"Муженко "положил" море хлопцев, потому что хотел попиариться" - доброволец 93-й бригады Николай Тихонов. ВИДЕО
"Конечно, у нас есть замечания к Генеральному штабу, к генерал-полковнику Виктора Муженко. Например, почему он приехал в Водяное, отстранил руководство 93-й бригады от управления операцией в аэропорту и сам стал управлять, не понимая даже местности, на которой проводят операцию?! Зато «положил» море ребят, многие из которых попали в плен. Можно было отвести бойцов с позиций нового терминала, или делать наступательную операцию. Затем Муженко поехал на парад, в то время, когда ребята погибали под Иловайском. Если он руководит Генштабом, то пусть не вмешивается в оперативную деятельность и не берется за узкий участок, по сравнению со всем фронтом, такой, как Донецкий аэропорт. Просто событие была раскручено, и он хотел пропиариться и заработать определенные репутационные баллы", - говорит Николай.
- Перший раз я стикнувся з такою дивною поведінкою так званих «формальних» офіцерів, коли потрапив взимку (грудень 2014 - січень 2015 року) у новий термінал Донецького аеропорту. Ми були тоді добровольцями 93-ї бригади (механізована бригада - ред.), до якої зараз входить «Карпатська Січ». Спершу здивувало те, що нами командував солдат. На жаль, цей героїчний хлопець загинув. То була його друга ротація в аеропорту. І коли його запитали, де ж офіцер, він відповів, що формально мав бути офіцер, лейтенант, але він, щоб не їхати в аеропорт, сам себе поранив. Можливо, це й на краще. За таких обставин з'являються люди, які готові взяти на себе відповідальність та які знають, що робити. Той солдат міг би дати фору багатьом офіцерам.
- Хто командував обороною аеропорту в ті дні?
- Командиром тоді був капітан Збройних сил України Олександр Скиба, я його добре знаю. Він контролював оборону повністю. Чим ближче до передової, тим нижчі чини і менше офіцерів та командирів. Реальним керуванням займалися люди, яким довіряли.
Взагалі, я теж лейтенант формально, я закінчив військову кафедру. Тож коли потрапив наприкінці листопада в Піски, мене призначили очолити бійців. Але я розумів, що не маю військового досвіду. Я - радіоінженер, зв'язківець, тому сказав, що буду робити те, що справді вмію. А безпосереднім командуванням і керівництвом буде займатися хлопець, який хоч і набагато молодший за мене, але більш досвідчений тактик, мій друг.
- Тобто в аеропорту пройшли пекельний бойовий вишкіл нові офіцерські кадри?
- Так, бо тепер маємо «касту» офіцерів, які не мають високих чинів, але уже встигли довести свою професійність. І це не тільки офіцери, але і представники сержантського складу, які здатні виконувати офіцерські функції, їх і треба призначати командирами.
У нас є багато питань до тих офіцерів, високих чинів, полковників, які фактично нічого не роблять і не здатні щось робити, до Генерального штабу і до тих найвищих чинів, які 23 роки грабували і знищували цю армію. Багато з них були агентами Кремля у цій справі, і зараз вони продовжують командувати армією, яка відродилася всупереч їхнім діям. Було б дуже грамотно надавати більш широкі ділянки відповідальності офіцерам, які набули бойового досвіду і довели, що здатні правильно командувати.
- Що є першопричиною помилок у діях офіцерів: страх чи брак досвіду та некомпетентність?
- Тут багато причин. От я вам розкажу один дуже показовий приклад. Начебто непоганий офіцер, лейтенант, який тільки підійшов до виконання обов'язків, потрапивши під ворожий вогонь, не зміг себе опанувати, а, відповідно, і керувати, тому був відсторонений від офіцерських обов'язків. У цьому випадку причиною був страх. Людина іноді не знає межі того, що може виконати, а що - не може, поки не потрапляє в екстремальну ситуацію. І уже в цій ситуації проявляється здатність діяти адекватно у стресових умовах.
Так, має бути певне навчання на офіцера, відповідний багаж знань, але одна річ - мати теоретичні знання, а інша - вміти діяти під ворожим вогнем. Цьому не можна навчитися, це - та риса, яка має бути вроджена: зможе людина опанувати себе чи ні. Є люди війни, які знаходять себе на полі бою, але багато тих, хто потрапили на фронт випадково і сприймають це як роботу, шукають заробітку. Тільки через справжній збройний конфлікт, де все по-справжньому, а ціна питання - твоє життя, можна насправді зрозуміти, хто є хто. Армія - це одна із небагатьох площин діяльності, де гинуть люди, і від дій командира залежить життя інших. Звісно, це - не нормальний стан речей, і тримати холодний розум та здатність керувати дано не багатьом.
