Росіяни на нас полювали, щоб змусити сказати, що зроблені нами фото є фальшивими: Журналіст Associated Press Чернов розповів про порятунок із Маріуполя. ФОТО

Журналіст Мстислав Чернов, який 20 днів провів у Маріуполі, фіксуючи знищення міста російською армією, розповів про його порятунок разом із колегами від російських окупантів у блокадному місті. Більшість відомих фото злочинів російської армії у Маріуполі зроблені Черновим та його колегою Євгеном Малолєткою.

Як повідомляє Цензор.НЕТ з посиланням на "Новое время", розповідь відеожурналіста опублікувало агентство Associated Press.

Читайте також: Маріуполь був, є і залишиться українським містом, - Метінвест

"Росіяни полювали на нас. Вони мали список імен, включаючи наші, і вони наближалися до нас. Ми були єдиними міжнародними журналістами, що залишилися в українському місті Маріуполі, і ми документували облогу міста російськими військами протягом двох тижнів. Ми вели репортаж усередині лікарні, коли коридорами почали нишпорити озброєні люди. Хірурги видали нам білі халати, щоб ми одягли їх як камуфляж", - розповів Чернов.

Потім, за його словами, на світанку кілька українських військових прийшли по них, щоб вивести їх із лікарні.

"Стіни операційної здригалися від артилерійського та кулеметного вогню зовні, і здавалося, що безпечніше залишатися всередині. Але українські солдати отримали наказ забрати нас із собою. Ми вибігли надвір, покинувши лікарів, які прихистили нас, вагітних жінок, які потрапили під обстріл, і людей, які спали в коридорах, бо їм не було куди йти. Я відчував себе жахливо, залишаючи їх", – згадує журналіст.

"Дев'ять хвилин, можливо, десять — вічність дорогами і розбомбленими житловими будинками. Коли поруч розривалися снаряди, ми падали на землю. Час вимірювався від одного обстрілу до іншого, наші тіла були напружені, дихання завмерло. Ударна хвиля за ударною хвилею трясла мої груди, і в мене охолонули руки", - розповів Чернов.

Пізніше їм розповіли, чому українські військові ризикували життям, аби забрати журналістів із лікарні. "Якщо вони вас упіймають, то знімуть на камеру і змусять сказати, що все, що ви знімали, — брехня, — цитує Чернов слова українського поліцейського. — Всі ваші зусилля та все, що ви зробили у Маріуполі, буде марним".

"Офіцер, який колись благав нас показати світові його вмираюче місто, тепер благав нас піти. Він підштовхнув нас до тисяч розбитих машин, які готувалися покинути Маріуполь. Це було 15 березня. Ми уявлення не мали, чи вдасться нам вибратися живими", - зазначив журналіст.

Чернов розповів, що вирушив до Маріуполя увечері 23 лютого з колегою, українським фотографом Євгеном Малоліткою у його білому мікроавтобусі Volkswagen. "Ми в'їхали до Маріуполя о 3:30 ранку. Війна почалася за годину", — згадує він.

Журналіст додав, що скидаючи "по одній бомбі за раз російські відключили електрику, воду, продовольство і, нарешті, особливо важливо, стільниковий зв'язок, радіо і телевізійні вишки".

"Відсутність інформації в умовах блокади має дві мети. Перша – це хаос. Люди не знають, що відбувається, і панікують. Спочатку я не міг зрозуміти, чому Маріуполь був зруйнований настільки швидко. Тепер я знаю, що це сталося через відсутність зв'язку. Безкарність – це друга мета. Коли з міста не надходить жодної інформації, немає фотографій зруйнованих будівель та вмираючих дітей, російські війська можуть робити все, що захочуть. Якби не ми, не було б нічого. Ось чому ми так ризикували, щоб мати можливість передати світові те, що ми бачили, і ось що розлютило Росію настільки, що вона почала полювання на нас", - пояснив Чернов.

