Командувач ОК "Північ" Віктор Ніколюк: У російського командування працює принцип Жукова "бабы еще нарожают"
Перші години повномасштабного вторгнення РФ до України, потрапляння в засідку та паніка у "самой непобедимой армии мира". Командувач військ ОК "Північ", Герой України, генерал-майор Віктор Ніколюк, який брав особисту участь у боях за Чернігівщину, розповідає про панічну втечу російських загарбників з області, а також про його зустріч із цими ж російськими частинами вже на Сході та про епічний розгром окупантів під Білогорівкою.
- Всім привіт! Цю розмову із Героєм України генерал-майором Віктором Ніколюком ми записали для великого проєкту про оборону Чернігова, який ми сподіваємося презентувати на Суспільному уже найближчим часом. Це не інтерв’ю в класичному розумінні, радше розповідь командувача військ Оперативного командування "Північ" про ті події, а також ті рішення, які йому доводилося приймати. Це спогади про ключові бої за Чернігів, які повністю зламали плани росіян захопити місто за 2-3 дні. А також його спогади про його особисту участь у тих боях. Генерал-майор Ніколюк завжди славився як командир, який особисто водить війська в атаку. Якраз у цій розмові є спогади про такі випадки. Наприклад, є відео того, як Ніколюк разом з бійцями віджимає у росіян блокпост у Ягідному, а також його селфі на фоні догораючої російської бронетехніки у Количівці. Також він розказує про те, як ми готувалися до російського вторгнення, про те, що найбільше його здивувало у тактиці росіян, про їхню втечу з-під Чернігова у кінці березня, а також про повторну зустріч Ніколюка з цими ж російськими частинами вже на Донеччині і їхній розгром під Білогорівкою. Загалом, дивіться, слухайте та коментуйте. Приємного вам перегляду.
- Ви читали, до речі, статтю, це у виданні Time вийшло перше інтерв’ю за час війни Валерія Залужного, головнокомандувача ЗСУ.
- Звичайно, це інтерв’ю, які ми читаємо.
- Там був такий момент, коли Залужний розповідав, коли він єдиний раз накричав на своїх підлеглих, це на початку лютого, коли він планував оці навчання безпосередньо перед вторгненням. Ви були на тій розмові?
- Це звичайна робота командира. Чого накричав? Накричав – зрозумійте, є командна робота. Коли працює команда в єдиному руслі, то звертати, хтось накричав, не накричав. Можливо, повисив голос. Можливо. Але… ну як? Це звичайна робота. Не завжди (нерозб) що кожного треба по голові гладити. Коли необхідно – показувати і вимогливість, навіть при всьому тому, що головнокомандувач до всіх ставиться відповідно, з повагою.
- Його емоції просто були пов’язані з тим, що не всі командири, грубо кажучи, вірили у вторгнення, у серйозність намірів Росії. Ви до якої когорти командирів належали? Вірили, що це все серйозно?
- Як людина військова я завжди очікую, що противник може напасти, але сама абсурдність даного нападу, тобто використання ракет, використання авіації, артилерії в двадцять першому столітті в певному сенсі викликала сумнів. Хоча коли розпочалися уже наші навчання, більше я схилявся до того, що вторгнення таки буде. Під час навчань відпрацьовувалися переміщення підрозділів, здійснення маршів на великі відстанні, понад 300 кілометрів.
- Те, що 24 – саме 24 буде – ви знали про це?
- Звичайно, всі попереджали.
- В ніч на 24 ви спали чи не спали вже?
- У нас проводилися навчання… Ні, не спав, не було коли, тому що працювали.
- Скільки після цього ви ще не спали?
- По-моєму 2 чи 3 доби я не спав, на адреналіні ходив. Потім уже десь годину поспав, потім у мене получилось годину, потом десь півтори години, і десь через кілька діб ще три години я поспав. Потім воно вже увійшло в ритм і було нормально. На адреналіні так ходиш.
- Хто вам доповів перший, що перші удари вже пішли??
- Першу доповідь зробили прикордонники, які знаходилися на цих пунктах пропуску. Перед цим я здійснив поїздку військово-польову. Я особисто проїхав по всьому кордону, по всій території Чернігівської області, по Сумській області. Перевірив всі пункти пропуску, на яких ми розуміли, що звідти може бути вторгнення. Тому була організована система оповіщення разом з Державною прикордонною службою. І перші ж хвилини саме вони надали доповідь, де був обстріл з мінометів, де з гранатометів, а де одразу працювала ствольна артилерія. Було прийнято рішення про висування підрозділів на визначені рубіжі, тобто підрозділи першої танкової і 58 окремої мотопіхотної бригад на рубежі для недопущення агресії ворога на нашу територію. Насамперед було прийнято рішення до цього розосередити всі підрозділи. Тобто, враховуючи, що буде завдавання ракетних ударів, уже було прийняте рішення, я доповів головнокомандувачу, отримав добро. Я розосередив підрозділи першої танкової і 58 окремої мотопіхотної бригад, вони було розосереджені. Що дало можливість, коли по першому танку було завдано першого ракетного удару, всі люди були живі, вся техніка, всі боєприпаси були збережені. Я одразу визначив завдання висуватися на першу танкову бригаду відповідно для захисту Чернігова, а 58 окрема мотопіхотна бригада – на Батурин, на Батуринську трасу, тобто на Глухів з метою недопущення подальшого вторгнення ворога.
- Коли пішли перші бої?
