Уряд і ціни: чи можливе чергове "адміністративне" втручання?

Нещодавно Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль публічно занепокоївся стрімким підвищенням цін на харчові продукти та паливо. І заявив, що держава буде ретельно відстежувати цінники, вести діалог з бізнесом, а в разі необґрунтованого росту цін і ймовірних зловживань з боку бізнесу -- "реагуватиме".

Чи є адекватними та виправданими спроби уряду адміністративно стримувати ріст цін? Дозволю собі кілька застережень в цьому контексті:

- Ціни на продовольчі товари за минулий рік справді виросли просто-таки карколомно, проте це сталося зовсім без участі уряду. Вірніше – за його бездіяльності, оскільки владою не було застосовано жодних запобіжних інструментів.

Наприклад, порівняно з січнем минулого року, ціни на цукор підвищилися аж на 54,7%, на яйця – на 52,3%, на соняшникову олію – на 25,6% і т. д. Чи не головна причина – сильна посуха весною-літом 2020 року, яка вдарила найперше по врожаю зернових і цукрових буряків. Водночас, яйця стрімко здорожчали через те, що зерно у їхній собівартості складає близько 60%. Його ж ціна зросла карколомно – з 3,7-4,7 тис грн до майже 9 тис грн за тонну. Що важливо – ціни на продовольство, в зв’язку з пандемією COVID-19, суттєво зросли на світових ринках.

Тим не менше, уряд ніяк не реагував на цю загрозу, ще починаючи з ранньої осені 2020 року, - натомість, ефективним інструментом могло б стати обмеження експорту зернових. Проте, тоді владу почали відмовляти від цього кроку деякі впливові експертні групи: мовляв, це нанесе удар по міжнародному іміджу України як надійного постачальника зерна, призведе до зменшення валютних надходжень до вітчизняної фінансової системи тощо.

Водночас, влада могла б застосувати інший дієвий інструмент – суттєво знизити ПДВ на аграрну продукцію, ставка якого тоді складала 20%. Та податок було знижено до 14% аж в лютому 2021 року. До того ж – винятково для сировинних продуктів, які переважно йдуть на експорт і здебільшого не продаються кінцевому споживачу (зернові, кукурудзу, соєві, цукровий буряк, соняшникове насіння, незбиране молоко, велика рогата худоба і живі свині).

Натомість на хліб, олію, яйця та ін. – тобто на кінцеві продукти (в тому числі – з певним ступенем переробки) - ПДВ лишилося на рівні 20%. Водночас, в країнах ЄС для виробників більшості товарів, що входять до споживчого кошика, цей податок перебуває в регістрі 4-7%. Аж сьогодні в уряді "помітили" карколомне зростання цін на найважливіші продукти – та чи не запізно?;

- Наразі виглядає так, що публічне "занепокоєння" Голови Кабміну роздрібними цінами спрямоване винятково на демонстрацію громадянам "бурхливої" діяльності уряду, формальна спроба переконати народ, що влада за нього турбується.

За цим піаром, на жаль, немає жодних дієвих інструментів, жодної комплексної програми, спрямованої на стабілізацію цін. Можливо в уряду і є якийсь секретний рецепт, як знизити вартість роздрібу продовольства, або бензину. Та, на жаль, топ-чиновники чомусь його не озвучують. Все зводиться до переговорів з бізнесом, до "вмовлянь" знизити ціни, проте це скоріше виглядає як магічне "заклинання дощу".

Адже, очевидно, що підприємці не будуть торгувати собі в мінус. Та й до слова: чи могли б лишатися на українському ринку низькі ціни на автомобільне паливо, якщо Україна імпортує більше 85% нафти та нафтопродуктів від внутрішнього споживання, і водночас, світові ціни на нафту за останні 4 місяці виросли на 81%, на нафтопродукти – на 76%, а оптові цінники на дизпаливо в Україні зросли більше, як на третину?

Або чи не зростатиме ціна на хліб, якщо виробництво борошна на початку нинішнього року рухнуло до мінімуму за 22 роки, склавши всього 85 тис. тонн у січні ц. р., що в 2,5 рази менше, ніж у січні 2000 р.

І чи мав би хоч якісь висновки робити уряд, якщо щороку в Україні закривається кілька десятків борошномельних підприємств, а виробничі потужності 10 заводів із виробництва борошна Державної продовольчо-зернової корпорації складають всього лише 1 000 тонн готової продукції на добу? Це не може означати іншого, аніж те, що урядова "макроекономічна" політика в вищеозначених сешментах – не лише неефективна а й провальна;

- Пан Шмигаль говорить про те, що в разі "необґрунтованого" підвищення цін на продукти споживчого кошика та інших зловживань на ринку, держава "реагуватиме". Та що саме стоїть за "реакцією держави", український бізнес дуже добре знає – це посилені фіскальні перевірки, мільйонні штрафи і, в деяких випадках, банкрутство й примусове закриття підприємств.

Український бізнес навчений: там, де втручається держава, не слід чекати добра! Не виключаю, що рітейлерам, малим підприємцям, власникам АЗС під час "переговорів" чиновники прозоро натякають: будете підвищувати ціни, увімкнемо каральні механізми! Про іншу, стимулюючу підтримку бізнесу - за допомогою пільг, дотацій, державних інтервенцій на ринок і т. д. геть не йдеться.

До речі, в уряді запевняють: державного регулювання цін не буде. Та чи варто цьому йняти віру, якщо зовсім недавно уряд "поборов" стрімке підвищення цін на комунальний газ, ввівши держрегулювання, адміністративно обмеживши максимальну вартість блакитного палива – завдяки чому, по суті, цей ринок було "успішно" згорнуто?

