Коли закінчаться побори за підключення до мереж

Підключення до газових і електромереж: коли закінчаться бюрократія та побори з бізнесу та громадян?

Попри рясні реляції влади про важливість залучення приватних інвесторів в українську економіку, як правило, до системних змін "руки не доходять". Особливо це стосується такого вкрай важливого аспекту, як приєднання новозбудованих об’єктів до енергетичних, газових та інших мереж. На жаль, тут і досі існують скажена бюрократія, сваволя і захмарні тарифи за ці послуги з боку приватних монополістів.

Дійшло до того, що скарги бізнесу про непрозорість і розтягнутість у часі процесів приєднання до інженерних комунікацій поступаються своєю кількістю хіба що наріканням на податкову систему та роботу фіскальних органів.

Водночас, домогосподарства, як власники нових приватних обійсть, зокрема нарікають ще й на захмарну вартість приєднання до електроенергетичних і газових мереж. Хоча з технологічної точки зору особливої складності для газорозподільчих компаній як виконавців тут немає.

Тож, в Україні цей вид послуг перетворився на справжній оброк, що його стягують ЖК-монополісти з бізнесу й пересічних українців.

Проблему щодо складності приєднання до комунальних мереж навіть визнав у жовтні минулого року Прем’єр-міністр Денис Шмигаль, наголосивши на тому, що "нинішній показник підключення до електромереж - це вбивця рейтингу України в Doing Business Світового банку".

А ще до свого прем’єрства політик якось зауважив: "Проблема підключення - це сьогодні для бізнесу ТОП проблема, яка стримує насправді і інвесторів, і малий, і великий бізнес. Всім нам, від фізичних осіб-підприємців і до Бурштинської ТЕС, важко підключитися до електромережі. В середньому ця процедура займає більше 280 днів. Треба зробити 5 офіційних процедур. Тут допомога влади на центральному рівні просто необхідна. Це, по-перше Україну просуне в рейтингу, по-друге, бізнесу буде реально легше".

Цілком справедлива і вірна оцінка. Та, на жаль, окрім рясних слів і негативних конотацій, справа далі суттєво не просунулася. Де-факто, влада і досі не досягла суттєвого прогресу в поліпшенні становища бізнесу – зокрема, і в контексті спрощення процедури підключення до ЖК-мереж.

Чи не єдиний тут виняток - схвалений парламентом у липні ц. р. закон № 5009 про спрощення приєднання до електричних мереж.

Так, документ хоч і певним чином "пом’якшує" (але не кардинально) бюрократичну процедуру, зокрема, в контексті дозвільної системи щодо проєктів землеустрою, скорочується до одного дня строк внесення змін до відомостей Державного земельного кадастру, встановлюється "принцип єдиного вікна" щодо узгодження проєктної документації різними публічними установами).

Проте, по-перше, існують ризики щодо того, як саме документ працюватиме на практиці; по-друге, новий закон стосується лише електромереж, а не газових чи інших; по-третє, він не посилює відповідальність виконавців, тобто ЖК-підприємств за порушення норм закону і прав замовника робіт. Тож, чи полегшить документ реально чинні "кола бюрократичного пекла" для споживачів цих "послуг" -- питання наразі відкрите.

Тим часом, процедура приєднання має значний вплив на місце України в міжнародному щорічному рейтингу щодо легкості ведення бізнесу "Doing Business". Цей рейтинг є орієнтиром для міжнародних інвесторів і бізнесменів, на його основі вони визначають, чи варто вкладатися в національну економіку, чи -- відмовитися від інвестицій. У 2020 р. наша країна перебувала на 64 позиції. Її випереджає Кенія (56 місце), Косово (57 місце) та Індія (63 позиція).

І хоч, Україна піднялася на 7 сходинок у порівнянні з позаминулорічним рейтингом, існує важлива деталь в контексті критеріїв, за якими оцінювалася наша держава. Так от: в розрізі сегментів, найвище 20 місце наша держава посіла у сфері "дозволів на будівництво", 37 місце – за показником "доступ до кредитів" та 45 – за показником "захист прав міноритарних акціонерів".

Найгірші ж справи – саме з "підключенням до електромереж" та інших комунікацій. Тут маємо аж 128 місце, і цей аспект чи не найбільше перешкоджає як вітчизняному бізнесу, так і іноземним інвесторам вкладати кошти в українську економіку. Чому так відбувається?

