Україна як держава не робить нічого для визнання у світі Голодомору геноцидом, - Станіслав Кульчицький

Автор: Ольга Скороход

Нещодавній розгляд німецьким Бундестагом петиції про визнання Голодомору в Україні 1932-1933 років геноцидом змусив замислитися про те, наскільки проблема геноцидного характеру Голодомору є обговорюваною в наукових колах і якою є державна промоція для подібних досліджень.

Цензор.НЕТ поспілкувався з доктором історичних наук Станіславом Кульчицьким – тим, хто першим науково обґрунтував, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом. Як він стверджує, доведення криється у самому механізмі організації злочину.

Фото: Укрінформ

СЕЛЯНИ У КОЛГОСПАХ ПОВОДИЛИСЯ ЯК ОДНООСІБНИКИ  І НЕ ХОТІЛИ ПРАЦЮВАТИ ЗАДАРМА. СТАЛІН ХОТІВ ЇХ УПОКОРИТИ

- Ви першим висловили думку, що Голодомор був геноцидом. Триває довга дискусія. Які ваші головні аргументи?

- По-перше, є правове визначення геноциду. Геноцид може мати різні форми. Класична форма геноциду, на основі якої сформульована Конвенція ООН, – це Голокост. Конвенція стала міжнародним законом 1951 року, коли була ратифікована усіма членами ООН. І є класичне визначення геноциду: це знищення повністю або частково.

Повне винищення – таку мету ставив Гітлер щодо єврейського народу. Щодо Голодомору в Україні – йдеться про терор голодом. Першим цю акцію так назвав Роберт Конквест у праці, яка у 1988 році була опублікована трьома мовами, українською, англійською та російською. Терор – це один зі способів залякування або знищення частини людей, щоб підкорити решту населення. І терор від тероризму відрізняється тим, що він організовується не окремими людьми, а державою. Це те, що було під час Голодомору, чи у 1937 році – знищення частини населення, щоб змусити інших до покори.

- Щоб усвідомити і кваліфікувати геноцидність варто подивитися на передумови, що розкривають мету злочину, і на механізм його здійснення. Тож які передумови?

- Якщо подивитися на картину, яка складалася в Україні у 1932 році, то цей терор Сталін запровадив для того, щоб змусити селян працювати в колгоспах. Про передумови можна багато говорити. Зокрема про те, як у 1930 році українські селяни повстали проти сталінської лінії на створення колгоспів-комун.

Сталін на початку 30-х створював колгоспи не у формі артілей, а у формі комун. У комунах селянам практично нічого не залишали, бо все забирала держава. Було розгорнуто індустріалізацію без тривалих закордонних позик. І це вирішували за рахунок селянства. У 1930, 1931, 1932 роках у селян забирали майже все зерно. До того ж саме у ці роки відбувалося перетворення одноосібників на колгоспників. Сталін розраховував, що якщо усі селяни будуть у колгоспах, то ними буде легше керувати. З одноосібниками ще Ленін не зміг справитися, він відступив і у 1921 році продрозверстку (коли забирали все) замінили продподатком і Новою економічною політикою.

Однак Сталін розчарувався, тому що селяни і в колгоспах поводилися як одноосібники. Вони знали, що їм не доведеться споживати зерно, яке вони вирощують, тому працювали, як кажуть, спустивши рукав. Настільки, що з року в рік нагромаджувалися втрати в полі, а селяни зосереджувалися на власних присадибних ділянках, з яких годувалися. Врожай 1932 року був не стільки забраний, скільки загинув.

- Тому Сталін вирішив їх усмирити?

- Його не треба оцінювати так, як його оцінювали після завершення Другої світової війни – як переможця над Гітлером, як гегемона в партії. У 1932 році він не мав такої сили. Сталін контролював політбюро, але партію - ні. Відбувалися виступи проти нього – що його генеральна лінія веде в нікуди. Тому Сталін ризикував своєю посадою. У цей же час українські селяни восени 1932 року – тоді, коли треба було сіяти озимину – зовсім припинили роботу в полі.

- Це був протест з їхнього боку?

- Так, це був стихійний протест. Кожен розумів, що держава нічого йому не дасть. У результаті Сталін вирішив завдати "сокрушительный удар" – такий вислів він вжив на об'єднаному засіданні політбюро ЦК ВКП(б) 27 листопада.

