Чи справді Путін взимку нападе на Україну? І чи готується до агресії українська влада? Аналіз ситуації від топполітиків та урядовців

Автор: Євген Кузьменко

Чи варто українцям очікувати широкомасштабної агресії Російської Федерації вже найближчими місяцями? Це питання останнім часом стало одним з ключових не лише у вітчизняному, а й у світовому медіапросторі.

 І це не випадково: концентрація військ РФ біло російсько-українських кордонів, публікації у авторитетних світових ЗМІ, заяви закордонних дипломатів і військових представництв; врешті-решт, сенсаційний виступ  керівника ГУР Міноборони Кирила Буданова про те, що Росія нападе на Україну наприкінці січня - початку лютого 2022 року – занадто багато тривожних аргументів накопичилося, щоб їх ігнорувати.

Аби навести різкість на ситуацію, "Цензор.НЕТ" звернувся з низкою запитань до українських політиків та урядовців, робота яких тим чи іншим чином є (або була) пов'язаною з питаннями оборони та безпеки України.

1.Наскільки реальною ви вважаєте загрозу військового вторгнення Росії на територію України взимку? Чому?

Давид Арахамія, керівник фракції "Слуга народу" у Верховній Раді, член парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, у минулому - радник міністра оборони Валерія Гелетея та голова Ради волонтерів при Міністерстві оборони України:

Вторгнення Росії – це факт, це даність, у якій змушені жити мільйони українців, ще з 2014 року. Тому ми можемо вести розмову лише про розширення масштабів російської агресії. Наша держава вже доволі довго опрацьовує різні сценарії розвитку подій, щоб бути готовою до кожного з них. Але розкривати реальні деталі такої підготовки – неправильно. Ми не повинні інформувати агресора про те, як конкретно збираємось захищатись. Максимально широке "попередження" Росії про майбутню атаку може бути свідченням не лише підготовки цієї атаки, але й дипломатичного тиску – на Україну і на країни Заходу. Інтерес Росії у даному випадку більш ніж очевидний. Кремль вимагає максимально швидкої сертифікації та запуску в експлуатацію "Північного потоку – 2". Логіка тут може бути така: спроба обміняти "потік" на обіцянку відмови від агресії проти України. Тому немає нічого дивного у тому, що і цього разу Кремль грає в гру "велика загроза", яку можна зупинити поступками.

Готуватись до можливої ескалації з боку Росії – Україна має завжди, допоки Росія не відмовиться від агресивних дій та не повернеться у нормальне правове поле міждержавних відносин.

Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ (у 2014-2021роках):

Путинский режим угрожает независимости и суверенитету Украины с первого дня своей военной агрессии. Восьмой год идет не только гибридная война против Украины, но и накапливаются вооружения у наших границ, происходят постоянные провокации и попытки оккупации новых территорий.

После аншлюса Беларуси угроза многократно возросла – и за счет увеличения протяженности общей с недружественными режимами границы, и за счет наращивая военной силы не только на юго-востоке, но и на севере. Сегодня мы имеем информацию о переброске войск и о планах по размещению "Искандеров" вблизи наших границ, о беспрецедентной мобилизации резервистов в России. Все угрозы, исходящие от вооруженного агрессора, игнорирующего международное право, по моему мнению, следует воспринимать очень серьезно.

Хотя в апреле подобная тактика – наращивание военной силы у наших границ – оказалась просто маневром Путина для усиления переговорной позиции РФ перед встречей в Нормандском формате, Украина должна быть готова к адекватному ответу на попытку полномасштабной военной операции. Причем речь должна идти о консолидации всего демократического сообщества, прежде всего стран ЕС, поскольку Украина является последним рубежом, удерживающим бешеную собаку у порога Европы. Что нужно делать нам? Консолидироваться в ответ: настроить коммуникацию всех военных формирований – ВСУ, Нацгвардию, разведку, органов власти всех уровней – от центральной до региональной и местной, наладить систему теробороны.

