"Управління в ЗСУ з адекватно-людського Залужного перейшло в неадекватну авторитарну систему Сирського", - Герой України Кащенко

Автор: Віолетта Кіртока

Офіцер, який має величезний досвід, набутий з 2014 року безпосередньо на війні, якого поважають бійці і який сам брав участь у боях, декілька тижнів тому звільнився з лав Збройних Сил України. І відверто розповідає, що відбувається в армії і чому з неї ідуть саме ті, хто вміє берегти особовий склад.

Скільки було таких ситуацій, коли знімають командира, за нього публічно висловлюються його бійці, незадоволені рішенням вищого командування, але це не змінює рішення. І офіцер зникає десь у штабах, усунений від фронту якнайдалі. Так сталося і з Дмитром Кащенком. Після того як його звільнили з посади командира 58 бригади, про нього нічого не було чути. Декілька місяців тому стало відомо, що він звільняється з армії. Для цього у нього були всі підстави – декілька поранень, отриманих у 2014-2015 роках, значно шкодили його здоров’ю. Але будьмо чесними. Дмитро Валерійович, кадровий військовий, який з юності в армії і пройшов усі щаблі служби, за оборону Чернігівщини, Київщини та Сумщини у 2022 році отримав звання Героя України (розповідь про ті події можна прочитати тут), готовий був і далі присвячувати себе служінню країні і армії, але саме атмосфера в командуванні Збройними Силами України примусила його піти на такий радикальний крок.

ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ З АРМІЇ: У НАС НЕ СЛУЖБОВІ СХОДИНКИ, А ВІЙНА!

- Дедалі частіше я чую від офіцерів з досвідом, що вони хочуть піти з армії. І деякі вже звільняються. Чому це відбувається?

- У Збройних Силах України помінялася модель управління, - відповідає Герой України. - Вона з адекватно-людської – я назву її системою Залужного – перейшла в неадекватну авторитарну систему Сирського. Про що йдеться. Валерій Федорович свого часу, як головком і в у міру своїх людських якостей, здорового глузду, людяності, розуміння сімейних проблем, які виникають у кожній родині, порядку виконання завдань, завжди знаходив час цікавитися роботою командира бригади. Обіймаючи посаду комбрига, завжди можна було звернутися до нього напряму і поговорити, порадитися: у мене є проблеми, не маю шляху вирішення. Він підказував, допомагав. Нинішня влада Сирського – це характерний совок, де головне - боятися начальника і знущатися з підлеглих. У Залужного такого не було. Він адекватно ставився до людей.

- Що означає - знущатися?

- Я начальник – ти дурак. І будь-які адекватні ідеї, які народжуються в головах командирів підрозділів, Сирському не потрібні, він впевнений, що він знає краще. Це найперша причина. Коли змінюється нормальний командир бригади і приходить ненормальний, від нього одразу іде відтік людей. Вони ідуть або за командиром, якщо його відправляють у інший підрозділ, або до того, про якого знають, що він нормальний. А всі офіцери біжать від такого головкома.

Це головна причина. Все інше – похідні від неї. Тебе не чують. Навіть не хочуть чути. Якщо ти достукуєшся до когось, доносиш свою думку, з тебе роблять ізгоя. Досвідчені офіцери знають: якщо ти не можеш адекватно впливати на війну, краще піти туди, де ти можеш впливати хоч якось, робити для держави якусь користь. Все дуже просто.

Мене знімали з комбрига за те, що маю власну точку зору, і знімали на рівні командира сектора. Але після того, як мене зняли з посади, я мав зустріч із Залужним, пояснив йому свою позицію, як і що відбувалося. І якщо мене спочатку відправляли на посаду начальника управління підготовки, то після розмови з Валерієм Федоровичем я був підвищений до заступника командувача спеціальних дій Сил спеціальних операцій.

