Чому пнвк законсервує існуючу сировинну структуру економіки

Ідеологи податку на виведений капітал (ПНВК) з бізнесу, яких я щиро поважаю, переконують мене, що податкова лібералізація і зниження податків для всіх покращить інвестклімат і посилить економіку.

І що свідомі підприємці сумлінно платитимуть ПНВК добровільно, не ухиляючись як з податком на прибуток.

А я не вірю ні в перше, ні в друге. Мій головний аргумент проти ПНВК навіть не "дірка" в бюджеті у 30-40-50+ млрд грн на рік. Не скептицизм професіоналів в Мінфіні, яким я довіряю, щодо надскладного адміністрування на фоні дефіциту подібного світового досвіду.

Не бравада і маніпуляції Президента, який політично грає на цій темі. І звісно ж не супротив МВФ, який вже давно намагається керувати українською економікою за своїми сумновідомими шаблонами.

Я чудово розумію бізнесменів, які "ЗА". Але як економіст і державний діяч не підтримую ПНВК. Податкова політика повинна бути інструментом досягнення цілей економічного розвитку.

Ми хочемо збудувати "нову економіку" – виробничу, інноваційну, несировинну, конкурентну? Але ж ПНВК є податково "нейтральним" – однаковим для всіх галузей та видів діяльності.

Він лише законсервує існуючу сировинну структуру економіки, посилить спеціалізацію України на ресурсному донорстві. Я категорично проти нейтральних податкових інструментів!

Податкова система, яка ставить "в рівні умови" сировинний експорт, видобуток корисних копалин, торгівлю, фінансові спекуляції, табак та горілку... з одного боку і високотехнологічне виробництво та інноваційні дослідження з іншого – повне безглуздя.

Це просто шлях до подальшої примітивізації економіки під привабливими гаслами її лібералізації. Від ПНВК виграють ті 1000 компаній, переважно "старої економіки", на які сьогодні приходиться 90% 90-мільярдних надходжень податку на прибуток.

І влада не забуде "виставити рахунок" за цей "банкет" іншим 277 тисячам платників корпоративного податку, через підвищення податку на землю чи інші фіскальні "сюрпризи".