Розвиток фінансового сектору як запорука перезапуску економіки України

Забезпечення випереджаючого економічного зростання неможливе в умовах несприятливого фінансового середовища.

Фінансовий сектор є кровоносною системою національної економіки, яка забезпечує виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг.

Підприємці мають отримувати доступні кредитні ресурси для виробництва товарів і послуг, громадяни – для їх споживання.

Розгортання пандемії коронавірусу, яка боляче б’є по економіці, змушує поглянути під іншим кутом зору на проблематику фінансового сектору України.

Навіть у докризові часи рівень монетизації економіки України, тобто співвідношення кредитних ресурсів, залучених усіма суб’єктами економіки, до валового внутрішнього продукту (ВВП), ледь перевищував 30% – при тому ще в 2009 році він становив 90%.

Після завершення епідемії рівень монетизації може впасти нижче 30%, якщо уряд та Національний банк не наповнять економіку грошима, які мають бути спрямовані на підтримку реального сектору економіки та інфраструктуру.

Для порівняння, показник монетизації економіки, відповідно до даних Світового банку за 2018 рік, у Польщі складає 52%, в Туреччині – 69%, у Південній Кореї – 150%, в Китаї – 161%, в США – 186%.

Високий рівень монетизації ВВП є характерним для розвинутих країн з ефективно функціонуючим фінансовим сектором.

Низький рівень монетизації ВВП у свою чергу створює штучний дефіцит грошей і, як наслідок, обмежує інвестиційну активність громадян і бізнесу.

Відповідно, український бізнес має вкрай обмежені фінансові можливості для розширення виробництва, а платоспроможний попит є недостатнім для стимулювання того самого бізнесу. Таким чином створюється замкнуте коло.

З одного боку, проблема полягає в особливостях функціонування національної банківської системи.

В Україні, на жаль, існує високий рівень недовіри до банківського сегменту, особливо після "очистки банківської системи" 2014-2016 років, коли близько 100 комерційних банків було ліквідовано (серед них не тільки конвертаційні центри, але і великі системоутворюючі установи), а багаточисленні фізичні та юридичні особи втратили свої кошти.

Через ліквідацію банків спрацював ланцюг взаємних неплатежів, коли одні контрагенти не могли розрахуватися за поставлені товари та послуги, а інші – погасити боргові зобов’язання.

Таким чином ліквідація банків спровокувала декілька хвиль банкрутств малого і середнього бізнесу. Станом на сьогоднішній день у банківській системі залишається велика частка "токсичних" кредитів – за цим показником Україна в Європі поступається лише Греції та Кіпру.

Більш ніж наполовину скорочений банківський сектор є дуже малим відносно потреб економіки і не здатен виконувати роль драйвера для прискорення економічного зростання.

Окрім того, вартість кредитних ресурсів в Україні, яка прив’язана до показника облікової ставки Нацбанку, надзвичайно висока, якщо порівнювати її з американськими, європейськими, японськими показниками.

Облікова ставка НБУ складає 10% (з 24 квітня – 8%) проти 0,5% Банку Польщі, 0% Європейського центрального банку і Банку Японії, 0-0,25% Федеральної резервної системи США.

З іншого боку, небанківський фінансовий сектор є ледь помітним на фінансовій карті Україні. У порівнянні з обсягом банківських активів небанківський сектор є мізерною величиною.

Через відсутність належної регуляції та перебування питання розвитку небанківського фінансового сектору на периферії уваги державних інституцій банківська система де-факто отримала нездорову монополію.

Через низьку конкуренцію, дисбаланс між банківським і небанківським сегментом, дорогі ресурси, законодавчі дірки і специфічну регуляцію сьогодні український фінансовий сектор – такий собі "одноногий Джо".

В той же час у світі половина фінансового сектору представлена небанківськими фінансовими установами – пенсійними фондами, фондовими біржами страховими компаніями, компаніями з управління активами, іншими фінансовими установами.

Таким чином для громадян та бізнесу створюється широка лінійка фінансових продуктів, завдяки яким можна ефективно перенаправляти заощадження громадян у реальний сектор економіки з користю для всіх учасників процесу.

В умовах глобальної епідемії коронавірусу і падіння світових ринків в України немає іншого шляху, ніж активізовувати інвестиційну діяльність за рахунок внутрішніх ресурсів.

Про іноземні інвестиції (реальні інвестиції, а не реінвестовані кошти українських бізнес-груп з офшорних юрисдикцій) у найближчі декілька років доведеться забути.

Саме тому необхідне створення на базі небанківського сегменту фінансового ринку ефективних та надійних інститутів спільного інвестування, куди будуть спрямовані заощадження населення, за рахунок чого можливо перезапустити сектор матеріального виробництва.

Кошти, які громадяни віднесуть до пенсійних фондів, страхових компаній, інвестиційних фондів, компаній з управління активами будуть інвестовані у виробництво, будівництво, інфраструктуру, що забезпечить мультиплікативний ефект для економіки.

Реформа державних підприємств, які перетворюються у акціонерні товариства, закладає основу для розвитку фондового ринку.

Якщо зараз банківські депозити фактично є безальтернативними інструментами інвестування, то завдяки розвитку фондового ринку у громадян з'явиться багато додаткових опцій для інвестування, а державні підприємства отримають додатковий капітал для розширення своєї діяльності.

Поступово, за наявності політичної волі і кропіткої законодавчої роботи, буде створюватися повноцінна інфраструктура фінансового ринку.

В свою чергу великий національний бізнес з плином часу отримає змогу розміщувати акції і залучати капітал не на Варшавській біржі, а на вітчизняних фондових майданчиках.

Заощадження громадян експертами оцінюються у $30-50 млрд, але здебільшого вони лежать "під подушками" і не використовуються для створення доданої вартості.

Це – колосальний інвестиційний ресурс, який потрібно використати належним чином.

Українські підприємці і звичайні громадяни зацікавлені в тому, щоби в результаті інституційних реформ в Україні нарешті постав цивілізований, захищений, прозорий та достатньо вільний ринок капіталів, де одні зможуть позичити, а інші розмістити тимчасово вільні кошти.

В умовах пандемії та фінансово-економічної кризи це питання має стати нагальним для Верховної Ради, Кабінету міністрів, Національного банку, Національної комісії з питань цінних паперів та фондового ринку, Державної податкової служби та інших компетентних органів.

Від цього однозначно виграють і громадяни, і підприємці, і держава.