Підключення до мереж – "сім кіл" бюрократичного пекла

Це не є перебільшенням, адже в реальності процедура приєднання до газових, електричних та інших комунікацій являє собою довготривалий бюрократичний процес, жодним чином не диджіталізований, з волюнтаристським і необгрунтованим ціноутворенням, із браком вільного вибору виконавця послуги у бізнеса та громадян – через цілковитої монополізації газового й електроенергетичного ринку.

По-перше, підключення комерційного об’єкта, чи нового будинку приватного домогосподарства до електромереж часто штучно затягується в часі виконавцем – обленерго. Замість в середньому 30-100 днів в залежності від технологічної складності (як це відбувається в розвинутих країнах Заходу), підключення до електрики займає, як правило, річний термін. При цьому, хронологія і дедлайни "процесу" цілковито залежать від виконавця робіт – той може створювати штучні бюрократичні перепони, аби отримати свою корупційну ренту.

Сама ж процедура під’єднання до електроенергетичних комунікацій ніби навмисно ускладнена (а більшість робіт є нестандартними, коли потужність перевищує 50 кВт, дроти доводиться тягнути на відстань більше 300 метрів, а іноді й будувати нову підстанцію).

Клієнт змушений кілька разів на рік відвідувати "сервісний центр" обленерго, надаючи купу різноманітних паперів і погоджень. Більше за те – невмотивовано надавати додаткову кількість копій, тож все це часто виливається в "паперовий потік" - і це в інформаційну епоху! Відтак, траплялися випадки, коли виконавці підключали великі промислові, чи девелоперські об’єкти аж протягом 3 років, більшість часу витрачаючи на збір документів і отримання дозволів від профільних держструкутр!

Все це дуже часто породжує значні корупційні фактори – для пришвидшення процесу (а в великих проектах це – здебільшого, нестандартні підключення) бізнес змушений вдаватися до хабарів енергетикам і різноманітним чиновникам! Чи хтось із профільного енергетичного міністерства, НКРЕКП, чи з монополістів замислювався про те, щоб у рази спростити процедуру, перевівши її в онлайн, аби клієнт подавав документи, завірені кваліфікованим електронним підписом, не виходячи з власного офісу? Щоби встановити чіткий строк, скажімо в 80-100 днів, зі суттєвим покаранням гривнею обленерго за порушення дедлайнів? І чому в цьому контексті господарем становища є компанія-виконавець, а не клієнт, власник бізнесу, врешті-решт, інвестор?

По-друге, окрім бюрократичної взаємодії з виконавцем, представник бізнесу, або домогосподарства повинен зібрати цілий перелік різноманітних дозволів в державних органах – місцевій владі, земельному кадастрі, місцевому архітектурного бюро тощо.

Зокрема, серед переліку документів -- ситуаційний план та викопіювання з топографо-геодезичного плану в масштабі 1:2000 із зазначенням місця розташування об’єкта замовника, земельної ділянки замовника або прогнозної точки приєднання.

Це – для того, щоб уявити масштаб бюрократії. Та й думаєте в цих структурах дозволи видаються легко, оперативно й безкоштовно?

Ось кейс "по темі": на початку серпня минулого року в Харкові на хабарі в 1,3 мільйони гривень правоохоронці затримали директора департаменту Харківської ОДА – той нібито обіцяв "вирішити питання" підключення одного з бізнес-об’єктів до мереж "Харківобленерго".

Про який інвестиційний клімат може йти мова, якщо для запуску підприємства в Україні інвестор повинен "йти на уклін" до чиновника за дозвільним папірцем?

Чому в нашій державі, попри всі обіцянки влади спростити регуляторно-дозвільну систему, існує потужний бюрократичний апарат, котрий надає підприємцю для вибору лише дві опції: або відмовитися від ідеї інвестувати в бізнес, або, окрім, офіційної і без того чималої плати обленерго, ще й давати хабаря "відповідальному" топ-чиновнику?

Чи зважиться іноземний інвестор, наприклад, побудувати в Україні завод, знаючи про те, з чим саме йому доведеться зіткнутися в цій країні, аби "електризувати" підприємство?!

Особливо ж -- зважаючи на те, що інвестору в Україні необхідно витратити, як мінімум, 280 днів для підключення до електромережі! За рейтингом "Doing Business", це -- третій з кінця показник серед усіх країн, де проводилося дослідження. Гірші за Україну індикатори відмічені лише в африканських Ліберії та Мадагаскарі! Що називається, докотилися!

