Учасниця проєкту "Центру зайнятості Вільних людей" Ірина Чайкіна: "Гірко про це говорити, але саме війна змінила моє життя на краще"

Автор: Віка Ясинська

"Ми були першими, хто зреагував на проблеми працевлаштування, з якими стикалися переселенці та ветерани", - історія громадської організації "Центр зайнятості Вільних людей", яка виникла на Майдані і на сьогодні є платформою, що сприяє професійній та підприємницькій реалізації вразливих категорій населення. "Цензор" поспілкувався з двома учасниками проєктів, організованих ЦЗВЛ, - Іриною Чайкіною та Артемом Попиком, а також із менеджеркою організації Анастасією Потапенко.

Ірина Чайкіна – переселенка. У 2015 році разом з родиною переїхала з міста Сніжне (Донецька область. Тимчасово окупована територія ) під Київ. Брала участь в проєкті ЦЗВЛ RIZNA, завдяки якому знайшла себе у сфері HR.

Ми переїхали, бо народжували другу дитину і не хотіли жити на окупованій території. Перший раз приїжджали влітку 2014 до родичів, що живуть у Київській області. Жили там, бо в нашому місті були активні бойові дії. Я дуже вдячна троюрідній сестрі, її родині, що запросили нас пожити, а коли ми переїхали, допомогли знайти дім у Баришівці. Без цієї підтримки, а також підтримки брата, було б дуже важко. В 2017 році ми переїхали в Бровари – тепер це мій дім, який я люблю.

У мене три освіти: фармацевт, інженер-технолог харчування і економічна. В Сніжному у нас із чоловіком був бізнес. Він би працював і досі, але ми категорично не підтримували те, що там відбувається. Ми втратили дуже багато знайомих і близьких – перестали з ними спілкуватися на тлі різних переконань. Поки жили там, я і допомагала чоловікові у бізнесі і працювала фармацевтом, але, коли переїхали, йти знову на цю ж роботу не хотілося - переросла себе в цьому. Тобто я шукала себе, і саме в цей період побачила в соцмережах інформацію про ЦЗВЛ і проєкт RIZNA. Вирішила зареєструватися. На перший проєкт не пройшла, потрапила вже на другий.

Курс був приблизно 4 місяці. Перші заняття були направлені на те, щоб зрозуміти, де ми зараз і чого ми хочемо. В принципі, червона нитка усього проєкту – зрозуміти себе. А далі – як прийти до того, що хочеш. На проєкті була потужна психологічна допомога і підтримка, з нами працювали коучі і спеціалісти з різних сфер, пов’язаних з тією чи іншою професією. Нас учили виступати на публіці, в некомфортних умовах, коли, наприклад, навкруги шумно. Я до цього раніше ніколи не спілкувалася з психологом, і коли йшла на зустріч з нею, у мене були такі думки, що, Боже, про що я буду говорити? А після спілкування я вийшла з розумінням, що мені є багато над чим працювати.

Усіх учасників розділили по групах: хтось хотів змінити професію, хтось розвиватися в своїй, хтось зробити свій бізнес. На той момент я думала, що хочу останнє, і зі мною працювала маркетолог, бренд-менеджер. Тобто загалом було проведено величезну роботу - це колосальна праця організаторів Оксани Філоненко, Насті Потапенко, психолога Віки Дюби. Я не знаю, як їх вистачає на усі їхні проєкти, але ці дівчата в кожного учасника вкладають душу.

Цей курс надихав. Там була потужна енергетика. Я летіла туди щосуботи. І саме там вперше зустрілася з поняттяv НR (Нuman resources. Менеджер по роботі з персоналом). Мені стало цікаво, що це за професія. Почала вивчати глибше – і зрозуміла, що хочу спробувати.

Проєкт надавав можливість виграти безкоштовне навчання. Усі подавались, хто куди хоче, але мали пройти співбесіду і гарно обґрунтувати, чому саме туди.

У ЦЗВЛ партнерські відносини з однією з компаній, яка займається навчанням HRів - і вони мені надали можливість безкоштовно навчатися поза цим конкурсом. Це був червень 2019 року.

Я спілкуюсь з багатьма з проєкту і дивлюся на розвиток у інших: хтось зміг відкрити свій бізнес або змінити професію, деякі дівчата не пішли на попередню зарплатню, а змогли сказати, що я заслуговую на більше і краще. Взагалі, найголовніше, що дав курс – це віра в себе і впевненість. Ще я знайшла прекрасних друзів.

