Криваве місто біля моря: як сьогодні живе окупований Маріуполь?
Десять місяців тому Маріуполь був європейським, комфортним, розвинутим півмільйонним містом. Завдяки металургійним заводам-гігантам місто мало велике економічне значення – формувало до 8% ВВП та 25% усієї (!) валютної виручки країни! 12 млн тонн сталі на рік, морський порт з можливістю переробки 20 млн тонн вантажу, єдиний на азовському узбережжі судноремонтний завод.
Маріуполь. Новий рік 2022. Театральна площа
Це було перше місто у східній Європі, яке окрім генерального плану отримало світовий майстер-план: на одній з площ встановили 25 скульптур птахів, у які вшили 12 лазерів – кожен птах символізував окрему область України. Щотижня на площі було лазерне шоу, до речі, згодом відзначене престижною премією "IES Illumination Awards". Потім схожі світові рішення були замовлені для інших країн.
Реконструйовані фасадів будівель у центрі міста, нові дороги, фонтани – Маріуполь розквітав! До речі, була корисна опція – мобільний додаток, де на карті міста кожен міг бачити пересування усього транспорту (включно з УСІМА маршрутками!).
22 лютого на Театральній площі о 18:00 розпочалась акція "Маріуполь - це Україна". Люди вийшли з державними прапорами та плакатами з написами: "Ми не хочемо в "ДНР" чи Росію" та "Маріуполь - це Україна".
Зараз Маріуполь вбито. Нещадно. По-звірячому. Колишнього міста більше немає.
Маріуполь. Травень 2022 року
Аби розібратися, що наразі там відбувається, ми поспілкувалися з багатьма місцевими жителями – усі одноголосно заявляють, що умови життя в місті суттєво відрізняється залежно від району (його ступеню руйнації) та типу будинку – багатоквартирний або приватний.
Диванні знавці із закликами: "Чому в Маріуполі ще досі живуть люди?! Там лишилися ті, хто підтримують РФ" - не читайте матеріал далі, він не для вас! На вас може чекати чергова вигадана "зрада".
Ми зібрали свідчення тих, хто пережив блокаду в Маріуполі. Важливо: ці люди НЕ порівнюють нинішнє життя з тим, як їм жилося РАНІШЕ. Всі їхні порівняння виключно з тим жахом, який вони пережили з початку війни і протягом весни 2022. Ті, хто не уявляє, як вони виживали – повірте, вам краще цього не знати… І не кажіть маріупольцям: "Так вам і треба, ви чекали Росію". Це не так.
ВОДА, ЕЛЕКТРИКА, ГАЗ, ОПАЛЕННЯ
РАНІШЕ: все було цілодобово.
ЗАРАЗ: холодна вода є у багатьох мешканців міста. Чим більше було руйнацій в районі, тим пізніше в домівках з’явилася вода.
У центрі міста холодна вода періодично почала з’являтися в липні. До цього, щоб помитися, вимити посуд, випрати речі, люди шукали дрова, носили воду з джерела, підігрівали на багатті й несли в свої домівки. "Ванна з пінкою" лишилася в минулому житті. Нині скромно обмитися – вже радість. Усі вже давно звикли до ковшиків і тазиків.
Про гарячу воду з крану годі й мріяти. Люди дивуються, коли їх про це питаєш.
Поодинокі "щасливчики", у яких вціліли не лише квартири, а й навіть бойлери, користуються ними. У кого немає бойлерів – гріють воду на електричних плитах.
У частині 23-го мікрорайону світло, вода та домашній Інтернет з'явилися ще наприкінці травня. У деяких квартирах на вулиці Гранітній було не лише світло, а й вцілілі шибки у вікнах – це рідкість для вщент зруйнованого міста.
Зараз електроенергія є у певної частини мешканців. У деяких домівках світло почало з’являтися всередині серпня. З тих пір люди почали масово готувати їжу на електроплитах та в мультиварках. Багато містян купили балони з газом.
Люди з острахом думають про те, що електроенергія знову може зникнути. А отже містяни будуть змушені повернуться на вулицю палити багаття. Згадувати як це було в лютому, березні, квітні та інших місяцях маріупольці не люблять. Щоправда зараз теж де-не-де по місту палять багаття і готують їжу, однак це явище не можна назвати масовим.
Один з мешканців приватного будинку на Лівобережжі розповів, що лише нещодавно дочекався світла. Газу на їхній вулиці немає. За чутками його мають колись прокласти.
У кого й досі немає світла, активне життя закінчується з настанням темряви. Не лишається нічого, окрім як лягати спати.
В сучасному світі складно уявити життя без електрики. А тепер уявіть що пережили маріупольці, які кілька місяців жили в темних підвалах під вибухами, авіацією та артилерією! Поява світла для багатьох з них було подією ледь не планетарного масштабу. Тільки-но в районі у когось з'являлося світло, до "щасливих" мешканців зверталися жителі інших будинків з проханням зарядити телефони.
