Чому розвалився СРСР

Рецензія на книгу "Гибель Империи" Єгора Гайдара.

Президент України Володимир Зеленський 3 травня у Варшаві заявив, що у СРСР були не тільки мінуси ,але й плюси. Дослівна цитата: "Я сам народився в Радянському Союзі. І хочу вам сказати: там були плюси, були мінуси. Але ми розуміємо, що там не було у людей права на свободу слова, права вибору, приватної власності".

Які плюси мав на увазі Президент? Не дуже зрозуміло.

Книга "Загибель Імперії" від 2006 року економіста і російського урядовця початку 90-х Єгора Гайдара – це збірник доказів поганої радянської економіки. Вона була не ефективною, не стійкою до криз і не конкурентною порівняно із західними моделями.

Чому?

Тому що планова економіка не має гнучкості, щоб пристосуватись до зміни цінової кон'юнктури, чи попиту.

Тому що заборона підприємництва вбиває приватну ініціативу, яка рухає прогрес.

Тому що існування імперії радянського типу виймає з економіки величезні ресурси. На обороно-промисловий комплекс (ОПК), на ведення локальних війн, на підтримку таких самих неефективних економік країн-сателітів.

Колективізація і ставка на нечорнозем'я

Фундамент розвалу Радянського Союзу був закладений Йосипом Сталіним в 1930-1932 роках, коли в СРСР була проведена масова колективізація на селі. Через знищення класу фермерів ("кулаків") імперія в подальшому зробила неможливим самозабезпечення продовольством.

Це не дивно. Не можливо примусити селянина працювати ефективно без стимулу особистого збагачення. З іншого боку, існування фермерського прошарку неможливо в умовах ідеології будівництва комунізму.

Є міф, що колективізація була потрібна для індустріалізації країни. Тобто, режиму потрібні були гроші на імпорт технологій, обладнання і спеціалістів. Їх ніде було взяти, крім як забрати зерно у селян, експортувати його і витратити виручку на індустріалізацію.

Дійсно, аграрна продукція в той час – єдине джерело ресурсів для індустріалізації. Але успішні приклади земельної реформи в Японії, на Тайвані або в Південній Кореї свідчать, що ці ресурси виймаються набагато ефективніше за умов приватної власності на землю і розвитку фермерства. Крім того, така модель не призводить до масового голоду, як це було в СРСР в 1933 році.

До революції 1917 року Російська імперія була одним з найбільших експортерів зерна у світі. Тоді щорічно імперія експортувала 5-7 млн тон зерна без жодного напруження.

Але позбавлення селян в СРСР свободи пересування, примусова праця без оплати грошима стали бомбою сповільненої дії. Неспроможність забезпечити власну країну продовольством з початку 1960-х поставило СРСР у залежність від його імпорту з капіталістичних країн. А відтак – від цінової кон'юнктури в світі на сировину.

Саме з цим була пов'язана ініціатива Микити Хрущова з "освоєнням цілини". Але ці землі – переважно у Казахстані – відносились до ризикового землеробства. Вражай залежав від непрогнозованих погодних умов.

Цей крок став другим рішенням після колективізації, яке заклало підґрунтя для розвалу радянської економіки.

З початку 60-х сальдо торгівлі сільгосп-продукцією СРСР стає від'ємним. Дефіцит зовнішньоторгового балансу в подальшому тільки зростає.

У роки не вражаю керівництву країни доводиться використовувати золотий запас, щоб забезпечити своє населення продовольством. Згідно даних Гайдара, поставки золота за кордон відбувались у 1973, 1976, 1978 і 1981 роках.

Як СРССР сів на нафтову голку

Радянська імперія могла розпастись ще у 70-х. Або, принаймні, перебудувати свою економіку на кшталт китайської. Втім, тоді СРСР свідкало "ресурсне прокляття".

Це стало результатом декількох ключових подій в світі. Їх можна розглядати як ланцюжок випадковостей, який відтермінував загибель радянської імперії на 10-15 років.

Відрийте у новому вікні для збільшення

В жовтні 1973 року відбувається так звана Війна судного дня між Ізраїлем та арабськими країнами: Єгиптом і Сирією. США та їх союзники – Великобританія, Канада, Японія, Нідерланди – підтримали Ізраїль у цій війні.

