Фабрика зірок, або Бій за безіменну посадку
Наша рота отримала завдання зайняти позиції біля посадки номер 8, що біля населенного пункту Н.З. і села О. За три дні до заходу на позиції ротний вибув у відпустку і мене призначили ТВО. Людину, яка була у підрозділі аж 2 тижні. Що могло піти не так? Як виявилось - це було не найгірше.
На той момент рота так і не пройшла відновлення після штурму села Ф.К. з командирів взводів був лише я і Костя. Костя після кількох поранень в минулому пішов в отказ, хоть і намагався командувати. Але при спробі поставити йому задачу поїхати на передній край - непритомнів і казав що не поїде. Тоді я йому співчував. Зараз - просто побрив би на бабки.
Більша частина ГСВ і КВд були солдатами, яких призначили на посади "позавчора". В роті було 6 коптерів і жодного пілота. Було 3 бг БМП. На них і покладав надію КБ, а зрештою, і я. Рівень алкоголізму був середньопіхотний і контрольований. Коли потрібно було - всі були при пам'яті. Ексцеси траплялись, але в результаті найбільш девіантні особи відсіялись.
Замість виводу в тил на відновлення і навчання, нашу бригаду закинули під Б. Ділянка фронту була нескладна і невелика. Але було багато-багато але.
Як і на будь-якій важливій ділянці фронту, усюди було овер 9000 різних підрозділів і слово "взаємодія" було лише на папері. Але худо-бідно контакти встановились. Сусідні організми нашої бригади я +/- знав, і діло пішло.
З самого початку ми крепко укріпили лівий фланг (тому що ворог тільки тільки вибив з сусідньої посадки ХХ бригаду), правий фланг тримав сусідній бат. Противник одразу ж ломанувся на нас, але був п#жджений мінометами і сапогами. Нарахувавши до 10 (за іншими даними 38) жмурів, росіяни вирішили що ця посадка їм більше нецікава.
Вони рипнулись на сусіда справа і за кілька днів змогли майже повністю вибити їх батальйон. Були і полонені і відказніки, окрім загиблих і поранених.
Мої пацани в цей час копошились у посадці. Час від часу відгрібаючи п#зди від арти і АГСів. Потихеньку з'являлись відказники. Рота була неукомплектована, і в нас кидали новачків після учєбки, які одразу ж попадали на передову. Частина з них сходу писала рапорти на відмову. Хтось уходив в отказ після того, як промерз або після перших обстрілів. Але найбільшою проблемою було те, що вони нічого не вміли, навіть толком стріляти. Не кажучи вже про кемпінгову підготовку. Командири відділень і солдати лінувались копати окопи. І не було командирів взводів, які б спонукали їх це робити. А мене на всіх не вистачало. Я спершу пробив всі дороги на позиції, завів людей, потім пробив дороги для бмп і почав пояснювати екіпажам цілі і їх ВП.
За ці 10 чи 14 днів я майже не спав, майже не їв і постійно був у русі. Майже обійшлось без ЧП, що мене постійно радувало. Дуже сильно рятувала БМВ, справна надійна конячка не підвела мене жодного разу, окрім хіба заднього склоочисника, але пішов він нах#й.
З помилок, яких я припустився, - я скинув всю тилову роботу на ГСР і Старшину. А потрібно було ділити бойову роботу з ГСР. Часто було, що дорогу на позиції знав лише я, і вести УРАЛ з лісом доводилось мені, БК - теж я. Вдень на позицію не заїдеш - помреш. Тому бувай, ніченько, я не спатиму з тобою. З іншого боку, в роті більше не було притомних людей, які могли б працювати з картою. Під кінець цього турне кілька таких людей вивчилось, але, як і делегування задач, це вже було запізно.
Всі дороги я малював людям на карті, але всі вони в перший раз боялись їхати самі. Та й людей, які вміли нею користуватись, - було катма. Врятував туристичний навігатор, який собі поставили ключові особи в роті і можна було їм хоч пальцем показувати що де і куди.