Ще раніше Сталін надіслав три надзвичайні хлібозаготівельні комісії. Першу – в Україну, яку очолював голова уряду Молотов. Другу – на Кубань, яку очолив секретар ЦК ВКП(б) Каганович, фактично права рука Сталіна. І третю – на Поволжя під керівництвом Постишева. Власне, ці комісії вичавили весь хліб.

Групове фото селян-повстанців К. І. та Ф. Крупа, І.Матвієнко, В. Донцов, Ф.Кучеров та Ю. Бушлі. 1930 рік.(Електронний архів Українського визвольного руху).

ГЕНОЦИД ВІДРАХОВУЮТЬ З ЧАСУ, КОЛИ У СЕЛЯН ПОЧАЛИ ВИЛУЧАТИ УСІ БЕЗ ВИНЯТКУ ПРОДУКТИ, НЕ ДОЗВОЛИВШИ РЯТУВАТИСЯ

- Які акти у діяльності цих комісій призвели до масової смертності від голоду, що можна кваліфікувати як геноцид?

- У січні 1933 року застосували до всього селянства вилучення всіх продуктів харчування, які селяни нагромадили, розраховуючи на них прожити до літа. Ці продукти були вирощені на власних присадибних ділянках – тобто не лише пшениця, а і сало, м'ясо, квасоля, буряки, цибуля і так далі. У листопаді-грудні 1932-го в сотнях сіл, поставлених на "чорну дошку" була конфіскована вся їжа. А з січня 1933-го всіх без винятку селян лишали ні з чим.

Сталін написав телеграму, адресовану українському селянству. Це було доволі незвичною формою звернення генсека. У цій телеграмі він написав: той, хто не здасть приховані запаси зерна, той буде репресований. Однак чи є приховані запаси, чи ні – треба з'ясовувати. Ця телеграма була сигналом для проведення подвірних обшуків . Їх робили також селяни, але незаможники. Люди ховали зерно, тому що треба було якось вижити. На обшуки часто запрошували кореспондентів, а потім це демонстрували у вигляді відеоновин перед показами фільмів в кінотеатрах. Подавали у ключі: "селяни не дають робітникам їсти і кістлявою рукою голоду хочуть задушити соціалістичне будівництво".

Партійні і профспілкові організації направляли обшукові бригади в села, і вони цілком щиро шукали хліб. Ці надзвичайні комісії ввели натуральні штрафи – боржники по хлібозаготівлях мали віддавати м'ясо, сало, картоплю. У законі фігурували лише ці три продукти. А фактично була усна вказівка забирати все без винятку з того, що селяни нагромадили на своїй присадибній ділянці. А із забраних товарів щось перепадало незаможникам, тому вони мали власний інтерес. Вони за два тижні, як пилососом, очистили від продовольства всю територію України й Кубані. Тобто в прямому сенсі не було чого їсти.

І всі гострі настрої – як чекісти доповідали Сталіну, що "ось-ось вибухне повстання" – одразу зникли. Бо голодна людина не може повставати проти влади. Сталін про це знав, бо вже був досвід голоду на початку 20-х років. Була страшенна посуха в 1921 році. Тоді Ленін дозволив Американській адміністрації допомоги (ARA) годувати поволзьких селян. ARA врятувала мільйони. А українських селян Ленін дозволив врятувати лише в лютому 1922 року, тобто через півроку від початку посухи. У результаті, за підрахунками демографів, близько 900 тисяч селян в південних губерніях України загинули.

Село Ново-Красне Арбузинського району Одеської області, вилучення прихованого селянами зерна. Листопад 1932.(Електронний архів Українського визвольного руху).

- Радянська держава при цьому використовувала моральні слабкості, посилюючи прірву між заможними та незаможними селянами.

- При чому, прочинаючи з 1930 року, хлібозаготівлі були так організовані, що все робилося демократично. План доводили до села, а подвірно план доводили на загальних зборах селян. Ясна річ, що незаможники не мали зерна. Вони показували кожному більш-менш заможному селянину, скільки він повинен здати державі в межах цього загального плану. У результаті відбулося відчуження між біднотою і заможними. З іншого боку, відчуження відбулося між містом і селом.

- Забраний хліб ішов на експорт і в міста?

- Частково на експорт. А частково – на прогодівлю міста. Всю промисловість у містах націоналізували. Торгівля між містом і селом була заборонена, то як же робітники могли отоварювати свою заробітну плату? Ясна річ, що почалася інфляція, бо хліба не вистачало. А хліба не вистачало, бо все більше зростали втрати зерна на полях, на яких задарма не хотіли працювати селяни.