У травні в певні місця скупчення людей окупанти привозили генератор. Містяни заряджали там телефони та ліхтарі. Це був чудово продуманий план росіян, адже там вони заодно проводили пропаганду – вмикали величезну плазму з російськими новинами!
У деяких вцілілих квартирах є опалення, утім левова частина містян мерзне в оселях або ж шукає електрообігрівачі. Люди згадують, як з кінця лютого і до середини квітня спали у чоботах, рукавицях, пуховиках і бояться, що це може повторитися. Тоді у вцілілих квартирах температура була + 4. Як буде зараз (враховуючи розбиті вікна, тріщини та дірки у стінах) – відкрите питання.
Наразі всі комунальні послуги в місті безкоштовні, утім від січня "щедрі" окупанти планують закінчення цієї "акції".
МОБІЛЬНИЙ ЗВ'ЯЗОК, ІНТЕРНЕТ
РАНІШЕ: мобільний зв’язок, домашній і мобільний Інтернет цілодобово працювали в будь-якому куточку міста, а SIM-картку можна було купити на кожному кроці.
ЗАРАЗ: українські мобільні оператори тут не працюють. Коли ще не було оператора мобільного зв'язку ДНР, люди мали один вихід – телефонувати на месенджери. До WI-FI можна було підключитися лише в одному місці, отож маріупольці з усіх районів пішки ходили до "Метро" (гіпермаркет, який знає кожен маріуполець).
У квітні в місті з’явився мобільний оператор "Фєнікс". Працює він не ідеально – іноді зв'язок повністю зникає.
Стабільного мобільного Інтернету в Маріуполі немає. Кількість мегабайт у тарифному плані обмежені – напевно, окупаційна влада не зацікавлена в тому, аби містяни мали зв'язок зі світом. Viber та Facebook відкрити проблематично, Telegram та WhatsApp працює краще. Прості СМС надходять із великим запізненням.
Отримати картку "Фєнікс" можна лише з паспортом (щастить тому, в кого паспорт не згорів), заздалегідь записавшись у чергу. За одну добу "Фєнікс" видають 140 городянам. Якщо займеш чергу о 5-ій ранку, по обіді є шанс отримати "сімку".
Щодо вартості одного з тарифних планів – на наші гроші це 220 гривень. За ці кошти надають 10 ГБ Інтернету, 200 хвилин на номери РФ та безкоштовні дзвінки на "Фєнікс". На номери українських операторів дзвонити можна, але дорого – хвилина коштує близько 15 гривень. Окупаційній владі вигідно, аби городяни поменше спілкувалися з людьми з території України.
ВУЛИЧНЕ ОСВІТЛЕННЯ, СВІТЛОФОРИ
РАНІШЕ: світлофори майже на кожному перехресті, вуличне освітлення в усіх куточках міста. Городяни обожнювали прогулюватися вечірнім Маріуполем, адже площі та будівлі в центральній частині міста мали гарну підсвітку.
ЗАРАЗ: у місті практично немає освітлення на вулицях. Де-не-де воно з'являється, але в цілому його немає. А тепер уявіть – майже повністю зруйноване місто щовечора занурюється в пітьму: згорілі розтрощені домівки, будинки без світла… Увечері без зайвої потреби люди не висунуть з дому носа. На ціле місто працює лише декілька (!) світлофорів…
РОЗРУХА
РАНІШЕ: в лексиконі маріупольців такого слова не існувало.
ЗАРАЗ: місто ніби повернулося в минуле (чи навіть позаминуле?) століття. У мікрорайонах, які найбільше постраждали від війни, інколи настільки безлюдно, що здається, це локація фільму жахів – суцільний туман, ворони, вуличні собаки.
У більш вцілілих районах "вирує" життя: люди на лавках біля під’їздів обговорюють поточні справи, споглядають хто з ким повертається додому, цікавляться, хто де дістав продукти… Тепер усе життя ніби на долоні – жодних секретів від сусідів.
До війни більшість городян рідко спілкувалися з сусідами. Зараз ті, хто живуть поруч – найліпші друзі та помічники. Люди діляться одне з одним спогадами про найкривавіші часи у місті. Зокрема, корінна маріупольчанка згадує, як одна з жительок міста просто на її очах викидала з вікна палаючого будинку свою дитину! Сама жінка вже не могла врятуватися… А ще наша співрозмовниця бачила, як один снаряд вбив одразу вісьмох (!) дітей на футбольному полі – діти просто ганяли м’яча…
Ті, хто був у місті під час активних обстрілів, цілком звикли до місцевих "краєвидів". У тих, хто вперше приїжджає до міста, цілковитий шок – майже на кожній вулиці можна знімати трилер. Більшість каже: "А куди подітися? Кому ми потрібні? Тут можна жити". Однак чимало людей погоджується – тут повна відсутність цивілізації.