- В армії ходять чутки, що ти послав керівника сектора, після чого тебе і зняли…

- Не послав. Але так, я мав декілька темпераментних суперечок з певними начальниками. Їх могли чути на дуже різних рівнях…

На той час по фронту вешталися різні мар’яни безуглі, які доносили інформацію в Офіс Президента. І до мене згодом дійшла інформація, що мною незадоволені саме в Офісі… Наскільки вона відповідала дійсності, я не можу сказати дотепер.

- Оце влізання в справи військових політиків, незадоволення в Офісі, наскільки це погано для армії?

- Це дуже погано. Політики мають знати ситуацію на фронті і в армії, але не мають керувати війною. Їхнє завдання – забезпечувати, а не керувати. Керувати є кому.

Після чотирьох місяців у Силах спеціальних операцій я пішов навчатися в Університет оборони. Закінчуючи навчання, очікував пропозиції на посаду заступник командувача якогось ОК чи корпусу… Але мене призначили начальником управління планування застосування військ ОК "Схід". Це пониження в посаді. І достатньо серйозне пониження.

- Ти ніколи не був дипломатичним.

- Ніколи!

- Але в армії це також корисна якість, щоб просуватися службовими сходинками.

- У нас не службові сходинки, а війна! Гинуть люди! Наші бійці бувають або мертві, або живі. І дипломатичність тут – це така собі історія. На війні треба робити все, щоб особовий склад максимально виживав. І тут є лише один вибір – берегти людей і робити для них все так, щоб вони могли виконувати завдання. Або ти вбиваєш їх своїми наказами.

- Коли ти зрозумів, що ти цій системі не потрібен?

- Якось людина, яка спілкувалася з Машовцем, передала мені його слова: "58-ма бригада сильно просіла". Це ще я був командиром. Що він мав на увазі, я не знаю. Я просив: "Зробіть мені зустріч, щоб я поговорив і зрозумів, що не так". На що мені сказали, що Машовець доросла самодостатня людина, він зі мною не буде зустрічатися. Ну, окей. Так я і не знаю, що малося на увазі. Але, думаю, що хтось чув мої негативні висловлювання у бік керівників держави. І було сказано кулуарно: "Приберіть його нах…"

НЕПРОДУМАНІ ОПЕРАЦІЇ НА ФРОНТІ: БІДА СИРСЬКОГО І БІЛЬШОСТІ ГЕНЕРАЛІВ, ЯКІ БІЛЯ НЬОГО, В ТОМУ, ЩО ВОНИ САМІ НІКОЛИ В АТАКУ НЕ ХОДИЛИ

- Зараз часто говорять, що масштабні гучні операції починаються, коли з’являються розмови про зняття Сирського...

- Я бачу ситуацію трішки ширшою. Можливо, є амбіції щодо військових операцій у політичного керівництва країни. І вони озвучуються: ми б хотіли поле бою бачити отак чи отак. А Сирський киває головою і каже: "Єсть. Так точно". Якби президент хотів поміняти Сирського, він би його поміняв. Чому поміняли Залужного? Бо він мав свою думку. І він її висловлював.

Я вважаю, що операція на Курщині - це повна "діч". Казали, що ми поміняємо захоплені території на наші окуповані. Це не спрацювало. Якщо здати весь метал Покровська, він буде дорожче вартувати, ніж вся Курщина разом взята.

- Наче був задум зробити рейд по території противника…

- Якби це був рейд, то дії мали б ознаки рейду. Десантно-штурмові війська мають досвід рейду. І половина теперішніх командирів бригад брали участь у рейді 2014 року, будучи командирами взводів, рот. Кожен з них міг би набрати Забродського і спитати його, як це робиться, що для цього потрібно. Порадитися, як розробити операцію. Він би точно порадив, не відмовився. Бо одна голова добре, а декілька краще, хоча і некрасиво.

- Зараз усе ширше говориться про те, що Курська операція планувалася без продумування, хто буде іти слідом за десантниками, шляхи логістики й евакуації не були прораховані. Кажуть, так робиться і зараз: "Ви ідіть, починайте. А за вами ми когось вже підтягнемо". Але ж це не правильно навіть з точки зору цивільної людини.