По-третє, при підключенні до електромереж в обленерго, як правило, немає чітких критеріїв оцінки вартості робіт, нерідко тарифи визначаються монополістом, як то кажуть, "на око". Непрозорість прайсів, які в кожному конкретному випадку визначаються "індивідуально" (звісно в бік економічної вигоди виконавця) призводить до того, що підприємці не можуть наперед чітко розрахувати бізнес-плани.

До того ж, оператор може вдаватися до додаткових і часто необгрунтованих вимог щодо зовнішнього енергозабезпечення (до точки приєднання). Так само – й завуальовано нав’язувати "споріднену" компанію для розробки технічних умов проекту, якщо ж замовник обере для цього іншу структуру, можуть виникнути додаткові проблеми із затвердженням обленерго ТУ.

До того ж, забудовників, чи інвесторів у великі промислові підприємства нерідко зобов'язують прокласти кілометри електрокабелю, чи інших мереж, профінансувати побудову підстанції – нерідко такі вимоги прямо не стосуються конкретного проєкту.

Побудована ж інфраструктура практично безкоштовно лишається на балансі виконавця робіт! Водночас, у різних регіонах відсутня уніфікація щодо цінових умов підключення – розцінки коливаються від 2 000 до 10 000 гривень за кВт потужності. В результаті, щоб підключитися до електромереж та інших комунікацій, інвесторам нерідко потрібно викласти не менше 20-30% вартості об’єкта!

Відомі навіть випадки, коли дрібним підприємцям (зокрема, власникам кав’ярень) обленерго виставляли рахунки на 100-200 тисяч гривень за збільшення потужності до 20-30 кВт. Через "непідйомності" тарифу ФОПи змушені були відмовлятися від розширення бізнесу!

До речі, показник вартості підключення до електромереж в Україні становить 403% від середньорічного доходу на душу населення. Для порівняння, у Канаді – 120%, Угорщині – 83%, Південній Кореї – 35%, США – 23%, Польщі – 17%.

По-четверте, в Україні існують карколомні розцінки на підключення домогосподарств до мереж газопостачання. Вартість проекту ТУ і робіт по стандартному підключенню в Київській області в середньому коштує 70-80 тисяч гривень. І це – лише за якийсь "шматок" газової труби!

Плюс – за найпримітивніший і шаблонний проєкт, який чомусь вартує аж 30 тисяч гривень. І що там такого затратного? Чи проєктанти у нас в Україні отримують зарплату по 100 тисяч гривень?!

До речі, про аналогічну вартість проекту ТУ на підключення до газових мереж повідомив нашій Асоціації також мешканець Вінницької області, котрому довелося викласти цю суму для приєднання нового будинку до газопостачання!

Водночас, у багатьох випадках, як і в схемі підключення до електроенергії, труби й інша інфраструктура, оплачені замовником, переходять у власність до виконавця, оператора газорозподільчих мереж!

В даному випадку, здешевити підключення, звернувшися до альтернативної компанії не вийде, – адже облгази тут стовідсоткові монополісти! Отже, вони отримують ексклюзивні доходи буквально "на рівному місці" -- попри те, що ринок газу де-юре вже існує для всіх категорій споживачів!

Тут можна провести сюрреалістичну аналогію: умовно споживач мав би профінансувати будівництво, скажімо, магазину "Фора", аби мати змогу там купувати товари!

Іще одне: чому ставки за стандартне приєднання до газових мереж у нас регулюються НКРЕКП (яка їх щороку переглядає), а за нестандартне – "на око" визначає оператор газорозподільчих мереж, в залежності від категорії споживачів та місця знаходження об’єкту газоспоживання (згідно з процедурою, впровадженою ще 1 січня 2013 р.)?

Невже неможливо і тут уніфікувати тарифи? Відтак, виконавці робіт в особі облгазів "накручують" вартість робіт для приватних замовників буквально на всьому – на розробці проектно-кошторисній документації на зовнішнє газопостачання, проекті технічних умов, на будівельно-монтажних роботах, ще й нерідко примушуючи домогосподарства, чи бізнес оплачувати побудову додаткової інфраструктури!

До того ж, на кшталт підключення до електромереж, приєднання до газової інфраструктури так само супроводжується бюрократичною і паперовою тяганиною, попри існування т. зв. "єдиного вікна" в сервісних центрах облгазів. Декларуючи строк стандартного приєднання не пізніше 90 днів, в реальності процес розтягується до півроку і більше!

