"Далі буде більше": ветерани та психологи про Володимира Прохнича, який прийшов з гранатою у Кабмін, та Андрія Чуприка, який підірвався у Кривому Розі

Автор: Валерія Бурлакова

Справу айдарівця Володимира Прохнича апеляційний суд має розглядати 13 серпня, чоловік тим часом знаходиться під вартою. Андрій Чуприк з 17 танкової бригади, якому відірвало ногу, залишається у реанімації.

***

Ранок 4 серпня, Київ. До будівлі Кабінету Міністрів заходить невідомий чоловік. У руках він тримає гранату і погрожує її підірвати, не висуваючи при цьому жодних вимог. Це - Володимир Прохнич, колишній боєць "Айдару", сапер.

 Володимир Прохнич

Після перемовин, у яких братимуть участь його друзі, Прохнич відмовиться від своїх планів. Його заарештують. "... Довела бюрократія", - пояснить ситуацію у розмові з Цензор.НЕТ Андріана Сусак, посестра Прохнича, яка також мчала на перемовини з ним. І розповість, що, за її інформацією, у чоловіка серйозні проблеми зі здоров’ям - пухлина.

 Андріана Сусак та Володимир Прохнич після затримання у відділку. "Хотіла хоч якось щоб посміхнувся, але..."

Вечір 8 серпня, Кривий Ріг. За поки що не дуже зрозумілих обставин 61-річний ветеран АТО Андрій Чуприк із позивним Тихий погрожує підірвати гранату на вулиці Кармелюка, біля власного під’їзду. На місце прибувають поліцейські та починають розмову з чоловіком. Він віддає патрульним гранату, але дістає з кишені другу та підриває її. Поранення зазнають і троє поліцейських і, звісно, сам Тихий. Він - ветеран 17 танкової бригади, яка брала участь, зокрема, у боях за Іловайськ.

Андрій Чуприк

Місце вибуху на вулиці Кармелюка

… Затриманого 4 серпня Володимира Прохнича Печерський суд, незважаючи на стан його здоров’я, 6 серпня вирішує залишити під вартою. Розгляд апеляційної скарги призначений на 13 число. Однак адвокати айдарівця підкреслюють - засідання буде "суто технічним", на ньому просто визначать наступну дату розгляду, оскільки повний текст ухвали про тримання під вартою ще не готовий. До п’ятниці в апеляційний суд просто не встигнуть передати необхідні матеріали.

Андрій Чуприк, якому відірвало ногу, лежить у реанімації криворізької "тисячки". Його стан стабільно тяжкий.

"БЕЗУМОВНО, Я НЕ ПІДТРИМУЮ. АЛЕ ТАК САМО БЕЗУМОВНО Я РОЗУМІЮ"

"З Володею Прохничем ми служили у 2014 році в одному батальйоні. Не були знайомі, однак я чула думки про нього від побратимів і посестер, яким довіряю беззастережно. Всі кажуть одне - надзвичайно спокійний, добрий і врівноважений. Йшов першим, прикриваючи собою всю групу. Сапер, - розповідає Марія Берлінська.

- Як ми знаємо, сапери помиляються тільки один раз. Тобто, це людина зі сталевими нервами... Він дивом вижив після кількох контузій і поранення. Підтримував своїх після повернення. Порядний, відкритий до людської біди, несправедливості. Людина з офіцерським поняттям честі. З відео затримання очевидно, що він точно нікого не планував вбити, він навпаки повторював, щоб забрали людей, потім повністю добровільно віддав ту гранату... І от що мало статись, щоб навіть у такої людини здали нерви? Як потрібно було хамити, зневажати, принижувати цю людину, щоб він взяв в руки гранату і пішов у центр міста? Я впевнена, що кожен з нас розуміє українську реальність. Наша державна система грубою байдужістю та приниженням може довести до відчаю навіть найстійкіших".