- Це і є модель управління Сирського.

Коли ви збираєтесь їхати в ліс, ви ж продумуєте все до деталей: де і в чому ви будете спати, що їсти, на чому їхати, що потрібно мати для того, щоб пробути на природі день чи тиждень. Ви ж не встаєте з-за робочого столу і не їдете, як стояли. Вам потрібен час для підготовки. Одній людині, щоб підготуватися до поїздки на природу з ночівлею, потрібно декілька днів. А бригада – це шість тисяч людей. Їм треба час для підготовки до будь-якої операції. І ідуть вони не на прогулянку, а воювати.

Але Олександр Станіславович сам собі щось спланував, намалював в уяві картинку і доповів президенту: "Я готовий". У подібних ситуаціях я завжди згадую анекдот, коли мужик каже: "Я дрова привіз". А кінь дивиться на нього і дивується: "Не сильно ти за#бався?" Ти готовий. А бійці? Тоді іди і наступай сам. Біда Сирського і більшості генералів, які біля нього, в тому, що вони самі ніколи в атаку не ходили.

- Але ж поруч з ним є адекватні люди?

- Ну, значить, вони не адекватні. Всі, хто адекватні, - не біля керма. Їх просто прибирають. Маєш свою думку, не подобається наша думка – ідеш нахрін.

Сирський ніколи не був командиром бригади на війні. Він служив на посаді начальника штабу дивізії у 2002 році. Коли сталося Дебальцеве, він керував угрупуванням військ. Чим Дебальцеве закінчилося? Ми знаємо.

Цей знімок зроблений восени 2014 року після поранення Дмитра неподалік Донецька

Деякі фотографії головкома викликають питання, широке обговорення і жарти: навіщо він приїжджає на пункт управління бригади в бронежилеті з магазинами? Навіщо вони? В кого він зібрався стріляти? І з чого?

Я їздив на батальйони як заступник командира корпусу, не маючи на машині навіть РЕБа. А якби я його і мав, то віддав би тим, кому він потрібніший у рази. І як це буде виглядати – комбат у себе на КСП ходить у футболці, а ти приїжджаєш нав’ючений…

Та й не задача головкома об’їжджати підрозділи. Йому не треба туди їздити. Навіщо?

Я не пропоную кожного, хто ходив в атаку підвищувати до комбрига. Треба обирати. Але для мене тип, який особисто не ходив в атаку, - погана історія.

- Ну от президент і сказав, що всі генерали мають бути в окопах…

- А він сам був в окопі?

- Ну, можна сказати, що це не робота президента.

- Але десять років тому саме це повинно було бути його роботою, коли йому повістку вручали. Але ж тоді він розказував: я тобі "нічого не должен". Ну от зараз ухилянти розказують те саме, що розказував він.

Коли президент обмежив Залужного і почав надавати перевагу Сирському, помінялася модель управління і почалася брехня. А коли він став головкомом, воно з "Хортиці" масштабувалося на всі Збройні сили. На даний момент у командира бригади все іде по накатаній. Все відлагоджене. Чому він повинен втрачати свою посаду, якщо щось висловить?

- Щоб контролювати ситуацію…

- Тобто до Генштабу доходила неправдива ситуація, а ти приїхав в штаб бригади і побачив всю правду? Тоді у мене питання: ти ж сам командирів призначаєш. То, виходить, ти призначаєш людей, які тобі будуть брехати?

- Але ми бачимо, що саме в цьому на фронті велика проблема - не доносять правдиву інформацію…

- Викривляти інформацію почали, коли Сирський прийшов керувати на "Хортицю". Він зайняв особистий канал президента, чим порушив субординацію в армії. Зрозуміло, що президент мав одну картинку від тодішнього головкома й іншу - від Сирського. Від Залужного надходила більш об’єктивна інформація. А від Сирського – та, яка більше подобалася.