- Перші бої пішли, я був на той час у Конотопі, вони одразу пішли. Це перша танкова. Вона мала вийти на Ріпки. Не встигли. Вийшли на (нерозб), там уже були перші бої. Там одразу підбили 5 ворожих танків. На жаль, було підбито декілька наших машин. Ворог намагався оточити одну з рот. Але вони вийшли, лівий фланг намагалися оточити – вони вийшли з оточення. Командир бригади Хода прийняв правильне рішення, вивів їх на декілька кілометрів, провів контратаку і завдяки цьому люди були живі. Ми втратили 2 чи 3 машини на той час. Але противник також зазнав - до роти ми знищили, вони знищили у першому бою, перша танкова бригада. Ворог відійшов. Але потім знову атаки повторювалися. Тобто пішла така робота. 58 бригада також вступила в бій біля Глухова на трасі. Але противник був переважаючий. Наші завдали ураження, але на той час колона ворога у нас висунулася далі… Чому так трапилося? Тому що почали цілити у цивільні машини, наші почали евакуювати. А ті просто по цивільних машинах. Але вже біля Конотопу їх зупинили, там уже пішли бої. Ми уже вели бої. Там уже пішли танки, пішла піхота. 58 бригада зазнала втрат і змушена була відступити. А перша танкова, навпаки, закріпилася навколо Чернігова і тут стояли. 58 відійшла до Вертіївки. З нами відійшли підрозділи Шосткинського полку Національної гвардії. Також 58 окрема мотопіхотна бригада зайняла відповідний рубіж у Вертіївка-Кіпті, сюди, до Чернігова. А Перша танкова у нас зайняла по півночі Чернігова і сюди. Тобто практично північна, східна і західна частина Чернігова. Також були підрозділи Національної гвардії, які тут у Чернігові, також підрозділ Національної поліції і 119 бригада територіальної оборони, а також Державна спеціальна служба транспорту. Тобто 8 навчальний центр, який тут є, також був задіяний для охорони мостів, для охорони комунікацій. Перед цим просто напередодні була проведена координаційна нарада під керівництвом губернатора, ми провели, де були залучені представники всіх силових структур. Кожному були визначені чіткі певні завдання і ті, хто мав виконувати. Я вважаю, що це і захистило Чернігів. Саме спільними діями нам вдалося утримати. І, звичайно, тут дуже велика повага до місцевих жителів, які надавали інформацію, яка йшла по переміщенню ворога, які ламали покажчики на дорогах, щоб вони не знали, хто куди їде, які робили завали, які робили коктейлі Молотова.
- Зливали паливо..
- Зливали паливо, да, вообще – це окрема така історія. Ми отримали інформацію, тобто весь час люди нам повідомляли, що там, що там (нерозб) ворога, завдяки цьому ми завдавали ураження, причому доволі таки суттєве. І одного разу доповіли, що на одній станції, на жаль, не пам’ятаю, спинився потяг близько цистерн, і люди готові… скажімо так, він не охороняється, сказав: злийте його. Вони все розібрали. Потім другим раз він підійшов так само, я кажу: хоча б відео зніміть, що це дійсно правда було. І прислали фотографію, на якій десь до сотні людей було на тракторах, на конях, на мотоциклах, на бусіках – і от вони зливають. Всі посміхаються, оцей палець… Спільна робота. По-перше з губернатором ми працювали в тандемі, будь-які питання завдяки йому вирішувалися, навіть заправки військової техніки з заправочних станцій, тому що логістика наша трошки не успівала. Взагалі. З усього, що на даний момент, я вважаю, що саме захист Чернігова – це результат такої клопіткої, але спільної роботи. Це той результат, який ми досягли саме тому, що працювали спільно. Якби були порізнь… я не кажу, що ми б здали Чернігів, але результати могли по враженнях б більш такі бути, більш гірші. Але завдяки спільній роботі вдалося.
- Наскільки план, який ви розробляли до вторгнення, спрацював у перші дні?
- План на всі 100% не був виконаний, тому що ми планували взагалі витіснити ворога, не дати йому перетнути наш державний кордон. Але за певних обставин, нам не вдалося дійти повністю туди, тому що сили дійсно були переважаючі і, наприклад, та же 58 мотопіхотна в бою з танками ворога… на БТРах сильно не повоюєш. Саме людський фактор тут грав роль ключову. Тому що люди з гранатометів, з протитанкових керованих ракет їх знищували, але перевага ворога була більш ніж суттєва, тому довелося відступити. Те саме і з Першою танковою не вийшло, але вони утримали. Скажімо так, на самі ріпки вони не встигли вийти, але той рубіж, на який вони вийшли, вони ні кроку назад з нього не подвинулися. Вони як стали, так до кінця на ньому стояли. Звичайно, були бої, були прориви. В районі епіцентру навіть одного разу ворог, коли вже застосовував такий масований авіаційний, потім артилерійський нальот, ракетних ударів було завдано, потім вийшли танки, працювали десь протягом 4-6 годин і потім уже коли пішла піхота, то навіть десь на глибину до одного квартала вони зайшли, але завдяки спільним діям Першої танкової, там прикордонники молодці, 119 бригада спрацювала, тоді їх видавили назад, завдали ураження. Ми цікаво так взяли там пару танків тоді як трофеї. Пару Тигрів взяли. Перша танкова взяла. Відновили, скажімо так, втрачені (нерозб), противник в місто не зайшов.
- Ви ж бачили те відео з російськими БМП під багатоповерхівкою?
- Звичайно, бачив.
- Яка їхня доля?
- Знищили ми їх, щоб по-простому не сказати, *** да і все – унічтожили їх, ну смисл сюди йти. Перше – працювали наші розвідники. Плюс було прийнято рішення, за оборону Чернігова відповідав полковник Бережецький Дмитро. Було прийнято таке рішення про призначення підрозділів, як ми називали –истребители танков. Тобто особовий склад 21 батальйону стрілецького, який тут був, який стояв на Лукашовці, звідти вони вийшли, певна кількість була призначена танків. З ними було проведене заняття по стрільбі з гранатометів РПГ-7 і інші, іноземного виробництва. Згідно з бойовим розрахунком вони мали висуватися на той чи інший рубіж і їх знищувати. На даний момент знищення цих БМП – це не буду навіть помилятися, це їхня заслуга, тобто вони вийшли, спрацювали, знищили їх. Дальше не знаю, де той хлам, десь потягали весь. Відтягли.
- За першочерговим планом, який не повністю спрацював, на яких лініях, на яких рубежах ми мали тримати росіян?
- Ми мали тримати на рубежі Ріпки відповідно, Городня і далі – але туди не встигли просто дійти. Тому що…. Не встигли. Але вийшли вже відповідно (нерозб) і далі, ми закріпилися. І в подальшому тут було мною прийняте рішення. Там працювали розвідувальні групи, вони завдавали ураження противнику, вони подавали відповідні координати. І вся логістика, яка була від Вишневого, по-моєму, і далі, Тупіщеву, ми їх знищили. Ми завдавали ракетних ударів.