АТМОСФЕРА В МІСТІ
РАНІШЕ: велике промислово-курортне місто з безліччю розваг на будь-який вибір та смак. Для того, щоб бути щасливим у Маріуполі не потрібно було мати товстий гаманець. Щастя було біля моря у клекоті чайок, на найвищій точці оглядового колеса в "Екстрім-парку" й на небосхилі по дорозі в курортну Юр’ївку.
ЗАРАЗ: мешканці зізнаються, що вечорами у місті чимало нетверезих людей. Напевно декому так легше сприймати сувору реальність.
Люди щиро радіють, зустрівши на вулиці знайомих, які лишилися живими. Навіть зараз, коли у місті умовне затишшя, маріупольці уважні до кожного звука – чи не летить снаряд?.. Запитайте будь-якого маріупольця, що було найстрашнішим під час облоги міста. У відповідь почуєте: "Авіаудари". Місцеві твердять, що і тепер вночі над містом чомусь постійно літають літаки.
ЧИ БУДЕ ДЕОКУПАЦІЯ?
РАНІШЕ: питання не було актуальним, адже над Маріуполем майорів український прапор.
ЗАРАЗ: більшість містян, з якими нам довелося поспілкуватися, не вірять в деокупацію.
Мова не про те, що хтось із них проти України. Річ у недовірі! Більшість каже, що вже нікому не вірить – ані колишній місцевій маріупольській владі, ані "владі" окупантів. Містяни згадують, як на початку війни чули від місцевої влади: "Не бійтеся, ви захищені, з вами нічого не станеться".
Потім люди чули від росіян: "Не буде руйнації". От і зараз їм кажуть, що Маріуполь міцно захищений. Містяни певні, що їм брехали і продовжують брехати. А ще згадують незлим тихим словом головного місцевого чиновника, який перший втік з міста, залишивши їх напризволяще.
Разом з тим люди зазначають, що за 8 років деокупації Криму, Донецька та Луганська не відбулося. І питають, чому в такому разі їм слід вірити, що Маріуполь "відіб'ють"?..
І з сумними очима додають: "Ми просто ще раз не переживемо те, що ледь витримали у березні та квітні…"
ІНФОРМАЦІЙНА ОБІЗНАНІСТЬ
РАНІШЕ: у місті було кілька телевізійних телеканалів, друкованих ЗМІ, Інтернет-ресурсів, завдяки яким містяни були в курсі усіх новин.
ЗАРАЗ: багато людей, особливо поважного віку, не мають доступу до актуальної перевіреної інформації. А дехто навіть відмовляється шукати новини в мережі Інтернет.
Люди просто намагаються якось виживати. Скажімо, дехто з містян, з якими ми говорили наприкінці літа, не знав про трагедію, яка сталася 24 серпня (ПРИМ.РЕД.: російські військові завдали ракетного удару по залізничній станції Чаплине на Дніпропетровщині. 25 людей загинули, більше 30 осіб отримали поранення).
ТРАНСПОРТ, ТАКСІ
РАНІШЕ: існував мобільний додаток, де кожен маріуполець міг відстежувати курсування усього транспорту в місті. У кожному трамваї, тролейбусі, автобусі та навіть маршрутці був GPS – люди бачили пересування кожної одиниці транспорту і точно знали, за кілька хвилин він прибуде на зупинку.
У місті був чудовий новий автопарк: 100 автобусів, 69 трамваїв та 89 тролейбусів. Усі вони були обладнані сучасними системами кондиціонування, опалення та інформування. 80% пасажирського транспорту на дорогах міста було муніципальним. Проїзд коштував 9-10 гривень.
На громадському транспорті можна було дістатися в будь-яку частину міста. А на деяких маршрутках і за місто, у найближчі селища.
Також у Маріуполі було кілька служб таксі: їх можна було викликати по телефону або ж за допомогою мобільних додатків.
ЗАРАЗ: у березні та квітні люди ходили пішки, бо в місті не було жодного громадського транспорту. За день "намотували" кілька десятків кілометрів – шукали зниклих родичів, "гуманітарку", їжу…
Наразі в місті курсують автобуси з новими номерами та за новими маршрутами. Це іржаві пофарбовані автобуси з Пітера (мабуть подаровані місту за принципом "На тобі, небоже, що мені не гоже").
Зважаючи на те, що левова частина міста розбита, а дороги розтрощені (подекуди це суцільні вирви), дістатися можна не усюди. Автобусів катастрофічно не вистачає – у деякі з них просто не можливо влізти! А якщо пощастить впхнутися, почуваєшся шпротом у консервній банці.
