Чи потрібен нам закон про колабораціонізм?

Наявність чітко прописаних норм колабораціонізму є надзвичайно важливою і дивно, що на сьомому році війни профільний Закон досі не прийняли.

Вже понад 7 років на сході України точиться збройний конфлікт (в результаті нападу Росії та окупацію її військами частини нашої території — БЦ). Наслідками протистояння є не лише жертви серед військових та мирного населення, але й складна ситуація на політичній та економічній аренах країни.

Крім того, громадяни України, які проживають на тимчасово окупованих територіях, можуть переходити на бік збройних формувань та скоювати злочини проти інших громадян чи держави.

Відповідно, повинен бути розроблений чіткий механізм відповідальності за перехід на ворожу сторону. Кримінальний Кодекс України містить статтю про державну зраду, але співпраця з ворогом має не одне обличчя. Ця тема породжує численну кількість обговорень в суспільстві та серед юристів.

Можливим рішенням питання є проєкт Закону №5135 про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу України (про кримінальну відповідальність за побутове, адміністративне, економічне, військове, політичне, військово-політичне та інше співробітництво з державою-агресором – колабораціонізм), який був нещодавно зареєстрований у Верховній Раді.

Сам текст законопроєкту та пояснювальна записка до нього зараз відсутні на веб-порталі парламенту, але розглянути його можливий вплив та ризики можна з аналізу ініціаторів.

Колабораціонізм та державна зрада

Наразі поняття колабораціонізму досить розпливчато сформульоване в українському законодавстві і, на мою думку, варто приділити більше уваги саме цьому моменту в законопроєкті. Зокрема, часто зустрічаються випадки тотожності понять державної зради та колабораціонізму, але відмінності все ж є і їх варто виділяти.

Стаття 111 ККУ говорить, що державна зрада включає перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство проти власної країни, надання ворожій іноземній державі чи організації інформації та допомоги для проведення підривної діяльності проти України. В свою чергу, колабораціонізм передбачає більше форм співпраці з ворогом.

Формулювання, котрі існують на сьогодні, часто збігаються з визначенням державної зради. Так, наприклад, існує форма колабораціонізму "Участь у збройному конфлікті на боці держави-агресора" що фактично означає перехід на бік ворога та державну зраду.

Крім того, проект не завжди вдало описує колабораціонізм. Зокрема у першій частині статті 111-1 ККУ ним називають співпрацю громадянина України з державою-агресором на шкоду національним інтересам України та її союзників.

В даному випадку варто пригледітись до моменту союзників, адже фактично введення даного терміну можливе виключно у разі перебування України у офіційному стані війни. До того ж, так і не ясно, навіщо карати громадянина України, якщо він нашкодив інтересам союзників, адже для подібних випадків у них повинні бути власні механізми протидії.

Відповідальність випадкових людей

Проєкт закону про колабораціонізм очікувано розмежовує зони відповідальності для людей, що проживають на тимчасово окупованих територіях. Це дуже важливий момент, адже не можна всіх людей, які зараз просто стали заручниками ситуації, називати колаборантами. За задумом ініціаторів законопроєкту, колабораціонізм полягає саме в активній умисній добровільній дії проти України. Для таких громадян це нестиме кримінальну відповідальність. Що ж стосується цивільних, які просто проживають на тимчасово окупованій території, боятися нічого.

Звісно, не варто виключати той факт, що вони знаходяться під уважнішим наглядом з боку спецслужб, ніж громадяни, які перебувають на підконтрольних територіях.

Відмічу, що варто першочергово розмежувати поняття колабораціонізму та державної зради, адже зараз існує занадто багато збігів у формулюваннях, що може привести до юридичної плутанини в майбутньому.

На мою думку, важко буде доводити тяжкі наслідки від колабораціонізму, оскільки ними сьогодні вважається шкода, яка у тисячу та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Тобто, шкода колаборантів повинна бути конвертована у гроші, що приводить до нових складнощів. До прикладу, непросто порахувати, на яку конкретно суму була завдана шкода Україні, в момент, коли особи вступали на посади в самопроголошених чи створених державою-агресором республіках. Це ж стосується і розрахунку шкоди внаслідок участі громадянин України у збройних конфліктах на боці держави-агресора.

Складно спрогнозувати наскільки дієвим буде Закон, адже існує ще чимало аспектів, які варто врегулювати. Однак очевидно, що наявність чітко прописаних норм колабораціонізму є надзвичайно важливою і дивно, що на сьомому році війни профільний Закон досі не прийняли.