Нардеп СН Святослав Юраш: "Час для ухвалення рішення про розрив дипломатичних відносин із Росією має назріти"

Автор: Ольга Москалюк

Після ескалації конфлікту на Донбасі все частіше звучать заяви про те, що від Росії можна очікувати чого завгодно. Що про це думають у пропрезидентській фракції "Слуга народу", "Цензор.НЕТ" запитав народного депутата Святослава Юраша.

***

Ми говорили зі Святославом Юрашем, який працює в Комітеті з питань зовнішньої політики, у вівторок вранці, коли ТКГ із врегулювання конфлікту на Донбасі проводила своє екстрене засідання. Тоді ще не знали, що саме там обговорюють. Також ще не вийшло відеозвернення президента Володимира Зеленського, де він запропонував Володимиру Путіну зустрітися в Україні. Але й без цього нам вистачало тем для обговорення: скупчення російських військових на нашому кордоні, переговори "нормандської четвірки", візит Зеленського до Франції, поведінка США та Росії. Про все це читайте в інтерв’ю "Цензор.НЕТ".

"ВЕСЬ СВІТ НАМАГАЄТЬСЯ ВТРИМАТИ РОСІЮ ВІД ПРОДОВЖЕННЯ БЕЗУМСТВА"

-У понеділок нарешті відбулася відеоконференція радників лідерів "нормандської четвірки", після якої екстрено зібрали засідання Тристоронньої контактної групи з питань безпеки. Про що це свідчить?

- Про те, що весь світ намагається втримати Росію від продовження безумства – можливого повномасштабного вторгнення в Україну. Це не просто спекуляції з того чи іншого боку. Усі бачать, що зараз ми маємо найбільшу концентрацію російських військ на кордоні, знають, що в Чорне море перетягуються російські кораблі, розуміють, що Росія не відмовляється від міфологеми, що ми з ними – один-єдиний народ. Ми усвідомлюємо, що ризики дуже серйозні. Це не тільки наш висновок. Нас легко звинуватити в тому, що ми десь перебільшуємо чи весь час говоримо про Росію та її загрозу всьому світу. Але коли дзвонять Меркель, Макрон, Байден, а Туреччина повторює сентенції про неподільність кордонів, стає зрозуміло: весь світ з нами, і він не хоче допускати, щоб Російська Федерація вкотре демонструвала, ким вона є. Будь-які страждання ТКГ краще за повномасштабну війну.

- Це зрозуміло…

- Це вам зрозуміло. Але ми бачимо, що є ж і "яструби".

- У нас?

- У тому числі.

- Хто?

- Вони є. Ми порпаємося в тих ТКГ, дипломатичних "подарунках" Петра Олексійовича і намагаємося знайти в них резолюцію, яка видається все менш і менш можливою. Але все одно стараємося. На початку я був набагато оптимістичнішим. Однак, дивлячись на кроки Росії, усвідомлюю: надія тут – зло, бо продовжує страждання (посміхається. – О.М.).

- Ви говорите, що весь світ із нами. Але наприкінці березня Меркель, Макрон та Путін провели онлайн-переговори без Зеленського.

- Це їхні спроби акцентувати увагу та тиснути на Путіна. Особисто я вдячний за будь-які подібні кроки.

- Вас не насторожує те, що нашу долю вирішують без нас?

- Я думаю, вони знову озвучували усі ті тези, які ми абсолютно підтримуємо. Ніхто не вирішує нашу долю. Там не ділять Україну: хто отримає правий берег, а хто – лівий. Путіну нагадують про "червоні лінії", які він і так знає, але через те, що ігнорує їх та стягує війська на наш кордон, певне, потрібно знову й знову повторювати.

- Зустрічі у Нормандському форматі не проводяться з грудня 2019 року. Ваші опоненти пояснюють це тим, що там із Зеленським ніхто не хоче говорити. Що ви можете їм відповісти?

- Наші опоненти створили реалії усього цього процесу, який мучить усіх нас в надіях на резолюцію, даючи Росії всі інструменти тиснути та бавитися фразами про "Мінськ" і його виконання. Це усе "подарунки" тих "великих дипломатів", які були перед нами. Ми розбираємо їхню спадщину.