ВЧІТЬ ОРІЄНТУВАННЯ НА МІСЦЕВОСЦІ, БЛ#ДЬ!
Інша проблема - лінощі в копанні. Так, холод, так болото. Але копати потрібно. Траншей 0, бліндажі за 10 днів викопати не встигли, ВП нарито мало і бездарно. І нікому цей процес контролювати.
Посеред цього всього бл#дства прислали нового комвзвода. Мобізякнутий піджак. Який після кількох артобстрілів згадав, що в нього є купа корисних справ у госпіталі, у дядька в штабі. Де завгодно тільки не тут. Люди з нього будуть, якщо захоче, але сходу після учєбки в цю зал#пу - задоволення так собі. Напевно.
Найбільша проблема - ніхто ніх#я не вміє. Придані розрахунки АГС не вміли наводити зброю, ДШКшнік жодного разу не стріляв. Та й саме ДШК було сумним і унилим. Інше ДШК вийшло з ладу, і розрахунок перекваліфікувався у піхоту. Причому один з розрахунку пішов у відказ. Бойові машини... поки якесь ах#євше падло не пригне на машину і не почне командувати - ніх#я не буде. Шлємофонів, як правило, 2. Як командувати машиною в таких умовах - знає певно лише господь бог. Це за умови що є зв'язок.
Постійний потік новачків. Абсолютно втрачається розуміння хто з твого підрозділу, а хто ні. Бойове злагодження, ні, ## бригада вище цього. Йди в посадку і воюй.
Що могло піти не так при таких розкладах? Ну, наприклад, все.
Настала черга нашого правого флангу.
Вагнер, чи ще яка зал#па тут обітає, вибрала досіть правильну тактику. Позиція, яка їх цікавить, починає постійно бодритись мінометами і АГСами. Потім іде пробний штурм. На нього кидають зазвичай "м'ясо". Ті на характері йдуть і гинуть. Після чого інтерес до позиції або втрачається, або навпаки - підсилюється. Кілька днів лізе "м'ясо". І позиція бодриться. Виясняються всі шляхи підходу/підвозу, вогневі. Ні, "м'ясо" - це не червоноармійське УРААААА через поле. Це люди, які досить грамотно зближуються невеликою групою і намагаються штурмувати. Але їм не надається стільки підтримки вогнем, скільки на фінальний штурм.
І потім починається фінальний штурм. На нього йдуть толкові хлопці, які розуміють, що роблять. Позиція бодриться мінометами і АГСами. Потім ті підлазять і вступають в СіКуБе з захисниками. А там вже залежить від характеру.
Якщо штурмуючі мають втрати, їх підміняє інша група, а ця йде в тил. Поки йде така ротація - позицію розносять артою.
Весь процес контролюється з коптерів.
Найкращий захист від цього - виїхати бехою і розх#ярити атакуючих тридцяткою з закритої чи відкритої ВП. Під коректуру. Але БМП зломані, чи екіпажі не готові. Резерв не підійде (йти через поле, чи посадку, і їхній підхід не лишиться непоміченими і їх просто зженуть артою. Або просто сцються. І якщо наші вогневі засоби не влучають нормально - атакуючі виб'ють піхоту. Як би та не зарилась і не відбивалась. Питання в тому, скільки штурмів піхоті вдасться відбити.
Перед штурмом прилетіла мінка і затрьохсотила одного солдата. Ми підігнали БМП, обх#ярили сусідні посадки 30ю. Зарулили на евакуацію. Бійці так і не змогли засунути пораненого в беху, щоб закрити десант. Рушили так. Зрештою, він випав вже в жовтій зоні. Беха, розвертаючись, роззулась. Поки взували беху - ми знайшли пораненого і ні в кого не було нош. Ні на навколишніх позиціях, ні в медиків. Ні в кого. Знайшли одіяло і поволокли пораненого через яр. Поки він лежав - схопив переохолодження. На додачу до осколкового поранення голови. Я ще бігав намагався позичити карємат в когось, але ##ка жилила його дати. Накрив клєйонкою і під сраку поклав свій піджопнік. Ніхто вам не допоможе на війні. Окрім тих, кому на вас не пох#й. Зараз він в комі. Сподіваюсь, що виживе. За цей епізод мені соромно, і ще я злий на солдатів, що вшістьох не можуть нормально перенести пораненого.