УКРАЇНЦІ У 30-Х НЕ БУЛИ ПРОСТО ЕТНОСОМ, БО ВЖЕ ПРОЙШЛИ ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ

- Які саме з голодів в СРСР 30-х років ви вважаєте геноцидом і як це співставляється з Конвенцією ООН?

- Серед загальносоюзного голоду можна вважати геноцидом, по-перше, українсько-кубанський. Також – голод у Казахстані, хоча там інші причини, ніж в Україні і на Кубані. Щодо Нижнього Поволжя, то там основний удар прийшовся по республіці німців Поволжя. Конвенція ООН серед варіантів знищення, тобто геноциду, передбачає "створення умов, не сумісних із життям". Власне, йдеться саме про це.

Радянський Союз також мав голосувати за цю Конвенцію і ратифікувати її. Тому СРСР вилучив із критеріїв геноциду соціальну групу. Залишилися етнічна, національна, релігійна та расова ознака. І це зрозуміло, тому що більшовики відкритим текстом говорили. Наприклад, Зінов'єв у 1918 році надрукував свою промову: ми маємо 100 мільйонів людей, 90 мільйонів – наші, з 10 мільйонами нам вести розмову не можна, їх треба знищити. Ленін був менш відвертим, ніж Зінов'єв чи Троцький. Він говорив, що селян потрібно переробити.

Ясна річ, що коли на виході ми маємо загибель від штучного голоду близько 4 мільйонів людей, при цьому беззаперечні факти конфіскації усієї їжі, то ясна річ, що це – геноцид.

- Найпоширеніший аргумент опонентів визнання Голодомору геноцидом: страждали селяни як соціальна група, а не українці як народ.

- Вже коли Конквест надрукував свою книгу, то йому опонували. Англійський економіст Алік Ноуф написав у рецензії формулу: "Сталінський удар був спрямований проти селян, серед яких було багато українців, ніж проти українців, серед яких було багато селян".

Дослідники Голодомору повинні були відповісти своїми працями і перевернути цю формулу догори дриґом: сталінський удар був спрямований проти українців, серед яких було багато селян, аніж проти селян, серед яких було багато українців. Тому абсолютно відверто Сталін знищував селянство, але це соціоцид. Однак паралельно Сталін знищував українську інтелігенцію, усіх українських священників.

Робітничий клас в УСРР був переважно російськомовний. Українці були більшою мірою хліборобами, і коли не вистачало землі, то вони, як правило, їхали на Далекий Схід, в Казахстан – тобто на землю. На фабрики й заводи в міста українці йшли не так інтенсивно. І дійсно ми можемо сказати, що удар був спрямований проти українців. Я вже мовчу про те, що дві третини населення Кубані були українцями, які потім були вмить русифіковані. До голоду українізація там була сильно розвинута. Після - за межами України все було заборонено: викладання українською мовою в школах, українські газети, радіо.

- В УСРР українізацію також згорнули.

- Фактично вона тривала. Більшовикам потрібно було, щоб партійний апарат був українізований. Більше того, в 1934 році столиця України була перенесена до Києва. Постишев, головний гнобитель України, ходив не у модному тоді сталінському френчі, а у вишиванці – щоб показати відданість Україні. Русифікація України почалася у 1938 році, коли сюди приїхав Хрущов. Але в 1939 році приєднали Західну Україну, тому проводити русифікацію відверто було політично невигідно. Тож вповні русифікація поновилася тільки за Щербицького – коли треба було, щоб росіяни не опинилися у меншості серед населення Радянського Союзу. Тож проводили політику з русифікації білорусів та українців.

- Видаться, що загалом те, що ви говорите, підпадає під категорію етнічності. Однак ви та інші дослідники наполягаєте, що Голодомор був геноцидом українців як нації.

- Українці на той час вже не були етносом. Вони вже пройшли Визвольні змагання. Ясна річ, що не було ще політичної нації у сьогоднішньому розумінні, бо не було громадянського суспільства, і горизонтальні зрізи соціуму були знищені. Тим не менше, в Україні загинули десятки тисяч німців, багато євреїв, болгар, греків. Удар був спрямований проти сільського населення загалом.

- Часом дехто називає Голодомор українським Голокостом. Наскільки це коректно?