У мене є приклад, як ставав комбатом один з моїх офіцерів. З ним тактикою займався особисто Залужний, будучи командувачем ОК "Північ". Я з ним з інших питань займався. Паліса Паша з ним займався. Чого? Бо він приїжджав до Сирського на співбесіду і той його питав і так, і сяк, ковиряв, перевіряв… І ніяк не призначав. Для мене загадка, як при такому ретельному відборі, при такому підході, стали командирами деякі нинішні командири штурмових полків? Що помінялося в підходах до призначень у тієї самої людини? Я тоді був комбригом, його ж, так би мовити, ставлеником. Чому мені на слово не вірили, що цей кандидат мене влаштовує, як командир батальйону? Мені ж з ним служити. Я собі його беру, а не тобі. В результаті Олександр Станіславович мене послухав, але мозок виніс – і мені, і комбату. Нинішнім чомусь нічого не виносилось. Хоча у більшості взагалі ніякої військової освіти немає!

Я собі так думаю, що Олександра Станіславовича Сирського зацікавили, щоб певні люди зайшли на високі посади. Але ж на які місця їх призначати? Бог його знає. А давайте ми створимо штурмові війська! Так з’явилися нові посади. У кожного комбата і комбрига в підрозділі є декілька своїх перевірених людей, які за тебе і в Крим, і в Рим, і до чорта в гості. Такі, думаю, і завели до Сирського тих "штурмовиків": "Дивись, є тіпи, які знають того і того, завжди зможуть порішати складні питання". А куди ми заведемо цих людей? Давайте створимо окремі штурмові батальйоні… Пару раз вони штурманули щось. Картинку показали. Давайте будемо розвивати їх в полки… А наскільки ті командири компетентні - неважливо. Одного з таких призначених, який зараз на генеральській посаді, п’яного, солдати побили і відео викинули в інтернет. Але Сирський його біля себе тримає. Бо він зручний, киває головою. "Про розум правителя насамперед судять за тим, яких людей він наближає до себе", - колись сказав Нікколо Макіавеллі.

Я тому і пішов з армії, що мені з цими людьми не по дорозі. Вбивати своїх солдатів я не хочу. Дивитися, як вони помирають від дурних наказів, – не хочу. А впливати на це ніяк не можу.

АЗІЙСЬКА ФОРМА ПРАВЛІННЯ: ВСЕ БУДУЄТЬСЯ НА СТРАХУ

- Згадаймо історію, - продовжує Дмитро Кащенко. - Існує така форма управління – азійська. Вона прийнята в росії. І ми не виключення, бо совок за 79 років нам її також насадив. Це коли міністр боїться прем’єр-міністра, директор підприємства боїться міністра, начальник цеху боїться директора заводу. Все будується на страху.

Колись і армія будувалася на цьому. Згадайте про дідівщину, яку всі страшенно боялися. І вона ж була. Але ці відносини зникли з нашої армії… На щастя.

Але в головах деяких офіцерів досі живе питання: "Хіба я можу засмутити генерала?" От на ньому зараз і будують відносини всередині системи. Залужний був проти цього. Він хотів бачити ситуацію такою, якою вона є. А Сирський дав можливість дивитися на все інакше, малює президенту іншу картинку. Це і вплинуло на рішення президента: прибираємо одного головкома і ставимо другого, який зручний для мене. Але машина на такому паливі їде дуже погано.

Тепер повернімося до командирів бригад. Сказати, що їм зараз дуже важко служити, я не можу. Важко було у 2022 році. Тоді комбриги не знали, що робити. Не мали чіткої картинки. На даний момент робота в бригадах налагоджена. Не так давно, буквально перед звільненням, мені довелося три чи чотири дні покерувати однією з бригад, поки шукали нового комбрига. І я доповідав про втрату Новоіванівки на Гуляйпільському напрямку. Мене змушували: "Треба відбивати". "Ким?" - цікавився я, знаючи ситуацію в бригаді. На мене тисли: "Давайте, треба прийняти рішення". Звісно, що я на це не пішов. Штурмувати що? Ким? Щоб віддавати такі накази – спочатку своїм прикладом покажіть.