"Смерті почали приходити швидко. 27 лютого ми спостерігали, як лікар намагався врятувати маленьку дівчинку, уражену осколками. Вона померла. Померла друга дитина, потім третя. Машини швидкої допомоги перестали забирати поранених, тому що люди не могли викликати їх без сигналу і вони не могли орієнтуватися на розбомблених вулицях. Лікарі благали нас знімати сім'ї, що приносять своїх убитих і поранених, і дозволяли нам використовувати для камер їхній генератор. Ніхто не знає, що відбувається у нашому місті, казали вони", - розповів журналіст.

"У місті залишалося одне місце, де можна було знайти нормальний зв'язок, — біля розграбованої продуктової крамниці на проспекті Будівельників. Щодня ми їздили туди і, скрючившись під сходами, відправляли фотографії та відео у світ. Сходи не змогли б нас захистити, але це було безпечніше, ніж знаходитися просто неба", — згадує Чернов і додає, що зв'язок зник повністю 3 березня.

Також він розповів про події 9 березня, коли Росія здійснила авіаудар по маріупольському пологовому будинку. "9 березня два авіаудари рознесли на шматки пластик, яким були заклеєні вікна нашого фургона. …Ми дивилися, як дим піднімається від пологового будинку. Коли ми приїхали, рятувальники ще витягували з руїн закривавлених вагітних жінок", — згадує Чернов.

За його словами, він з колегою надсилав фото та відео, зняті у пологовому будинку, протягом кількох годин. "У своїй ізоляції (у сховищі — Ред.) ми нічого не знали про зростаючу російську кампанію дезінформації, спрямовану на дискредитацію нашої роботи. Посольство Росії в Лондоні опублікувало два твіти, в яких назвало фотографії AP фальшивими і стверджувало, що вагітна жінка — акторка. На засіданні Ради Безпеки ООН російський посол тримав у руках копії фотографій та повторював брехню про напад на пологовий будинок", - розповів журналіст.

"На той час у Маріуполі не працювало жодне українське радіо чи телебачення. Єдине радіо, яке можна було спіймати, передавало збочену російську брехню, що українці тримають Маріуполь у заручниках, обстрілюють будівлі, розробляють хімічну зброю. Пропаганда була настільки сильною, що деякі люди, з якими ми розмовляли, вірили в неї, незважаючи на свідчення, які бачили на власні очі. Повідомлення постійно повторювалося у радянському стилі: Маріуполь оточений. Складайте зброю", – каже Чернов.

Читайте також: Російська авіація сьогодні скинула дві надпотужні авіабомби на Маріуполь, - міськрада. ФОТО

11 березня, згадує журналіст, редактор попросив знайти жінок, які вижили після авіаудару по пологовому будинку: "Ми знайшли їх у лікарні на передовій, деякі з них були з немовлятами, інші народжували. Ми також дізналися, що одна жінка втратила дитину, а потім і своє життя. Ми піднялися на 7 поверх, щоб передати відео. Звідти я спостерігав за тим, як танк за танком підкочували до лікарняного комплексу, кожен із яких був позначений буквою Z, російською емблемою війни. Ми були оточені: десятки лікарів, сотні пацієнтів і ми".

"Українські солдати, котрі охороняли лікарню, зникли. А шлях до нашого фургона з їжею, водою та обладнанням було перекрито російським снайпером, який уже застрелив медика, який ризикнув вийти назовні. Декілька годин пройшло в темряві, під звуки вибухів зовні. А потім солдати прийшли за нами, кричачи українською мовою. …Я відчував велику подяку військовим, але водночас заціпеніння. І сором за те, що я їду, — розповів Чернов. — Ми втиснулися в Hyundai із сім'єю з трьох людей і виїхали з міста 5-кілометровою пробкою. Того дня з Маріуполя виїхало близько 30 000 людей — так багато, що російські солдати не мали часу пильно вдивлятися в машини".

Фото: Mstyslav Chernov / Facebook.