Там же я віддав на переноску 300 свого ременя. Хороший був магпулівський ремінь.
П.С.: боєць вийшов з коми. Має жити. А ремінь вже подарувала Пташечка.
І ось почався штурм. Перший штурм почався з обіду. Лінива пальба, закидання з мінометів і АГСів. Перша група атакуючих майже вся крякнула від нашої арти. Жменька їх здохла і так і лежала біля розриву від міни.
Решта постріляла і підійшла до нашої позиції. Піхота відступила до сусідів, але вогонь не припинявся і росіяни вирішили спробувати пізніше.
Один з моїх бійців зазнав осколкового поранення в голову. Як в х#йовому кіні, за кілька днів до цього він показував фотки своєї дружини і дитини. А потім осколок влучив йому у брову. Ще деякий час він лежав і хрипів, але евакуацію ми провести не могли доки ділюга не вляжеться. Коли добрались до позиції - він вже був мертвий. Ми загрузили тіло на бмп і поїхали.
Тут я вперше зіштовхнувся з лютим засциканством всього і вся. Резерв, що мав підійти (1км пішки), цілий день шукав дорогу. Поки КБ їх за шкірку до мене не привів, і я не повів їх на позицію вночі. І йти вони туди хотіли так, як голодний - срати. І тільки стало світло - вони втекли. Прикомандировані розвідники сіли сракою на менш обстрілювану частину опорніка і йти на більш небезпечну відмовилися, мотивуючи це "своїми задачами". Зрештою на початок основного штурму на правому фланзі було х#й да ніх#я людей.
Вражина взяла день на підготовку. В нас же видався день підвозу бк і ротації людей. Наступний ранок почався з шітсторму який тривав аж до ночі.
Зав'язалась перестрілка на правому флангу, і всі свято вірили що це свої палять у своїх. Дронщики божились, що там врага нема. Мої кричали що правий фланг вони вже кинули. На лівому флангу стояла ##-ка, яка на всякий случай вже уп#здила. Наша рота (а фактично - 33 бійці) лишилась в посадці сама.
Мене розбудив (вгадайте хто ніч не спав, а, а?!) ротний і каже - сходи політай. Що там за х#йня твориться. Він якраз повернувся з відпустки, і перемістив КСП ближче. Це і врятувало нас, як виявилось. Бо був стійкий зв'язок.
Я вхопив дрон і виліз на горбака. Політав, побачив купку відступаючої піхоти - наш третій взвод ішов з позицій. І тут метрах в 15 від мене впала ляпка. Походу 122мм снаряд. Я трошки взбодрився і перемістився в окопчик неподалік. Тут якраз дійшов боєць з 3го взводу і каже що один з його людей мертвий, і що росіяни вже зайняли їхню позицію.
Я знов злетів і побачив, як група зачистки весело дєрібанить наші бліндажики. Поруч ішли штурмовики. А перед ними повз один з моїх солдатів. Подальша його доля невідома, але підозрюю, що він мертвий. І тут-то треба було дронщику вийти в ефір і п#здануть шо "ми аблєталі, і нікаво там нєт". Я йому нагнув х#їв, дав координати атакуючої групи і порадив ще раз політати. Арта почала працювати по атакуючих. Але неефективно. На прикритті було 3 АГСи. Стріляти вмів лише один розрахунок. І саме їхній АГС вибухнув, навідник отримав поранення. В результаті АГСи стріляли в нікуди.
СПГ зламався за день до цього і з розваги вибув. А міномети нікуди не попадали. З трьох бг БМП лишилась лише одна, в якій не працювала сітка прицілу. І тиск масла постійно падав. Але вона вирушила до нас на допомогу.
