Зоологія биків і ведмедів. Уривок з книги "Обдурені випадковістю" Талеба

Про власний досвід і стратегії торгівлі на біржі, про ризик-менеджмент і зайві терміни. Уривок з книги "Обдурені випадковістю. Незрима роль шансу в житті та бізнесі" Насіма Талеба.

Преса любить вживати такі слова, як бичачий і ведмежий, що стосуються цін на фінансових ринках — підвищення (бичачий ринок) або зниження (ведмежий ринок).

А ще ми чуємо, як кажуть: "Я налаштований по-бичачому щодо Джонні" або "Я налаштований по-ведмежому щодо того хлопака Насіма, якийсь він мутний", означуючи своє ставлення до чиїхось шансів домогтися успіху в житті.

Маю сказати, що бичачий або ведмежий — часто це порожні слова, які не мають ніякого сенсу у світі випадковості, особливо в такому, як наш, де проявляються асиметричні результати.

Коли я працював у нью-йоркському офісі великої інвестиційної компанії, іноді доводилося брати участь у докучливих щотижневих "дискусійних зустрічах", де збиралися професійні трейдери міста.

Ніде правди діти, я не був у захваті від цих зборів, і не тільки тому, що вони збігалися за часом із заняттями у тренажерному залі.

Хоча в дискусіях брали участь трейдери, яких оцінюють за вимірюваними результатами, по суті це був форум продавців (людей, які вміють зачарувати клієнтів) і шоуменів із категорії "економістів" або "стратегів" з Волл-стрит, які присуджують вирок ринкам, але ніколи не ризикують.

Тому їхній успіх залежить від риторики, а не від перевірених фактів. Передбачалося, що під час дискусії учасники висловлюватимуть свою думку з приводу ситуації у світі.

Як на мене, ці зустрічі перетворилися суто на інтелектуальне сміття. У кожного була історія, теорія або думка, якою він хотів поділитися.

Мене обурювали люди, які, не підготувавшись і не сходивши в бібліотеку, вважали, що можуть повідомити щось оригінальне і глибокодумне з того чи іншого предмета.

Я вдячний колегам з науковим підходом до справи, як-от мій друг Стен Джонас, який перш ніж висловити власну думку, міг ночами читати все, що стосується справи, аби ознайомитися з уже напрацьованими результатами; вас би цікавила думка лікаря, який не читає фахову літературу?

Щоб не так нудьгувати й полегшити симптоми алергії на самовпевнених мовників банальностей, я знайшов оптимальну стратегію — якомога більше говорити самому, але водночас зовсім не слухати репліки інших, намагаючись подумки вирішувати якісь рівняння.

Базікання допомагало мені прочистити мізки, при цьому, якщо трохи пощастить, мене "не запросять" (тобто не змусять брати участь) до дискусії наступного тижня.

Одного разу на такій зустрічі мене попросили висловити думку про фондовий ринок. Я заявив не без помпи, що впевнений у невеликому зростанні цін наступного тижня, причому з високою імовірністю. Наскільки високою?

"Приблизно 70%". Ясно, що це було сильне твердження. Але мене хтось перебив:

— Насіме, послухай, ти тільки що хвалився, що відкрив коротку позицію по ф’ючерсах на індекс S&P 500, до того ж дуже велику, поставивши на зниження ринку. Що тебе змусило передумати?

— Я не передумав! Я дуже сильно вірю у свою позицію! [Сміх в аудиторії.] Насправді я відчуваю зараз, що потрібно продавати ще!

Колеги в кімнаті виглядали надзвичайно збентеженими.

— Так ви дивитеся на ринок по-бичачому чи по-ведмежому? — запитав мене один стратег.

Я відповів, що не розумію слова бичачий або ведмежий поза суто зоологічним контекстом. Моя думка полягала в тому, що ринок, найімовірніше, має піти вгору ("я дивлюся на нього по-ведмежому"), але водночас краще відкривати коротку позицію ("я дивлюся на нього по-бичачому"), бо якщо падіння відбудеться, воно буде дуже сильним.