У відповідь арабські країни 17 жовтня 1973 року об'явили ембарго на поставки нафти у країин, що підтримали Ізраїль. В тому числі – Саудівська Аравія, яка на той час мала найбільші в світі розвідані запаси нафти. Сьогодні цей статус має Венесуела.

Це збіглося з падінням видобутку сирої нафти в США, яке відбувалось з початку 1970-х аж до 2010 року.

Через дефіцит світова ціна на нафту підскочила у три рази: приблизно з $20 до $60 за барель в еквіваленті цін 2015 року.

В цей час СРСР якраз почав промислову розробку величезних нафтових родовищ у Західному Сибіру, які були відкриті на початку 1960-х і поступово збільшували видобуток.

Світова нафтова криза відкрила для СРСР нові можливості: можна було експортувати енергоносії замість зерна. І з допомогою нафтодоларів латати діри неефективної економіки.

Цікаво, що з 1965 року, після зміни Хрущова на Леоніда Брєжнєва у керма країни, в СРСР йшла економічна реформа. Її ініціатором був Олексій Косигін, який з 1964 по 1980 рік очолював Раду Міністрів СРСР – тобто уряд. Розробником реформ був економіст Євсей Ліберман.

Реформа передбачала ринкове стимулювання економіки: підвищення закупівельних цін для колгоспів та надбавки за понадпланові заготівлі, оцінка підприємств за рівнем реалізації, а не за рівнем виробництва, галузеве, а не територіальне керування економікою.

Під тиском нестачі ресурсів в економці реформа Косигіна-Лібермана могла призвести до відмови від боротьби за комунізм на практиці.

Тобто, СРСР міг піти по умовно китайському шляху, коли в комуністична ідеологія не заважала побудові ринкової економіки. Китай став на цей шлях у 1978 році з початком реформ Ден Сяопіна.

Але світова нафтова криза 1973 року дала можливість зберегти статус-кво. Косигінська реформа не була завершена. Нафтодоларів вистачало, щоб фінансувати величезний оборонний комплекс, дефіцит продовольства в країні і допомогу комуністичним режимам інших країн.

Як настав кінець СРСР

У 80-х світові ціни на нафту починають падати: зі $100 за барель у 1980 році до $40 у 1986 в еквіваленті цін 2015 року.

Причин тому було декілька. Найперша – зниження енергоємності розвинутих економік світу: США, Великобританії, Японії, ФРН, Франції.

Крім того, з'явились нові джерела поставок нафти. З початку нафтової кризи за десятиріччя значно наростили видобуток Великобританія, Норвегія і Мексика.

Закінчення Ірано-Іракської війни, яка тривала першу половину 80-х, спонукало ці країни різко наростити видобуток нафти, який знизився на період активних бойових дій.

Збільшила видобуток і вже згадана Саудівська Аравія. Керівництву цієї країни набридло терпіти постійні порушення іншими членами ОПЕК (організація країн – експортерів нафти) домовленостей щодо лімітів видобутку і експорту нафти.

З кінця 70-х по 1984 рік експорт нафти приносив СРСР від $20 млрд до $25 млрд. Зменшення цін на нафту автоматично послабило радянську імперію.

Результатом цього стало скорочення капітальних інвестицій. А відтак – зменшується виробництво сільгосп-продукції і видобуток вуглеводнів. Як відомо, без введення в дію нових родовищ старі поступово зменшують дебет.

На додачу до всього в Союзі постійно зростає міське населення. Це потребує збільшення заготівлі продовольства. Але у 1988 році не вродило зерно.

Керівництво країни кинулось імпортувати продовольство. Але через не вражай ціни на нього зросли. А доходів від експорту нафти по низьким цінам вже не вистачало, щоб покрити цей дефіцит.

Керівництво СРСР починає звертатись до капіталістичних країн, випрошуючи кредити. Ті спочатку дають, вимагаючи скорочення ядерної зброї, збереження прав людини. А потім, коли стає зрозумілим що Союз їх не поверне, припиняють.

Саме економічній кризі в СРСР і пов'язаною з цим необхідністю випрошувати кредити у західних країн – в першу чергу у США – світ зобов'язаний виводом радянських військ з Афганістану і падінням Берлінського муру у 1989 році, підписанням договору про скорочення наступальних озброєнь (СНО-1) в 1991 році.

