Лист 18 полонених українських президентів…

Здрастуйте мої дорогі батьки, сестричка і всі, хто ще пам’ятає мене!

Зараз у Ростові ранній літній ранок, сонячне проміння, яке проникає в камеру, дозволяє мені писати це послання і вірити, що ви зможете прочитати його... У нас, 18 бійців 24 окремого штурмового батальйону "Айдар" (з яких дві жінки) все, як завжди. Нічого не змінюється… Підйом, шмон, сніданок, прогулянка (може бути допит, а може й ні), вечеря та відбій. І сон, в якому кожен із нас бачить той момент, коли він знову буде вдома та зможе обійняти коханих людей. Сон, який вже майже три роки так і остається нездійсненою мрією. Мрією, яка тримає свідомість на плаву і не дає зламатися волі… А ще надія на те, що рідна Україна не забула про нас і робить усе, щоб ми якнайшвидше повернулися додому. Як, наприклад, військовослужбовці "Азова"… Адже кожен з нас мав свій "Маріуполь", у якому ми захищали Україну до останнього патрона! У нас, "Маріуполь" був у селищі Гранітне Донецької області, де ми 26-28 лютого 2022 року прийняли бій, не відступили і вже на початку березня опинилися в полоні. У якому швидко дізналися, як наші колишні земляки, які стали бойовиками ДНР, забули як їхні діди боролися за мир, зате дуже добре за допомогою приїжджих спеців із Росії навчилися застосовувати тортури з арсеналу НКВС…Різні думки приходили в голову в цей момент, але ніхто з нас не зламався і не зробив крок, який, можливо, очікували від нас наші вороги. А потім почався так званий "суд", в ході якого нам більш ніж ясно натякали про те, що смертна кара, це те, що ми заслужили.У жовтні 2022 року "прокуратура ДНР" завершила розслідування та передала справу до Донецького суду.

Після анексії "ДНР" Російською Федерацією у вересні-жовтні 2022 року звинувачення було перекваліфіковано відповідно до КК РФ і нас доставили у Ростов-на-Дону. Судовий процес розпочався 25 липня 2023 року у Південному окружному військовому суді…

Давати аналіз судовому процесу, що проходить за правилами Задзеркалля - безглузда трата часу.

У цій кримінальній справі немає події та складу злочину. Це показовий процес над військовослужбовцями ЗСУ, які у лавах українських збройних сил брали участь у відбітті російського нападу. Тих двох жінок, про яких згадувалось раніше - Марину Міщенко та Лілію Прутян, які надавали медичну допомогу пораненим, за версією звинувачення судять за те, що таким чином вони підтримували боєздатність підрозділу. Коментарі зайві…

Але що нас дійсно цікавить кожну мить проведену у полоні, це що робить наша країна, щоб ми повернулися додому? Кажуть, що останній раз офіційний Київ згадав про полонених батальону "Айдар" (тобто про нас) у 20 числах липня 2023 року, коли полковник ЗСУ Анатолій Штефан поширив офіційний коментар щодо роботи зі звільнення бійців батальйону… А що далі? Пройшов ще один рік… Невже основну роботу, щоб це питання остаточно не зникло з інформаційного простору, проводять тільки наші родичі? Спілкуючись між собою та передаючи новини, які уривками просочуються через стіни ростовського СІЗО, вони підтримують один одного в очікуванні "дива". Що нас буде включено до списку для обміну, чого не було зроблено жодного разу за ці 2,5 роки... Що незважаючи на те, що країна-вбивця не відповіла на запит української сторони, чи справді ми - 18 бійців "Айдара" перебуваємо у полоні, місцеві винахідники не переведуть нас у статус "зниклий безвісти" і наші сім'ї перестануть отримувати виплати, які для багатьох з них є єдиним джерелом існування... І нарешті, що нинішня ураїнська влада перестане боятися, що бійці, які живуть національною ідеєю про вільну, квітучу та гідну Україну, і не важливо з "Азова" вони чи "Айдара", не є ворогами держави і їх не треба "стачувати" на передовий або забувати визволяти з полону….

Одного разу діючий президент Володимир Зеленський промовив, що кожен із українців - президент.

Ми - 18 українських президентов із Ростова (і ми - не нащадки Януковича!!!) виконали свій обов'язок до кінця і зараз чекаєм, що ще один зробить теж саме. Володимире Олександровичу, поверніть нас додому!!!

На цьому закінчуватиму. Будьте здорові мої дорогі...

З вірою в нашу перемогу, ваші люблячі сини та дочки, які зараз знаходяться у полоні в ростовському СІЗО і чекають на повернення в Україну: Гайоха Ігор, Грузинов Віталій, Єрмолінський Владислав, Забайрачный Семен, Калінченко Сергій, Макаренко Володимир, Недоступа Роман, Нікітюк Сергій, Радченко Тарас, Таранець Олександр, Чуприна Микола, Байдюк В'ячеслав, Крохальов Віталій, Міщенко Марина, Прутян Лілія, П'ятигорець Євген, Федченко Дмитро, Шолік Андрій.