По дорозі по ній в'#бали касєтніком і пакєт града, але бронячка доїхала. Я вже думав запригнути на машину, аж мєхвод закричав що машина кипить і їй потрібен деякий час, щоб охолонути. Броня зарулила в капонір поруч. А я продовжив літати коптером.
Прибув резерв. Група розвідників. Я їм показав, де штурмуючі, і всі стали чухати голову, як туди дійти. Через поле йти ніхто не хотів. Та й навряд би в них то вийшло.
На наших позиціях вже було багато 300 і треба було робити евакуацію. БМП охолола, і ми вирішили спробувати. Виїхали на вогневу позицію і почали х#ярити в посадку. Приціл не робить, стабілізатори живуть своїм життям, але машина вистріляла майже все своє БК. Спробували рушити за пораненими, але бичок рикнув і заглох нах#й. Я віддав наказ кинути машину. Поруч ляпало, але на від'#бись. Ми заховались у посадку. Ротний почав шукати нову машину для евакуації. А я продовжив літати. Один з моїх коптерів хитрий штурмовик збив. Кількість поранених збільшувалась. Справи наші стали з "так собі" - х#йовими.
Через деякий час прибула наступна БМП (з 3ї роти), БРМка розвідників не доїхала і зламалась.
Я підійшов до навідника, поставив йому задачу ще раз обробити посадку. Мій опнав сів його підкоригувати. Машина рушила. Стала неподалік нашої заглогшої бронячки і почала стріляти. На другій черзі вже класично стався клин. І опнав почав істерично верещати, що треба вшиватись звідти. Мєхвод ломанувся через ліс. Їхав по бойовому (бо страшно сонечку). Зламав одне дерево, друге. На третьому беха заглохла. Екіпаж виліз із машини і побіг в бліндаж. Я їх покликав до себе. Виматюкав і спитав, чи хочуть вони їхати в ту посадку. Їхати ніхто не хотів. Я їм сказав, що машину я в них позичу, поведе мій екіпаж. Вони проти не були.
Ще був план посадити на машину резерв, заїхати в бочину атакуючим і влаштувати сікубе в лісі. Але БМП не мала зв'язку. А без керування машиною і її вогнем ми б желєзно получили п#зди. Резерв був не проти спробувати, але, на мою думку, діло пахло пісюнами.
Тому я вирішив зробити лише план мінімум. ПКТ не працював. В башту я посадив кулеметника з резерву. І ми рушили по 300-х. По дорозі по нам у#бав ПТУР, але промазав. Арта теж не зачепила нас. Ми приїхали на позицію і почався двіж паріж з прикриттям і евакуацією. Я про#бав і машина стала строго вздовж посадки. Треба було завернути носом до посадки. Тоді б опнав зміг би шинкувати і посадку теж. А так, він лише бив вздовж посадки, відбиваючи настрій комусь вискочити і постріляти по нас з поля.
Беха обростала пораненими.
З посадки вибіг долбой#б і й#бнув по нас з РПГ. Кулеметник його підстрелив. Граната впала метрів за 50 від нас і рвонула. Піфпаф продовжувався, вражина втрачала інтерес до пальби. Кулемет заклинив і кулеметник взяв автомат опнава. Я вхопив ПК і розклинив його. Лишалось десь 50 набоїв у лєнті. Коли хапав ПКМ - обпалив руки і спалив кльові флісові рукавички. Кілька раз кулемет заклинив і в мене, але я його розклинював і стріляв далі.
Коли всі були на місці - беха відкотилась назад і рушила до точки евакуації. По дорозі по нас знов у#бав ПТУР і знов промазав. Тра їх розрахунку дати грамоту за х#йову стрільбу.
Всі мої магазини попадали в люк. Потім, думаю, найду.
