Нас чекають важкі часи взимку
Зради і перемоги на енергетичних фронтах війни за незалежність.
Коли через 10-20 років нам доведеться відповідати на питання онуків, як Україні вдалося пройти ОЗП 2021/2022, ми скажемо лише одне слово: "Дивом".
Ні, ми зараз не панікуємо і не згущуємо фарби. Ми не російська п’ята колона, яка прагне підірвати віру людства у високі професійні якості української влади. Ми не нагнітаємо ситуацію до вигоди олігархів.
Навпаки, ми переконані, що об’єктивний аналіз ситуації, в якій знаходиться Україна, особливо, українська енергетика, сприятиме, по-перше, чіткому розумінню справжніх загроз, по-друге, допоможе зрозуміти, як з цими загрозами боротися.
Ми проти теплої ванни для Президента. Ми проти регулярних спроб чиновників засунути голову в пісок і зробити вигляд, що все у нас взимку буде добре, всіх ресурсів вистачить, ми готові до всіх викликів.
Не добре, не вистачить, не готові. І от чому.
На 31-му році незалежності і 8-му році війни з Росією ми критично залежимо від Росії за майже всіма видами енергоресурсів.
У 2020-му році Україна імпортувала понад 43% спожитого вугілля, на РФ прийшлося маже 2/3 цього імпорту. Значна частина імпортного вугілля до України надходить з Казахстану і їде до нас через територію РФ.
У 2020-му році 66% дизельного палива, спожитого в Україні, надійшло до нас з Росії і її сателіта, Білорусі. Цим дизельним паливом ми заправляємо наші танки на фронті і тепловози, які ці танки на фронт везуть. А також 66% автотехніки, яка працює в українській економіці.
Майже 40% бензину у 2020-му році ми отримали з Білорусі.
Скраплений газ, що є основним моторним паливом для більшості приватних автомобілістів України, у 2020-му році у 53% випадків надходив до нас з Білорусі або Росії. Ще 19% скрапленого газу приїхало з Казахстану. І так, також через Росію.
Хоча ми не купуємо російський природний газ, фізично ми все ж його використовуємо завдяки можливостями віртуального реверсу з країнами Європи. Віртуальний реверс дозволяє нам цілком правомірно здійснювати фізичні відбори російського газу на Сході країни під час зимових піків споживання, у той час, як газ, накопичений у західноукраїнських сховищах, ми передаємо європейським споживачам, повністю заміщаючи отримані від Газпрому обсяги.
Тож, хоча формально поставки з РФ відсутні, наш Схід (як і Південь) залежить від постачання газу з боку Росії.
Близько половини тепловидільних збірок, що їх використовують українські АЕС, нам постачає Росія.
Понад 2/3 газу в Україні розподіляється облгазами олігарха Фірташа, якого кожна притомна людина асоціює з Кремлем.
Майже половина електроенергії в Україні розподіляється обленерго олігарха Ахметова, якого з російським кримінальним світом пов’язують ще з 90-х років минулого століття.
Погодьтеся, наведених фактів достатньо, щоб замислитися:
1) чи не надто ми залежимо від нашого ворога;
2) що б мала зробити країна, щоб ця залежність зникла/зменшилась?
Це складні глобальні питання. Але чи впливають вони на стан української енергетики поточної зими і енергетичну кризу, яку влада наполегливо не хоче бачити?
У нас дефіцит вугілля на складах ТЕС і маячить загроза віялових відключень взимку?
Так, тут є вина компанії ДТЕК Ахметова, яка замість накопичення вугілля на складах спалювала його, щоб експортувати до Європи електроенергію і заробляти на цьому.
Є вина і менеджменту державної "Центренерго", що не змогла/не захотіла вчасно провести закупівлі вугілля.
Однак саботаж Ахметова і недоменеджменту "Центренерго" накладається саме на небезпечну залежність від російського вугілля і російсько-білоруських поставок електроенергії.