Якщо уряд продовжує популістично загравати з громадянами, обіцяючи та консервуючи низькі комунальні тарифи, чим продовжує вбивати ЖК-галузь, яка має застарілу інфраструктуру і критично потребує інвестицій для її модернізації?

Замість того – щоб встановити ринкові ціни в усіх ЖК-сегментах і при цьому на достатньому рівні підтримувати субсидіями соціально-незахищених споживачів! Адже тільки тоді приватні інвестори будуть мотивовані вкладатися в застарілу, на останньому "радянському" диханні галузь, щоб її реанімувати.

Теж саме можна сказати і про рітейл, АЗС та інші торгові сегменти – ну не повинна держава "непрямо", або тим більше прямо, диктувати бізнесу, які ціни йому встановлювати. Вони повинні визначатися винятково ринковою кон’юнктурою й інфляційними трендами! Також, очевидно, що держава може опосередковано впливати на роздрібні ціни, проте ця проблема – складна, вона потребує комплексних, а не "пожежних" підходів. На жаль, уряд надає перевагу останнім;

- Будь-яке регулювання цін – за допомогою чиновницьких циркулярів, чи наполегливих "вмовлянь" бізнесу, а по суті урядового шантажу – порушує ринкові механізми, є пострадянським пережитком, на кшталт планової економіки і комуністичних п’ятирічок.

Наслідки урядового втручання в ціни можуть бути справді невтішними. На жаль, ми вже маємо негативний досвід 2008 року, коли уряд взявся регулювати ціни на "соціально-значимі" товари, – і вони масово почали зникати з полиць магазинів. Натомість, розквітнув "тіньовий" ринок, де ці продукти можна було придбати, проте за захмарними цінами – і ті ж таки малозабезпечені змушені були віддавати за цукор, олію тощо останні копійки.

Нинішнє ж "карантинне" регулювання урядом цін на перелік "критичних" продуктів за постановою № 341 лише створює зайві бюрократичні перепони та формальності для підприємців, які змушені повідомляти Дерпродспоживслужбу про будь-який намір підняти цін більш, ніж на 5%.

Тобто витрачати дорогоцінний робочий час і ресурси. Водночас, ефект від такої урядової "турботи про народ" - вельми сумнівний, вона радше є імітацією, яка аж ніяк не зупинила зростання цін. Адже бізнес навчився обходити цінові обмеження від держави, просто змінюючи упаковку, чи маркування товару, щоб він не підпадав під бюрократичні вимоги Кабміну.

Окрім того, будь-яке адміністративне втручання держави в роздрібні ціни призводить не лише до спотворення вільної конкуренції як основи ринку, а й демотивує бізнес інвестувати в модернізацію виробництва і будівництво нових виробничих ліній.

Навіщо вкладати гроші у виробництво, чи торгівлю, якщо в будь-який момент влада одним розчерком пера може все зруйнувати? Зайве казати й про те, що гарячкові спроби уряду приборкати ринкові ціни ще більше добивають національного товаровиробника, а відтак на місце вітчизняної продукції прийде дорогий імпорт! Як наслідок, "годуватимемо" чиї завгодно економіки, лише не свою!

Замість висновку: влада в жодному разі не повинна втручатися в ринкове ціноутворення – особливо, в тих сферах, де існує конкуренція (зокрема, продовольчий сектор, рітейл, АЗС та ін.). Протидія монополізації ринків, антиконкурентній практиці, картельних змовам, зловживанню монопольним становищем – це аж ніяк не функція уряду, а винятково - Антимонопольного комітету України.

Саме цей орган потрібно реформувати в контексті викорінення корупції, посилення інституційної спроможності та фінансової незалежності на кшталт НАБУ, чи ГБР, суттєвого скорочення строків розгляду справ, назагал – в сенсі створення могутнього крос-індустріального регулятора з урахуванням найкращих світових моделей (США, Англія, Франція та ін.).

Натомість, уряд може і повинен застосовувати опосередковані (м’які) економічні інструменти для зниження споживчих цінників:

а) вчасно відстежувати негативні тренди щодо підвищення світових цін на продовольчу сировину, ймовірності дефіциту певної продукції на внутрішньому ринку, а відтак – встановлювати тимчасові ліміти на експорт критично важливої сировини, чи товарів;

б) створювати й підтримувати в державному резерві достатні запаси сировини, продовольства, фармацевтичних та промислових товарів першої необхідності. А в разі небезпеки стрімкого зростання цін -- здійснювати інтервенції цих товарів за нижчими цінами на роздрібний ринок (наприклад, борошно, олію, медичні маски тощо);

в) максимально дерегулювати бізнес-середовище, знизити ПДВ для підприємств-переробників сировини і виробників харчової продукції – якщо не до 4-7 % (як в ЄС), то принаймні до 14%, як це було зроблено для експортних сировинних продуктів; зменшити податки для підприємців, які виробляють, або торгують соціально-значимими товарами, аж до скасування єдиного податку для певних категорій ФОПів; для виробників палива і АЗС – можливо, знизити акцизи на пальне;

г) розробити комплексну програму й законодавство для підтримки національних товаровиробників, що створюють високу додану вартість, впровадивши максимальну локалізацію – від держзакупівель до виробництва продукції всіх споживчих товарів в Україні, в тому числі – транснаціональними компаніями і провідними світовими брендами.