- Але за два роки не всі світові "гравці" змінилися.

- Насправді, "гравці" змінилися в тому сенсі, що більше немає сподівань та надії на минулу резолюцію. Треба розуміти, як "Мінськ" сприймався – ніби це швидкий процес, який можна за рік-півтора закрити і рухатися далі. Цього й близько не сталося! Тому сьогодні ми спостерігаємо такі події. А світ, звичайно, оцінює ризики від цього процесу. Для нього фундаментальним є те, що не можна отак брати та анексувати, окупувати території інших країн і починати війни. Уся світова дискусія побудована на тому, що ми маємо міжнародне право, константи та зобов’язання. Росія порушила, якщо не всі, то майже всі ці реалії та намагається до 30-ї річниці нашої незалежності зробити усе можливе для дискредитації України.

-Ви думаєте, нинішні дії Росії пов’язані із річницею незалежності України?

- Росія не хоче Крим, Донбас, Харків чи Київ. Їй потрібна вся Україна. Як я сказав, у них є міфологема про єдиний народ. У нас її пристрасно і радо обговорювали на телеканалах усі роки незалежності України аж до подій 2014 року. А тоді стало однозначним чітке розуміння, що ми маємо бути окремим народом. Якщо говорити про нашу дискусію, то тут однозначно: ми хочемо бути незалежною країною і повинні робити усе можливе, щоб це було реальністю.

-Ще однією подією, за якою всі уважно стежили, став візит президента України до Франції. Аналізуючи цю зустріч, багато хто із політиків та експертів наголошують: ніяких документів не підписали, а Макрон навіть не вийшов на брифінг із Зеленським, що є дуже красномовним жестом. Які у вас враження?

- Месьє Макрон, насправді, зараз робить дуже багато на зовнішньому фронті. Із самого початку він грав значну роль у дискусії щодо Донбасу. Нагадую, Зеленський їздив до нього ще до президенства. Ці взаємини є добрими та глибокими. Зараз вони продовжуються в цьому ж векторі. Для мене є зрозумілим, що дискусії про наше європейське майбутнє без Франції – шлях в нікуди. Те, що спілкування із Макроном триває, свідчить про наші подальші кроки у європейський простір. Я впевнений, що під час візиту не обійшлося без акцентів щодо концентрації на нашому кордоні російських військ. Такі зустрічі – підтвердження того, що світ серйозно сприймає такі дії Росії, готовий слухати українських лідерів та реагуватиме.

Зрозуміло, що у нас намагаються докопатися до кожного ґудзика чи того, хто як поставив ногу. Це шанс для опозиції, яка у той момент, коли перед нами стоїть величезна загроза, мала б працювати для єдності. А вони не можуть зупинитися. Це політиканство – безпричинне та беззмістовне. Така наша реальність.

-Але, об’єктивно, президент на цьому брифінгу мав засмучений та розгублений вигляд…

- А що він сказав?

- Говорив про кластери.

- І не тільки про них. Але суть не в цьому. Я впевнений, що бути президентом цієї країни – не найпростіше завдання. Я не говорю навіть про загрозу на кордоні та російські війська. Звичайно, коли ти в голові тримаєш усю інформацію, твоя експресія не буде дуже "лучезарною". Не можна навалюватися та звинувачувати його у тому, що все погано. Повторюся: з Макроном взаємини дуже давні – ще із самого початку політичного шляху президента. Я дуже радий, що вони тривають. Те, що Макрон із такою швидкістю нас прийняв, провів переговори – це багато що означає. Тому тут не треба обговорювати, хто не так поставив ногу. Ми не на рівні дискусії американських совєтологів, які дебатували, де хто із політбюро стоїть на Мавзолеї Леніна під час параду Перемоги. Потрібно дивитися, що цей візит до Франції символізує. А тут ідеться про те, що в контексті російської загрози і наших євроінтеграційних потуг Зеленський має вибудовувати діалог з лідерами Європи. Він цим і займається. Причому успішно.

- Ви із пропрезидентської більшості. Було б дивно, якби ви сказали щось протилежне.

