитимеш швидше за все із паличкою – неймовірний кайф сісти на велосипед та проїхати 10 000 км. Ввалити 10 000 км країною, де ти побував вперше. Та подорож відновила мене та повернула віру в себе і натхнення жити. Зараз я продовжую мандрувати та намагаюся залучити до того всіх знайомих. Особливо тих, хто пройшов війну чи пережив серйозну травму".

Валерія Бурлакова, "Цензор.НЕТ"