"Війна багатогранна. Деякі іноземні студенти просять зброю і кажуть: ми будемо не просто відсиджуватися по підвалах; ми готові "укусить за кадик" руського солдата!" - як Суми тримають оборону міста

Автор: Євген Кузьменко

Мешканець Сум, політолог та аналітик Віктор Бобиренко ще в перші години війни відправив свою сім‘ю на захід України. Тепер, каже він, можу зі спокійним серцем зустріти ворога у складі тероборони. Якщо, звісно, той полізе до Сум.

Але є у Бобиренка, людини суспільно активної, й інші справи. Наприклад, поговорити з журналістом "Цензор.НЕТ" про війну на Сумщині, настрої серед окупантів та оборонців області. А також — про "зелений коридор", запаси у Сумах їжі, води та медикаментів, важку долю Охтирки та гарну роботу волонтерів в обласному центрі.

— Вікторе, як минула ніч у місті? Ракетних обстрілів та бомбових ударів не було? Трішки поспати вдалося?

— Удари були, десь о пів на першу ночі вони пробомбили, але цього разу попали по передмістях: в районі Бітиці і десь в районі "піонерських" таборів на Баранівці. Я на 12-му мікрорайоні міста живу, то нас так, тряхнуло.

А от по Охтирці вони влучили знову — і пошкодили там газогін. Тобто якщо раніше там не було теплопостачання, бо зруйновано ТЕЦ, то зараз те саме і з газогоном. Ще й приватний сектор без тепла. Бідна Охтирка…

— А колись було найбагатше, нафтове, місто Сумщини. От же ж покидьки…

— Ну, ми розуміємо, куди в Охтирці вони рвуться - на нафтові поля, де добувають нафту. Хочуть залишити нас без нафти. І друге, я думаю, якби вони туди зайшли, вони б нас шантажували екологічною катастрофою — як з Енергодаром.

— Вони взагалі добре розуміються на цьому ремеслі - екологічних та інших катастрофах…

— Так, і, наприклад в Тростянці вони розміщують свої "Гради", оці свої "буратіни" і просто арту. Там же ж 17 кілометрів різниці— і вони з Тростянця, фактично прикриваючись, як терористи, мирними мешканцями, луплять по Охтирці. Отакий от "рускій мєтод".

— Мої рідні кажуть, що літак, який вранці 8 березня скинув бомби на вулицю Роменьску, спочатку літав понад містом і перебудив людей. Не вдаючися у деталі, як у місті з ППО?

— Ну, власного ППО немає, у нас же ж тільки тербат. Вони дуже низько літають; отой, що влучив по Роменській, пролетів у мене над 12-м мікрорайоном так, що, здавалося, будинки зачепить.

— Останні дні країна спостерігає, як із Сум по зеленому коридору вивозять людей—щоправда після багатьох годин перемовин з росіянами. Станом на ранок з міста виїхало близько 45 тисяч людей. Є приблизні цифри про те, скільки народу залишилося?

— Ну, от рахуємо: у нас було близько трьохсот тисяч. В перший день виїхало дуже мало людей: поки розчехлилися, в обід ми вже були заблоковані. Виїхали тільки ті, хто очікував.

— А ваша сім‘я?

— О пів на шосту я дізнався, що орки наступають. А вже о пів на сьому моя сім´я виїхала. Причому не тільки моя дружина з дітьми; забрали повну машину.

— Тобто особисто у вас, Віктора Бобиренка, в цьому сенсі на душі відносно спокійно, бо свої у безпеці?

— Це так—тим більше, що мої спочатку поїхали до тещі в Гадяч. А коли ворог почав підходити до Гадяча, вони поїхали до родичів на Західну Україну. Шалена подорож була…Але між тим я особисто — дуже спокійний, тому що не переживаю за дітей. І це робить мене міцним. Так саме і ті чоловіки, жінки і діти яких виїжджають.

Хоча будемо відверті: евакуація відбувається по-всякому. Є, випадки людяності і гуманізму: скажімо, їде сім´я, за кермом батько, позаду — мати і двоє дітей. Але ж позаду є ще одне вільне місце. То вже неодноразово брали не родичів чи знайомих, а просто незнайомих людей з вулиці! Вчора от на Роменській сім‘я на авто з двума дітьми взяли іншу маму ще з двома дітьми. Туляться, звичайно, важко їм, — але їдуть!