Ірина Верещук, віцепрем'єр-міністр - міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, ексчлен парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки (2019-2021):

Тут я покладаюсь на думку професіоналів. Наша розвідка та розвідка наших партнерів каже, що наразі загроза з боку Росії значно виросла. Але, в той же час, це не означає, що нас очікує російське вторгнення. Маємо пам’ятати, що Росія восьмий рік нон-стоп веде проти нас гібридну війну. Тому, таке нагнітання напруження може бути елементом чергової гібридної атаки. Хоча, ми маємо бути готові до будь-якого сценарію, і тоді Росія не наважиться. Як казали британці під час Другої Світової: Keep calm and carry on!

Валентин Наливайченко, ексголова СБУ, народний депутат (фракція "Батьківщина"):

Вважаю, що Росія вже тимчасово окупувала наші території. Тому розслаблятися нашим Збройним силам нема чого, особливо взимку. Єдине що: від влади – нас, Президента, міністерства і, насамперед, міністра оборони – залежить те, щоб взимку вже почали постачати на передову утеплені модулі безпеки, санітарні модулі для більш ефективного несення служби нашими військовослужбовцями – для їхнього захисту від куль снайперів, а також можливого застосування артилерії чи мінометів. Тобто захисні броньовані модулі.

Вважаю, що загроза залишається постійною – що восени, що взимку чи влітку. Тому треба постійно готуватися до оборони території.

Сергій Рахманін, народний депутат (фракція "Голос"), член парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки:

Загроза повномасштабного воєнного вторгнення з боку Росії є реальною з 2014 року. Концентрація сил і засобів держави-агресора вздовж українсько-російського кордону й на тимчасово окупованих територіях, посилення існуючих угрупувань і створення нових відбуваються давно й постійно.

Ще влітку 2020 року, за твердженнями офіційних представників ЗСУ, навпроти державного кордону України на постійній основі було розгорнуто 28 батальйонно-тактичних груп (БТГр), прискорювалося розгортання трьох нових об’єднань – двох армій та армійського корпусу. Чисельність наземного угруповання ЗС РФ вздовж кордону України у липні минулого року (відповідно до інформації вітчизняних військових), складала близько 87 тисяч військовослужбовців.

Наприкінці березня поточного року ситуація стала ще загрозливішою. На позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради тодішній головнокомандувач Збройних сил України Руслан Хомчак заявив, що на додаток до 28 БТГр під виглядом навчань відбувається додаткове зосередження 25 БТГр, що, за словами головкома "створює загрози воєнній безпеці державі".

Цьогоріч у вересні на дев'яти полігонах в Росії та на п'яти полігонах в Білорусі, у загрозливій близькості до українських кордонів відбулися масштабні навчання "Захід-2021", участь у яких взяло близько 200 тисяч російських військових і до 760 одиниць техніки.

Наприкінці жовтня, за деякими даними, кількість ворожих БТГр біля кордонів збільшилася до 40 (з них 31 БТГр дислокується на постійній основі). За офіційними твердженнями Головного управління розвідки Міноборони України, нині Росія зосередила там понад 92 тисячі військовослужбовців.

Цифра загрозлива, але співставна з тою, що була торік. І менша, ніж була навесні.

Чому тоді, за припущеннями американських і британських джерел і за прогнозами ГУР МО, ризик повномасштабного вторгнення є вищим, ніж раніше? Вочевидь, вітчизняні та закордонні розвідники роблять висновки, спираючись не стільки на факти концентрації сил і засобів, скільки на інформацію про НАМІРИ. Можна зробити припущення, що агентура та кіберрозвідка отримали дані про ГОТОВНІСТЬ Кремля перейти межу, яку раніше переходити він не наважувався.

Що може бути кінцевою метою вторгнення, якщо вважати його імовірним? Російська влада остаточно переконалася у безперспективності "мінського" й "нормандського" треку. Вичерпавши політичний арсенал, Кремль може використати воєнний компонент. Новий, кривавіший етап війни, на думку Путіна, може зробити не тільки Київ, а й Вашингтон, Брюссель і Берлін більш зговірливими. Москва хоче обміняти у Заходу припинення бойових дій (а - в ідеалі для неї – відмову від них) на цілу низку преференцій.