- Тут же історія в іншому – у тому, що ми, на щастя, продовжуємо волю народу. Я говорю про зусилля інтеграції України у великий євроатлантичний простір. Можна шукати "муху в борщі". Але деколи її просто немає! А наша широка та велика опозиція – від пана Медведчука до пана Порошенка, старається і копирсається "ложкою в тому борщі". На здоров’я! На те й демократія в країні.

-Але не тільки опозиція аналізує дії та слова президента. У понеділок було два роки з дебатів Зеленського та Порошенка на стадіоні. Експерти Комітету виборців України дослідили, що за цей час Зеленський не виконав основні "стадіонні обіцянки" - зокрема проведення деолігархізації, зростання добробуту населення, реалізація медичної та інших реформ, припинення війни. У чому причина?

- Треба об’єктивно говорити, що ресурс обмежений. Щодо цього я не бачив ніяких дебатів. Президент під час кожної зустрічі з фракцією наголошує, що нам потрібно виконувати свої обіцянки. Це однозначно і правильно. Звичайно, потрібно далі працювати. Я зверну увагу на два чинники. Перший, на ефірах чи в коментарях до моїх інтерв’ю, зокрема "Цензору", мене звинувачували у чому завгодно, але ніхто ніколи не говорив ні про яку пандемію. А вона сталася! Неочікуване явище, але й таке буває. Вона впала, як цеглина на голову. Причому всьому світові. Усі країни шукають оптимальні моделі боротьби із цією заразою та пробують справлятися із загрозами та ризиками. Україна теж серед тих, хто "б’ється" за вирішення цієї біди. У нас уже була перша доставка вакцин Pfizer, до того отримали AstraZeneca. Але мої колеги з фракції та по парламенту порушують питання по роботі Міністерства охорони здоров’я. Я їх надто часто чую, щоб не реагувати. Тому доєднався до ініціативи заслухати на засіданні міністра Степанова. Я зараз не кажу про те, що голосуватиму за його відставку, але хочу почути від нього відповіді на ті запитання, які ставлять мої колеги, компетентніші за мене у медичній сфері. А тоді уже визначу свою позицію щодо міністра.

Другий чинник: 24 серпня ми святкуємо не два роки незалежності, а тридцять. Це доволі довгий час. Відомі нам "гравці" стільки "добра" наробили Україні! У сесійній залі продавали все – від совісті до України. Тому цю "спадщину" доведеться дуже довго розгрібати. І те, що ми виконали хоча б 20 відсотків своїх обіцянок - це крок вперед. Хоч ще недостатньо, та все ж.

-Усі 16 років своєї роботи в парламенті від представників кожної нової влади я чую про те, що у всьому винні попередники.

- (Посміхається. – О.М.) Без сумніву. Але це чинник, який неможливо уникнути. Він як невидимий слон. У англійській мові є така експресія – elephantintheroom. Як же забути про 28 років незалежності, які були перед нами?! Є ж факти! Насправді, роблячи будь-які речі, від невеликих адміністративних на окрузі, до масштабних процесів, ти помічаєш невидимі інституції. Це такі об’єднання бюрократів, різних груп інтересів та олігархів. Вони усі між собою воюють. Але це такі структури, які усюди працюють на рівні неформальних зв’язків.

- Ви говорите про олігархів. Так хто ж заважає президенту провести обіцяну деолігархізацію?

- Президент робить чимало кроків, яким була рада вся Україна, як то рішення РНБО щодо проросійських впливів та по контрабандистам. Необхідно розуміти: треба вміти відділити, що було зроблено за усі роки незалежності. Подивитися, де негатив, а де позитив. Це нелегке завдання. Я інколи дивуюся експресії президента. Я розумію, коли на тебе йде уся ця навала питань, то все не так легко.

- Хто в Україні олігархи, знають навіть люди, які не цікавляться політикою. Це Коломойський, Ахметов, Пінчук…

- Я не про те. Зрозуміло, що є метод більшовиків: поставити усіх біля стінки і все. Але ми бачимо уроки тих часів. Повторювати їх ніхто не хоче й, звичайно, не буде. Тут треба діяти загалом.

