Північний потік 2 – не збавляти темп

Північний потік-2 (ПП2) – надія Росії. Надія поквитатись з Україною за всі поразки на газовому фронті. За програний Стокгольмський арбітраж, за втрачені поставки на український ринок, за те, що газовою зброєю Україну не вдалося поставити на коліна.

Якщо ПП2 запрацює – росіяни отримають змогу повністю закрити транзит газу через Україну.

Запустити нову трубу в обхід України з 2019 року, як у тому були впевнені у Газпромі ще 2 роки тому, ще півтора роки тому та ще рік тому – вже не вдасться. Перші заяви з визнанням цього факту вже прозвучали і з російського боку.

Поки що – дуже тихо, майже пошепки. Та факти говорять самі за себе – дозволу прокладати трубу через морську територію Данії Газпрому досі не вдалося отримати. А отже і стати до роботи на цій ділянці суднам, що прокладають газогін, можливості немає.

Більш того, наразі існують дуже високі шанси на те, що вже незабаром в Газпрома зникне доступ до самих суден. Що, судячи з усього, стане катастрофою для проекту.

Росія сама не має технології укладання по дну моря газогонів великого діаметру (та й будь яких інших – теж). Немає відповідного обладнання, немає відповідних фахівців. Все це для росіян за контрактом роблять італійська та швейцарська компанії.

Важлива обставина: обладнання, що використовується, разом с суднами, що задіяні – а це реально вкрай високотехнологічні рішення – в цілому призначено не для укладання газогонів.

Основним бізнесом цих компаній є робота із встановлення, модернізації, транспортування океанських та морських платформ для буріння свердловин, з яких на морському шельфі видобувають нафту та газ.

Саме тому, інформація щодо того, що в Сенаті Сполучених Штатів Америки готують до голосування санкції, мета яких заборонити надавати росіянам технології глибоководного укладання труб для газогонів, що мають експортувати газ з Росії, є вкрай важливою для України.

А коли міністр енергетики США Рік Перрі під час візиту до України каже про те, що "Сенат Сполучених Штатів має намір ухвалити законопроект, Палата представників схвалить його, і він піде до президента, який збирається підписати закон, що накладе санкції на "Північний потік-2", то ситуація стає для України ще більш обнадійливою.

Якщо участь європейських компаній, для яких можливість роботи "під санкціями" реально означатиме втрату основного бізнесу по всьому світу буде унеможливлено, то росіянам залишиться тільки тішити себе надією на те, що колись вони самі навчаться укладати глибоководні газогони.

За оцінками фахівців, мова йде про термін в 15-20 років, що Україну повністю влаштує.

Але чи вже вирішене це питання? На жаль, маю можливість спостерігати сьогодні максимальне напруження лобістів з боку Німеччини та Росії, які і в Європі, і в Вашингтоні застосовують всі можливі важелі аби зупинити санкції, або відтермінувати їх настільки, щоб встигнути завершити будівництво.

Що в цій ситуації робити українській стороні? Дуже важливо продовжити зусилля. На експертному рівні дискусія продовжується і всі залучені до протистояння із Північним потоком-2 українські фахівці ведуть свою війну. Але!

Вкрай важливо, щоб в процес якомога активніше включився і Президент України (на уряд надії жодної – протягом останніх років крім поодиноких та "ситуативних" публічних заяв прем’єр-міністра, жодних дій ні сам Володимир Гройсман, ні енергетичний блок уряду, не здійснювали).

Особиста участь, телефонні розмови як з Президентом США, так і з лідерами і більшості, і меншості в Сенаті США, публічні заяви з боку українського Президента – все це може як позитивно вплинути на сам факт прийняття санкцій, так і пришвидшити їхній шлях через Сенат, Конгрес та Білий Дім.

На дистанції "санкції до Північного потоку-2" позаду залишилось 90 метрів зі 100. Ще 10 попереду. Маємо добігти.