Серед них – примус Києва до повного виконання кабальних мінських домовленостей, постачання української води до Криму, остаточна відмова від інтегрування Києва до ЄС і, найперше, до НАТО. Певно, що Росія прагне також прискореної й безболісної сертифікації Nord Stream-2, обмеження присутності НАТО в Чорному морі, виведення систем ПРО з Європи.

Росія, демонструючи силу, шантажує не стільки Київ, скільки Вашингтон. Не тільки новою війною в центрі Європи (на яку США змушені будуть реагувати), а й небажанням співпрацювати у чутливих для Байдена питаннях — зокрема, протидії кіберзагрозам, впровадженню кліматичної угоди. США розуміють, що подальше погіршення стосунків з Москвою робить ще складнішим їхнє протистояння з Китаєм. А можливе воєнне російсько-українське загострення збільшить європейський запит на американські військові контингенти, що до планів Білого дому, цілком очевидно, не входить.

Недаремно, днями відомий американський аналітик Семюел Чарап (що представляє відомий впливовий "think-tank" RAND) у статті в Politico прямо заявив: "Адміністрація Байдена має також підштовхнути Київ до виконання своїх зобов’язань за Мінськими угодами-ІІ (…) Українські кроки до виконання угоди, незважаючи на її недоліки, можуть фактично спровокувати деескалацію з боку Росії та активізувати мирний процес (…) Щоб уникнути війни, слід переконати Київ зробити перший крок".

Поки Москва шантажує війною, якщо шантаж не спрацює – може вдатися до воєнних дій, вважаючи, що це тільки посилить її перемовні позиції.

Тому повномасштабне вторгнення цілком можливе.

2.До яких дій вдасться, на вашу думку, колективний Захід у разі такого вторгнення? Якими будуть економічні та військові дії США і партнерів?

Давид Арахамія: Особливістю ситуації цього року є те, що підтримку Україні вперше за тривалий час висловили усі провідні гравці колективного Заходу. Від США, які послідовно підтримують Україну, і до Франції та Німеччини, яких у світі звикли вважати менш радикальними у своїх поглядах на політику Росії. Подібна реакція є свідченням того, що країни Євросоюзу і НАТО сприймають ситуацію максимально серйозно та офіційно попередили Росію про реакцію на будь-які агресивні дії проти України.

Водночас, опитування громадської думки у США свідчать про готовність американців підтримувати суверенітет України. Наша держава має потужну двопартійну підтримку у Конгресі США, тож ми можемо розраховувати на будь-яку підтримку окрім прямої військової участі, яка зараз є неможливою. Очевидно, буде підніматися питання про санкції, але треба розуміти, що санкції можуть виступати потужним доповненням до подальшого надання Україні зброї та інших засобів, необхідних для захисту. Завдяки президенту Зеленському та в цілому нашій владі Україна має безпрецедентно глибокі та результативні відносини з Туреччиною, Британією, Америкою.

Арсен Аваков: Помощь Запада сейчас крайне важна. Разведка США поделилась своими данными, в том числе картами, с европейскими союзниками, а дипломаты США получили указание от Госдепартамента обсудить вопрос российской угрозы со всеми союзниками США в Европе. Но кроме слов о поддержке, нам нужна реальная помощь. США заявили и намерении направить в Украину военных советников и дополнительное вооружение. Однако, нужно немедленно активизировать сотрудничество с международными партнерами в оборонной сфере.

В первую очередь, Запад мог бы предоставить нам более широкий спектр летального оружия. Соединенные Штаты могут отправить Украине переносные средства ПВО "Стингер" или средства защиты "Железный купол" от ракет малой дальности или другие средства ПВО, как предохранитель от возможного вторжения.

Во-вторых, нужно мыслить глобально и пересмотреть систему коллективной европейской безопасности, где Украина должна занять свое место. Так же НАТО необходимо и дальше укрепить восточную оборону, а также направить больше военных кораблей в Черное море, с учетом ограничений, предусмотренных Конвенцией Монтрё.

Третьим ответом должно стать ужесточение санкций. Недавно представители администрации Байдена заявили, что экономические и финансовые санкции лучше всего использовать в "сотрудничестве с нашими союзниками". В 2014 году такая координация с Европой усилила эффект западных санкций.