Тим часом, аналогічна процедура під’єднання до газових (як і до електроенергетичних) мереж "під ключ" у сусідній Польщі займає не більше двох місяців. Більше за те, як тільки надавачі послуг у Польщі, Австрії, чи інших країнах ЄС дізнаються, що хтось планує спорудити якийсь об'єкт, до забудовника заявляються кілька компаній, які намагаються запропонувати йому більш вигідні умови підключення.

В Україні ж на цьому терені – суцільна монополія олігархічних облгазів і обленерго та "сім кіл" бюрократичного пекла з добре налагодженими здирницькими та корупційними схемами за лекалами "держави в державі"!

Чи існує вихід із "зачарованого кола"?

Опції для подолання цього ганебного "статус-кво", на щастя, існують – навіть попри те, що це - системна проблема. Замість диктату монополій у підключенні до газових і електроенергетичних мереж, потрібно впровадити алгоритми, за яких на першому плані будуть інтереси саме споживачів – як пересічних українців, так і представників бізнесу. Для цього, як мінімум, необхідно:

-- урядові, зокрема, Міненерго, Мінрозвиткугромад та НКРЕКП – створити робочу групу за участю найкращих міжнародних та вітчизняних експертів, бізнесу, місцевих громад та комунальних монополістів – для вироблення єдиної методики задля формування уніфікованих розцінок за стандартне і нестандартне приєднання в усіх українських регіонах – як до електроенергетичної інфраструктури, так і до газових мереж. Ці регульовані прайси мають діяти до виходу на ці ринки, принаймні 20 конкурентних гравців у кожному з регіонів;

-- змінити в інтересах споживачів внутрішні галузеві положення – ці документи мають пройти серйозну експертизу в Антимонопольному комітеті. І взагалі потрібно "ввімкнути" нагляд над умовами приєднання до електроенергії і газу домогосподарств та бізнес-об’єктів з боку антимонопольного відомства, впровадивши для виконавців вагомі штрафи за порушення прав споживачів у тарифно-ціновій політиці і навмисне затягування строків робіт з прихованою корупційною метою -- з боку профільних чиновників, обленерго і операторів газорозподільчих мереж;

-- Кабмін в особі Мінцифри має найближчим часом розробити і впровадити для монополістів алгоритми діджитал-комунікації "під ключ" -- для подачі бізнесом всіх необхідних документів для підключення до газової й електроенергетичної інфраструктури в онлайн-режимі та в електронній формі – з можливістю єдиного візиту до сервісного центру для звірки з оригіналами документів. Архаїчна паперова бюрократія в цій сфері має назавжди відійти в минуле!;

-- НКРЕКП повинна забезпечити на своєму офіційному сайті оприлюднення та вчасне оновлення інформації онлайн-мапи електричної та газової інфраструктури та дані, що необхідні для обчислення вартості підключення до мережі на сайтах електропередавальних та газорозподільчих компаній. Водночас, Кабмін, Мінцифри та НКРЕКП повинні впровадити запуск електронної системи отримання технічних умов на приєднання до інфраструктури, для онлайн-дозволів в органах влади. При цьому НКРЕКП має здійснювати ретельний і суворий контроль за роботою ліцензіатів на всіх етапах, особливо ж, в контексті дотриманням дедлайнів підключення;

-- в ідеалі, слід впровадити модель, за якою підключення до всіх інженерних мереж стане для домогосподарств і бізнесу безкоштовним. Саме такий алгоритм пропонує законопроект № 6671, який був захований "під сукно" ще під час попередньої каденції Верховної Ради. За цією моделлю монополіст або надає інвесторові готову "точку приєднання" безоплатно, або гарантовано компенсує йому витрати на будівництво інфраструктури за наданими йому технічними умовами. Крім нової економічної моделі приєднання до інфраструктури, законопроєкт також передбачає відкритість технічної документації монополістів щодо стану мереж, вільних потужностей, конкурентність підготовки технічних умов, а також чіткі покрокові процедури взаємодії монополістів з інвесторами та жорсткі санкції за їх порушення. За експертними прогнозами, ця модель уможливить збільшення ВВП, як мінімум, на 1 % щороку! А також -- суттєво підвищить реальну інвестиційну привабливість України й усуне один із головних інвестиційних бар’єрів на вхід в українську економіку. Та чи здатна чинна влада узаконити такі алгоритми, тим самим довівши, що відстоює інтереси споживачів, а не монополістів? На жаль, існують величезні сумніви.