- А можете навести ще якийсь приклад?
- Був випадок, коли до нас приїхав зі штабу АТО полковник, з інспекцією. Під'їхавши до Пісків, він сказав: «А тут що, стріляють?» Ми відповіли, що так. І тоді цей полковник сказав: «Та у вас ще все нормально, розвертаємося і їдемо далі». Були і такі випадки… Не вірю, що з тих 60 тисяч осіб, які за статистикою становлять нашу армію, не можна відібрати адекватних людей, здатних замінити штабних полковників, офіцерів, які ніколи в житті цю війну не бачили, а навпаки обкрадали армію.
Також у нас змішані уявлення про те, чим повинен займатися офіцер. В українській армії як спадщині Радянського союзу офіцер замається усім: і особовим складом, і управлінням під час бою. У досвіді західних армій чітко розділяють сержантів, які займаються безпосередньо військовим складом, певною оперативною діяльністю, і офіцерів, що здійснюють безпосереднє керівництво. У нас, на жаль, поки немає достатньої кількості грамотних офіцерів і сержантів. Це може змінитися, але потрібно створити нормальні соціальні умови.
- Що це за умови, як Ви вважаєте?
- Досить швидко армію можна зробити більш професійною і адекватною тим вимогам, які є. Подивіться, який конкурс був на патрульну службу, до 15 людей на місце. Але було відповідне соціальне та матеріальне забезпечення. Якщо такі умови створити в армії, то будуть стояти черги адекватних людей, які стануть гідною заміною тим, які вже давно не на своєму місці. Мені, до речі, один полковник сказав, що у нас генерал - це полковник, який з'їхав з глузду.
- Із Вашого власного досвіду, чи завжди командири були поруч з бійцями у момент бою та граничного загострення ситуації?
- Такі випадки були, з розповідей хлопців із 93-ї бригади, разом із якими ми займаємо позиції. Наша «Карпатська Січ» створена на добровольчих засадах, і люди більш-менш знали, на що вони йдуть. З розмов бійців, які потрапили в той же Іловайський котел, з розповідей тих, хто пізніше виходив із Дебальцева, першими позиції залишали офіцери. Уявіть, офіцер залишає розгублених солдатів, які не розуміють, як діяти далі, куди іти. Одні кажуть, що це був наш успіх, а інші, що то наш провал. Як на мене, ця ситуація не є однозначною, хоч і не можна назвати успіхом, коли військо відступає та здає позиції.
Американці, з якими ми спілкувалися, кажуть, що у них офіцер розуміє задум штабу на два щаблі нижче і вище своєї відповідальності. Він відповідає за сектор фронту, але також чітко розуміє мету сполучення із сусідніми секторами і ціль операції загалом.
- Планування - то «слабка ланка» армії, так?
- Це біда нашого керівництва, котре навіть офіцерам не пояснює, що планує робити. Тому як все відбувається? Бійці бачать, що хтось відходить, і починають все кидати і втікати. Можливо, це не завжди доцільно, але справжній офіцер має відповідати за своїх солдатів і розуміти, що відбувається. Але звідки нам було взяти професіоналів, коли не було ні школи, ні виховання, армія знищувалася, а її престиж був ніякий? Я знаю людей, які йшли зі служби і соромилися йти по місту у формі, переодягалися у цивільний одяг. На мій погляд, офіцери повинні обов'язково пройти збройний конфлікт, щоб побачити його на близькій відстані і розуміти, як все відбувається. Досвід керування не так легко набувається, коли йде війна, твої друзі гинуть, а потрібно тримати холодну голову.
Я відповідально заявляю, що у нас вкрай мало офіцерів, які відповідають потрібним якостям. Але такі офіцери є. У нашій 93-й бригаді, наприклад, є офіцер, який в суцільному тумані поїхав і потрапив у полон, коли намагався розблокувати термінал аеропорту. І не зламався в полоні. Я сподіваюся, що на таких прикладах будуть виховуватися наступні офіцери.
- А Генеральний штаб?
- Звісно, у нас є зауваження до Генерального штабу, до генерал-полковника Віктора Муженка. Наприклад, чому він приїхав у Водяне, відсторонив керівництво 93-ї бригади від керування операцією в аеропорту і сам почав керувати, не розуміючи навіть місцевості, на якій проводять операцію?! Натомість «поклав» море хлопців, багато з яких потрапили в полон. Можна було відвести бійців з позицій нового терміналу, або робити наступальну операцію. Потім Муженко поїхав на парад, в той час, коли хлопці гинули під Іловайськом. Якщо він керує Генштабом, то нехай не втручається в оперативну діяльність та не береться за вузьку ділянку, порівняно з усім фронтом, таку як Донецький аеропорт. Просто подія була розкручена, і він хотів пропіаритися та заробити певні репутаційні бали.