- Як саме?

- Ми усі бачили, що було із олігархом Медведчуком завдяки санкціям РНБО.

Дивіться, я як народний депутат не маю права вести бізнес. Як і кожен із моїх колег. То як у парламенті опиняються люди, які є олігархами?! І ніхто немає до них питань! Якесь диво просто! Але маємо те, що маємо (всміхається. – О.М.).

-Звертаючись до Порошенка на стадіоні, Зеленський обурювався й з приводу корупції в оточенні тодішнього президента та сказав: "Чому всі ваші люди мають обидві руки?" Ваші колеги Гео Лерос та Олександр Дубінський неодноразово говорили про те, що більшість членів вашої фракції отримують у конвертах по 25-30 тисяч доларів так званої "зарплати". Зрозуміло, що ви скажете – немає такого…

- Я сто разів чув усі ці історії. Такі звинувачення та стандартні розкладки були уже давно й з боку наших опонентів. А що уже говорити про ображених на фракцію, яких виключили! Чому ви берете такі маленькі обвинувачення? (посміхається. – О.М.). Якщо почитати блоги певних людей, то там можна натрапити на звинувачення у всіх можливих гріхах. Така уже наша політика. Тут дуже багато бруду.

- Але ж є факти: згідно з оприлюдненими деклараціями, майже половина членів вашої фракції за минулий рік придбали квартиру, машину або землю.

- Якщо обговорювати загальні методи, то, як я уже згадував, потрібно наслідувати більшовиків: усіх до стінки. А тут кожна історія є окремою. Причому у опозиції також. Треба ловити конкретних депутатів та запитувати, що у них у декларації, та звідки. У нас є ціла низка органів, які займаються такими питаннями, як то НАЗК та НАБУ. Крім того, журналісти також цікавляться цією темою, чим змушують компетентні структури ще більше працювати. І це добре.

"ЯКЩО МИ ГОВОРИМО, ЧИ ПУТІН – УБИВЦЯ, ТУТ НЕ МОЖЕ БУТИ ЖОДНОЇ ДИСКУСІЇ"

-Ваша колега Ліза Богуцька в понеділок опублікувала заяву, в якій депутати "Слуги народу" вимагають від президента розірвати дипломатичні відносини з Росією через скупчення російських військ на кордоні з Україною. Ви її підписали?

-Ні. Я вважаю, що нам треба думати про всі інструменти взаємодії, з огляду на існуючі реалії. Тому що у нас виникають постійні потреби у використанні певних каналів, у тому числі й дипломатичних. Якщо говорити про це конкретне рішення, то час для його ухвалення має назріти, а приймати його повинен президент. Адже у нього є примат у зовнішніх відносинах. Зрозуміло, чому.

-Скільки депутатів підписали заяву?

- Не знаю. Взагалі щодо таких колективних заяв, хочу сказати: нас обирали не тому, що хтось із нас такий класний, а тому, що хотіли дати шанс президенту змінити країну на краще. Я був, є і буду в команді президента, а не тієї чи іншої групи. Так, вони мають право на народження. Там навіть є люди, яких я поважаю, маю з ними прекрасні взаємини. Але не вважаю правильним створення таких груп.

-У мене таке враження, що президент не дослухається.

- Президент думає про всі інструменти в дискусії з Росією. Про дипломатичний також. Але, наголошую, рішення тут має ухвалювати саме він. Причому не на вимогу депутатів, а через виклик обставин. У нас постійно з’являються проблеми як із неформальними, так і формальними каналами. Якщо говорити про захоплення наших консулів у Петербурзі, то це окрема дискусія. Ми зробили крок у відповідь – вислали російського дипломата. Хочу нагадати, що Америка також вислала десятьох російских дипломатів. Із Європи також відправляли. Наша історія – це один із елементів цієї "драми".

- До речі, про Америку. В одному із телеефірів віце-прем'єр Олексій Резніков сказав, що нарощування російських військ на нашому кордоні -це "запрошення до танцю безпосередньо США". Ви як вважаєте?