Ірина Верещук: В такому випадку від Заходу треба чекати на дуже суттєву допомогу Україні, дуже жорсткі додаткові санкції проти агресора. І головне: масована військово-технічна допомога, включаючи військову техніку та летальне озброєння.

Економічні та військові дії наших партнерів проти Росії у різних кутках світу можуть бути непередбачувано жорсткими. Бо російське вторгнення може стати тригером масштабних геополітичних зсувів у всьому світі, до яких ніхто не готовий і, насамперед, сама Росія.

Валентин Наливайченко: Треба розділяти складові терміну "колективний Захід". Ясно що, максимум на що буде готовий Європейський союз, - це посилення санкцій і політичний тиск на Російську Федерацію. Що стосується Сполучених Штатів, то нам важливо не чекати можливого вторгнення, а навпаки – посилювати збройні сили тут і зараз, використовуючи американську допомогу; в тому числі – зброю і знаряддя. І тут мають системно працювати міністр оборони, Генеральний штаб.

Сергій Рахманін: Я би не перебільшував можливої реакції колективного Заходу - воювати за Україну буде тільки Україна. Але варто зважити на жорстку консолідовану позицію провідних західних країн, перш за все, США й Великої Британії, котрі надали сигнали щодо можливої додаткової військово-технічної підтримки. Росія, шантажуючи війною, планує, зокрема, домогтися якщо не скасування, то, принаймні, послаблення санкцій. У запровадження нових Кремль вочевидь не вірить. Будо би непогано, якби він помилявся, і нові санкції запрацювали.

Найменше, що мали би зробити США і ЄС у випадку вторгнення війська РФ на територію України – заблокувати активи російських держбанків, ввести жорстку заборону на операції з російськими держоблігаціями, відрізати Москву від міжнародних фінмереж, заморозити активи олігархів і самого Путіна, запровадити каральні санкції проти компаній "Газпром" і "Роснефть" і заборонити будь-які інвестиції в російський ПЕК.

З суто військової точки зору, єдине стратегічно важливе, чим справді можуть зарадити США – закрити наше небо. Але навряд чи вони на це підуть. Джавеліни, Мі-17, катери, інструктори – це важливі, але не критично важливі чинники.

І, безумовно, варто оперативно домовлятися про постачання максимально широкого спектру сучасних засобів РЕБ.

3.Що робить українська влада, аби бути готовою до агресії РФ? Наскільки достатніми є її дії?

Давид Арахамія: Інформація від української військової розвідки показує, що плани Кремля передбачають дестабілізацію ситуації в українському тилу як засіб підтримки військового вторгнення. Викриття мереж "антивакцинаторів", яких планували залучити до антидержавних дій, демонструє напрямок, у якому діє зовнішній ворог. Очевидно, що не може обійтися і без спроб використати політичні протести та опозиційних політиків для дестабілізації ситуації в України. Однак, для України російська загроза не є сюрпризом або чимось неочікуваним. Україна продовжує планомірно нарощувати свій військовий потенціал, розвивати Збройні сили. Свідченням цього є і впровадження в експлуатацію турецьких байрактарів, які вже встигли добре себе зарекомендувати на фронті.

Роки неоголошеної війни спричинили серйозні тектонічні зсуви у суспільній свідомості, утворився потужний кістяк українців, що можуть і готові захищати свою державу. Ухвалення нещодавно закону про територіальну оборону – індикатор того, що держава готова спрямовувати волю громадян до захисту Батьківщини у потрібне для загальної оборони русло. Все це не може не впливати на настрої та плани агресора. При цьому загрози можуть бути різними, постійно змінюватися, адже гібридна війна дозволяє перетворити на зброю все. Від газу і до біженців, що наочно продемонструвала ситуація на кордоні Білорусі, і до цього теж має готуватися наша держава. Власне, направлення ресурсів держави на укріплення кордону – зокрема з Білоруссю – свідчить про те, що влада реально розуміє наявність загроз.

Арсен Аваков: К сожалению, позиция Украины в этом вопросе недостаточно четкая – до сих пор нет официальной реакции на тревожные сигналы наших международных партнеров.