Коли я почала шукати роботу, зрозуміло, що без досвіду мене ніхто не хотів брати. Я пройшла мільйон співбесід, погоджувалась на будь-яку зарплатню, навіть на дуже низьку. А потім в соцмережах побачила оголошення, що досвідчена HR набирає собі помічників, проте спочатку працювати доведеться безкоштовно в обмін на отримання знань і досвіду. Тобто перші два тижні я не отримувала зарплатню. Але у мене все непогано виходило, плюс було велике бажання вдосконалюватися – і вже за пів року розширилося коло знайомих в цій сфері. Я перейшла на фріланс. Паралельно займалася самоосвітою і професійним розвитком.

Якось знайома розповіла мені про вакансію в групі компаній "Нова Пошта". Я поїхала на співбесіду – ми одразу порозумілися з HR-директором і я почала там працювати менеджером по персоналу. А через пів року директор звільнилася, я визвалась на її посаду – це був досить великий досвід для мене. Цієї зими, після реорганізації компанії, я знайшла іншу роботу в Броварах. Зараз я перший HR-дженераліст у великий компанії.

Якщо підсумувати - я всього два роки в HR-сфері, але вже пройшла чималий шлях. І головне, що це моє. Початок цьому було покладено завдяки ЦЗВЛ. І саме їхній підхід був дуже важливим. Існує чимало різних варіантів допомоги переселенцям, але не всі дійсно допомагають.

Попри те, що акцент у проєкті RIZNA робився для жінок з вразливих верств населення, насправді ці проєкти потрібні всім. Бо у мене проблема з пошуком роботи була не тільки в тому, що я переселенка, а і в тому, що загалом з двома дітьми я просиділа 6 років у декреті.

Раніше я не вважала себе реалізованою, тепер навпаки. У мене є кар’єрні цілі, є розуміння власної значущості. Я знаю чого хочу, куди і як маю рухатися, мені є куди рости далі.

Як би не було страшно те, що відбувається на сході, для мене це стало сильним поштовхом до розвитку. І не тільки професійного. Якби ми далі жили в Сніжному, я б ніколи не стала тим, ким є зараз. Там я б однозначно не потрапила на такі курси, та і в Донецьку теж про таке не чула. Гірко про це говорити, але саме війна змінила моє життя в кращий бік.

Анастасія Потапенко – менеджерка з комунікації ГО "Центр зайнятості вільних людей". В організації працює 5 років.

-Поговорімо трохи про історію: хто засновник організації, як вона виникла, ким фінансується?

- ЦЗВЛ діє з 2014 року. Спочатку це була волонтерська ініціатива, яка виникла на Майдані. Іра Коваль, Марина Лебідь і Наталя Швайковська - ці три дівчини були активними учасницями Майдану. І їм прийшла ідея, що багато хто з протестувальників, після всього, що відбулося, потребуватимуть підтримки в працевлаштуванні. Бо через зміну цінностей люди не хотіли повертатися на старі роботи. Або після того, як вони брали участь в акціях, були проблеми зі звільненням і таке інше. На той час не було підтримки ні від донорів, ні від держави, ні від інших джерел фінансування. Тому це було суто волонтерство.

24 лютого 2014 року організацію офіційно зареєстрували, як ГО. Десь пів року ми допомагали саме учасникам Майдану, а далі це були ВПО, учасники АТО.

-Що на сьогодні являє собою ЦЗВЛ? І в яких напрямках працює?

- Основне наше завдання – допомагати у професійній та підприємницькій самореалізації тим, хто має менше шансів на ринку праці: ветеранам, переселенцям, людям з інвалідністю, жінкам. У нас дуже багато напрямків. Але основне – ми допомагаємо знайти роботу до душі. Для цього у нас є комплекс програм та спеціалістів, які допомагають розкрити професійний і підприємницький потенціал людей, що до нас звертаються.

Команда організації формується залежно від проєктів, які ми реалізовуємо. Консультанти й ті, хто відповідає за адміністрування, отримують зарплату за свою роботу. Також долучаються волонтери з різних сфер і навіть країн.