- Росія постійно таке робить. Це сумний прецедент, який створювався не лише Росією. Наприклад, Північна Корея нагнітала ситуацію своєю ядерною зброєю, своїми непростими відносинами із Південною Кореєю та Японію. В результаті отримала саміт імені себе в Сінгапурі, куди прилетів президент Америки. Це такий сумний приклад, який показує, що США можна притягувати до дискусії подібними агресивними діями.

Якщо ми говоримо про ставки, є такий Doomsday Clock – проєкт "Годинник судного дня", який показує, наскільки людство близьке до глобальної катастрофи. Зараз він на позначці 100 секунд від опівночі. Тому перспектива такої винищувальної події змушує усі сторони до переговорів. Це краще, аніж будь-яка ядерна війна. Але треба розуміти, що ми бачимо сумні прецеденти, як то ситуація у нас на кордоні, так і у діях тих країн, які б хотіли переробити світовий порядок.

- Лідер вашої фракції Давид Арахамія вважає, що ймовірність повномасштабного вторгнення Росії в Україну близька до нуля. Ви погоджуєтеся?

- Я дуже хочу бути солідарним із нашим керівником фракції. Однак 2014 року я сильно зарікався щодо Криму - не вірив, що анексія реальна. Але вона сталася. Тому зараз зарікатися не буду. Лише скажу, що ми живемо у час складних обставин. На кону стоїть не тільки безпека України. Тому в світі настільки сприймають нашу "драму" на кордоні.

- Бо хвилюються за себе.

- Не тільки. Є й інші конфлікти в світі, на які можуть реагувати. Усі розуміють, що відбувається. Ставки високі.

-Байден реагує. Він підписав указ про введення санкцій проти Росії, зокрема за кібератаки на США і втручання в американські вибори… - Запитайте будь-кого на вулиці, за рахунок чого живе Росія? Усі знають: за рахунок газу та нафти. Куди вона їх продає? В Норильськ? Ні. Санкції на Росію точно впливають. Але дуже конкретні та в одній больовій точці. Такі санкції Захід ще не готовий впроваджувати. Сумно. Є ж ще "Nord Stream 2". Цей проєкт теж можна переглянути. Але цього не роблять! Бо економіка. Зрозуміло: німецькі політики думають про Німеччину, американські – про Америку. А наше завдання зараз - нагадати світу, що наша ситуація не лише про нас, але й про світовий правопорядок, високі ставки для всіх, а ігнорування таких речей або неповна реакція дасть іншим агресорам впевненість, що так можна.

- Перед санкціями, які я згадала, відбулася телефонна розмова між Байденом та Путіним, де говорили про Україну. Що це для нас означає?

-Перша країна із ядерним потенціалом, економікою, впливом, перемогою у холодній війні звертає нагальну увагу на нашу ситуацію і не дає другій за ядерним потенціалом країні (але далеко не другій в економіці чи впливі) робити з Україною, що вона захоче. Це трохи допомагає пану Арахамії бути правим у питанні можливого повномасштабного наступу Росії.

-Ще трохи раніше Байден назвав Путіна вбивцею. Цю заяву по-різному коментували наші політики, навіть члени вашої фракції. Ви як вважаєте, Путін – вбивця?

- Тут навіть не треба багато чого говорити. Достатньо подивитися на реальні речі, які Росія творила за свою історію. Чи вбивав він когось власноруч? Не настільки важливо. Політичний лідер відповідає за дії тих людей, які виконують його волю. За час його правління ми бачили жахи численних війн, які він почав, які веде досі. На жаль, у 2014 році ми теж доєдналися до списку країн, з якими він воює. Українці втрачають життя в прямому та переносному сенсі цього слова. Знаєте, моя дружина з Донецька. Вона – переселенка, яка втратила своє життя в своєму місті. З квітня по серпень 2014 року я перебував у Донецьку. Бачив, як усе відбувалося. У мене немає питань, хто кого використовував, маніпулював і так далі. Я знайомий із першим головою "маріонеткового режиму" Бородаєм, їхнім так званим першим генпрокурором Кавтарадзе. Пам’ятаю тих "хлопців", які вміли правильно тримати зброю. Але я не головний в цій історії. Є світові експерти, які усе бачать і розуміють, що відбувається. Тому російські казки про те, що на Донбасі не їхні люди, нехай розказують комусь іншому. Були опубліковані перехоплені переговори рейсу МН17. А я якраз тоді бачив, який там коївся жах. Цих невинних людей Путін убив своїм рішенням. То якщо ми говоримо, чи Путін – вбивця, тут не може бути жодної дискусії. Він зробив найбільше для того, щоб назавжди розсварити країни пострадянського простору. Коли усі бачать таке його ставлення до Грузії, України, то у кого виникають сумніви, від кого треба віддалятися? Ні в кого!