І є, на жаль, інші випадки— коли деякі суки діють підло. От, нариклад, вчора оголосили одразу два місця для виїзда — на Кондратьєва і тій же Роменській. Мовляв, вантажити будуть і там, і там. І от на Кондратьєва не приїхали взагалі— тому що деякі перевізники чомусь відмовились надавать автобус. Я взагалі думаю, що ці автобуси треба конфіскувати; не знаю куди дивиться Сумська обласна військово-цивільна адміністрація. Ну, як так: гумконвой, люди зібралися, всім було обіцяно…І от на Кондратьєва прождали до 6 годин; почалас комендантська година; як повертатися додому на інший кінець міста? Там дві години пішки, а люди в дітьми, перемерзли…тобто вийшло не зовсім здорово.

— А що було на Роменській?

— А на Роменській люди чікають— і тут 20 маршруток повз Роменську їдуть вже повні! Чому? Тому що деяких правильних, хитро зроблених, граждан вже позбирали тайно в іншому місці. І вони проїхали—хоча, знов таки, могли взяти стоячих, лежачих; дітям можно було б по троє-четверо сісти…

— Твою ж, курва-мати. Ну, як завжди: шляхетність перемішана з ницістю…

— Нє, "правильні люди" проїхали там з ровними спинками, по двоє там, де можна було і по четверо дітей посадить.

От вам ще один приклад того, зо на війні є приклади як людяності, так і повної підлості. І я не буду нікого звинувачувати—але тут же по форумам пронеслося, що отак, по-блатному, виїхати, коштувало 3 тисячі.

Тобто що ми маємо? Деякі перевізники не дали машин, деякі — дали тільки для "блатних".

— Вікторе, весь світ бачить, як Росія знищує Харків, Маріуполь, на Сумщині—Охтирка. Не наганяючи глуму, мешканці міста, які зробили вибір залишитися— розуміють рівень можливих проблем у випадку штурму Сум росіянами?

— Так, розуміють, причому багато хто цей вибір зробив свідомо. Відправили дітей в безпечне місце для того, щоб тут нічого не зв‘язувало руки, і ми тепер могли б сказати руським: "You are welcome!". Заходьте, ми вас зустрінемо. Тільки встигніть мамі передзвонить, бо вж ж тут 100 доларів для мами не купиш. Хай мами чекають своїх синів у мішках.

— Мій особливий сум у цій ситуації— пенсіонери, пари чи одинокі люди, які відмовляються полишати місто. Для них у місті є, чи буде, якась система догляду та забезпечення?

— Так. Причому є як мінімум 2 штаби: один зібрано обласною військовою адміністрацією; він збирає і роздає гуманітарку. Там працюють волонтери. Щоправда, вони увесь час нагадують людям, підпреслюють, що це штаб обласної військово-цивільної адміністрації.

І є на хабі інший волонтерський центр, який теж намагається збирати і роздвати гуманітарку нужденним людям.

Я був і там, і там: обидва штаби працюють відмінно. Волонтери пашуть не покладаючи рук; мало того, що для розвезення цієї допомоги по окремим адресам потрібен бензин, аби забрати цю допомогу, треба відстояти годин 8 у черзі.

І ще— будемо відверті: у нас в перший-другий день війни люди скупилися і натаскали в холодильники. І тепер, Женю, в наших супермаркетах—як у Совєцькому Союзі: заходиш в АТБ—і бачиш пусті полиці. Тільки чипси, дорогий шоколад, який ніхто не хочу брать; морозиво…

— Але місцеви мережі, наскільки мені відомо, більш-менш товаром забезпечені?

— В місцевих мережах теж не все є, але більш-менш. В цілому можу констатувати: станом на 2 тижні облоги в Сумах тільки по деяких видах ліків є проблеми. От, наприклад, у мене закінчився діабетон. Я написав у Фейсбуці: друзі, я діабетик , звичайно, не здохну, але якщо не будут ці ліки приймать, рівень цукру у мене різко підвищиться.

—І як — пост допоміг?

— Так, мені одразу ж пластиночку привезли на мій район добрі люди. Тобто взаємна допомога, вона існує. Але деяких ліків немає.

— А ще по чому у місті дефіцит?

— По цигарках. Ну, я не палю, і для мене це не проблема. Але коли виходиш на район, тебе за 20 хвилин п‘ятеро спитають: "Немає цигарки?". (Хоча, я думаю, у когось "на ничці" є блоками і ящиками (посміхається. —Є.К.).

Так само з продуктами: в магазинах їх, може, і немає— але холодильники забиті. От я теж не мішочник, але, скажімо так, на власних запасах ще тиждень проживу точно.

— А як у місті з водою? Мешканці понабирали її у ванни, ведра, банки?

— Да. У мене всі можливі ємкості заповнені водою. І так само зробили усі люди. Усі тазики, фляжки-баклажки повні води. У нас вода пропадала — в когось на пів доби, в когось на добу — коли окупанти жахнули по ТЕЦ, і поки її ремонтували, відповідно, не було світла, і водоканал не підкачував воду.