На початку нашої діяльності ми надавали екстрену допомогу в режимі нон-стоп. У зв’язку з війною велика кількість переселенців переїхала у нові міста, де були вимушені шукати і роботу, і житло. Це був період дуже насиченої нашої праці. Тоді ще не було фінансової підтримки, але партнери нам безкоштовно надавали приміщення. В день могло прийти до ста людей з різними потребами. І десь рік ми займалися адресною допомогою. Потім в організацію прийшла Оксана Філоненко. Вона прийшла з бізнесу, тому що хотіла займатися активною громадською діяльністю. Перед тим вона була волонтеркою в "Євромайдан SOS". Їй дуже відгукнулася наша концепція - що ми формуємо суспільство вільних людей, які беруть відповідальність за своє життя і створюють позитивні зміни навколо. Оксана правильно передбачила, що такої допомоги будуть потребувати і ветерани. І її ідея створення програми соціальної адаптації прийшла ще до того, як демобілізувалася перша хвиля. Вона ходила до різних партнерів, до бізнесу, розповідала, що є ось така потреба у підтримці. Але перші донори, які були готові фінансувати проєкт, з’явилися аж через рік. Це була міжнародна підтримка.

Проте на той час саме на ветеранів не хотіли давати кошти - говорили, що підтримка військових- це внутрішня справа країни. І коли наша організація виграла великий грант на допомогу переселенцям, в цей проєкт включили і ветеранів.

Потім наша організація, яка була лише в Києві, розрослася до регіональних представництв. І в 15-16 роках філії ЦЗВЛ були у Львові, Дніпрі, Маріуполі, Запоріжжі, Луцьку, Краматорську. Зараз є у Києві, Львові, Дніпрі, Запоріжжі, Краматорську. Останні кілька років ми перейшли на проєктну діяльність. Розробляємо, подаємо їх на конкурси, отримуємо підтримку. І під ці кошти ми вже набираємо професіоналів у певних сферах, які реалізовують наші ідеї.

Основне джерело фінансування нашої організації - це міжнародна донорська підтримка. Хоча було фінансування і від українського бізнесу. А от організаційний розвиток ГО підтримують дуже мало – це та частина роботи, яку ми робимо безкоштовно.

-Розкажіть про напрямки. І окремо про жінок, бо я не зовсім зрозуміла, чи це усі жінки, на вашу думку, належать до вразливих верств населення? Чи лише з певним статусом, віком і таке інше?

-Перший наш напрямок – це соціальна адаптація ветеранів та ветеранок. Другий – професійна і підприємницька реалізація переселенців. Третій – підвищення економічної спроможності жінок вразливих груп, тобто це цільова аудиторія з якою ми працюємо, плюс додаються представниці місцевих громад. Четвертий напрямок – це миробудування. Ми поєднуємо в проєктах різні групи людей, працюємо над спільними цінностями, упередженнями та переконаннями, ненасильницькою комунікацією - й бачимо, як це позитивно впливає на розбудову миру в Україні.

Ще один вектор – інклюзивний ринок праці. Ми залучаємо роботодавців. І говоримо з ними, зокрема проводимо тренінги на тему інклюзії. Але тут ідеться не лише про людей з інвалідністю, а і тих хто має менше шансів працевлаштуватися через дискримінацію щодо статусу ветерана, ВПО, гендерної приналежності, ін.

Ми зрозуміли, що представників різних соціальних груп важливо поєднувати в спільних проєктах. Війна триває, люди переселяються на нові місця, ветерани повертаються - і їм усім треба якось адаптовуватися в суспільстві. Спочатку це було важко - проводити тренінги там, де є і ветерани, і переселенці й ті, кого війна менше зачепила. Бо у кожного є свої стереотипи стосовно одне одного, але з часом нам це вдалося. І ми бачимо, що в такому міжособистісному спілкуванні люди знаходять компроміси, готові слухати одне одного.

Цікава історія виникнення жіночого проєкту RIZNA. Ми помітили, що чоловіки, а саме ветерани, часто зверталися до нас з ініціативи дружини або волонтерок. Було очевидно, що багато хто з жінок найперше дбають про чоловіків, і десь в останню чергу про себе. Тоді і народився проєкт, який давав би поштовх жінкам розвивати себе.