- Так не годиться. Це сплутування двох геноцидів. Не можна сказати, що українців у Радянському Союзі переслідували так, як нацисти переслідували євреїв. Голодомор – це геноцид, спрямований на виховання голодом. Відомий біблійний вислів, що був і в радянській Конституції, "Хто не працює, той не їсть". Це було етичне виправдання Голодомору – адже селяни саботували працю в колгоспі, за яку нічого не отримували. Тож вони мали постраждати. А у сталінській Конституції від 1936 року цю норму зняли.

- Є думка, що Сталін, попри те, що знищив мільйони людей, частково зазнав поразки, бо повернув продподаток.

- І у 1930-му Сталін відступив, дозволивши існувати колгоспам у формі артілей. Артіль – це з одного боку робота на державу в колгоспі, а з іншого – у власності селянина присадибні ділянки, корова і дрібна худоба (коней тримати було заборонено). Потім була акція з терору голодом. А у січні 1933 року Сталін здійснив два протилежні заходи. Перший – забрати всю їжу в українських та кубанських селян і козаків. А з другого – відступив, як Ленін у 1921 році замінив продрозверстку продподатком – коли селяни лише частину віддавали державі, а все отримане з присадибних ділянок було їхнє. І надлишок селяни могли продавати на вільному ринку. Така колгоспна торгівля збереглася по суті до кінця існування Радянського Союзу.

З ОДНОГО БОКУ МАЄМО ЗАПЕРЕЧЕННЯ МОЛОТОВА, З ІНШОГО – ТИСЯЧІ ОДНАКОВИХ СВІДЧЕНЬ ПРО ВИЛУЧЕННЯ ВСІЄЇ ЇЖІ. ТО КОМУ МИ МАЄМО ВІРИТИ?

- Наскільки я знайомилася з дослідженнями по Голодомору, є спроби довести, що це був геноцид за національною ознакою, беручи територію УРСР – як державне утворення. Тобто без Кубані. Окрім того, є теорія, за якою було два голоди в Україні: перший до серпня 1932-го, спрямований суто проти селянства, а другий – від серпня, який супроводжувався репресіями проти інтелігенції та духовенства, а відтак їх можна вважати атакою на всю націю. При цьому посилаються на лист Сталіна до Кагановича від серпня 1932-го: "Найголовніше зараз Україна. Поставити собі за мету перетворити Україну в найкоротший термін на справжню фортецю СРСР, на дійсно зразкову республіку. Грошей на це не шкодувати". Як ви ставитеся до таких теорій?

- Є поняття голоду 1932-33 років, однак голод 1932 - вирізнявся. У першій половині 1932 теж був голод, викликаний хлібозаготівлями. І вже тоді був канібалізм. До 3 мільйонів українських селян сунули в Білорусь і Росію по хліб. Однак тоді не було наміру нищити селянство, і їм не заважали. Сталін тоді навіть відкликав деякі пароплави, навантажені зерном для експорту.

У кількох державах закупили зерно, тому що не вистачало у Радянському Союзі. Дозволив навіть консерви з трестів розподілити серед голодуючих. Це потрібно було для припинення голоду задля забезпечення весняної посівної кампанії.

А у другій половині 1932 року була конфіскована вся їжа. При цьому була блокада фізична – голодних не випускали із сіл та не дозволяли рятуватися - та інформаційна – не можна було говорити про голод. Ось яка різниця між цими двома голодами.

- Тривалий час вважалося, що загороджувальні загони, які не випускали голодуючих із сіл до міст, де вони могли би врятуватися, - це особливість УСРР. Однак є версія, що на Поволжі вони також були.

- Ні, на Поволжі загород не було, тому там і смертність менша. Причепилися тільки до Республіки німців Поволжя, її фактично зруйнували. Були огороджені Україна та Кубань. Усіх утікачів поміщали у фільтраційні табори та повертали на місце проживання.

- Були ще якісь особливості організації голоду в Україні?

- Кубань та Україна абсолютно однакові з точки зору механізму організації терору голодом.

- А у Казахстані?

- Там навіть більше людей померли відносно загальної чисельності населення. В Україні жило 30 мільйонів, а загинуло близько 4-х. А в Казахстані померла третина населення. Чому? Тому що казахів, що були кочівниками, примусово посадили на землю. Частину худоби держава забрала на м’ясозаготівлю. Частину, яка залишилася, населення з’їло і залишилося без нічого, бо не вміли вирощувати зерно. Люди почали тікати, їх ніхто не тримав.

