"Валютна бухгалтерія" українського експортера

Застарілі адміністративні обмеження та економічно невиправдані вимоги не дають українським підприємствам успішно експортувати свої товари і послуги, конкурувати на світових ринках з іншими експортерами, збільшувати валютні надходження в країну, нарощувати виробництво та створювати нові робочі місця.

Питання валютного контролю при здійсненні зовнішньоекономічних операцій станом на сьогодні регулюються урядовим декретом "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (1993 рік), а також окремими нормами законів "Про зовнішньоекономічну діяльність" (1991 рік) та "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (1994 рік).

Тобто нині діюча система валютних регулювань сформувалася ще в першій половині 90-х років минулого століття, коли Україна лише набувала ознак незалежної держави і намагалася унормувати свою "радянську" спадщину.

Певні підходи, які були актуальні в перші роки після здобуття незалежності Україною, сьогодні (коли хоч і повільно, але відбуваються однозначні кроки у напрямі євроінтеграції) є суттєвим гальмом для інтернаціоналізації українського бізнесу (виходу або розширення присутності, просування власної продукції і послуг на іноземних ринках, встановлення і зміцнення стосунків з іноземними контрагентами).

На різноманітних круглих столах, панельних дискусіях та у коментарях для мас-медіа українські експортери найчастіше згадують про такі болючі для них обмеження:

• встановлення граничного 180-денного строку для зарахування валютної виручки резидентів за всіма зовнішньоекономічними операціями (такий строк періодично додатково обмежується НБУ – зокрема, у грудні 2015 року його було обмежено 90 днями, а наприкінці 2016 року – 120 днями);
• встановлення вимоги щодо обов’язкового продажу частини (зараз це 50%, а у 2016 році було 65-75%) або всієї валютної виручки резидентів (така вимога діяла впродовж декількох місяців починаючи із серпня 2014 року) на міжбанківському валютному ринку України.

Згадані обмеження змушують українські підприємства зменшувати обсяги експорту товарів і послуг, підлаштовуючи їх під власні фінансові плани.

При цьому, ними для оцінки обсягу потенційного експорту до уваги беруться особливості транспортування товарів та/або етапи надання послуг, враховуються діючі на відповідних ринках регулювання і традиції ділового обороту.

З існуванням таких обмежень тісно пов'язані ускладнена процедура продовження строків повернення валютної виручки (через висновки Міністерства економічного розвитку і торгівлі) та можливість накладення пені за прострочення валютних розрахунків (серед іншого, й у разі невиконання контрагентом-нерезидентом своїх зобов'язань за укладеними договорами) чи перспектива застосування інших видів санкцій до підприємств-резидентів (аж до зупинення зовнішньоекономічної діяльності), які з тих чи інших причин порушили режим валютного контролю.

Варто згадати про невиправдані бюрократичні обмеження чинного законодавства щодо порядку перерахування коштів закордон (як у межах здійснення розрахунків за зовнішньоекономічними договорами, так і для погашення кредитів/позик чи повернення доходу, прибутку, дивідендів від інвестиційної діяльності), а також вимоги щодо необхідності отримання індивідуальних ліцензій для здійснення будь-яких фінансових операцій в іноземній валюті (від відкриття українськими підприємствами рахунків в іноземних банківських установах до отримання кредитів/позик, у тому числі необхідних для виконання своїх договірних зобов'язань, від нерезидентів тощо).

Згадані обмеження і вимоги, перш за все, "б’ють" по малих та середніх підприємствах, для яких будь-які додаткові трансакції витрати є дуже болючими, а відтак роблять зовнішньоекономічну діяльність для них мало- або просто невигідною.

За таких умов потенційні малі експортери просто відмовляються від перспективи виходу на зовнішні ринки. За результатами експертних інтерв’ю, проведених Програмою USAID "Лідерство в економічному врядуванні" (ЛЕВ), це призводить до реалізації експортного потенціалу українських підприємств на рівні не більше 25-40% від існуючого на міжнародних ринках попиту на їхні товари і послуги.

Одним із важливих економічних аспектів Угоди про асоціацію з ЄС є зобов’язання України щодо забезпечення вільного руху капіталу, зокрема пов’язаного з надходженням прямих інвестицій, торгівельною діяльністю, портфельними інвестиціями та фінансовими позиками тощо.

Для України це означає, що в межах реалізації плану щодо імплементації Угоди про асоціацію з ЄС фактично має бути створено нову систему валютних регулювань, яка б ґрунтувалася на засадах економічної доцільності, прозорості та ризикоорієнтованості контролю.

Відтак, реформування системи валютних регулювань з точки зору розвитку зовнішньоекономічної діяльності українського бізнесу, перш за все, мало б бути спрямоване на:

• врахування актуальних умов здійснення експортно-імпортних операцій (зокрема, складну транспортну логістику, загальноприйняті у міжнародній практиці умови здійснення розрахунків, страхування ризиків контрагентів, арбітражу тощо);
• необхідність скорочення до мінімуму адміністративних і трансакційних витрат експортерів та імпортерів при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;
• встановлення прозорої системи запровадження та оцінки результатів застосування НБУ додаткових обмежень на грошово-валютному ринку (зокрема, встановлення/скорочення граничних термінів повернення валютної виручки резидентів, встановлення вимоги щодо обов’язкового продажу її частини);
• створення умов для інвестиційної діяльності завдяки усуненню валютних обмежень при поверненні фінансових результатів здійснення іноземних інвестицій (зокрема, повернення доходу, прибутку, дивідендів, отриманих за результатами інвестиційної діяльності).

Поряд з недоступністю інформації про можливості виходу на зовнішні ринки, складністю і високою вартістю проходження стандартизації за міжнародними системами якості, відсутністю маркетингових досліджень та складністю регулювань на зарубіжних ринках, діюча в Україні система валютного контролю є однією із суттєвих перепон для інтернаціоналізації та розширення екпорту українських підприємств.

Без суттєвої лібералізації такої системи і забезпечення вільного руху капіталу, навіть у разі докладення урядом суттєвих зусиль за іншими напрямами, Україні марно сподіватися на швидку інтернаціоналізацію українського бізнесу і перетрення української економіки на справді сильну конкуренту систему в глобальному вимірі.