- Так було з Кліщіївкою. Командири бригад показували на стрімах, що там немає за що зачепитися, але вище командування вимагало безкінечно штурмувати…

- А чий це був сектор? За нього тоді якраз відповідав Сирський. Якби він сам разочок сходив в атаку, дірку би йому кулька зробила де-небудь, він би знав, як це. А він, оминаючи Залужного, доповідав – повернемо, відштурмуємо… І з кожного населеного пункту робиться фортеця.

- А ще ці рекорди – 200 днів на позиціях, 300 діб, рік… Бо виходять з них ті, хто вижив. І лишалися вони в тих окопах так довго не тому, що так самі хотіли, а тому, що їх не могли звідти вивести, забрати, замінити… Це історії не про мужність, а про зміни війни. І те, що людей часто неможливо ніким замінити…

- Героїзм одних людей – це боягузтво або тупість інших людей. Навіщо ми чіпляємося за той шмат землі, якщо треба будувати лінії оборони. Це не просто траншеї. Подивіться, скільки на взводному опорному пункті має бути траншей і як вони мають бути обладнані. Це траншеї через кожні 300 метрів. Між ними - позиційний простір до кілометра. Далі знову мають іти траншеї.

Часто Залужному закидають, що у нього на столі побачили книжку про лінію укріпленої смуги. Писали в соціальних мережах: "Позор, що він читає книжку 1941 року генерал-майора Смірнова. Сьогодні вона не актуальна, тому що дві з половиною тисячі років тому Сунь-цзи сказав"... Чекайте. Ви вважаєте, що Сунь-цзи актуальний, а Смірнов - ні? Давайте подивимося на нашу війну з відстані Першої світової та Другої світової. У нас можна часто почути думку, що війна дуже змінилася. Соромлюсь спитати: в якому місці вона змінилася?

- Бо у кого більше дронів, той і перемагає...

- Добре. Беремо Першу світову. Тоді якраз з’явилася авіація. Що вона робила? У літак брали ящик гранат. Один пілот рулював, а другий скидав зверху гранати. І досить часто стріляли з рушниці. У мене питання: дрон не те саме робить? Далі. Льотчик летів і дивися – траншея іде так, а тут так. Потім на карті це малював. Дрон не те саме робить? Просто сьогодні є ланки, в яких людину скоротили. І тепер цей дрон не такий величезний, як літак, а маленький. Він і скидає, і бачить картинку. Завтра до нього додасться штучний інтелект. Людині вже треба буде лише вчасно замінити батарейку. І тоді ще пара ланок видалиться. Скоротиться ланцюжок. Так що принципово нічого не змінилося. Траншеї були такі самі. Артилерія як була, так і є. Фосфором позиції засипали. Єдине що помінялося – артилерія стала більш дальнобійною і більш точною, мобільною, замаскованою.

- Але якщо немає піхотинця на передньому краї, не можна вважати цю територію під нашим контролем.

- Раніше в траншеях сиділо мільйон людей з гвинтівками. Давайте поставимо замість людей дзвіночки по периметру. По датчиках руху буде працювати зброя – простріл робити. Можна так зробити? Можна. Засоби РЛР є хоч якісь? Є. Дрони є? Є. Все можна зав’язати в єдину систему, щоб там не мужик з АГСом сидів, а автоматичні системи були налагоджені. Тоді задачею солдата буде лише міняти батарейки.

- Тобто ти вважаєш, що хід війни не змінився і не зміниться?

- Ні. Міняється сама технологія.

- Але точно не міняється математика. Нас менше. Їх більше. І в цьому велика проблема.