Я кілька разів бував на конференціях у Казахстані. Місцеві вчені той голод також вважають геноцидом. Але то геноцид за наслідками, оскільки не було наміру нищити.

Через інформблокаду і намагання приховати злочин практично немає фото голодних селян з 1932-33. Збереглися лише кілька фотографій містечок та вулиць Харкова.Тому такими цінними є знімки Миколи Боканя з Батурина. Ця світлина його родини датується 2 квітня 1933 року. На знімку підпис: "300 дней без куска хлеба к скудному обеду". У липні Бокань у записнику поряд із цим фото додав: "Теперь уже 600".Усі фото були вилучені під час його арешту 1937 року. Джерело: gazeta.ua.

- Вважається, що для кваліфікування масового вбивства геноцидом потрібно довести намір убивства. По суті  йдеться про певне владне рішення на знищення. У випадку Голодомору, зрозуміло, подібних документів немає.

- Так говорять російські вчені: покажіть документ про наказ знищити населення. Ясна річ, що такого документу не може існувати.

Російський вчений Віктор Кондрашин розповів про такий епізод на Кубані. Старомінський райком партії серед зими дав таке розпорядження стосовно станиці Новосільської: конфіскувати всю їжу. Ця записка потрапила до Молотова і він заявив, що ніколи більшовики так не роблять, і він у відповіді лишив у списку конфіскації тільки зерно. Тобто якби він дав добро на конфіскацію всіх продуктів, то держава в його особі фактично визнала б, що хоче знищити людей.

То кому ми повинні вірити? Звісно, людям, які пройшли через це. У 2016 році Інститут історії України видав книгу на 700 сторінок. Ця книга є зібранням текстів, що складаються з кількох речень чи абзаців. Це уривки зі спогадів, опублікованих у різні часи. У цих уривках йдеться про конфіскацію всього їстівного. І якщо "усна історія" оперує суб’єктивними джерелами, то свідчення тисяч свідків з різних регіонів, які розповідають одне й те саме, - це те, чому потрібно вірити, а не Молотову, який це заперечував.

СТАЛІН ОРГАНІЗУВАВ ІНФОРМБЛОКАДУ, ПРИ ЦЬОМУ ВСЬОМУ СВІТУ ПОВІДОМИВ ПРО ТЕ, ЯК НАДАВ ДОПОМОГУ ГОЛОДУЮЧИМ. З ТОЧКИ ЗОРУ ПРИХОВУВАННЯ ЗЛОЧИНУ ЦЕ БУЛО ГЕНІАЛЬНО!

- Але для західних істориків це не аргумент, судячи з усього.

- Я з ними багато спілкувався. Дуже симпатичний мені австралійський дослідник Стівен Віткрофт видав книгу, де опублікував 53 постанови ЦК ВКПб і Ради міністрів про фуражну і насіннєву продовольчу допомогу найбільш постраждалим від "тимчасових продовольчих утруднень" (слово "голод" не вживали). Більшою мірою це стосувалося України та Кубані. Усі на Заході після цього говорять: який же геноцид, коли держава надавала допомогу.

Однак ця допомога була одним з елементів терору голодом. Перший елемент – конфіскація всього. Другий елемент – фізична блокада. Третій елемент – блокада інформаційна, яка тривала до грудня 1987 року. І четвертий елемент – допомога тим, хто лишився жити, але був зламаний. І в результаті того, що була інфоблокада про голод, але всі знали про допомогу, то радянську владу самі ж селяни зустрічали з обіймами. І це був геніальний хід: приховати злочин, але всім розповідати про допомогу.

- Ця допомога була, щоб зберегти тих, хто вижив, для забезпечення подальшої їхньої роботи у господарстві?

- Допомога була всім, але поділялася. Насамперед, була спрямована до партійного апарату. По-друге, - вчителям. По-третє, - дитячим садочкам. Потім – селянам, що зберігали фізичну здатність працювати. При чому годували їх просто в полі під час роботи на колгосп чи радгосп під час підготовки до сівби. Був ще один нюанс: допомога більшою мірою поширювалася на південні області України – основну товаровиробничу територію. Тоді як найбільш постраждалими були тодішні Київська і Харківська області. Найменше постраждала Донецька - бо там були шахти, Чернігівська - бо там були ліси, і Одеська - бо там можна прогодуватися з моря. Я сам рятувався від голоду 1947 року мідіями.

