Імідж та інвестиції: пряма залежність

Проект явно розхитує фундамент енергетичної солідарності ЄС. Але це не заважає лунати голосу підтримки проекту від політиків та бізнесу Німеччини.

Протести Польщі та Прибалтики були підтримані твердою позицією президента США Дональда Трампа під час липневого саміту НАТО в Брюсселі.

На Парламентської Асамблеї НАТО в Галіфаксі, що відбулася наприкінці минувшого тижня, українська делегація, хоча й має тільки дорадчий голос, спромоглася додати свої поправки до доповіді по Північному потоку-2 та донести інформацію про загрозливі наслідки від цього проекту для енергетичної безпеки Європи.

Все це не звільняє лідерів України від відповіді на питання: як створити стратегію альянсів та підтримку України в глобальних ділових колах та фінансових установах?

Це завдання, насправді, відповідає національним інтересам. Зрозуміло, що місце України в світовій економіці та здатність залучати інвесторів залежатимуть від системного підходу до цього гострого питання.

Серед багатьох представників ділових кіл у Європі існує думка, що санкції проти Росії паралізують розвиток інвестицій. Бізнес, на жаль, не оперує категорією моральності і піддатливий на обіцянки реалізації великих нових проектів.

Бізнес також має своїх лобістів і, врешті решт, виборців, працівників, яких цікавлять локальні проблеми та перспективи мати стабільну, хорошу роботу.

Великі інжинірингові компанії, енергетичні компанії та фінансові установи бачать інфраструктурні проекти, такі як Nord Stream 2 чи будівництво атомної електростанції в Угорщині як можливість заробляти на життя.

На жаль, великий цинізм цього світу не керується солідарністю з жертвами російської агресії.

Якщо додати до цього гібридний інструмент дезінформації російської пропаганди, яка дискредитує Україну як місце цікавих проектів та успішних інвестицій, то ця проблема є дуже серйозною.

Десь у цій площині, мабуть, і слід шукати причини підтримки бізнесом проекту Nord Stream 2. Це також є уроком для України та Польщі. Неможливо впливати на думку осіб, які приймають важливі економічні рішення в країнах Європейського Союзу лише політичними засобами.

Україна має побудувати свій міжнародний вплив через економічні союзи, створення привабливого бізнес-середовища та міцної правової системи. Конче потрібно заохочувати інвестиції в сектори, що реалізують великі енергетичні та інфраструктурні проекти.

Тим часом, успіхи України у створенні стратегічних фінансових альянсів є сумнівними. Протягом багатьох років головним інвестором в Україну був Кіпр. Це загальновідомо.

Не вдалось отримати інвестора для приватизації Одеського припортового заводу. Історія спроб приватизувати цей об'єкт – це, мабуть, краща ілюстрація втрати можливостей та формування фатального іміджу для України.

Від великої приватизації залишилась як легенда тільки приватизація "Криворіжсталі". Не спостерігається щось також черги на придбання компаній-постачальників електроенергії ("обленерго"), так само як і в секторі видобутку газу.

На жаль, залучення іноземного капіталу в Україну залишає бажати кращого. Як тоді вирватися із "поганої смуги" і показати інвесторам та суспільству Європейського Союзу, що Україна також є гарним місцем для інвестування?

Ми можемо організувати численні конференції в Лондоні, Парижі або Вашингтоні. Ми можемо створити веб-сайти та роздрукувати кольорові матеріали та інтерв'ю з якимсь міністром.

Проте, це будуть лише презентації щодо реформ чи планів щодо нових правових змін. Обіцянки відкладені на наступні вибори.

Проте в колах, що приймають рішення в великому бізнесі, завжди постає питання: хто вже з "великих" інвестував в Україну? Хто ризикував інвестувати капітал в Україну? Який проект там вдався?