Тут дуже актуальне питання економічної спроможності - нерідко є різниця в зарплатні між жінками і чоловіками, а якщо ти, до прикладу, ще мама, переселенка, а може, ще і ветеранка, то це додаткові стигми, які відкидають тебе ще далі на ринку праці.

-Тобто, в принципі, будь-яка жінка може прийти на цей проєкт?

-Поки немає активного набору, бо немає фінансування. Але ми провели дві групи проєкту RIZNA. І так, будь-яка жінка, яка має проблеми з працевлаштуванням або професійним розвитком, може потрапити туди.

-Є якийсь відбір?

-Загалом 50 жінок пройшло цей проєкт. Треба було заповнити анкету, де вони розповідають про свою мотивацію, потім пройти співбесіду з нами. Ще була розмова з психологом, яка теж відбирала тих, хто готовий потім інтегрувати отримані знання – і це теж було важливим моментом відбору.

-Яка середня тривалість курсу і скільки проєктів вже відбулося?

-Загалом з 2014 року ми реалізували 27 проєктів в 9 областях України, плюс у нас був один міжнародний проєкт з миробудування для країн Cхідного партнерства. Тривалість проєкту може варіюватися від півроку до року. Ще ми реалізовуємо інформаційні кампанії. За роки діяльності ми запустили інформкампанії, які вже стали всеукраїнськими, наприклад з формування позитивного образу ветерана, адаптації військового досвіду до цивільної кар’єри, подолання гендерних стереотипів.

-Ви відслідковуєте успішність проєктів? В сенсі, скільки людей отримали нову роботу або якось змінили своє життя?

-Так, ми завжди відслідковуємо результати. За цей час ми надали тридцять тисяч кар’єрних, профорієнтаційних і психологічних консультацій. 8 тисяч людей пройшли наші програми навчання та розвитку. І були залучені більше 170 волонтерів, а також в залежності від потреб залучаються зараз.

Наприклад, на нашому передостанньому проєкті з навчання та перекваліфікації для ветеранів, були задіяні понад 500 ветеранів. З них орієнтовно 70 відсотків або підвищили власний дохід після наших тренінгів, або знайшли роботу, або отримали вищу посаду.

-Яких основних спеціалістів залучає організація в усі свої проєкти? Психолога, наскільки розумію, точно.

-На якомусь етапі ми зрозуміли, що треба займатись не просто працевлаштуванням, а потрібен комплекс різних підтримуючих спеціалістів і заходів, які будуть допомагати в цьому. Так, психолог - це обов’язково, профорієнтолог. Якщо це ветеранський проєкт, ми намагаємося залучати спеціаліста за системою "рівний рівному", тобто теж ветерана або дружину ветерана. Далі ми знаходимо лояльних роботодавців, лояльні курси, які готові надавати або певну знижку для цільової аудиторії, або надавати курс безкоштовно. Є коучі, ментори, які супроводжують людей на всіх етапах розвитку.

Нещодавно ми обдзвонювали наших учасників та учасниць, і майже кожний з них говорив, що саме наш проєкт вселив в них впевненість у собі.

Річ у тому, що незалежно від спрямованості і цільової аудиторії ми включаємо теми, які на перший погляд ніби не пов’ язані з працевлаштуванням. Ми говоримо про цінності, про права людини, нестереотипне мислення, про які раніше люди могли не замислюватися. І над цим дуже активно працюють наші професіонали на курсі.

-Зараз ЦЗВЛ розвиває ще якісь напрямки? Чи рухаєтесь вже за відпрацьованою за ці роки схемою?

-Ми були першими, хто зреагував на проблеми працевлаштування, з якими зіштовхнулися переселенці та ветерани. І залишаємось єдиними, хто в такому масштабі цим займається. Але є розуміння, що обсяги наших проєктів можна розгорнути набагато ширше - ми хочемо передавати свій досвід і нашу методологію державі. Тобто, щоб державні центри зайнятості і соціальні працівники впровадили нашу програму роботи з ветеранами. Нерідко останні приходять в держустанови, але часто не знаходять там ані контакту, ані зацікавленості працівників в допомозі. Наш досвід унікальний в Україні – і зараз ми працюємо над тим, щоб втілити ідею партнерства з державою в життя.

-Ідея дуже класна, але точно буде важка для втілення. І, певно, найважчим буде мотивувати людей, яким це не треба, працювати так, як працюєте ви з командою.