"У ПАРЛАМЕНТІ ДУЖЕ МАЛО ЛЮДЕЙ, ЯКІ НЕАДЕКВАТНО СПРИЙМАЮТЬ РЕАЛЬНІСТЬ"

-Головний редактор нашого видання Юрій Бутусов вважає, що Байден поводиться так, ніби Росія погрожує вторгненням в США, окупувала кілька штатів та вбиває американських солдатів. Наш президент реагує набагато спокійніше – ніякого воєнного стану, немає навіть навчань цивільної оборони, ніхто не поспішає ухвалювати ДОЗ, а РНБО проводить засідання по боротьбі з контрабандою. Вам не здається, що у нас неправильно розставлені пріоритети?

-Я нещодавно був на ефірі із Давидом Арахамією, де більшу частину часу присвятили обговоренню ДОЗу. Були також інші члени комітету з питань нацбезпеки. Вони пояснювали: якщо ДОЗ приймати поспіхом, то буде купа історій, які мають різні варіації Свинарчуків. Тому ухвалення документа й займає трохи більше часу. Я б, дійсно, хотів, щоб у нас більше не було таких Свинарчуків, тому нехай комітет попрацює. Хоча, звичайно, хотілося б отримати ДОЗ якомога швидше.

Якщо ми говоримо про американські санкції, то я уже згадував, що тільки у питанні газу Росія відчує наслідки. А на це абсолютної волі немає. Я вас запевняю: Америка превентивно реагує, тому що на кону не тільки Україна, а й прецеденти для світу.

- Насамперед, це наша війна...

- Безумовно. Нам треба використати усі можливі канали, щоб не допустити повномасштабної війни. Президент їздив на фронт і давав конкретні меседжі.

- Я хотіла сказати про те, що нам у такій ситуації не завадило б бути готовими до будь-якого розвитку подій. А ми навіть закон про Територіальну оборону не можемо ухвалити

- І на цю тему я мав дискусію із паном Арестовичем. Він багато говорив щодо процесу по Теробороні. Навіть погодився, що тут потрібно робити певні кроки. Я теж із цим солідарний. Ще в часи передвиборчої кампанії я приводив у штаб Зеленського людей, які відстоювали це питання. Ми його обговорювали. Наприклад, у тих же країн Балтії діють схожі закони. Зараз тут триває обговорення. Комусь подобається один проєкт, іншим – другий. Я думаю, цей процес мають пройти наші колеги із комітету з нацбезпеки. Я, звичайно, намагатимуся бути їм корисним. Тому що продовжую вважати: це корисний крок для того, щоб Україна мала більше інструментів, якщо настане той нещасний день, коли Росія захоче силою негайно доводити свою правоту.

-Віцепрем'єрка Ольга Стефанішина висловила думку, що для Путіна війна з Україною - це передвиборча технологія. Ви погоджуєтеся?

-Вибори в Держдуму давно уже не потребують застосування великої кількості інструментів. Щоразу з’являються відео про те, яким чином маніпулюють та змінюють результати. Я впевнений, що у питанні такого масивного кроку, як війна, є багато чинників. Можливо, й такі думки, які ви озвучуєте, теж існують. Але для мене найвагомішою причиною видається те, що я сказав на початку нашої розмови: Росія вважає, що ми з нею – одна держава. Хоча вона своїми ж діями в Україні "вбила" свої позиції. Вона однозначно поставила наш народ на шлях від’єднання – економічного, геополітичного, культурного.