- Слідкуючи за позицією багатьох західних істориків, складається враження, що вони в принципі не хочуть цієї теми торкатися. Однозначно визнано геноцидом Голокост, є консенсус щодо подій у Руанді. А братися за Голодомор не хочуть  насамперед через політичні мотиви – щоб не бути ангажованим проти позиції Росії чи в принципі бути втягнутими у політичні розгляди.

- Це дуже просто пояснити. Візьмімо наймогутнішу державу США. Комісія Конгресу США під керівництвом виконавчого директора Джеймса Мейса визнала Голодомор геноцидом. А коли Конгрес визнав його геноцидом? У 2018 році. Коли США визнали геноцид вірмен? Тільки тепер, хоча 35 років потужне вірменське лобі брало за горло всіх сенаторів та конгресменів. А варто було Ердогану сунути носа в Сирію – рішення одразу з’явилося.

- Чи багато Україна як держава робить для визнання Голодомору геноцидом?

- Абсолютно нічого.

- Помітно, бо навіть роботи українських істориків за кордоном не публікуються.

- Одну мою книжку таки переклали англійською, але це робили канадці. Вони ж організували спікін-тур шістьма містами Канади для презентації книги.

- Як оцінюєте ситуацію довкола обговорення Голодомору в німецькому Бундестазі? Український посол Андрій Мельник фактично звинуватив у провалі спільну українсько-німецьку комісію, хоча вона не була уповноважена робити висновки з цього питання, та й від України як держави не отримувала фінансування.

- Наш посол Андрій Мельник чудово розуміє, що Меркель має свої інтереси. Росіяни пропонують більш дешевий газ, ніж американський. Тому вони хочуть миритися з росіянами. І Мельник це чудово розуміє. Якщо МЗС повторив ідіотські аргументи, які були озвучені ще 5 років тому, то Німеччина не визнає геноцид. А значить, всі нападки будуть на нього, і він вирішив головний удар перекласти на комісію.

- Ситуація з розглядом питання в Німеччині показала масу нюансів. Петиція була створена громадськими активістами, у ній фігурувало перебільшене число померлих, а сам текст був емоційним. Плюс, не було консенсусу істориків зі спільної комісії. У зв’язку з цим запитання: чи не є найкращим варіантом для визнання те, як це було в США? Тобто шляхом створення урядової комісії.

- Ця комісія діяла, коли в дослідженні Голодомору була біла пляма. Сьогодні ж є публікації про Голодомор. Є 20 тисяч публікацій у чотирьох бібліографічних покажчиках, створених Одеською науковою бібліотекою. Політики не хочуть цього визнавати, тому що вони політики. Ізраїль кохає свій Голокост, щоб ніхто не зробив, так би мовити, інфляцію цього поняття.

Держави, які визгали Голодомор геноцидом або злочном проти людства.

- Що скажете на тезу, що наука і політика мають іти окремо, і що історики не повинні ідеологічно обслуговувати політику?

- Наука в розумінні фізики, математики, астрономії має бути окремо. Якщо брати історію, то це не просто наука. По-перше, - це навчальна дисципліна. По-друге, - це наука. І по-третє, - усвідомлення ідентичності. Людина повинна знати минуле для того, щоб орієнтуватися у майбутньому. Людина, що страждає на амнезію, не живе повноцінно. І переписувати, уточнювати історію завжди треба.

- Наскільки в Росії відбуваються дослідження голоду?

- На той момент, коли ми почали досліджувати голоди, то росіяни цього не робили. А коли ми почали, то вони, як це вміють робити росіяни, поставили цю справу на потік, забезпечивши величезними коштами. Той же Кондрашин видав томи документів зі вступними статтями. Потім ці статті оформили в книгу і росіяни профінансували її переклад іншими мовами, зокрема французькою. Мою книгу "Голод як геноцид: труднощі усвідомлення", написану ще у 2008 році, досі не переклали. А я цілеспрямовано пояснював ці речі.

Тож досі я чую дивні речі від українських істориків. Наприклад, Ярослав Грицак заявив, що немає прямих свідчень про те, що Сталін мав намір знищувати українців. Однак повторюся: з одного боку є заперечення самого Сталіна, а з іншого – наш том свідчень про вилучення усіх продуктів. Це доводить геноцидність.

 Ольга Скороход, Цензор.НЕТ