На проміжній точці до нас підсів екіпаж бехи, згрузили кулеметника, перепакували поранених і рушили далі. Здивував один легкий 300й. Він тримався руками за брєвно і ногами вперся в десант. Так і проїхав півтора км. Отчаяний паря. Під'їхали до переправи через канал. Згрузили 300х. Поки медики волокли ноші - бійці перетягували турнікети і накладали бандажі. Я заліз в старшого стрілка і почав шукати свої магазини. Нас ліниво обстрілювали, але треба було знайти свої пусті магазинки. Мій екіпаж вже зліз з машини. До мене в люк нагнувся оригінальний мєхвод і каже - та потім найдеш магазіни. Я сказав йому що йде він нах#й, я йому зараз #бало навалю. Сцикуну. Він од мене од'#бався. Я знайшов своє, витяг кілька лєнт на пк (жижі по дніщу плавало п#здєц) і зліз з машини. Всі були при ділі.
Мій главсєржант вже не міг сам іти і чекав на ноші. Він дістав поранення сідниць і осколок розколов йому каску надвоє.
Тут же вияснилось, що поки ми броньою під'їжджали, то ми ОФЗхами нах#ярили і по врагах і по своїх. І легко затрьохсотили двох своїх. Упсі упсі. Машина без зв'язку - некерована х#йня.
Я пішов виясняти, де ноші. Медики вже бігли з ношами через переправу. Двох важких вже витягли на той берег. Лишилось найти ноші для мого сєржанта. Під деревом сидів боєць і казав, що він походу 300 і йому тра натягнути турнікет. Я наклав йому турнікета. Він завив, що занадто туго. Кажу: так і має бути.
Прибіг медик з ношами. Кажу йому - ти керуєш, а мої пацани грузять сержанта. Він: я воділа, я не шарю. Кажу: не #бе, ти керуєш, вони - роблять.
Підійшов до переправи. Хапнули трохи п#зди з міномета. Але все норм. Сєржант мій - здоровий дядько, пацанам важко. Поруч в окопі сидить якесь тєло і дрожить від страху. Кажу - піди поможи моїм нести пораненого. Він скулить, що йому страшно і нічого він робити не буде. Я взявся за автомат, але згадав, що пульок в мене вже нема. Кажу сапьору (якого вивозив з посадки) дай мені свій автомат, я зараз цього підара зах#ярю. Сапьор мовчки почав знімати автомат з плеча. Підарок побліднів і побіг нести ноші. М - мотивація, або як вивести людину зі ступора, без СМС і реєстрації.
Так і закінчився цей бій. Решта нашої піхоти відступила на позиції сусідів. Довго йшли пішки, бо засцяна ##ка не пускала їх через переправу. Потім їх ще, та ж ##ка, взяла в полон і роззброїла. Пацанам було пох#й, так йти легче. Один з ##ки провів їх на точку евакуації, за що йому окрема дяка.
Ми мали десь 10 чи 13 поранених і 2 вбитих. 1 пропавший безвісти. Андрій. Він за день до цього пішов в отказ, але його переконали забрати рапорт. Краще б не переконували. Враг отримав щонайменше 3х жмурів і 6 поранених. Наступного дня більшість штурмовиків затрьохсотила наша арта. Бо позиції мої пацани викопали х#йові. І ховатись росіянам було ніде.
Вже після бою до мене прийшло розуміння, що якби я на характері не повів БМП - за пораненими ніхто б не поїхав. Всі б пили рюмашечку за братанчиків, кляли б комбата і комбріга із Зеленським напару. Але сісти на БМП і заїхати в посадку - ніхто б не наважився. Ніхто тобі не поможе. Резерв не підійде. Броня не приїде.
Царство сцикунів і п#дарасів.
Я впевнений, що якщо я людей в посадку завів, я їх звідти і маю вивести. Бо як казав Ігнат - ти офіцер чи х#й?!
Ротний і КБ похвалили. Отпуск поки не дають.
Іван, командир піхотного взводу ЗСУ однієї з механізованих бригад під Бахмутом.