Проїзд у транспорті наразі безкоштовний. Утім, подейкують, ця "акція" до січня.
Приблизно у липні в місті з’явилася можливість викликати таксі. Поїздка у 6 км обійдеться приблизно 210 гривень.
ВАЛЮТА
РАНІШЕ: розплатитися за товар можна було лише гривнями.
ЗАРАЗ: лише у травні в місті почали, так би мовити, "з'являтися гроші". До цього "валютою" були різні речі: бензин, коштовності та навіть хутро. Наприклад, одна людина обміняла вцілілу норкову шубу на 10 літрів бензину, щоб виїхати з окупованого міста!
Власне, до травня в місті не було навіть куди витрачати гроші, адже нічого не працювало. Далі почали з'являтися ринки, магазини. Тепер у Маріуполі можна розплатитися і гривнями, і російськими рублями. Дехто з підприємців приймає лише гривні, хтось – виключно рублі.
Приблизний курс валют в місті наразі 1 гривня до 1,25 руб. Проте деякі люди "для зручності" дорівнюють 1 гривню до 1 рубля.
ЦІНИ
РАНІШЕ: приблизно такі, як у інших містах України.
ЗАРАЗ: космічні ціни на їжу, побутову хімію та техніку. Навіть ті, хто приїжджає в місто зі столиці рф, вигукують: "Дорожче, ніж в Москві!"
Далі наводимо приблизні актуальні ціни (залежить від того, де купувати та від торгової марки): яйця – 75 грн; м'ясо за 1 кг: свинина – 400 грн, куряче філе – 300-350 грн, баранина – 320 грн,
яловичі ребра – 300 грн, курка – 200 грн; ковбаса, сосиски – 350 – 650 грн,
вершкове масло (1 кг) – 550 грн, твердий сир (1 кг) – 500 – 700 грн, азовська креветка – 250 грн, цукор – 80 грн, 2-літрова кола – 160 грн, пляшка пива – 90 грн, молоко (1 літр) – 60 грн, йогурт (середня пляшка) – 50 грн, батон – 40 грн, пиріжок – 16 грн, булка (середнього розміру) – 35 грн,
картопля – 40 грн; помідори – 40 грн.
Інші овочі, які завозять з окупованого Мелітополя, не дуже дорогі.
У місті працює декілька супермаркетів (!) на ціле місто. Усе інше – ринки та невеликі магазини. Зазвичай магазин виглядає так: маленьке приміщення, один відділ, де продають одразу все: продукти, алкоголь, побутову хімію. Холодильні камери працюють завдяки генератору.
МОГИЛИ У ДВОРАХ
РАНІШЕ: померлих ховали на цвинтарях.
ЗАРАЗ: аж до травня у місті не лишилося жодного (!) двора чи вулиці, де не були б поховані загиблі містяни! Тисячі могил на дитячих майданчиках, біля під'їздів, на алеях – ВСЮДИ!!!
Практично усі поховання були не глибокими, адже небіжчиків ховали під час обстрілів. Багато людей, які ховали вбитих близьких та сусідів, гинули під час цих поховань від чергових вибухів. Це було безупинне, цілковите пекло!..
Досі ніхто не знає скільки в місті братських могил, куди скидали сотні трупів. Дехто розповідав про пересувні крематорії, де також спалювали тіла вбитих маріупольців. Подейкують, що вбитих більше 100 тисяч мешканців!..
Наразі більшість небіжчиків перепоховали з дворів. Дехто з містян стверджує, що протягом двох тижнів після перепоховання, на вулицях було чутно неприємний запах.
Сьогодні ті, хто не має грошей поховати своїх померлих родичів, очікують (увага!) поки назбирається 25 небіжчиків, після чого їх ховають в одній братській могилі!!! Таку інформацію розповіла жінка, яка перебувала в такій собі "могильній черзі", адже не мала коштів поховати рідного сина.
БАНКІВСЬКА СИСТЕМА
РАНІШЕ: у місті були відділення усіх банків, які працювали в Україні. А банкомати були ледь не на кожному кроці.
ЗАРАЗ: банківської системи у Маріуполі немає. Проте відкрилося відділення банку так званої ДНР, де можна сплатити квитанції (цікаво, які?..). А ще тут можна подати документи на оформлення банківської картки і десь за 2 тижні її одержати. На цю картку можна отримати гроші з РФ (і більш нізвідки), однак перевести гроші в ту ж росію (чи кудись ще) – не можна. Таким чином поки не зрозуміло навіщо в місті встановили кілька банкоматів (так-так, кілька банкоматів на колись півмільйонне місто!), хіба що зняти гроші з картки. Скористатися карткою українського банку в місті не вийде.