- Точками.
- Точками, да. Ми завдавали їм ракетних ударів. Завдяки Точкам ми втримали Славутич. Коли йшла колона, двічі ми завдали ураження по колоні. Той особовий склад, який дійшов до Славутича, був деморалізований. І практично та рота, яка стояла у підпорядкуванні воєнкома Славутицького, вона тримала місто і місто не було зруйноване. Саме завдяки артилерії, отака питома вага нашої артилерії саме в знищенні противника, тому що на переправах – скільки раз намагався противник навести переправи через річки - ми їх просто знищували. Зачасту це нагадувало, як в подальшому це було названо Чорнобаївка. На той момент такої Чернобаївки ще не було, але завжди дивувала якась тупість ворога, тому що лізти в одну точку, йому наносять враження, танки тонуть, вони все одно туди лізуть і лізуть. Ми знищуємо особовий склад. Дивувало таке відношення до своїх підлеглих, до життя своїх підлеглих. Я ж говорю, принцип Жукова, що баби ще нарожають. Певно російська армія ще буде століттями працювати. На Макошино саме найбільших втрат вони зазнали. Ми за перший залп Ураганів одразу 10 танків спалили їм. Одразу знищили. Виходячи з військової науки будь-який командир з тої сторони мав відмовитися від свого рішення продовжувати, але все одно вони продовжили. Там було дуже багато танків знищено, я думаю, не менше батальйону.
- Батальйон – це тридцять танків.
- Батальйон це 30, там було більше, думаю, десь до 60 – пошкоджено, знищено, там БТРи, танки. Вони топили ті танки. 3 танки вони втопили, там вони і залишилися. А на Шестовиці – це вже получається, що поки було Макошине, на Шестовиці вони начали наносити переправу. Переправа, яку вони нанесли, ми декілька раз наносили ураження, але вона не тонула. Тобто там була так добре (нерозб) була піною надута. Щоб коли йде навіть ураження, вона трималася на воді. Це дало їм можливість здійснити переміщення на наш бік. Ягідне, Ладинка, Золотинка - вони туди зайшли саме завдяки цій переправі. Передусім вони зайшли на Ягідне. Якраз ми там були. Проїхали, получається. Стояла піхота на блокпосту наша якраз. Територіальна оборона стояла. Коли їм сказали, що там ворог. – Ні, там немає нічого. Ми здійснили висування, потрапили в засідку.
- Ви.
- Да. Вийшли з засідки. Підтвердили, що ворог дійсно там і нічого іншого не придумав, як палити село. Не знаю, чого так. Якийсь ідіотизм тоді вже вражав російську армію. Але ми вже знали, що ворог там. Тому було прийняте рішення закрити саме південну частину Чернігова, тобто були виставлені ще додаткові блокпости, щоб не допустити подальшого проникнення ворога по трасі, по Київській трасі на Чернігів. Тому що вони намагалися оточити і саме туди піти. Це блокпост на Ягідному. Ягідне, отак ми заїжджаємо на Ягідне, зараз блокпост Національної гвардії стоїть. Оце дорога, самий перший блокпост. Вибили звідти нашу піхоту, вона відійшла. Потім ми його знову зайняли… Тримали десь близько 4 годин. По нас почала працювати артилерія, міномети, 122, 152. Потом Ураганами нас, потом Градами, потом в конце літаки нас проутюжили. Потом уже було прийняте рішення про евакуацію техніки і евакуацію особового складу. В принципі це спасло життя, тому що вночі вони нанесли ракетно-бомбові удари, з блокпоста практично нічого не залишилося. Та техніка, яка була поломана, вона вся була згорівша. А блокпоста як такого - практично блокпост перестав існувати. Тому що навіть бетонні споруди, які там були, вони просто були знищенні попаданням бомби.
- Це яке приблизно число було?
- Це було 3-4 березня. Да, 3 ми потрапили в засідку, Андрій загинув якраз. І в ніч на 4 вони знищили цей блокпост.
- Тобто ви поїхали в розвідку, грубо кажучи.
- Можна і так сказати.
- У глядачів зараз питання: чого генерали їздять у розвідку?
- В армії всі рівні – і генерали, і солдати. Перед тим, як відправити солдата на смерть, ти тоже маєш там побувати спочатку. Треба якусь мораль мати у голові, щоб… просто ти потім маєш моральне право, скажімо так… перед тим, як відправити солдата на якийсь бій, побудь в його ролі, в його шкірі. Як він, побудь. Відчуй те, що відчуває він, пропусти його через себе. Потім відповідно ти маєш моральне право сказати йому: вперед, туди. Якщо ти сам уже побував. На той момент це було ситуаційне рішення чи що… Тому що піхота дальше блокпоста, на жаль, не готова була йти. А необхідно точно було встановити наявність противника.
- Тобто солдати відмовлялися, грубо кажучи.
- Солдати не пішли, скажімо так. Не були готові морально. Дальше блокпоста вони не висувалися. Вони не відмовлялися. Вони просто не були готові. Якби ми їх взяли з собою, ми просто б зазнали втрат, вони б там і залишилися.
- Скільки вас туди поїхало, в засідку?
- Четверо. Нас поїхало четверо. І також була машина з особового складу 58 бригади. Вони проскочили засідку, на Уралі їхали. А ми їхали на Туксоні, ми потрапили в засідку. Зав’язався бій, завдяки чому 58-ма – вони бистро проїхали. А ми – повели бій. Їх було десь 14-15. По враженнях не скажу, десь може декілька чоловік ми спрацювали. Тому що вогонь вівся трасуючими кулями і декілька вогневих точок ми заглушили. Потім, на жаль, Андрій Катков загинув.
- Це ваш водій?
- Да. Так само пряма участь в бою, також один зі мною був спецназівець, він зазнав поранення. Вони почали нас накривати вогнеметом, АГСом, потім вийшов БТР-82, просто з тридцятки по нас відпрацював. Довелося відійти.
- Ви з чого стріляли?