- Скільки у світі триває торгівля? Багато століть. Принципи грошей не міняються сторіччями. Війни так само. Ми довго називали нашу війну гібридною. Але ж війни завжди гібридні. Якщо раніше використовували коней і мамонтів, то сьогодні додалися мотоцикли. Якщо тисячу років тому одне плем’я воювало з іншим через територію третього, то ці переставали торгувати з нападником. Це економічний вплив. Просто знову ж таки деякі ланки скоротилося в рази. Триста років тому, щоб відправити 300 доларів в Сінгапур, потрібно було відправити гінця. А це - скакати – не перескакати. А зараз – п’єш каву відправляєш гроші, натискаючи кнопки в телефоні. І ці сто доларів за тисячі кілометрів будуть вже за дві секунди.

Всю зиму нам казали: на Покровському напрямку до весни росіяни виснажаться. Як це може бути? В росії мобресурс 20-25 мільйонів. Якщо їх вбивати по 50 тисяч на місяць, як пророчить Федоров, це на 33-40 років роботи. За 33 роки там загинуть активніші, а найхитріші і розумніші виживуть. І народять хитріших і розумніших дітей. Які будуть розробляти хитрішу і розумнішу зброю і навчати воювати наступні покоління. За 30-40 років виросте не одне.

Наш умовний мобресурс 3 мільйони. Навіть якщо рахувати втрати один до трьох, нас вистачить на 15 років.

- Нас намагаються виснажити атаками по інфраструктурі... І цієї зими це майже вдалося.

- Київ найцентралізованіше місто Європи по опаленню. Лівий берег столиці має, грубо кажучи, одну ТЕЦ. Роздовбали її - і все стало. Чому роки незалежності України ніхто не думав, що командний пункт буде опалювати та сама ТЕЦ, що і пів міста. І коли її розіб’ють, ви будете замерзати. Все ж просто. Побудували квартал – поставте там котельну. 50 років тому топили вугіллям. Залиште його, обслуговуйте, не зносьте. З’явився газ? Облаштуйте поруч газовий котел. З часом розвилися інші технології – поставте інший. Ви б мали дублюючі системи.

Це у нас виснажена економіка. А в росії, коли говориться, що знищили нафтопереробну станцію, подумайте, скільки їх загалом? Більше тисячі? А ми скільки зруйнували? Десять? Про які збитки ви говорите? Про яку стоячу економіку? У кого? Але таке мислення президента. Він думає: "Я молодший за путіна. Я його переживу". Та він ще над тобою посміється.

КОРУПЦІЯ В АРМІЇ: СОЛДАТ ВІДКРУЧУЄ ВІД ДРОНА КАМЕРУ І ПРОДАЄ ЇЇ НА OLX, БО "НАВКОЛО КРАДУТЬ У БІЛЬШИХ МАСШТАБАХ, ТО ЧОМУ МЕНІ НЕ МОЖНА?"

- Час від часу широкому загалу стає відомо про корупційні зловживання в армії, - продовжує Дмитро. - Причому на різних рівнях. Вразила країну справа начпрода однієї з бригад, який за виручені кошти купив собі будиночок не де-небудь, а на Балі… Але в цьому випадку в мене лишилося багато запитань до командира бригади, бо він не міг не знати про те, що робиться. Це неможливо. Або він зовсім не був при справах.

У мене в бригаді служили шість мусульман. Командир батальйону підійшов до мене, розповів про них і сказав, що їм треба окреме м’ясо. Потім вони самі мене впіймали, пояснили, що свинину не вживають у їжу. Я зампотилу дав розпорядження. І під шість людей було відрегульовано постачання м’яса. Це можливо, це не складно. Звідки я це знав? Бо спілкувався з людьми.

До нас із зампотилом приходили тіпи, які пропонували декілька тисяч доларів, щоб ми закривали очі на деякі питання. Але вони пішли ні з чим. У мене був гучний скандал з заступником міністра оборони, Халімоном, по якому були відкриті справи у зв’язку з хабарями, – коли в бригаду прислали гнилі продукти. Ми їх склали акти, все зафіксували, повернули. І в результаті перемогли. Отримували те, що нам необхідно і найкращої якості.