ЛІКАРНІ, АПТЕКИ
РАНІШЕ: у кожному районі міста були лікарні з сучасним обладнанням. Окрім державних медзакладів у місті працювали приватні лікарні, десятки стоматологій. Аптеки були на кожному кроці.
ЗАРАЗ: під час активних бойових дій маріупольці гинули не лише від снарядів, а й тому, що в них закінчувався запас потрібних медикаментів. Ті, хто мав хронічні захворювання й потребував постійного прийому ліків, не міг їх придбати. Приміром, інсулін був на вагу золота – та його не було де розшукати під час бомбардувань!..
Наразі в місті є кілька лікарень, утім лише окремі відділення. Приміром, якщо у вас кишкове отруєння, вас не буде кому прийняти. Дитячих відділень також немає – батькам пропонують везти хвору дитину в інший населений пункт. На усе місто – лише кілька (!) стоматологій!.. А якщо пацієнту знадобиться щось вузькопрофільне (скажімо, спеціальний фіксатор, коли є травма), його в місті не знайти. І як зростеться ваш перелам залежить чи то від фази Місяця, чи то від удачі.
КАВ'ЯРНІ, РЕСТОРАНИ, КАВА / ЧАЙ
РАНІШЕ: кав'ярні та ресторани на кожному кроці. Кава, чай в кожному кіоску. Нічні клуби з кальянами, суші-ресторани, піцерії, бари тощо…
ЗАРАЗ: в деяких магазинах є каво-машини. У місті кілька кафе. Влітку в кафе вперше почали готувати суші – немов відлуння колишнього мирного життя… Середня (кажуть, несмачна) піца коштує близько 500 гривень.
Багато людей, які вимушено виїхали з міста, згадують смачні місцеві чебуреки. Містяни розповідають, що їх так само можна купити в зруйнованому Маріуполі… От тільки присмак в них з гіркотою – гіркотою втрат та болю…
МАГАЗИНИ ПОБУТОВОЇ ТЕХНІКИ
РАНІШЕ: в місті було багато великих магазинів побутової техніки.
ЗАРАЗ: таких магазинів немає. Щоб купити чи продати вживаний телефон, холодильник або щось інше, треба написати оголошення в місцеві групи в Telegram чи Viber.
Є люди, які завозять та продають новенькі телефони з Донецька (техніка там коштує дорожче, ніж у Києві). Наприклад, нещодавно новий простенький роутер з Донецьку обійшовся новому власнику у 800 гривень.
З ксероксом у місті наприкінці весни була біда. Тоді він був доступний лише в одному-двох місцях і коштував близько 100 гривень за аркуш! Причина у відсутності такої техніки, більшість якої згоріла разом з офісами. А також в тому, що не було світла. Тепер відксерити 1 аркуш обійдеться близько 8-10 гривень.
САЛОНИ КРАСИ
РАНІШЕ: безліч салонів краси – від недорогих перукарень до салонів VIP-класу.
ЗАРАЗ: більшість мешканок згадує, що не мали можливості ані фарбувати сивину, ані мити волосся аж до квітня. Не вистачало води, було холодно. Накладні вії, манікюр, шелак на нігтях, мелірування волосся – протягом кількох місяців про це не було й мови.
Наразі у місто повернулися деякі перукарі, майстри манікюру, однак багато жінок мають внутрішній страх витрачати гроші на те, що не є життєво важливим. Кажуть, що не відчувають стабільності.
Зараз у місті працюють деякі перукарні, приблизна ціна на жіночу стрижку від 200 гривень.
МІСТО СУЦІЛЬНИХ ЧЕРГ
РАНІШЕ: черги були хіба що під час відкриття нових супермаркетів або ТЦ, де анонсували величезні скидки та акції.
ЗАРАЗ: під час бойових дій у місті безліч городян гинули від обстрілів, коли стояли у черзі за водою. За свідченням людей, простояти в таких чергах можна було близько 7 годин.
Наразі питну воду продають зокрема з діжок, ціна за 1 літр приблизно 3 гривні.
У квітні почалися черги за гуманітаркою від окупантів. А тепер уявіть картину: чорне величезне приміщення колишнього супермаркету, суцільна темрява, черга по 10 тисяч людей. Усі люди тільки-но вийшли з підвалів й вишукуються в чергу за хлібом!!! Тоді на одну людину давали "аж" 5 літрів води на місяць!
До речі, багато містян твердить, що ту "гуманітарку" неможливо було їсти. Але ж мусили їсти, бо іншої їжі не було.
Хочете отримати "фільтрацію"? Ставайте в чергу! Бажаєте хлібчика під прицілом телекамер російських пропагандистів? Ставайте в чергу! Мрієте одержати щось ще з панського плеча окупантів – кроком руш у чергу! Складається враження, що маріупольців спеціально привчили до черг, щоб тримати їх наче в стаді… Нажаль черги стали невід’ємною частиною життя в місті.
