Чому АМКУ благословив зростання газового гіганта, зробивши за уряд брудну роботу

Чи допоміг державі Антимонопольний комітет, коли посилив вертикальну інтеграцію Нафтогазу передачею шести ТЕЦ задля вирішення їх боргових проблем?

Антимонопольний комітет (АМКУ) 27 серпня, після шестимісячного розгляду, надав дозвіл на передання повноважень з управління шістьма тепплоелектроцентралями (ТЕЦ) від Фонду державного майна (ФДМУ) до НАК "Нафтогаз України".

До складу шести ТЕЦ входять: ДП "Сєвєродонецька ТЕЦ", АТ "Одеська ТЕЦ", АТ "Криворізька ТЦ", АТ "Херсонська ТЕЦ", АТ "Миколаївська ТЕЦ" та АТ "Дніпровська ТЕЦ".

До АМКУ зі спільною заявою за дозволом звернулись Нафтогаз та Фонд. При цьому, відомство не одразу надало дозвіл, а вирішило відкрити справу (перейти у другу фазу) у зв’язку з виявленими в поданих матеріалах підставами для заборони такої транзакції – загроза монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на ринку природного газу.

Які ризики побачив Антимонопольний комітет та чому все ж таки вирішив надати дозвіл?

Теплоелектроцентралі виробляють, транспортують та постачають теплову енергію для опалення, підігріву питної води та інших потреб споживачів. У тому числі нас з вами.

Виробництво відбувається шляхом перетворення енергетичних ресурсів будь-якого походження на теплову енергію за допомогою технічних засобів.

Всі зазначені вище 6 ТЕЦ використовують як енергетичний ресурс виключно природний газ, вартість якого складає від 50% до 90% їх "теплового тарифу".

Нафтогаз, в свою чергу, є найбільшим постачальником природного газу в Україні, має всі ознаки монополіста, та підкріплену нормативною базою ринкову владу.

Протягом останніх трьох років частка Нафтогазу на ринку природного газу вдвічі перевищувала законодавчий "поріг монополізму": у 2017 році – 76,05%, у 2018 році – 78,63%, у 2019 році – 73,50% та у І кв. 2020 року – 66,26%.

При цьому за українським законодавством компанія може бути визнана монополістом, якщо вона має частку ринку більшу за 35%.

До 1 травня 2021 року, відповідно до чинного регулювання, НАК зобов’язаний повністю задовольняти попит виробників теплової енергії природним газом власного видобутку.

Після, теплоелектроцентралі зможуть купувати газ на ринку, самостійно обираючи постачальників, в тому числі користуючись співвідношенням ціна-якість.

Але чи зможуть зазначені 6 ТЕЦ, перебуваючи в управлінні НАКу, обрати будь-якого іншого постачальника, а не сам Нафтогаз?

Чи не буде НАК реалізовувати газ шести ТЕЦам на кращих умовах або за кращою ціною, ніж іншим компаніям?

Або навпаки, чи не буде Нафтогаз, маючи гарантований ринок збуту у вигляді 6 ТЕЦ, завищувати ціну на газ для них, що в підсумку призведе до завищення цін на теплову енергію для споживачів?

Судячи по рішенням Комітету, відомство бачило ці ризики, та навіть зробило висновок, що дійсно у випадку надання дозволу НАК зможе порушувати вимоги антимонопольного законодавства.

Крім цього, саме на ці ризики звернула увагу АМКУ і сама Херсонська ТЕЦ та надала свої письмові заперечення проти передання її під управління НАКу. Також, на них у листі на АМКУ посилалась і група компаній "Укртепло".

Але, в підсумку, перелічивши всі ці ризики та негативні сценарії, конкурентне відомство все ж таки дало свій дозвіл на підсилення монопольних позицій Нафтогазу.

При цьому, навіть не дивлячись на те, що в АМКУ вже перебуває на розслідуванні справа щодо зловживання підприємством своїм монопольним становищем шляхом продажу газу за завищеною ціною.

Не логічно та не розумно підсилювати ринкову владу компанії, яку вже підозрюєш у зловживанні нею.

Чому АМКУ пішов на такий ризикований зі всіх боків крок?

Відповідь на це питання міститься у листі Нацкомісії з регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) на адресу АМКУ щодо зазначеної транзакції.

Регулятор бачить в передачі шести ТЕЦ під управління НАК шанс запобігти зриву опалювального сезону, який може статись у зв’язку із значними боргами ТЕЦ перед НАКом за спожитий газ, та пов’язаним з цим ризиком припинення постачання.

Станом на 12 травня заборгованість вже складала 5,7 млрд грн. Однак враховуючи те, що ТЕЦ винні ці гроші саме Нафтогазу, то передача під його управління боржників позбавляє державу головного болю, що робити з боргом та як не зірвати опалювальний сезон.

НАК при цьому, отримавши ТЕЦ в управління з боргами, має змогу побудувати таку економічну модель, яка зробить для нього цю транзакцію вигідною без припинення постачання.

З точки зору конкурентного законодавства така ситуація навпаки тільки підсилює ризики порушення. Адже монополісту треба буде покрити боргові збитки, що спонукатиме вдаватись до ринкової поведінки із завищеною маржинальністю.

І якщо ще вчора борги ТЕЦ були здебільшого урядовою проблемою, то вже завтра ринкова поведінка НАК, спрямована на покриття цих боргів, стане головним болем та відповідальністю саме Антимонопольного комітету, яку він свідомо взяв на себе, надавши такий дозвіл.

Чи був у АМКУ вибір? Та чи могло відомство не надати дозвіл, не зірвавши при цьому опалювальний сезон?

Однозначно так. За антимонопольним законодавством АМКУ немає під час розгляду справ про концентрацію дивитись в будь-який інший бік, крім конкуренції та монополізації.

Все інше, що стосується не пов’язаних з цим суспільних інтересів – справа інших органів влади, та перш за все уряду.

У випадку, якщо б АМКУ відмовив у наданні дозволу, НАК разом з ФДМУ мали б можливість звернутись за таким дозволом до Кабінету Міністрів.

Та уряд, в свою чергу, у випадку якщо позитивний ефект для суспільних інтересів від концентрації переважає негативні наслідки від обмеження конкуренції, надав би такий дозвіл, і концентрація б відбулась.

На жаль, як і раніше, АМКУ знов віднісся "із розумінням" та надав своє благословення на укрупнення чергового монополіста.

Адже хоча НАК і є державною компанією, але перш за все він залишається суб’єктом господарювання, основна мета якого – отримання прибутку.

І розбиратись з тим, якими методами гігант буде цей прибуток максимізувати в майбутньому буде саме Антимонопольний комітет.

Отже ми знов танцюємо на тих самих граблях: спочатку АМКУ дозволяє штучним шляхом виростити монополіста, а потім витрачає "бюджетний" час та ресурси на те, щоб його приборкати.