РФ бачить слабкість України, яка нездатна накопичити вугілля на ТЕС, і негайно починає тиснути. Раптово виникають обмеження на експорт енергетичного вугілля з РФ до України.
Ходять чутки про "відсутність рухомого складу" для транзиту Росією вугілля з Казахстану.
Тобто, локальний провал України з підготовкою теплової генерації до зими цілком взято в обіг Російською Федерацією, і немає сумнівів, що і надалі нам будуть намагатися створювати проблеми за цим напрямком.
На аналогічний тонкий лід ми зайшли у газовій сфері. "Нафтогаз України" не зміг вчасно прорахувати ринкову ситуацію і не накопичив у сховищах достатньої для комфортного проходження опалювального сезону кількості газу.
У сховищах сьогодні 17,5 млрд м куб газу. З них 4,6 млрд - буферний технологічний газ "довгострокового зберігання", який не піднімається в принципі. Близько 3,0 млрд – газ приватних українських і неукраїнських компаній, більшість якого, вірогідно, буде піднято і експортовано у найближчі два місяці.
Того обсягу, який належить НАКу у сховищах, на потреби населення, опалення, технологічні витрати країні вистачить приблизно до середини лютого за умови відсутності сильних морозів.
Починаючи з середини лютого мінімально достатній тиск у системі зберігатиметься лише за умови одночасної дії трьох факторів:
1) теплої погоди;
2) відсутності аварій на газовидобувних і газотранспортних об’єктах;
3) стабільного постачання транзитного газу на точках входу до ГТС України зі сторони РФ.
По пунктам.
1) Теплу погоду у лютому і березні українцям ще треба заслужити, поки гарантувати її ніхто не може.
2) Аварії у нас трапляються, особливо враховуючи, що під боком неспокійний сусід з штатними фанатами соборних шпилів і вибухових пристроїв.
3) Зобов’язання щодо стабільності обсягів передачі газу за транзитним контрактом для РФ – порожнє місце.
Ледь почався поточний ОЗП, Росія зменшила добові обсяги на точках входу до України нижче контрактних ледь не вдвічі. Ніщо не завадить північним сусідам у "правильні" дні зменшити ці обсяги до нуля.
Тож бути впевненими, що у лютому-березні цього ОЗП у Східній і Південній Україні буде достатній тиск в газотранспортній системі, ми не можемо.
Зате можемо бути впевненими, що північний сусід намагатиметься по-максимуму використати нашу слабкість і тут. Особливо, якщо комусь в Україні саме цієї зими прийде в голову "повернути" Коломойському "намальований" газовий борг багаторічної давнини. Величезна кількість компромату в пресі made in/inspired by Russia з метою послабити довіру до української влади в такому разі просто гарантована.
Поглянемо тепер в бік моторного палива, де російський імпорт більш ніж значний. Ми не побачимо гучних заяв з боку офіційних джерел РФ про цей імпорт. Ми не спостерігаємо дефіцитів палива на ринку України.
Нікому в голову не приходить качати цю тематику з однієї простої причини - це марно. Якщо російсько-білорусько-казахський імпорт дизелю-бензину-скрапленого газу буде зменшено/перекрито, він досить швидко буде замінений на імпорт з інших джерел – Прибалтики, Польщі, морською перевалкою.
В Україні багато імпортерів палива, які мають диверсифікований портфель імпортних контрактів.
Саме так мало б бути з імпортом вугілля, навіть не зважаючи на його дефіцит у світі.
Інший позитивний приклад нам демонструє "Енергоатом", який має півторарічний запас ядерного палива. З таким запасом на фоні диверсифікованих джерел постачання тепловиділяючих збірок (половину збірок постачає російський ТВЕЛ, половину – американський Westinghouse) можна бути впевненим, що рука Росії не поворухнеться саботувати поставки ядерного палива.