ДИТЯЧІ ЗАБАВКИ
РАНІШЕ: купа різноманітних секцій, гуртків для розвитку дітей.
ЗАРАЗ: майже ніхто з дітей не сидить зі сматфоном чи перед комп'ютером, адже тепер це неприпустима розкіш. Коли на вулиці тепло, на вцілілих дитячих майданчиках бавляться натовпи дітей. Вони грають з усім, що є під рукою. Наприклад, в одному з мікрорайонів був невеликий магазин з товарами для декупажу – діти брали там усе, що вціліло та бігали по району з трафаретами і різнокольоровими тубусами.
ШКІЛЬНЕ НАВЧАННЯ
РАНІШЕ: безліч шкіл та гімназій, можливість вивчати кілька іноземних мов тощо.
ЗАРАЗ: більшість шкіл зруйновано. Через те, що багатьом дітям фізично немає де навчатися, у певної частини дітей шкільне навчання проходить онлайн. Розцінки на проведення Інтернету в деяких районах приватного сектору відверто шокують: 4 тисячі гривень. А кілька місяців тому аж 15 тисяч гривень! А тепер реальний кейс: в будинку немає даху та однієї стіни, однак сім’ї довелося проводити Інтернет, аби їхня дочка-школярка навчалася онлайн!
Є і ті школярі, які ходять до своїх шкіл – ну, або "майже" до шкіл. Зокрема поки було тепло, на стадіони ставили парти й деякі школярі навчалися просто неба. У цей час в їхніх навчальних закладах робили ремонт.
Батьки школярів розповідають, що їх повідомили про існування програми щодо вивозу дітей на територію Росії на зимовий період.
Постає питання: якщо дітей справді вивозитимуть, чи повернуться вони у місто до батьків? Або ж на них чекатиме доля тих, кого вивезли з міста, прикриваючись "евакуацією" й досі не повернули назад?..
КОНТИНГЕНТ
РАНІШЕ: велика частина населення працювала на металургійних гігантах, мала стабільний дохід. Були й заможні бізнесмени.
ЗАРАЗ: декому вигідно "розганяти" плітки про те, що, мовляв, у місті лишилися одні маргінали та фанати Росії. Утім це не відповідає дійсності.
Дехто приїхав назад до міста навіть з-за кордону, куди евакуювався під час активних бойових дій. Зокрема повернулися ті, хто не знайшов підходящої роботи, не зміг оплачувати оренду житла. В основному це люди, в яких вціліло житло в Маріуполі.
Дехто продовжує піклуватися про літніх родичів або ж не хоче залишати своє житло. Люди бояться, що в їхніх домівках оселяться окупанти, або ж ті, хто втратив житло – такі випадки не рідкість в окупованих регіонах. Певні люди повертаються до міста, сподіваючись отримати від окупантів компенсацію за зруйноване житло.
ПРОДАЖ ТА ОРЕНДА НЕРУХОМОСТІ, ЖИТТЯ В ОБГОРІЛИХ ДОМІВКАХ
РАНІШЕ: у місті працювали агентства нерухомості, угоду купівлі-продажу майна оформляли у нотаріуса. У зруйнованих будинках (яких було дуже мало) проживали хіба що люди без постійного місця проживання.
ЗАРАЗ: маріупольці розповідають, що дехто з містян продає свої вцілілі квартири, причому за вищими цінами, ніж були до війни. Зробити це в місті за українським законодавством неможливо, тому продавці нерухомості віддають покупцям свої документи на нерухомість та нотаріально посвідчують акт передачі грошей. Багатьом зрозуміло, що такі "угоди" можна буде оскаржити в суді, утім людей це не зупиняє.
Орендувати квартиру в Маріуполі не є проблемою – ціни стартують від 6 тисяч гривень за однокімнатну. Ті, у кого немає коштів на оренду, вимушені мешкати у зруйнованих згорілих будинках. Помитися можна у бані (про її відкриття росіяни розтрубили ще влітку), а приготувати їжу – на багатті чи газовій плиті, заправивши її з балону.
У деякі покинуті вціліли квартири заселяють містян, яким немає де жити.
У багатьох будинках, які окупанти не внесли до списку "під знесення", безкоштовно встановили розтрощені вікна. Ось така акція нечуваної щедрості від тих, хто сам все й розбомбив!
РИНКИ ТА СУПЕРМАРКЕТ
РАНІШЕ: у місті було багато ринків та супермаркетів.
ЗАРАЗ: після ганебного знищення величезного Центрального ринку, лаври найбільшого базару в місті отримав ринок "Космос". Там можна знайти все, чого душа забажає – їжу, речі, запчастини тощо.
Про походження деякого товару можна лише здогадуватися. Наприклад, на деяких речах можна помітити обгорілі сліди.