Марія Берлінська

Берлінська додає: "Безумовно, я не поділяю таких методів, не підтримую будь-яких розмов зі зброєю на мирній території країни. Верховенство закону, повага до суспільного договору (навіть зі всіма недоліками нашої правоохоронної системи) - це основа справедливої і відкритої держави . Але так само безумовно я розумію, чому так сталось..."

"Людина, пройшовши жерло війни, має загострене почуття справедливості. При цьому всі ми на великій землі стикаємося з нерозумінням, зі складнощами бюрократії. Людей шлють з кабінета у кабінет, а в результаті - нах..й - розмірковує Андрій Котовенко, доброволець, який пережив важке поранення, декілька разів відмовлявся від ампутації та незабаром представлятиме Україну на Warrior Games у США. - Майже завжди всього треба "з боєм" домагатися. І саме це, саме нерозуміння, саме недооцінення вкладу ветерана має гнітючі психологічні наслідки".

 Андрій Котовенко

"Лише верхівкою айсберга" називає, своєю чергою, останні випадки Олександр Войтко, координатор Спілки ветеранів війни з Росією, член Громадської Ради при Міністерстві ветеранів. "Далі буде більше, на жаль, - переконаний він. - Сподіваюся, це змусить владу і суспільство вирішувати проблему, а не ховатися від неї, допоки не буде пізно. Величезні проблеми в нашій країні з допомогою ветеранам. Нормально не закриті ані психологічна реабілітація, ані загальне оздоровлення, ані працевлаштування, ані допомога з житлом. Війна триває, тому немає і моральної сатисфакції".

"ЗУПИНИТИ ВЕТЕРАНА МОЖУТЬ ТІЛЬКИ ПОБРАТИМИ"

Сподіватися на миттєве вирішення на державному рівні проблем, які частково ігноруються від початку війни, певна річ, марно. Але допомогти можна і точково - не заплющувати очі на проблеми знайомих, друзів, родичів, які повернулися з війни.

"Підтримка дуже важлива, особливо підтримка родини. Коли ти потрібен - тобі є заради чого жити. Важливо, щоб людина була чимось зайнята, кудись спрямована - кар’єра, спорт, якесь хоббі, громадська діяльність... Треба знайти себе у соціумі, тоді психологічний стан вирівняється, треба заповнити шмат душі, який займала війна, чимось іншим, - розмірковує Котовенко. - Корисним не тільки для себе, але і для інших. Тим, хто боронив Батьківщину, бути корисними допомагає. Це дає зрозуміти, що все не дарма".

Якщо людина раз за разом проговорює, що "прийде з гранатою і всіх підірве" - потрібно чути ці погрози, сприймати слова серйозно, каже Анна Косінова, колишня військова, учасниця бойових дій на Донбасі, дипломований психолог. "В жодному разі не брати на "слабо" - це може привести до краю швидше, ніж всі чиновники, - каже вона. - Зупинити ветерана можуть тільки побратими. Бажано, взагалі командир безпосередній... Чоловіка під Кабміном, наскільки я зрозуміла, саме свої вмовили".

 Анна Косінова

Також, на думку Косінової, радикальні вчинки не варто героїзувати. "Хочеться підтримати свого - він зробив те, про що кожен з нас хоч раз мріяв... Але це знищення бойової одиниці. Війна триває, ворогів менше не стає, а досвідчених бійців, які могли б навчити чогось інших, які бачили не тільки штаб - все менше. Якщо ми самі себе перекоцаємо - ворог тільки зрадіє..."

Марія Берлінська радить не соромитися звертатися до психолога. "У нас в суспільстві немає культури психологічної допомоги. Це радянський спадок, де до дисидентів, української інтелігенції застосовувалась каральна психіатрія. Ти не згоден з лінією партії? Їдеш у психлікарню... Однак якісна психологічна допомога потрібна нам всім, особливо в країні, де вже 8-ий рік мільйони перебувають в стані постійного стресу - від загрози повномасштабного військового вторгнення, від похоронів близьких, від відсутності елементарних коштів на життя. Тому треба йти до психолога самим і вести за руку близьких. Особливо хлопців. В армії є стереотип, що до психологів ходять слабаки. Як видно з досвіду ветеранських спільнот США, Канади, Ізраїлю, Британії - до психологів ідуть найсильніші, тому що на такий крок потрібно відважитись. Для ветеранів існують програми та лінії безкоштовної психологічної допомоги, часто психологами працюють інші ветерани, які пройшли спеціальну підготовку. Тобто вони свої і дійсно зрозуміють. Це можливість, яку варто використовувати".