Раптово кілька трейдерів у кімнаті зрозуміли мою думку і стали висловлювати схожі міркування. Загалом мені вдалося уникнути наступної зустрічі.

Припустімо, що ви поділяєте моє бачення щодо руху ринку наступного тижня: є 70-відсоткова ймовірність зростання цін і 30-відсоткова — падіння. Однак вважатимемо, що ціни можуть зрости в середньому на 1%, а впасти — на 10%. Що ви зробили б? Поводилися б по-бичачому чи по-ведмежому?

Терміни бичачий або ведмежий використовують ті, хто не стикається на практиці з невизначеністю, — наприклад, телекоментатори чи ті, хто не працює з ризиками.

На жаль, інвестори й компанії отримують дохід не у відсотках імовірності, а в доларах. Тому важлива не ймовірність події, а результат під час її реалізації — саме над цим слід роздумувати.

Неважливо, як часто отримується прибуток, дивитися варто на розкид результатів. Суто бухгалтерський факт: крім коментаторів, рідко хто приносить додому заробіток, що залежить від того, як часто він мав рацію чи помилявся. Отримується прибуток або збиток.

До вищезгаданої категорії, окрім коментаторів, належать і "головні стратеги" великих інвестиційних банків, яких можна побачити по телевізору і які нічим не відрізняються від шоуменів.

Вони відомі, їх промови здаються розумними, вони засипають вас цифрами, але з функціонального погляду їхнє завдання — розважати, оскільки щоб передбачення мали якусь цінність, потрібна їх статистична перевірка.

Вони спираються радше на вміння робити презентації, ніж на ретельне тестування гіпотез.

Ризик-менеджери

У корпораціях і фінансових інституціях недавно з’явилися дивні посади ризик-менеджерів, завдання яких нібито — відстежувати стан справ і не дозволяти занадто захоплюватися грою в російську рулетку.

Звісно, коли обпікаєшся кілька разів, виникає бажання мати когось, хто наглядатиме за генератором — рулеткою, на якій випадають прибутки та збитки.

Хоча торгівля є захопливішим заняттям, багатьох моїх надзвичайно розумних знайомих приваблює посада ризик-менеджера.

Важливим і принадним є те, що середній ризик-менеджер заробляє більше, ніж середній трейдер (особливо якщо ми врахуємо кількість трейдерів, викинутих з бізнесу, — коефіцієнт виживання для них за десятирічний період вимірюється однозначним відсотком, а для ризик-менеджерів — наближається до 100 %).

"Трейдери приходять і йдуть, а ризик-менеджери залишаються". Я й далі думаю про цю посаду як з економічних причин (імовірно, вона вигідніша), так і тому, що ця робота інтелектуально змістовніша за купівлю та продаж, а також дозволяє інтегрувати дослідження й упровадження. І нарешті, ризик-менеджер менше потерпає від гормонів стресу.

Але щось мене стримує, крім ірраціонального бажання болю й задоволення від спекуляцій, — така робота видається дивною (як уже було сказано, генератор реальності неозорий).

У ризик-менеджерів замало повноважень, щоб змусити прибуткових трейдерів не ризикувати, враховуючи можливі, ex post, звинувачення, як-от Джорджа Вілла, у позбавленні акціонерів добрячого заробітку.

З другого боку, у разі надмірних втрат відповідальність теж покладуть на них. Що робити за таких умов?

Фокус зміщується в бік політичних ігор — ризик-менеджери прикриваються ухильно сформульованими службовими записками, що попереджають про проведення ризикованих операцій, проте не забороняють їх цілковито, аби не втратити роботу.

Немов лікар, який розривається між двома типами помилок — хибнопозитивними (сказати пацієнтові, що в нього рак, хоча насправді це не так) і хибнонегативними (сказати пацієнтові, що він здоровий, хоча в нього рак), — ризик-менеджерам доводиться проходити по лезу через притаманну їхній роботі певну межу похибки.