Дехто вважає, що левова частина товару з розграбованих магазинів, а інша частина завезена з Донецьку. Хтось потребує грошей, тож продає власні речі, які встиг врятувати.
Жіночі джинси тут можна купити за 1500 гривень. А от модні чоловічі кросівки однієї відомої фірми аж 9 тисяч гривень (ні, це не жарт, питання в іншому – чи хтось їх купить?..).
Товари для автомобілістів (запчастини, фільтри, моторні олії тощо) коштують вдвічі дорожче, ніж раніше.
Дехто швидко зорієнтувався і почав їздити на не окуповану частину України, щоб купити продукцію і завезти у місто на перепродаж. Утім такий "бізнес" ризикований: окупанти на блокпостах перевіряють речі, а чек на продукцію не повинен перевищувати тисячі доларів. Якщо запідозрять у такій "підприємницької діяльності", відправлять рити окопи для їхніх військових.
Утім розповідають, що деякі жінки все ж таки примудряються їздити за товаром – за одну поїздку вони отримують 5 тисяч гривень. Тут варто пригадати трагедію 30 вересня під Василівкою (більше 30 вбитих і 88 поранених людей), внаслідок удару російськими ракетами С-300. Усі ці люди виїжджали на не окуповану територію. Цікаво, чи не зупиняють цих жіночок такі трагедії?..
А ще у місті відкрили республіканський супермаркет, місцеві кажуть "щось на кшталт АТБ", там є своя продукція. 1,5-літровий сік відомої української ТМ коштує аж 150 гривень (на полицях супермаркету в Києві від вдвічі дешевший).
ЧУТКИ
РАНІШЕ: люди пліткували, коли були настрій та натхнення.
ЗАРАЗ: Містяни переповідають "страшилки" від місцевої влади. Зокрема про те, що на Лівому березі міста є так названа "червона зона", куди краще не потикатися. Начебто там не повністю розчищена територія від розтяжок. А ще городян залякують, що з "Азовсталі" час від часу хтось виходить на поверхню! Мовляв то ціле підземне місто і його ще не повністю дослідили. А ще то тут, то там у місті з’являються розтяжки – люди подейкують, що це справа партизанів.
БЕЗДОМНІ ТВАРИНИ
РАНІШЕ: у місті повсякчас було багато бездомних кішок та собак. Ця проблема завжди була складною для Маріуполя і не мала глибокого комплексного підходу. Тварин підгодовували волонтери та небайдужі містяни.
ЗАРАЗ: у місті в десятки разів більше безпритульних тварин, ніж було. Усі вони мають катастрофічний зовнішній вигляд! Тисячі містян загинули, а їхні тварини лишилися на вулиці. Хтось евакуювався з міста, покинувши (або загубивши) там своїх тварин.
Нерідко можна побачити кішок та собак, які самі живуть у згорілих будинках – напевно, саме там вони колись мешкали зі своїми власниками… І хоча самі містяни не можуть похизуватися пишними застіллями, все одно дехто з них намагається підгодовувати тварин.
НОВА НЕРУХОМІСТЬ
РАНІШЕ: новобудов у місті не було.
ЗАРАЗ: у місті є новобудови, от тільки зведені вони на крові та кістках. Зруйновані будинки регулярно зносять. Нові теж будують. До речі, після вибуху на Кримському мосту вантажівки з будівельними матеріалами ретельно перевіряють, аби до міста не завезли вибухівку.
У однієї знайомої жіночки збереглося право власності на житло, яке належало їй до війни і було вщент зруйновано. Вона каже, що їй "пощастило" - їй видали ключі від квартири в новому домі.
Ті ж, у кого документи згоріли разом з майном, поки лишаються "з носом". І ще переповідають, мовляв, якщо у тебе було кілька об’єктів нерухомості і один з них уцілів, мріяти про компенсацію за згоріле житло не варто.
Росіяни вкладають у місто величезні кошти – начебто планують будівництво п'яти мікрорайонів. За 4-5 років окупанти планують відбудувати таку ж кількість житла, яка була до війни. Однак в будь-якому разі на тлі усіх руйнувань запланованих будівель замало.
Жителі приватного сектора жаліються, що на них відверто начхали: на відбудову виділили лише руберойд, шифер та цвяхи.
Окупанти поставили за мету побудувати місто, а от на жителів їм байдуже. Їх вабить географічне розташування Маріуполя та його клімат.
Навіть зазирнувши у Вікіпедію, дізнаємося, що більша частина території Росії віддалена від моря більш ніж на 400 км, а деякі райони аж на 2400 км. Через розташування Росії у північних широтах, там домінує холодний клімат.