- АК-74, гранатомет Муха, тобто РПГ-22, РПГ-26. Ми все вистрелили. Але їх було багато дійсно. Вийшов Тигр, потім вийшов БТР і автомати, конечно, проти 30-мілметрової гармати сильно не повоюєш. хоча ми ще десь години дві вели бій. Потім ми вже по темноті відійшли. Піхота нас прийняла. Ми вивчили слово "паляниця". Тому що без паляниці ми б не вийшли. Потім зранку було прийнято мною рішення, ми пішли, забрали тіло Андрія Каткова. Знову був бій. Ми нанесли враження. Наші розвідники спалили Тигр, який був. Потім ми дізналися, там було близько 6 чоловік, яких ми знищили. Також з гранатомету ми вели вогонь, знищили одну вогневу точку. Забрали тіло і на БМП – розвідники забрали на БМП, ми звідти вийшли. Після цього якраз, ми дізналися, що на Ягідному стоїть 55 бригада. Ми зрозуміли, що далі вони точно не підуть. Але намагання, спроби будуть продовжуватися. Росіяни спочатку зайняли Ягідне. Вони зайшли в Ягідне. Потім вони після Ягідного уже, коли знищили блокпост наш, - 5 чи 8 зайшли в Іванівку. Вони здійснили обхід, тобто артилерією накрили Іванівку, а самі зайшли з іншою сторони. Тобто з декількох сторін вони зайшли. 58 бригада вела бій. На жаль, всі наші БМП були знищені. Була знищена техніка ворога. Але там зайшло близько двох рот. А от нас там було 5 БМП і до 50 чоловік особового складу. Відповідно спочатку було артилерійський вогонь завдано, причому такий масований артилерійський вогонь. Потім було оточення. Наші провели бій. Слава богу, всі вийшли з оточення. На жаль, були загиблі. Тоді зайняли якраз Іванівку. В подальшому з Іванівки вони намагалися атакувати далі на Количівку. Але було нанесено враження. Вони відмовилися. Декілька днів були такі спроби. В подальшому на Количівку була здійснена атака. Уже така вийшла механізована рота, мотострілецька рота посилена танками, десь до двох танкових взводів. Був бій якраз на перехресті посеред Количівки. Це був (нерозб) так званий клапан. Всі танки ворога було знищено. Один танк ми захопили, той, який прорвався. Піхота, яка в БМП рухалася, була знищена. Велику роль відіграв якраз підрозділ Національної гвардії і танковий підрозділ 58 мотопіхотної бригади. Тому що вони знищили БМП, в якому було відділення, ми нарахували там 10 голов осталось згорівших.
- Голови залишилися.
- Такі, маленькі, зліплися всі. Нема чого на нашу землю лізти. Їх підбили. І один танк, який вже пройшов сюди вниз, підірвався на міні. Він підірвався з боєкомплектом. Один такн – на підході до Іванівки. Один в Іванівці підірвався на мінах. БТР-82 було знищено також повністю з екіпажем. І по-моєму, ЮМП, БТР і ще один БТР, але вони його потім забрали. І коли ми зайшли в Количівку, захопили один танк Т-72, який вже прорвався. Ми його захопили, екіпаж втік. Потім з підрозділом Національної гвардії, ми вже тримали цей рубіж. В основному йшла стрільба, далі вони не пішли. А потім уже нас накрила артилерія раз, інший раз, другий раз. Потім розвідники виїхали наші, які висунулися туди, розвідники першої танкової бригади захопили БТР-82 у орків і приїхали на ньому. Прямо так з бою виїжджає БТР. Чуть не підбили його. Слава богу, що там наші розвідники були. Потім цей БТР забрали. Наразі він служить у 134 нашому батальйоні охорони.
- Згадували такий випадок по Количівці, коли була критична ситуація, вам особисто доводилося приїжджати.
- То був прорив ворога. От і все. Щоб розуміти ситуацію, - сидячи в штабі, ти її не сприймаєш так, тому я звичайно приймаю рішення, хто керує обороною. Наприклад, Бережецький керує обороною Чернігова, я відразу висуваюся туди і уже безпосередньо з місця здійснюю керівництво. Вогонь артилерії, висування підрозділів тощо – це звичайна робота командира. Тобто, як визначено в Статуті, що командир має бути там, де найважливіше. Відповідно приймалося таке рішення. Не тільки в Количівці, кругом. У нас всі командири такі. Хода також кругом здійснював переміщення, інколи доводилося стримувати, Бережецького того самого, тому що всі хотіли воювати, всі хотіли знищувати ворога. Не я один такий тут. Практично всі такі.
- Скільки у вас загалом трофейної техніки за час блокади Чернігова?
- Не знаю, не рахував. Але думаю, що батальйон назбирати можна.
- Тобто батальйон з танків тільки.
- Батальйон тільки на Чернігові можна назбирати. А враховуючи все, де наше оперативне командування було, то, скажімо так, трофеї в такому розумінні дуже хороші взяв окремий розвідувальний батальйон. Там і Тигри були, там вони цілу танкову роту захопили. В подальшому все це було… командували всім логістики. Воно було поставлено на приход і наразі в певних підрозділах воно воює. Взагалі трофеї хороші брали. Брали трофеї від зброї, закінчуючи… що ми там? Комплекс Тор, Урагани брали, танки, БМП, БТРи-82 – практично лінійка озброєнь, що є в російській армії, практично всі зразки є на даний момент у нас. Включаючи навіть 2022 року випуску також брали. Це і КАМази броньовані, і техніка новенька. Все брали.
- Ви за першою освітою танкіст, танковий виш закінчували. На скільки ви оцінюєте роботу наших танкістів – першої танкової, 58-ї, що вони витворяли взагалі?
- Перша танкова молодці взагалі, я вважаю. Тому що дійсно робота, команди полковник Хода хорошо їх підготував. 58-ма – також. Злагоджені дії особового складу, тобто тут саме особовий комплекс, який працював по знищенню, протитанкові комплекси, ті, які працювали, стугністи, корсари, які наші. 113, 111 комплекси – це 58-ма. Перша танкова – тут більше танкісти, хоча і саме Количівка – це заслуга командира танкового батальйона Максима Хребтова, який здійснював керівництво оборони Количівки, більше місяця він тримав. Якщо давати оцінку, то – не буду, що хтось краще, хтось гірше, тут виходячи з тих ситуацій, які були. Наприклад, якщо ми беремо лижну базу, де був бій. Тут дуже добре спрацювали розвідники. Тобто саме завдяки розвідникам Першої танкової бригади і 134 батальйону охорони, який зараз очолює майор Фурманов, саме завдяки їм на той момент елітний підрозділ розвідувального батальйону 41-ї армії, причому такий достойний вели бій. Саме завдяки їм було вибито ворога. На шести Тиграх. Вони відійшли. 6 Тигри, 2 танки, - вони просто звідти тікали… доблєсно… барабану не було, конєчно, їм (нерозб), Вони здійснили звідти відхід. Тобто тут треба дивитися що було по тій чи іншій ситуації.