Як тоді змінити несприятливий імідж, який завадив багатьом західним інвесторам зробити крок до Києва? Експерти вказують лише одну ефективну стратегію: позитивний приклад! Навіть один успіх, який можна продемонструвати, зробить так, що нові інвестори потягнуться.

Україна має дуже хороший правовий інструмент у вигляді закону про державно-приватне партнерство. Ця форма є дуже корисною як для інвестора, так і для уряду.

Протягом кількох років з точки зору цієї форми аналізовано проект "Енергетичний міст Україна - Європейський Союз".

Консорціум, який складається з Westinghous, EDF та Polenergia International, використовуючи виключно власні кошти, підготував та подав на розгляд у серпні 2017 року Міненерго та Мінекономіки техніко-економічний аналіз проекту.

Проект є першим кроком для повної синхронізації енергетичної системи України з Європейським Союзом. Проект було представлено в Європейському парламенті 11 липня 2018 року.

Економічна вигода від проекту оцінюється розробниками в 6,5 відсотка валового внутрішнього продукту України, будуть створюватися нові робочі місця та сформується, нарешті, фонд для будівництва 3 та 4 блоків Хмельницької АЕС.

Однак варто також приділити увагу перевагам, пов'язаним із іміджем, які можна окреслити як успішність України та здатність залучати іноземних інвесторів.

Звичайно, ключовим є конкурс та вибір приватного партнера на основі прозорих, вигідних для України принципів.

Однак слід проаналізувати, хто ініціює роботу, хто дійсно піклується про інвестування в український енергетичний сектор?

До складу консорціуму входить, серед іншого, EDF - це компанія, в якій французький уряд має 84% акцій. Прибуток компанії в 2017 році склав 69,6 млрд євро.

EDF інвестує в нові енергетичні технології, включаючи ядерну енергію у всьому світі. У Франції близько 53 ядерних блоків. Позиція Франції в Європейському Союзі має вирішальне значення. Колишній міністр Франції керує Міжнародним валютним фондом.

Чи буде такий інвеcтор вигідним та привабливим для України?

Національні проекти, реалізовані в Україні, повинні сприйматися як інструмент формування міжнародної позиції.

Що конче потрібно для цього, так це наявність стратегії та рішучість в подоланні бюрократичної машини, яка часто діє на межі саботажу стосовно реалізації стратегії держави.

Тому така стратегія повинна бути чітко визначена, а дії державної адміністрації повинні зосереджуватися на її реалізації.

Генрі Кіссінджер сказав: "Якщо ти не знаєш, куди ти йдеш, то кожен шлях вас ніде не веде". Ось чому потрібна мета, що має спрямовувати та консолідувати дії державної адміністрації на реалізацію державного інтересу.

Україна сьогодні потребує позитивного прикладу іноземних інвестицій, стратегічного альянсу, який створить Стратегію нового відкриття України та нову якість економічної системи.

На Заході надто часто повторюється мантра про корупцію, яка перешкоджає розвитку України. Ця сумна історія має бути завершена.

Саме тому проект "Енергетичний міст Україна – Європейський Союз" привертає увагу аналітиків і може стати предметом оцінки для України.

Невдача проекту матиме вплив на оцінку України інститутами міжнародного фінансового ринку, світовими корпораціями.

Отже, позитивний імідж України та здатність залучати інвесторів лежать на столах керівників українського енергетичного сектору та політичних кабінетів.

Росія створює проектом "Північний потік 2" свій імідж, як ініціатора і реалізатора великої інвестиції в галузі інфраструктури, яку зрештою лобіюють німецькі економічні кола.

Саме тому Україні потрібна стратегія та позитивні приклади успішних інфраструктурних проектів: у сфері енергетики, у будівництві автомобільних доріг.

Успішні інвестиції притягують нові проекти та розвивають ринок праці, будують економіку. Створюючи мости для розвитку економіки України, ми можемо досягти цивілізаційного успіху.

У цьому відношенні важливий понад партійний консенсус, метою якого є процвітання України.