Не бажаючи відпускати споживчі ціни всередині країни, керівництво СРСР вирішує друкувати гроші. І до цього в Союзі спостерігався так званий незадоволений грошовий попит. Простими словами: люди мали на руках і рахунках в Ощадбанку СРСР гроші, але не могли купити на них товари – їх просто не було.

Тобто, грошва маса не відповідала сумі товарів, які були в країні. У ринковій економіці це відразу б призвело де інфляції і збільшення цін. Але в адміністративній радянській економіці це призводило до дефіциту великої кількості споживчих товарів. І в першу чергу – продовольчих.

Гіперінфляція, яка стала наслідком грошової емісії кінця 80-х, настигла країни колишнього СРСР вже в 1991 році. Саме через це громадяни СРСР втратили свої накопичення – їх не було вже за довго до того, як рухнув Союз.

Міфи щодо розвалу СРСР

На пострадянському просторі укорінені міфи щодо причин гибелі імперії. От основні з них.

СРСР розвалив останній керівник імперії Михайло Горбачов. Горбачов, навпаки, до кінця намагався зберегти існування Союзу. Структурні проблеми в економіці були закладені задовго до нього.

Після зниження доходів від ресурсного експорту, йому нічого не лишалось робити, як проводити реформи. Обставини керували верхівкою імперії, а не вона ними. Тобто, якби на місті Горбачова був інший, більш харизматичний генсек, це нічого б не змінило. Хіба що в гірший бік.

Помилки тодішнього керівництва СРСР слід розглядати в іншому контексті: економічні реформи були запізнілими і неповними.

Наприклад, Верховна Рада СРСР у травні 1988 році прийняла закон "Про кооперацію". Але при тому керівництво країни не пішло на лібералізацію споживчих цін, що б неминуче призвело до їх підвищення.

В результаті, кооперативи купляли сировину, комплектуючі і товари у державних підприємств за низькими фіксованими державою цінами, а потім перепродавали їх за тіньовими ринковими. Саме через це стало можливим накопичення початкового капіталу першими "кооператорами".

Союз розвалили країни заходу. По-перше, країни заходу (в першу чергу США) були прямими опонентами – тобто ворогами СРСР. Те, що розвалився саме Союз, а не США, вказує на те, чия економіка була більш ефективною і стабільною.

По-друге, країни Заходу в цій ситуації дуже боялись розвалу СРСР через велику кількість ядерної зброї на теренах національних республік.

СРСР була зрозумілою заходу тоталітарною імперією. Що чекало ядерні арсенали після розвалу Союзу і цілком можливої громадянської війни? Ніхто передбачити цього не міг.

Проявом позиції заходу була промова 41-го президента США Джорджа Буша у Києві 1 серпня 1991 року, за три тижні до проголошення Незалежності України.

Буш застерігав тодішню Верховну Раді УРСР від "суіцидального націоналізму", закликав не виходити із складу СРСР.

Які були альтернативні сценарії

У світі є декілька альтернативних прикладів мирному розвалу радянської імперії.

Припустимо, спроба перевороту, яка відбулась у серпні 1991 року Державним комітетом з надзвичайного стану (ДКНС) була вдалою. Комітет віддав би військам наказ силою "замирити" невдоволених в РРФСР та у національних республіках, які почали проголошувати незалежність.

Це могло призвести до громадянської війни, як це відбулось після розвалу Югославії. До того ж, в разі подовження існування імперії силовими методами, СРСР не міг сподіватись на фінансову допомогу від західних країн.

Це ще більше поглибило б економічну кризу. Прикладом штучного збереження тоталітарного комунізму є Північна Корея. У 90-х, через припинення підтримки Союзу, там стався голод.

Як резюме, причинами розвалу СРСР стали:

• Закладена ще у 30-х роках не ефективна система сільського господарства, побудована на колективізації.
• Не ефективна економіка, цілями якої були розвиток ОПК, а не задоволення споживчого попиту.
• І як наслідок – залежність від імпорту продовольства з початку 1960-х і від експорту сировини, в першу чергу – нафти, з початку 1970—х років.