- Це про лижну базу ми говоримо про бої 22 березня.
- Да. Це лижна база, яка була. Тут також треба віддати шану тим, які загинули на висоті на Новоселовці, як їхати(?) на Кисельовку. Там, де посадка, було декілька прикордонників і в основному весь особовий склад 134 батальйону охорони. На жаль, в подальшому там були втрати. Там загиблих було. Практично вся позиція була зрівняна з землею. Тобто було три бомбові удари, потім було ракетні удари завдано по них. З 4 до10 ранку по них працювала артилерія, танки. Вже потім зайшли підрозділи. Орки зайняли цю позицію. Практично всі там загиблі. Туди зайшли підрозділи спецназу. Проста піхота туди боялася заходити. Вони тримали всіх. Нельзя таких, звичайно, забувати. В подальшому ми понаходили всіх загиблих. Вони там були прикопані.
- Там просто на горі?
- На горі було окремий пост найдено. 119 бригада територіальної оборони, яка була, тобто ті, які прикривали тил. На жаль, вони також загинули. Я так розумію, що і ті, хто їх вбили, також мали втрати. Тому що ми там знаходили рештки і зброї, і те, що залишилося від загиблих. Тобто вони вели бій. Але, на жаль, вони також загинули. Там було, по-моєму 5 чоловік: 3, потім ще найшли 2 чоловіки.
- Вам важко говорити про втрати.
- Я думаю, будь-якому командиру важко коментувати і говорити, тому що це життя людей. Це люди, які йшли свідомо захищати державу. Ніхто не розраховував на те, що він має загинути. Він має виконати завдання, він має бути живий, повернутися до сім’ї і в подальшому не допустити отого, що наразі у нас є. Таке.
- У нас зараз є така традиція, звичка за цю війну, що ми говоримо про російські війська, як про дурні війська, що вони не вміють воювати, це погані війська. Хто нам протистояв на Чернігівському напрямку.
- Ну, дивіться… як сказати, дурні війська. Дурні війська – це дурні командири. Тому що будь-який командир приймає рішення. Ми, скажімо так, у нас було на Чернігові спочатку – що були, можливо, навіть, дурні війська. Вони просто тупо йшли в атаку. Йшли, ми їх били, нищили. Вони йшли. Вони брали масою. В подальшому уже це я б не сказав би, що це були дурні війська. Це були, по-перше, два полки спецназу, які були навкруг Чернігова, підрозділи розвідувального батальйону 41-ї армії. Вони навпаки. Вони воювали достойно. Прикордонники, які стояли сюди, далі (нерозб), вони мали втрати, тому що саме спецназ проти них воював. Тобто люди вночі, бої в основному йшли ночі. Люди, які готові, прилади нічного бачення. Сказати, що це дурні вйська, - це не так. Коли Чернігів не могли захопити спочатку, то потім уже навпаки – приймалися рішення, це застосування артилерії, авіації. Ми пам’ятаєм, що якщо спочатку просто йшли в атаку, можливо, можна так і сказати, що це в принципі хвилі, якій було масою взяти – не вдалося. То потім намагалися взяти хитрістю, розумом. Тому що вже решта атаки були продумані. На Кисельовку йшли розвідувальні підрозділи. Причому ті, які воювали в Чечні, які за досвідом були в Афганістані, тому що коли в полон брали, то потрапляли дійсно такі підготовлені кадри. Відповідно (нерозб) потім це вже йшла робота артилерії. Ми пам’ятаєм Киїнку коли накрили Урагани, потом Новоселовка, танки артилерія. Тобто противник розумів, що не може взяти авралом, він просто-напросто начав знищувати. Тобто йшло знищення практично. Новоселовку знищили практично всю вони. Не могли вони, декілька разів намагалися розвідувальні підрозділи обійти через річку, їм завдавали враження, потім зрозуміли, що певно вже від люті, вони просто вигнали танки і кожну вулицю почали розстрілювати. Нам довелося відійти звідти. Вони просто знищили, там просто не було за що закріпитися. І в той же час атаки на тій самій лижній базі. Це розвідувальний підрозділ, який дійсно самий стійкий (нерозб) солдатів, які залишилися на лижній базі, які вели вогонь в оточенні. Саме вона не дала їм можливості захопити, тому що це також була дорога, що можна було зайти. Те саме, якщо візьмемо Пєвци, де вони намагалися наступати, Перша танкова їм завдавала ураження декілька раз. Потім пішли розвідувальні підрозділи, які намагалися знищити ПТУРами наші танки. Також не вдалося. В підсумку вони просто замінували все, дистанційне мінування провели.
- Про Півці я чув історію, що нам там і природа допомагала насправді. Танкісти їх просто розстрілювали в болтах, де погрузли російські танки.
- Ми не розстрілювали, ми навпаки, намагалися їх забрати собі. А от вони, розуміючи, що вони не можуть їх також евакуювати, вони просто розстрілювали, причому зі своїми екіпажами. Спочатку це дивувало. Потім вже не дивувало. Ти спокійно до цього ставишся. Тобто хороший ворог це мертвий ворог. Вони їх просто знищили. Навпаки навіть, коли ми намагалися евакуювати їхніх поранених, вони артилерією накривали разом з нашими. Тому доводилося уже так… дивишся, що там, наприклад, є, намагаємося вночі евакуювати. Вони їх просто тупо розстрілюють зі своїми же. Певно, таке рішення – своїх нежалко їм. Абсрудність – те, звичайно, що вони кидають тупо своїх солдат на убой. Командир батальйон танкового, який потрапив в полон. Я з ним спілкувався, кажу: в чому смисл атаки? – Нам призначили, ми йдемо, поки не загинемо. – Ну, добре. А результат? От ти (нерозб) солдатів. – Ну, ще пришлють типу.