-Погоджуюсь з вами. У нас вже був тренінг для таких працівників, і ми зіштовхнулися з такою проблемою. Багато чого дійсно залежить від людини і її бажання змінюватись.

-Які складні моменти зараз є у організації? Напевно, найперше – це фінансування.

-Так, з цим завжди є проблеми і це не дозволяє зробити організацію сталою і надавати постійну підтримку. Якщо говорити про цільову аудиторію загалом - це відсутність культури діалогу, психологічної гігієни, критичного мислення, і таке інше. Багато людей живуть сьогоднішнім днем, не думають про комплексне бачення свого майбутнього, тому і не готові брати відповідальність на себе й працювати на перспективу. Хочуть прямо зараз отримати роботу з великим доходом. Мало тих, хто буде над цим працювати, ставити цілі. Але наше завдання – змінити це в людях.

Артем Попик – ветеран АТО. Інженер. Після участі в проєкті ЦЗВЛ з навчання та перекваліфікації ветеранів, отримав ґрант на письменницькі курси.

На війну я потрапив у 2015 році. Сам здав себе у військкомат, тобто був добровольцем, і мене взяли в порядку 5 хвилі мобілізації. У мене було дві військові спеціальності. За однією - я кухар, а за іншою був в артилерійському спостереженні. В зоні АТО пробув 8 місяців, а загальна військова служба тривала 13 місяців.

На війні, як в будь-яких стресових умовах, є такий момент, як переосмислення себе. І коли у мене там був вільний час, я починав перекладати і писати армійські нотатки. Це були розповіді в дусі "Пригоди бравого вояка Швейка". Хоча я і до цього писав, але то було спорадично, несвідомо і мені не подобалось те, що виходило.

Перше моє написане на сході оповідання називалося "Про голубів, пенсіонерів і карателів". Тобто там було саме про голубів, пенсіонерів і карателів (Усміхається).

А перекладав я класика американської літератури Вільяма Сарояна, не маючи досвіду в літературному перекладі. У нього є одна з речей, "Тигр Трейсі", досить відома в США, але маловідома у нас, яка ніколи не перекладалась українською. А ще я ледь не опублікував цей переклад. Сидячи в палатці з поганим інтернетом, я знайшов кінцевих власників прав і видавництво в Україні, яке сказало, якщо домовишся з власниками прав – будемо видавати. Проте власники сказали сплатити штуку баксів - і я відмовився від цієї ідеї.

Після дембеля я змінив місце роботи, але не професію. Попередній працедавець не дуже адекватно ставився до моєї служби – і я перейшов на іншу інженерну роботу, на якій досі працюю.

Коли я повернувся додому, у мене було півтори готові повісті і йшов творчий пошук. В цьому пошуку я закінчив бізнес-школу для атовців. У мене були проєкти, пов’язані з деревооброкою, мікроконтролерами - я планував зробити певний військовий прилад, тобто я намагався знайти нові цікаві для себе можливості. Але в результаті повернувся до письменництва. На той час моя найвідоміша розповідь "Черпак і окуляр" набрала 10 тисяч переглядів на одному з інтернет-ресурсів. Потім я почав дописувати інші речі - і в якийсь момент зрозумів, що мені не вистачає знань, щоб писати далі. Вирішив, що мені треба вчитися. І абсолютно випадково побачив інформацію про ЦЗВЛ і програму грантів для ветеранів АТО на навчання.

Я подавав заявку цілеспрямовано на письменництво. І був до кінця не впевнений, що мені видадуть грант - він спрямований на профорієнтацію і поліпшення матеріальних умов, а я прийшов на курс і сказав, що у мене є робота, нормальна зарплатня, з профорієнтацією все ок, але я хочу писати.

На курсі були професійні лектори. І загалом там було цікаво. Головне про що там ішлося – це мотивація, пошук себе, таймменеджмент. Тобто про ті речі, які корисні будь-якій людині. У мене залишились приємні враження від команди. Дівчата-організатори з ентузіазмом робили свою роботу, і було видно, що це не заради формальності, а праця на результат.

Я отримав грант. Взагалі зазначу, що там було багато позитивних рішень. Мій вибір упав на курси сторітеллінгу – це рекламне письменництво, і літературні курси молодого письменника від гуманітарної освітньої платформи "Litosvita". Коли я на них займався, паралельно працював над виданням своєї першої книжки "Про котел та інші оповідки". Це ті 4 повісті, які я дописав вдома. Видав їх своїм коштом. Ця книжка вже світилася на різних книжкових заходах, згадувалась в деяких програмах.