 Олександр Войтко

Олександр Войтко наголошує - якщо проблема глибока і людина доведена до відчаю, зупинити її на останньому етапі буде дуже складно. "Непросто радити, що треба робити побратимам для запобігання самогубств і злочинів серед ветеранів, адже кожна ситуація індивідуальна. Але загалом - звичайно, треба відмовляти друзів, переконувати їх, що це не вирішить проблему", - каже він.

"ЇХ МЕНШІСТЬ. ЇМ СПРАВДІ ВАЖКО"

Світлана Чабанова - психолог 93 ОМБр "Холодний Яр", однієї з найкрутіших бойових бригад. Вона допомагає не лише діючим військовим, а й з власної ініціативи підтримує зв’язок з тими, що вже повернулися додому. "Вони були на війні, і вони змінилися. Вони закриті, відсторонені від людей, їм не цікаво перебувати у соціумі - мозок функціонує лише на виживання, - каже жінка. - Але при цьому їм бракує підтримки. Добре, якщо у родині були теплі стосунки, якщо впродовж усієї війни рідні підтримували. Але часто ми стикаємося з тим, що для рідних після повернення ти вже чужа людина, зовсім інша. Близьким важко звикати до цієї нової особистості, важко не порушувати її особисті кордони... Ту підтримку, яку ми отримуємо тут, серед побратимів, ветерани у цивільному житті вже не знаходять. І нерідко ті проблеми, які у цивільному житті звичайна людина може вирішити - ветеран вирішити вже не може. Йому складно подолати бюрократичні перепони, наприклад".

Якщо ветеран не знаходить підтримки у колі родини та старих друзів - він може спілкуватися з власними побратимами, щоб "взяти ресурс", не забувати про існування ветеранських та профільних організацій, звертатися по допомогу до фахівців. Може шукати ресурс у собі, у власних захопленнях. Але психолог підкреслює - легко все одно не буде.

"Люди, які приходять з війни, фактично починають своє життя спочатку - але вже у дорослому віці... У мене є посестра, яка шість років була на фронті, командир бойової машини. Ми постійно на зв’язку, - розповідає пані Світлана. - Вона зараз не може влаштуватися на роботу. Їй запропонували курси бухгалтерів - але ж ці пів року їй потрібно за щось жити. І вся картина світу руйнується..."

Таким чином все знову повертається до питання реінтеграції ветеранів, проблеми, вирішити яку масштабно може хіба що держава. А поки з цим не складається - "на жаль, далі буде більше".

"...Я висловлю зараз непопулярну точку зору. Не популярну тому, що оптимістичну, а в нас переважно правило гарного тону - в понурій критиці, - посміхається Марія Берлінська. - Я багато подорожую, бачу різні країни. Україна повільно, але рухається вперед. Ключове слово - рухається. Це наслідок різних факторів - революція Гідності, і як наслідок зміна вектору розвитку (просто уявіть, якби зараз Янукович ішов на свій третій термін президентства), світові тенденції технологічного розвитку, гуманізація суспільства загалом. Поки рано говорити про цілісну і сформовану політику держави щодо ветеранів, але я знаю що робота йде. Наприклад, ветерани є в громадських радах, в парламенті, у місцевій владі, серед лідерів громадського сектору, серед керівництва МінВету".

"Їх меншість, - додає Марія. - Їм справді важко змінювати гігантську, бездушно монолітну систему. Однак ці люди насамперед зацікавлені, щоб захистити тих, хто захистив нас всіх".

 Валерія Бурлакова, Цензор.НЕТ