- Це Щоткін оцей.
- Подивився, да, думаєш, ну… здвіг по фазі, може… Абсрудність в тому, що вони не бережуть своїх солдатів. Це в першу чергу. Абсурдне знищення. Вони, якщо не можуть захопити село, вони його просто тупо розстрілюють. Абсурд. Абсурд, тому що там живуть люди, місцеве населення. Вони з ними навіть не рахувалися. Просто виїхали танками як Количівка, Лукашовка, Скорінець – вони просто розстрілювали їх. Дивували, що вони мародерять. Дивувало, що вони все крадуть. Навіть дитячі унітази з той же Лукашовки. Дитячі! Куди воно тобі треба? Все покрали, з ними поїхали.
- Які для вас ключові дні і ключові бої ви б могли відзначити в обороні Чернігова? Завдяки чому, яким боям Чернігів встояв?
- Практично всі бої. Перше це було три основні штурми міста Чернігова, дійсно такі суттєві, коли все під центр, все з боку Кисельовки, коли вони пішли через Товстоліс і уже практично дійшли до того блокпоста, який на висоті. І з боку (нерозб), там, де ми були – такі ключові. Чому ключові моменти? По-перше, якщо ми беремо Заз – там все практично зносилося артилерією. Той підрозділ, який стояв на заводі, коли ми до нього доходили, то практично це було дуже тяжко стояти на позиціях. Тому що всі позиції практично були знесені. Поняття такого, що між обстрілами як таке воно не існує на фронті. Там стояв підрозділ територіальної оборони. Дорослі чоловіки. Як приїдеш, вони копали-копали-копали. Завдяки цьому, звичайно, всі вони були живі. Тубдиспансер, да. І от вони там стояли і не давали ворогу двигатися. І також там механізований підрозділ Першої танкової бригади на Зазі, вони теж утримували з тої сторони, щоб не було. Там і прикордонники було декілька чоловік, звичайно вони стояли. Коли намагалися обійти зліва Дачі, з Михайловки (нерозб) туди далі, ну тут велика заслуга Чернігівської громади. Вони настільки завалили всі дороги, що ніхто не міг там пройти. І 4 танки, які були на полігоні, керував там підполковник Безлєпкін, керував цими танками, вони стримували так, що далі Ягідне, і коли було зруйновано міст, далі ніхто не зміг піти. Тобто настільки була організована робота, що завдяки саме їм там противник не пройшов. Я вважаю, що це більше їхня заслуга. Що дало можливість зберегти Десну і ті села, які там є, щоб не дійти низом туди, до Вишгорода.
- Те, що росіяни взяли Лукашівку, ми, я так розумію, що не очікували туди атаки.
- Лукашівку втратили тому, що 21-й батальйон, який на той час стояв і частина 58-ї бригади просто були не готові воювати з танками. Туди зайшли танки, зайшли БМП. Звичайно, закидали димами, і туди зайшов спецпідрозділ. Тобто 21 батальйоні 58-ма вони мали втрати. Частина потрапила в оточення, потрапила в полон з 58-ї бригади. Потім, коли їх, полонених, роздягли, загрузили на МТЛБ і хотіли відправити на Іванівку. Вони потрапили на міну. Наші полонені закрили люки, щоб орки згоріли в цій машині. А самі босоніж ушли до бригади. Вони були обморожені, але всі практично були живі. Хоча, на жаль, частину було… росіяни там катували і потім відповідно повбивали. Та сама історія була на Ягідному. Коли вони зайшли на Ягідне, вони всі машини, які їхали, теж там... такі історії були, що... кого катували, кого дорізали, кого розстріляли, закопали.
- Наскільки це критичний момент був у плані оборони?
- Критичного не було, але якби вони ще от... Киселівка, згори Киселівки, знизу від Лукашівки якби вони закрили ці 11 км, то...
- Дорогу життя.
- Дорогу життя... Практично під вогневим контролем вона в них й так на той момент була, коли ми зайшли в Лукашівку. Про що свідчить навіть те, що з Колечівки поворот доїхали, там було дуже багато вбито людей місцевих, цивільних, дуже багато було знищено. В подальшому, я так розумію, що ідея ворога була просто оточити Чернігів. Нижче Киселівки сюди вони намагалися ще раз нанести переправу і той підрозділ, який зайшов у Лукашівку... в подальшому це було, ми тоді нарахували близько 70 одиниць бронетехніки, а це були і танки, і бронетранспортери, і "Солнцепек", навіть крематорій був. Вони його за собою чомусь тягали. Тобто була основна ідея - оточити Чернігів, перерізати Дорогу життя і взяти його просто в кільце.
- Що ми робили, щоб цього не сталося?
- Приймали рішення.
- По Лукашівці що?
- Лукашівку було ухвалено рішення виставити, в першу чергу там вище село, Бакланова Муравійка, тобто практично все село... ми поставили ПТУРістів, тобто розрахунки ПТУР, це 58-ма, 1-ша танкова бригада, також розвідники працювали 1-ї танкової бригади, розрахунки "Рапіри" 58-ї бригади працювали. Тобто будь-яке переміщення техніки, яке в нас здійснювалось, кожен день завдавалось ураження, знищувалась 1 або 2 одиниці техніки. І ми такі групи противника, які намагалися вийти із села, ми їх просто знищували. Тому що, ну скажімо так, було практично розтягнута така оборона, особового складу було обмаль у нас, але це рішення навпаки стримувало їх, що вони тримались у селі. Плюс знищили всю логістику. Було прийнято рішення, вони переміщалися через переправу, тобто всі боєприпаси, паливо все, яке йшло, продовольство, ми його знищували. Тобто завдавалося ураження, по максимуму все знищувалося. І дійшло до того, що навіть вони вже не могли доставити в Лукашівку паливо і здійснювалося поодиноке переміщення машин. І ось ці точкові удари, які завдавали наші підрозділи, вони їх тримали в такому тонусі. Вночі вийдуть, завдадуть ураження, один так спалять чи навіть два. Вдень вони прикривалися місцевими жителями. Щоб наша артилерія не працювала, вони просто їх на вулицю виганяли, знаючи, що з безпілотника ми також ведемо візуальне спостереження, і не могли працювати. Вони зайшли в церкву розмістили там свої боєприпаси, певний був командний пункт. І навколо церкви завжди стояла купа танків. Вогонь ми не вели на той час, тому що, в першу чергу, там навколо люди, а потім - це історична цінність, згідно з міжнародним гуманітарним правом туди заборонено вести вогонь. Хоча в подальшому на Теплого Олекси, як розповідають місцеві, вони молили Бога, щоб попало і щось таки попало. Не знаю, не буду стверджувати, ми, не ми, тому що були випадки, що вони навіть своїх накривали. Тобто наша група виходить, працює...