По рекламі у мене було два замовлення і я свідомо вирішив цим не займатися, бо не моє. А от щодо письменництва - почав активно вчитися. Минуло вже два роки з моменту, як я закінчив навчання за грантом, і по суті у мене майже не було перерви. Зараз на моєму рахунку вже понад 5 різноманітних літературних курсів.

Я отримав третє місце на конкурсі "Героям Слава", який проводило Міноборони разом з газетою "Голос України". В газеті опублікували фрагмент моєї повісті "Черпак і окуляр".

Ще я беру участь в англо-українському проєкті "Війна: Всередині й назовні" - це антології молодих українських письменників. У планах видати цю антологію і в Україні, і, здається, в Лос-Анджелесі англійською мовою. Ще я брав участь у конкурсі "Крилатий Лев", де зі 140 робіт потрапив у 20 тих, що відібрали.

На сьогодні я не скажу, що моя діяльність вже є професійною, але вона на порозі професійності. Курс від ЦЗВЛ фінансово не змінив моє життя, але завдяки йому в моєму житті з’явилося багато нових людей і подій, яких не було до цього.

Зараз я пишу велику роботу і хотів би видати її не за свій кошт, а за рахунок видавництва. Вважаю, що вона вже такої якості, яку можна видавати. І, звичайно, не тільки українською мовою, і не тільки в Україні.

Сторінки організації ЦЗВЛ:

ГО "Центр зайнятості Вільних людей": https://www.facebook.com/czvl.staff

Проєкт "Воїну - гідна праця": https://www.facebook.com/jobsoldiers

Проєкт RIZNA: https://www.facebook.com/rizna.project

Відео про організацію, або проєкти:

Василь Чура, учасник проєкту з навчання та перекваліфікації для ветеарнів: https://czvlstaff-my.sharepoint.com/:v:/g/personal/a_potapenko_czvlstaff_onmicrosoft_com/ETr7A4A8ZOlImxAAjmAcXGQBZNPAloeiJsMlJoyHpgnjIw?e=wrNrMr

Ірина Цвіла, учасниця проєкту з навчання та перекваліфікації для ветеарнів: https://czvlstaff-my.sharepoint.com/:v:/g/personal/a_potapenko_czvlstaff_onmicrosoft_com/ETxg7ZiKZwREpEoqUZ36VqwB4QlrDYyNpvonAdC_Ci01pg?e=VxISzK

Проєкт RIZNA: https://czvlstaff-my.sharepoint.com/:v:/g/personal/a_potapenko_czvlstaff_onmicrosoft_com/EZIZ-X3fckFMhU6i2L0I0noBPUCArZ5oECB7nB_vmRPTLw?e=DUzWqE

Розроблена організацією методологія з адаптації військового досвіду до цивільної кар’єри, яка була апробована у роботі з понад 500 ветеранами з Київської, Львівської та Дніпропетровської областей у період з 2019-2020 років, й стала основою для посібника "Військовий імунітет у цивільній кар’єрі": https://czvlstaff-my.sharepoint.com/personal/l_gordiienko_czvlstaff_onmicrosoft_com/Documents/%D0%9F%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%92%D1%96%D0%B8%CC%86%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B8%CC%86%20%D1%96%D0%BC%D1%83%D0%BD%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%82%20%D1%83%20%D1%86%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%D0%B8%CC%86%20%D0%BA%D0%B0%D1%80'%D1%94%D1%80%D1%96.pdf?CT=1622661559381&OR=ItemsView&fbclid=IwAR1Ley7fvlO7cR_1xN3skoVtdSrTXsdS6DA_7GSgUQq9X3R_9IHk3vdNSTM

Презентація:

https://www.canva.com/design/DAEa3x1lEzg/HlpbXTZ6my28IXgV_V3tjQ/view?utm_content=DAEa3x1lEzg&utm_campaign=designshare&utm_medium=link&utm_source=sharebutton&fbclid=IwAR0ZJwfasEvp5TNkQlITEFIQfFlAZ9HonQEXdYjm0c8dBzSA6KLIAxVsoKU#1

Віка Ясинська, Цензор. НЕТ