Кроме того, вызывает обеспокоенность отсутствие четкой государственной стратегии как по отражению прямой военной агрессии, так и по реинтеграции Донбасса. До сих пор нет закона о коллаборантах и амнистии, нет действенных социальных программ для переселенцев, не проводятся совместные учения с военными стран НАТО.

Запоздалые заявления украинской власти о наращивании российских военных сил у границ появилось только на фоне "Вагнергейта" и прекращении поставок газа из Беларуси.

На память приходит высказывание Карла фон Клаузевица: "Международный кризис, подобно войне, - область неопределенности…скрытая в тумане большей или меньшей неопределенности. И в этом тумане неопределенности требуется обширный интеллект, чтобы выяснить истину с помощью инстинктивных суждений".

Ну, вот и у нас ровно та же ситуация – только плюс спутниковое наблюдение, фотографии и доклады шпионов. Но интеллект-то никуда не делся. И интеллект Верховного Главнокомандующего – в нашем случае Президента – должен генерировать ответы. На основе экспертных мнений, консультаций и т.д. После чего я бы ожидал выхода к людям с публичной информацией – особенно после заявлений Буданова и соответствующих публикаций авторитетной западной прессы, а также МИДов ФРГ и Франции.

Но такого пока нет. И, скорее всего, мы получим заявление в том духе, что оппозиция и олигархи мешают нам жить, а Путин может напасть, видите какая ситуация?! Это простая подмена понятий и, к сожалению, вульгарный подход к ситуации. А ситуация эта – сложнее. Впрочем, она сложная последние 8 лет.

Ірина Верещук: У нас є План оборони, нещодавно затверджений РНБО. Збройні сили досвідчені і напоготові. Міжнародну підтримку мобілізовано. Треба посилити політичну єдність всередині країни. Сподіваюся на мудрість та згуртованість нашого народу.

Валентин Наливайченко: Так само це питання складається з двох частин. Якщо військова розвідка повідомляє, що вторгнення справді планується, і вони знають, що це буде зроблено на якийсь місяць зими, то це означає, що влада мала б відкрити військову мобілізацію, пункти збору для резервістів і інших військових фахівців. Якщо військове керівництво країни відповідає за свої слова, то треба діяти, це – обов’язок влади.

І друге. Міністр оборони, начальник Генштабу та інші – вже мають бути там, на передовій. Має бути започатковано роботу воєнного Кабінету – і тоді нам всім буде зрозуміло, що влада адекватно реагує на військові загрози. Поки що, крім уваги ЗМІ я не бачу інших дій влади, які передбачені законодавством України.

Сергій Рахманін: Російська воєнна загроза, наскільки відомо, була предметом обговорення на засіданні РНБОУ, натомість про конкретні рішення наразі достеменно невідомо. На моє глибоке переконання, має відбутися засідання Радбезу, де можливе вторгнення буде ГОЛОВНИМ І ЄДИНИМ ПИТАННЯМ порядку денного. Безумовно, варто вже СЬОГОДНІ готуватися до запровадженням правого режиму воєнного стану на територіях прилеглих до кордону та тимчасово окупованих територіях. Воєнний стан – це низка складних, взаємопов’язаних заходів, до яких треба ЗАЗДАЛЕГІДЬ, РЕТЕЛЬНО готуватися – Кабміну, конкретним міністерствам і відомствам, органам місцевого самоврядування, військовим, Нацгвардії, поліції, прикордонникам, надзвичайникам, медикам. Якщо превентивні заходи не робити зараз, саме по собі запровадження воєнного стану не надасть необхідного ефекту.

Міноборони має зосередитися на оперативному постачанні до ЗСУ критично необхідного для ведення бойових дій.

Цьогоріч парламент спростив процедуру оперативного доукомплектування ЗСУ, запровадивши призов резервистів без необхідності оголошувати чергову мобілізацію в державі. Верховний головнокомандувач має скористатися цим інструментом. Маємо усвідомлювати, що нещодавно ухвалений закон про нацспротив об’єктивно запрацювати не встигне. Але процес розгортання і злагодження підрозділів тероборони має вже розпочатися.

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"