Згадайте Луганський аеропорт, коли загинули десантники та екіпаж ІЛ-76, хоч надійшла інформація, що не можна використовувати літаки. Ми знаємо брехливі заяви керівництва, яке начебто не знало, що наближаються російські війська. Як вони могли не знати, якщо на Савур-могилі наші війська вже тоді кілька днів обстрілювали?! Тому я й кажу, що уся ця стара гвардія, яка мовчки спостерігала за тим, що відбувається, не достойна бути офіцерами і командувати тими героїчними хлопцями. У мене може бути довіра тільки до тих бойових офіцерів, які були зі мною на передовій і реально командували бойовими операціями, а не тих, які малювали хрестики-нулики на картах.
- Тобто є конкретні порушення. Але що робити після їх виявлення?
- Ну які порушення: мова йде про суцільну неадекватність багатьох офіцерів займаним посадам і їхню нездатність виконувати командирські обов'язки і відповідати званню офіцера. Ті, хто отримували погони, отримували їх у мирний час і абсолютно не підготовлені до цього конфлікту. Такими порушеннями має займатися Військова прокуратура, але ж ми бачимо її висновки. За рік після Іловайської трагедії вони ніяк не можуть дати відповіді, що ж там відбулось, і кажуть, що це, напевно, халатність окремих солдатів, і не дали оцінку діяльності штабу. Треба виявляти ці помилки, не для того, щоб когось покарати, а для того, щоб змінювалася якість керівництва.
- Чи важливо, щоб офіцери володіли певними вольовими рисами характеру - такими, як мужність та безстрашність?
- Це важливо для тих бойових офіцерів, які є прикладом для солдатів і перебувають на передовій. Для тих, що керує операціями, ці якості не настільки потрібні, але, щоб вони могли розробляти ці операції в штабі, повинні обов'язково пройти щаблі бойового офіцерства. Офіцер має бути вольовою, сміливою людиною і вимогливою до себе. Я часто бачив, як офіцери панікували. Це, напевне, найстрашніше, що може бути: безлад в радіоефірі, крики, розгубленість. Навіть у найкритичніший момент, якщо зберігати володіння собою і ясність дій, то можна вийти практично з будь-якої ситуації з мінімальними втратами і не втрапити в халепу там, де її і близько не передбачається.
Недаремно ж кажуть, що офіцер, який втікає у час війни, під час боїв викликає паніку, а у мирний час - сміх. Саме страх і паніка є найбільш заразними, вони дуже відчуваються. У Донецькому аеропорту мені теж було дуже страшно, але не можна цього показувати. Ми не маємо права демонструвати один перед одним страх. У найважчі моменти потрібно підтримувати і жартом, і посмішкою. Коли людина випромінює впевненість, то і всім іншим, відповідно, набагато легше.
А очередной солдатик из опущенной ВО "Свобода" молодец. Уже стал звездой гавньюса и риановости. Таких "защитников" гнать ссаным тапком до Ростова надо.
Забыл, Что на этой помойке поколение выращенное на учебниках про древних укров! Так чем вас удобряли - то и выросло! Возвращайтесь в каменный век, свидомое дерьмо!
Слышь ты, пропитый кусок дерьма - гражданин страны -******** ..ты где видело учебники про древних укров , недоучка ******? И кто из нас в каменном веке - видит весь мир . Пошло под *** ******* парашская.. !
Кто то надеется что придут вот воины с АТО - порядок наведут.Отличное оправдание нашей пассивности и апатии господа.
А реально время борьбы еще не настало.
И бороться с Системой мы станем лишь тогда - когда не сможем с ней сосуществовать.
А когда настанет пора бороться по настоящему - тогда неожиданным, просто непостижимым образом запылают все элитные хатынки, элитные машины всех заворовавшихся хенералов,министров и прочих паразитов.Совершенно случайно начнут находить дохлые тушки в шикарных костюмах с аккуратными дырочками меж удивленных глаз.И естественно никто не будет во всеуслышанье говорить, кто это сделал.Просто поголовье антиукраинского скота будет стремительно сокращаться.
Но когда наступит такое время - не знаю.Может через пару лет, может через 15-20 лет, когда подрастут дети погибших воинов.Но за предательство Украины придется отвечать - либо держимордам нынешним - либо их детям.
Ни грамма веры журнашлюхам!
Репост .