Отже, стає зрозумілим чим ще (окрім сухопутного коридору до Криму) для окупантів ласий Маріуполь: географічне розташування, чудовий клімат, море, порт... Вони вирішили, що побудувавши тут багато житла, місто ніколи не залишиться без жителів – росіяни, які втомилися від холоду та сирості у своїх регіонах не відмовляться переїхати саме сюди. А якщо місцевим щось не подобається, їх ніхто не триматиме у місті.
ПЕНСІЇ
РАНІШЕ: розмір пенсії залежав від стажу роботи та розміру заробітної плати громадянина.
ЗАРАЗ: ще кілька місяців тому маріупольським пенсіонерам виплачували по 7800 рублів, а зараз 10 тисяч рублів пенсії на місяць. Звичайно деякі пенсіонери відчули ейфорію, коли почали отримувати таку пенсію (особливо якщо до війни дехто отримував "мінімалку"). Напевно, такою була мета окупантів: отримати ефект "вау", перетягнувши літніх людей на свій бік, мовляв: "Які ми хороші, не шкодуємо для вас грошей!".
Не усі літні люди задумуються про те, що ціни на продукти злетіли, а якість життя на нулі. Про перспективи не звести кінців з кінцями задумуються одиниці...
РОБОТА ТА ЗАРПЛАТНЯ
РАНІШЕ: можна було працювати у будь-якій сфері, відкривати бізнес. Зарплатня залежала від фаху та інших чинників – хтось отримував "мінімалку", хтось – десятки чи навіть сотні тисяч гривень.
ЗАРАЗ: якщо хочеш більш-менш нормально заробляти – мусиш йти працювати на будівництво.
Ще можна влаштуватися у комунальне підприємство або вантажником чи продавцем у магазин або на ринок. Усе в місті контролюється окупаційною адміністрацією. Маріупольці, які лишилися в місті, не мають іншого виходу, аніж працювати на окупантів. Люди середнього віку визнають себе заручниками становища: вони не отримують матеріальної допомоги та "гуманітарки", тож щоб не вмерти з голоду йдуть працювати туди, де платять.
Є тимчасові роботи, розбори завалів після бомбардувань – цю роботу також оплачує місцева адміністрація. Працівники соціальної та комунальної галузі отримують 25-45 тисяч рублів. А нещодавно набирали бригади електромонтерів.
За даними місцевих, Росія виділила на будівництво космічну суму коштів. Однак ці гроші почали розкрадати, тому робочим платили 25 тисяч рублів замість виділених 60 тисяч. Коли правда розкрилася, вибухнув скандал і зарплатню підвищили. Зараз різноробочі отримують від 28 до 50 тисяч рублів. Кранівник 5 розряду заробляє 130 тисяч рублів.
Жінкам також можна працювати на будівництві: мити вікна, виконувати малярні роботи. За 12 годин миття вікон платять 2500 рублів. Якщо працюєш 12 годин, обіцяють годувати тричі на день.
Компанії, які виграли тендер на будівництво, пов’язані з міністерством оборони Росії. Вони остерігаються диверсій, тому завезли у місто 24 (!) тисячі будівельників з різних республік Росії. Зокрема, тепер у місті багато киргизів і таджиків, для яких зарплатня 25 тисяч рублів велика радість! У деяких з них контракт підписаний на рік. Вони будують домівки, роблять в них ремонти.
Також у місто їдуть росіяни інженерних спеціальностей – їх привабили не лише великою зарплатнею, а й коштами на відрядження. А ще окупанти забезпечують своїх земляків додатковою їжею (маріупольських будівельників це не стосується).
РОЗВАГИ
РАНІШЕ: будь-які розваги на будь-який смак та гаманець.
ЗАРАЗ: немає кінотеатрів, нічних клубів та інших сучасних закладів. Хоча ні, влітку все ж таки була пародія на "кінотеатр": на величезних плазмових екранах, причеплених на автівки, транслювали "акторку" Скабєєву з її фейковими новинами.
У місті працює дитяча школа танців, кілька дитячих секцій, спортивні секції – футболу, боксу.
І НАОСТАНОК… Місто Маріуполь, вбите росіянами, продовжує жити. У Маріуполі мешкає від 100 до 200 тисяч осіб. Люди морально зламані, в розмові відчувається важкість. Утім ніхто на це не зважає. Будь-хто з маріупольців розкаже, що з часом навіть у нинішніх реаліях ти адаптуєшся у місті. Секрет криється у здатності людини призвичаюватися до будь-яких життєвих обставин. І до черг, і до проживання в некомфортних умовах, і до життя пліч-о-пліч з ворогом. У декого просто немає іншого виходу.
Зрозуміло одне: чим довше українське місто Маріуполь лишатиметься окупованим, тим більше росіянам вдасться задурити голову місцевим мешканцям. І тим складніше буде маріупольцям повернутися до нормального мирного життя.
Роман Давиденко, Ольга Майструк