- Friendly fire?
- Може, Friendly fire. Можливо, більш за все, щоб, коли виходить наша група, ми наносимо ураження. Вони думають, що це йде атака і наносять туди ураження. В той момент там працювали якраз розвідники і було нанесено ураження, вони "Ураганами", чи вони... я не буду стверджувати, але потрапили точно в церкву, там був підрив. Потім ми нарахували там близько 12 машин, мінометна батарея була там знищена. Багато снарядів було, церква звичайно зруйнована. Не знаю, можливо щось і було там інколи. Але на той момент, коли ми зайшли, коли вони вже понесли втрати, коли ми зайшли в село, вони ще по окраїнам відступали. Ми з розвідниками зайшли, то в церкві вже болванки були, все згорівше, ще горіло. Хрест лежав, ми хрест поставили. Дзвони були, ми їх також там розкопали та поставили, щоб в подальшому наші евакуювали. Такий один із епізодів.
- Тобто відступ росіян, вони називали це "жестом доброї волі".
- Вони називали "жестом доброї волі" що хочеш. Реально це було відступом, тому що на той момент, якби вони хоча б на добу затрималися, то угруповання, яке стояло в Лукашівці, то воно б просто було б в нашому оточенні. Ми практично закрили, але залишилося дорогу на Слободу закрити. На Слободу зайшла 58-ма бригада і коли вони зрозуміли, що їх оточують, просто масова втеча була на ранок здійснена. Трошки, я вам скажу, нам не вистачило сил та засобів, але ще доба-дві, і вони б там всі залишилися.
- "Лукашівський котел".
- Так. Був би "Лукашівський котел". Думаю, вони це теж розуміли, тому що коли 58-ма вже зайшла в Слободу, залишилося перекрити одну дорогу на Іванівку. І хотіли через Колечівку два взводи завдати ураження і просто перекрити цю дорогу. Вийшов би такий невеличкий котел.
- Тобто ви були, грубо кажучи, незадоволеними тим, що вони тікали. Ви хотіли закінчити.
- Звичайно. Як кажуть: "Хороший ворог - мертвий ворог". Вони прийшли на нашу землю, значить тут повинні залишитися. Добриво з них було б, звісно, погане. Але решта, яка могла б сюди захотіти, вона б знала, що сюди йти не треба. З іншого боку, ми б взяли полонених на обмін, щоб своїх забирати. Тому що своїх також треба повертати.
- Ви були в складі перших розвідувальних груп, які заходили в Лукашівку, Слободу, Іванівку.
- Ми зайшли з Количівки на Лукашівку йде дорога. Заїжджаємо, там такий поворот є. Там орки поставили БМП, здається. І все цивільне населення, яке їхало, вони розстрілювали. Десь через місяць ми зайшли на цей поворот. Зайшла група розвідників. Ми перші зайшли. Ми тільки нарахували близько 15 осіб, від дітей до дорослих. Не можна так казати, але до фрагментів тіл, які залишилися. Там рука, там нога, там пів тіла. Найжахливішою картиною були три дівчини, певно мама їхня і хлопець. Видно було, що їх розстріляли з гармат і вони просто їх виклали з машини, вони просто лежали. Стояв бус, там були згорівші всі. Далі була машина, там рука, нога, порахували, що різні люди були. Потім ще була машина, там пів тіла, ще щось. Ми вже зайшли в Лукашівку. Та картина, яка була на той момент, вона вразила, тому що навіть на в'їзді вони влаштовували сафарі, розстрілювали корів, штук 20, 30, 40 лежали розстріляні. По селу були корови, яких танками переїжджали. На іншій фермі було місце, де взагалі освіжовували і все кидали. Люди, які виходили... Вулиця, яка йшла від церкви, ми йшли по цій вулиці, зустріли місцевого, він показав, де були наші загиблі. Ми прийшли, всіх перевірили на предмет замінування тощо. Потім люди виходили, ми з ними спілкувалися. Місцеві розповідали, де були наші, 58-ма бригада, з 21-го батальйону, де наші полонені були, вони їх там розстріляли і спалили. Тобто тіла лежали. Місцеві жителі, які були там прикопані, де не прикопані. Тобто тіла лежали. Гнітюча картина. Наступного дня ми зайшли в Ягідне, там же була 58-ма бригада. Лукашівка та Ягідне - це найважчі. Ми зайшли та знайшли людей, які зі школи так і не виходили. Там більше 300 осіб. З ними спілкуєшся, вони розповідають, такі як овочі, тьмяно розповідають. Підійшла одна жінка і каже: "Я знайшла свого зятя". Кажемо: "Вітаємо вас". А вона каже "Та ось там з простріленою головою лежить". Вона так спокійно це розповідає, ти дивишся і розумієш, що картина того, що відбувалося, вона відрізняється від того, що має бути насправді.
- Наскільки швидко вони тікали?
- Швидко тікали, місцями не могли догнати, серйозно. Якщо брати з заходу на північ, то вони тікали так, що не можна було наздогнати. Серйозно, в бік Батуринки, там так накивали п'ятами, що не могли наздогнати. Тут навпаки на переправі виходили з Лукашівки по 2-3 машини, щоб ми їх не знищили. Але фактично 70% техніки залишилося на переправі. Ми їх знищили. Всіх практично. Все, що було. Втекли там одиниці, може декілька "Бех", і може кілька танків. Вся інша техніка була знищена, вона там залишилася. Якщо ми візьмемо Ягідне, по всьому лісі було дуже багато техніки знищено, дуже багато знаходили, що вони покидали обмундирування та передяглися в цивільний одяг. Це на Ягідному, праворуч від поста, там близько 30 комплектів форми було. Ладинка, Золотинка, там також перевдягалися, десь тікали. Тому що в подальшому проводила заходи Нацгвардія, контрдиверсійну боротьбу, тобто зачистку сіл, дачних ділянок. Тобто там їх виявляли періодично. Вони тікали в паніці. "Самая непобедимая армия мира" тікала. Точно "не победишь", бо не наздоженеш.