— До речі, багатьох приємно здивувало, наскільки швидко тоді комунальники все полагодили.

— Да, і я думаю, що нагороджувати треба було не міського голову, а простих комунальників, які круто спрацювали. Вони ж ще й вчасно сміття вивозять. Я думаю, що комунальникам пробачили багато їх довоєнних "косяків"…

— А ще сумчани змогли зітхнути з полегшенням, бо нарешті відправили у евакуацію мешканців Будинку малюка?

— Да, це дуже добре. Плюс до цього я б записав в плюс те, що відправили всіх бажаючих іноземців. Тому що вони тут були предметом нашого особливого хвилювання.

— Ще й яким. Уявіть: відкриваю я сайт британської газети "Гардіан"—а там велика стаття про іноземних студентів в Сумах, які потрапили у пастку війни…

— Те, що вони виїхали, —це добре. Хоча мусимо зазначити: деякі студенти відмовились виїжджати і вирішили розділити свою долю з долею міста.

— Справді?

— Мало того, є випадки, коли іноземні студенти просять дать зброю і кажуть: ми будемо не просто відсиджуватися по підвалах; ми готові "укусить за кадик" руського солдата!

І це теж треба відзначити. Тобто війна, вона багатогранна.

— Тепер питання по області. Розкажіть, будь ласка, читачам, які з великих міст Сумщини окуповані ворогом, а які знаходяться під нашим контролем?

— Ситуація така. Оперативно-тактична група, яка наступала на київському напрямку через Ромни і Конотоп — і далі, на Прилуки і Ніжин— вони її відвели. Що, я думаю, є зачлугою сумяан, тому що залишати в тилу місто і партизані для ворога було поганим рішенням. І росіяни, використовуючи "зелені коридори" для свої цілей, відвели війська, перегрупували їх — і з західного напрямку перекинули їх південніше Сум. І зараз оці всі 600-800 одиниць бронетехніки — знаходяться у цьому полі на просторі між Мезенівкою і Лебедином (з Боромлею всередині). Виходить як слоєний пиріг: в Сумах українська влада, в Охтирці і Лебедині — українська влада. А між ними довгим язиком з Росії заходить оце угруповання.

Ромни і Конотоп вони залишили. Повністю окупованим з міст являється тільки Тростянець. Плюс вони якийсь час заходили-окуповували Лебедин. Зараз вони під Лебедином стоять, але в саме місто вчора, наскільки я розумію, так і не зайшли.

— Ви у себе в ФБ кажете про те, як по лісах Сумщини вештаються зморені і озлоблені російські солдати. Це справді таке масове явище? З чим це пов‘язане?

— Їхні солдати справді дуже заморені. Ну, два тижні ж вони уже немиті. Де є нормальні командири—примушують їх хоч трішки поголитися. Але, грубо кажучи, бані і душу в них не було. Мало того, вони були голодні і холодні. Адже що таке ночувати в танках, де кожні дві години треба трошки завести дир-дир, щоб його прогріти і не замерзнути в тому танку. Тому вони трохи підкопчені танком і соляркою.

І знову ж таки, вони використали цей гуманітарний горидор, щоб своїм зробити дводенну перерву. Женю, вони, окрім класичного "Мамка, млєко, яйка", забирають курей, ріжуть свиней, жарять собі свіжину на костріках. Тому у них в деяких частинах — срачка, бо ж раніше вони були на голодному подсосі— а тут переїли жиру. І це теж проблема, скаржаться селяни. Дніща повиривало в них!

Мало того, вони з цим гумкоридором застосовують ще таку тактику: ходять в село, вимагають директора школи чи старосту, лякають їх, відчиняють школу чи клуб—і там покотом ночують. Тобто у них нарешті з‘явилися дві ночі, коли вони ночуть принаймні в теплі, а не в танку.

І тут я ще раз хочу, аби читачі "Цензор.НЕТ" дуже чітко зрозуміли: гуманітарний коридор орки роблять не з метою гуманності, щоб людей вивезти. Це є своєрідний сhange. Українці використовують цей час в своїх інтересах, а вони — в своїх. Вони срочників прибрали (мабуть, з Москви був наказ); вони підвезли боєкомплект. Тобто за ці дні їхнє угруповання, про яке ми думали, що йому вже капець, відновило свою боєздатність.

— Маю надію, наші військові теж використали цей час з великою користю для себе. Вікторе, дякую, ми всією Україною тримаємо кулаки за вас і всю Сумщину!


Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"