Що означає ліцензування імпорту українських товарів в Білорусі

Уряд Республіки Білорусь 26 травня прийняв рішення про введення режиму індивідуального ліцензування на імпорт українських товарів строком на півроку. Рішення вступить в дію на початку червня.

Індивідуальне ліцензування – це разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої митної операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності (суб’єктом підприємництва) на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції.

Зокрема, обмеження торкнуться таких наших товарів як: кондитерські вироби, шоколад, соки, пиво, плити ДСП і ДВП, шпалери, туалетний папір і упаковка, цегла, керамічна плитка, скляні ампули, сільгосптехніка для сіяння, пральні машини та меблі.

Звісно, такі обмеження для українських товаро-виробників та комерційних товаро-перевізників є більш ніж несприятливими, оскільки прямо впливають на операційну та прибуткову діяльність українських підприємств.

Імовірно, що такі дії Білорусі є відповіддю на приєднання України разом з іншими країнами ЄС до санкцій проти Республіки після інциденту з примусовою посадкою пасажирського літака Ryanair та подальшим арештом опозиційного блогера-журналіста Романа Протасевича.

Україна, як і країни ЄС, також ввела заборону на польоти в білоруському просторі та з 26 травня відповідно не приймає білоруськи літаки у своїх аеропортах.

Тому, застосування зустрічних санкцій від Білорусі є очікуваними.

Між урядами України та Республіки Білорусь укладені низки міжнародних угод в сфері економічних відносин, одна з яких – Угода про зону вільної торгівлі.

Так, відповідно до цієї Угоди сторони домовились сприяти одна одній у покращенні ефективності торговельно-економічного співробітництва між країнами.

Так, наприклад, відповідно до статті 2 цієї Угоди сторони домовились не вводити стосовно імпорту або експорту товарів, що підпадають під дію цієї Угоди, будь-які спеціальні обмеження або вимоги, які у аналогічній ситуації не застосовуються до аналогічних товарів внутрішнього виробництва або товарів, що виходять із третіх країн.

В свою чергу, статтею 11 зазначається, що сторони цієї Угоди можуть застосовувати загальноприйняті у міжнародній практиці заходи, якщо, наприклад, вважатимуть, що такі заходи стосуються інформації, яка зачіпає інтереси національної оборони або задля захисту суспільної моралі, громадського порядку.

Крім того, міжнародне право базується на принципах вільного волевиявлення суверенних держав. Такі угоди, як Угода про зону вільної торгівлі, не є імперативними, тобто наказовими або безапеляційними, а базуються на договірних засадах незалежних, в правовому просторі, одна від одної держав

Тобто, якщо уряд Білорусі вирішив застосувати проти України економічні обмеження виходячи зі своїх внутрішніх національних міркувань, то, фактично, ніяка Угода її не стримує у прийнятті такого внутрішнього національного рішення. Те саме стосується і права України.

З іншого боку, відповідно до міжнародного права, при виникненні спору, держави, як сторони угоди, можуть ініціювати проведення консультацій, переговорів, застосовувати засоби медіації або подати скаргу, шляхом створення арбітражної комісії тощо.

Однак, яким шляхом наразі підуть Україна та Білорусь, чи продовжать тиск зустрічними санкціями або підуть на переговори, наразі, невідомо.

Час покаже як буде розвиватися ситуація, враховуючи те, що Білорусь, через низку санкцій, в тому числі з боку ЄС, опиниться у політичному та економічному вакуумі.