-Згадаю ще одну заяву щодо ситуації на Донбасі. Секретар РНБО Олексій Данілов говорив про те, що Україна не планує повертати окуповані території військовим шляхом.

-У цій війні уже загинули понад 15 тисяч українців. Мільйони переселенців. Новий виток такої війни не буде простим. Не хотілося б продовження численних драм людей та ще більше кривавих кроків на Сході. Від Різдва до Різдва я їздив по лінії фронту і бачив розбомблені села та міста. Не хотів би, щоб їхня кількість зростала. Але тут є дві сторони: ми і Росія. Ми то можемо хотіти, щоб війни не було, але РФ допускає інші варіанти. Нам треба готуватися до будь-яких.

-Про ескалацію конфлікту на Сході 30 березня у Верховній Раді заявив Головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак. Потім з’ясувалося, що у цей час ваша колега Анна Колісник написала у повідомленні: "Потрібно валити із цієї країни". Як ви це сприймаєте?

-Це вирваний із контексту коментар у приватній бесіді. Анна Колісник пояснила, що мала на увазі. У Верховній Раді весь час іде камерне "сафарі" за усіма депутатами. Наведу приклад мого найбільшого подібного "злочину". Ще на початку роботи Верховної Ради цього скликання виступав Ілля Ківа і говорив про сексоти. Ми із колегою дебатували, що це таке. Я почав шукати визначення, що це означає, щоб показати. А фотограф "схопив" момент недописаного слова "сексоти". Отакий був прецедент. Виловлюють всяке. Але ж є люди, які можуть на фотографії "домалювати" що завгодно…

-Тут не домальовували. Це її було повідомлення.

-Я не про Колісник, а загалом. Ми живемо у час постправди, у якому відбуваються вражаючі речі. А щодо Анни Колісник, будучи знайомий із нею певний час, я знаю, що вона усвідомлює свою відповідальність як депутата Верховної Ради та виконуватиме свою роботу. Я вважаю її українським патріотом, яка любить свою країну.

- Я згадую цей приклад не для того, щоб присоромити когось із депутатів. Питання в тому, що суспільство здебільшого сприймає членів вашої фракції не окремо кожного, а як монобільшість. У країні і так непроста ситуація, то такі меседжі від парламентарів українцями можуть сприйматися як "посібник до дій".

- Знаєте, я – єдиний депутат-списочник, який прописався на окрузі. Обрав свій рідний у місті Львові. Я дуже часто там спілкуюся із людьми. Тому я звик пояснювати, роз’яснювати та відповідати на дуже різні питання. Якщо говорити про мене особисто, то я навчався у Варшаві, Індії, стажувався в Америці та Європі. То можу сказати: на Сході дуже цікаво, але некомфортно, на Заході – комфортно, але нецікаво. Україна – та сама "золота середина". Бажаю усім нам любити нашу прекрасну країну.

- Ви на ефірах говорите про те, що нам потрібно об’єднувати суспільство. А такі повідомлення в переписках точно цьому не сприяють. Хоча заради справедливості варто сказати, що тем, які роз’єднують українців, немало.

- Тому що є багато спекуляцій та політиканства. Якщо говорити спрощено, існує така біполярність: Медведчук і Порошенко. З обох боків весь час говорять: Та сторона – зла, треба їх відправляти у Вашингтон або Кремль. Тобто роблять усе, щоб країну роз’єднати. У мене меседж такий: переступати це і будувати Україну, яка апріорі різна, але повинна мати базову річ – повагу громадян одне до одного. Я завжди відстоював позицію, що у міжфракційному об’єднані мають бути усі фракції, попри їхні плюси та мінуси. Насправді, в парламенті дуже мало людей, які неадекватно сприймають реальність. Усі розуміють: нам разом працювати у сесійній залі. Якщо ми чубимося з ранку до вечора, ні ми нічого позитивного не отримаємо, ні країна. Тому можна пробувати "будувати мости". На жаль чи на щастя.

Ольга Москалюк,"Цензор.НЕТ"

Фото: Наталія Шаромова, "Цензор.НЕТ"