Шлях подолання корупції відомий дуже добре. Це сказав ще Лі Куан Ю: "Якщо хочеш перемогти корупцію, посади трьох найближчих друзів". Посади!

- В Ізраїль і посадив…

- Що значить Міндіч втік? Ну спробуй через кордон перебігти. Через Тису раз у колись хтось таки перепливає, інші - топляться. Але якщо подивитися ширше, подивитися на армію, то виявиться, що у багатьох командирів є свій кишеньковий Міндіч. Це стає очевидним, коли виникає черговий корупційний скандал.

- Але ж у тебе не було, коли ти був командиром бригади? Є командири, які відмовляються від схем, запроваджених у підрозділах роками…

- Переді мною командиром бригади був Михайло Драпатий. При ньому вже якісь схеми були просто неможливими. Я прийняв у нього бригаду без корупційних моментів і не створював їх сам.

- Наскільки я знаю, дуже дивуються ті "кишенькові Міндічі", коли командир відмовляється від покриття сталих схем. Ще час від часу чутно, які "подарунки" вимагають від бригади деякі командири, коли ідуть на підвищення… На новеньких джипах, буває, виїжджають за десятки тисяч доларів…

- Ця гідра проникла всюди. І проявляється вона дуже по-різному. Припустімо таке: солдат отримує дрон, відкручує з нього камеру і продає її на олх. А чому ні, якщо навколо крадуть у більших масштабах, - гадає він. Колись я будував вдома гараж, покликав сусіда на допомогу. Копаємо яму і бесідуємо. А він - водій КрАЗа, КаМАЗа. І він все жалівся мені: "Все розікрали, всі уроди. От раніше я зранку виходжу з гаража – а у мене вже четвертак в кишені є". Питаю його: "А де ти брав той четвертак?" - "Так де. Солярку злив, продав. От і мав". – "Тобто, - продовжую я. - Ідучи за твоєю логікою, я, який вкрав 200 тонн солярки, на 20 мільйонів доларів, - урод. А ти, вкравши 20 літрів солярки на 25 гривень, не урод". Кажу йому: "У мене для тебе погані новини. Ми обидва уроди. Хіба що уроди з різними можливостями".

З розповідей колишніх співслужбовців я знаю такі факти, коли скручують і продають камери. Хтось дивиться на комбата і продає солярку. Інший дивиться на комбрига, який закриває очі на те, що робиться з харчуванням, і робить своє…

Колись я був молодим ротним, старшим лейтенантом і так сталося, що тиждень командири рот чергували у їдальні. Прийшла моя черга. Я завдання роздав. Сів у себе в кімнаті. Прибігає сержант: "Вам картошкі сдєлать?" "Ну, - кажу – картошкі? Канешна, дєлайтє". Приходить час обіду. Сержанта кличу: "Де обіцяна картошка?" - "Оно там стоїть". – "Неси сюди". І він несе мені відро картоплі. "Це що?" - питаю. "Ви сказали "картошкі сдєлать", - відповідає. "Я ж мав на увазі смажену, поїсти". – "Ааа. Просто чергові собі беруть так"… "Я командир роти, а не прапорщик. Я додому зі складу не тягаю". В цьому різниця. Для мене це тоді було гидко і соромно. Масштаби цього відра картоплі міняються, суть лишається. Але я не хочу, щоб так було ані в нашій армії, ані в нашій країні.

- Крім того, що я досить часто чую від взірцевих офіцерів, що вони хочуть звільнятися, також багато хто говорить таке: закінчиться війна, я поїду з країни...

- Логічно. Тому що тут досить складно побудувати бізнес. У мене є знайомий токар, він відкрив свою майстерню. На той час, п’ятнадцять років тому, він казав: "У мене станок ще не зробив жодного оберту, а я вже 20-25 тисяч гривень заплатив: податкова, пожежна, охорона праці"… Чому так? Навіщо? І так же – всюди і з кожним роком лише набирає оберти. Це і дратує не лише мене, а більшість тих, хто воює.

 Віолетта Кіртока, Цензор. НЕТ