- А як ви оцінюєте втрати ворога на Чернігівському напрямку? Кількість вбитих, ви аналізували, рахували?
- Не рахували, але мінімум 50% бойового потенціалу було знищено.
- Робили якийсь "розбір польотів", коли Чернігів деблокували та росіяни відступили?
- Звичайно.
- Якщо не вдаватися у військові таємниці. Багато там прорахунків загалом командування побачили?
- Прорахунків, можливо небагато, але були і суттєві прорахунки. Це вже таке. Дякувати Богу це не втрати особового складу. Це дії, які не було доведено до кінця.
- Наприклад?
- Наприклад, хотілося Лукашівку оточити. Трішки не встигли. Розбір польотів був. Звичайно, хотілося нанести ворогу максимального ураження. На жаль, не вдалося. З самого початку взагалі дія особового складу... тому що ніхто практично не був готовий до агресії. Всі були готові, але не готові. Тобто розуміють, що таке може бути, але це абсурдно, тобто його не буде. Перші бої з ворогом, то... певна кількість складу була не готова. Тобто необхідно було розповідати як робити, що робити. Навіть поняття про риття окопів для територіальної оборони треба було розповідати, що таке рубіж, що таке окоп, як його відрити, що таке нора, бліндаж. Хоча більшість проходила службу ще в тих Збройних Силах, їх мали навчати. Але з таким теж зіткнулися, необхідно було навчати особовий склад. Навіть у Чернігові проводили навчання.
- Були випадки, коли панікували солдати, грубо кажучи?
- Випадки завжди є, скажімо так. Казати, що їх не було, це не правда. Але командири, які були на місцях, вони вчасно реагували і жодного залишення позицій саме на Чернігові, такого не було. Було залишення позицій, але тоді, коли фактично ця позиція гинула. Це не залишення, а захоплення позиції ворогом. Беремо ту ж саму Новоселівку. Всі загинули, практично всі були загиблі, не було кому навіть відходити. Там тільки один відійшов поранений прикордонник. Якщо беремо тих самих прикордонників, коли в них позицію практично знищили, спецназ зайшов російський. Здається 4-6 осіб загинули, ніхто не відійшов.
- Як ви гадаєте, що зрозуміли росіяни, які вижили та пішли з-під Чернігова?
- Нема чого сюди більше йти. Треба йти додому, садити картоплю, огірки. Сидіти ото в себе у рашці, тут вони нічого не отримають.
- Ви з ними вже зустрічалися на Луганщині.
- Так, практично те угруповання, яке звідси відійшло, в подальшому на Луганщині. Це під Білогорівкою ми з ними зіткнулися. 35-та, 55-та, 74-та бригади, але і там вони отримали відповідно. Тому що на Білогорівці, коли ми знищили те угруповання, яке намагалося здійснити переправу, в багатьох машинах були знайдені мапи Чернігова. Так звані трофеї, мародерка, яку вони брали у місцевого населення.
- Ви командували ось цією епічною операцією, там де розгромили БТГр?
- Я здійснював керівництво знищення ворога переправі населеного пункту Білогорівка.
- Із задоволенням про це говорите.
- Звичайно. Абсолютно. Ворог, який ішов, нищив нашу землю, нищив Чернігів. Які по селах нищили людей наших, вбивали. Я повторюся: хороший ворог - мертвий ворог. Той ворог, який прийшов на нашу землю, він має бути знищений. Щоб у подальшому навіть їхні нащадки знали, що в Україну не треба йти. Хай сидять в себе там, у своєму лайні колупаються. Білогорівка це наступ по Чернігову. Було знищено логістику, яка висувалася. Насамперед знищення логістики і знищення переправи. І блокування того підрозділу, який перейшов на нашу ділянку. Його блокування підрозділами, які там знаходилися. Тої ж самої 58-ї мотопіхотної бригади та підрозділами 15-го батальйону, який був ще стрілецьким. Тобто це результат бойових дій, які йшли по Чернігову.
- Які зараз ваші прогнози щодо можливості повторного вторгнення, з огляду на мобілізацію, яку Росія зараз проводить?
- У Чернігів вони точно не полізуть. Я впевнений в цьому. Навіть якщо будуть спроби, то вони отримають гідну відсіч. Тим паче, заходи які зараз приймаються. Вже приймалися протягом кількох місяців. Наразі обстановка, яка є, вона контрольована. Ми її моніторимо, повністю враховуємо ті можливості, які є вже наразі. Є можливість у режимі реального часу відслідковувати рух ворога. Звичайно, спроби ще будуть. Враховуючи мобілізацію, це вже агонія. Це вже недостойний суперник, це вже так... Так, це ворог, який ще кусається, але це вже недостойний суперник. Хоча, на жаль, бойові дії продовжуються. Хоча, на жаль, і ми зазнаЄмо втрат. Гинуть наші військовослужбовці, гине місцеве населення, знищується інфраструктура, але це та війна, на якій, на жаль, будуть втрати. Але це та ціна, наша незалежність наразі, на жаль, має бути скріплена кров'ю наших військовослужбовців, наших жителів. Але щоб надалі такого не було, необхідно зараз вистояти всім, консолідуватися, зібратися і дійти до кінця.
- Друге найпопулярніше питання в останні дні. Ядерна війна можлива чи ні?
- Як військовий, вкотре повторюсь, такий варіант розглядаю. Не думаю, що вона буде, тому що тут вся світова спільнота не дасть цього зробити. Тому що весь світ вже розуміє, що загнаний звір... Путін зараз нагадує загнаного щура, якого загнали і він кидається на все, що завгодно. Звичайно, він буде погрожувати тактичною ядерною зброєю. Але до цього навряд чи дійде. Хоча такі варіанти необхідно розглядати, тобто бути до всього готовими.
- Дякую вам за розмову.
Суспільне