І тому, дійсно, жодних провокаційних заяв і дій РФ у сфері ядерної енергетики ми не спостерігаємо.
Чому в одних галузях енергетики все більш-менш стабільно, а в інших провал за провалом? Питання до урядовців. Поки ж ми вимушені тримати оборону у тих місцях, де владні стратеги прорахувались.
Як має поводити себе патріотична і раціональна влада, щоб перемогти у війні, де лінія фронту пролягла містами і селами Донбасу і Криму, а також точками входу в українську ГТС і вугільними складами теплових електростанцій?
По-перше, владі слід визнати, що війна має також енергетичний вимір. Вимір не менш небезпечний, ніж військовий. Аварійне відключення енергопостачання у лікарнях може наробити не менше жертв, ніж обстріл на фронті. А великі міста без центрального опалення у сильні морози – це нові потенційні "котли" з сотнями потенційних жертв.
Залізти у теплу ванну і сховати там голову в пісок під час війни – це неминучий шлях до майбутньої паніки, яка точно настане, якщо людей не готувати до нової реальності.
По-друге, війна потребує мобілізації. Держава має привчити бізнес, населення, міжнародних партнерів, що ми здатні ухвалювати швидкі і жорсткі рішення, коли мова йде про енергетичну безпеку і енергетичну незалежність.
Це зовсім не такі рішення, як кількамісячна бездіяльність влади під час відмови компанії ДТЕК накопичувати вугілля на складах перед настанням зими.
Зрозуміло, що ДТЕКу хотілося спалити 1,5 мільйони тон вугілля на Бурштинському острові, щоб отримати свої багатомільйонні прибутки від експорту. Зрозуміло, що липневе підвищення цін в Об’єднаній енергосистемі України під обіцянки ДТЕКу закупити за додатково отримані кошти вугілля були пустими словами, бо так вдалося лише отримати більший прибуток. Незрозуміло, чому влада місяцями спостерігає за цим форменним знущанням Ахметова над енергосистемою, іноді беззубо погрожуючи кулачком з-за паркану.
Хіба такими мають бути дії влади, коли на горизонті чітко видно віялові відключення? Можливо, мають нарешті сказати своє слово вічно німі Антимонопольний комітет та Держенергонагляд?
Можливо, варто знайти жорсткіший підхід до порушників, що ставлять під загрозу енергобезпеку? Наприклад, на один-два порядки підвищити сміхотворні нині штрафи за порушення ліцензійних умов учасниками ринку та запровадити інститут тимчасових державних адміністрацій, які якщо не у цьому, так у наступному ОЗП могли б служити чарівним упереджувальним дрючком для безпринципних монополістів.
З іншого боку, мобілізація – це просвітницька робота, яку слід було б вести владі серед мільйонів українців, що у більшості не усвідомлюють персональних ризиків, які можуть бути спричинені діями ворожої країни і деяких українських горе-енергетиків.
Владна команда, яка має ні з чим незрівнянний досвід спілкування з народом з телевізора, яка, власне, завдяки цьому непересічному вмінню стала владою, просто зобов’язана використати це своє вміння.
Замість заспокійливих фраз треба чесно пояснити людям, що нас можуть чекати важкі часи взимку. Що комусь слід запастись додатковим акумулятором для девайсів, комусь дизель-генератором, комусь просто набратися терпіння довгими зимніми вечорами.
Мешканцям Сходу і Півдня бути готовими до зниження тиску в ГТС і кількатижневої перерви у забезпеченні центральним опаленням.
Україна велика і гостинна – якщо кожен вчасно подумає про запасні варіанти, паніки і жертв вдасться уникнути.
Окремо і грунтовно слід готуватися місцевим органам влади, особливо в частині адаптації роботи у особливий період об’єктів соціальної інфраструктури – дитячих садочків, лікарень, аптек, об’єктів продовольчої торгівлі, пунктів обігріву та тимчасового розміщення.
Чим раніше, ми почнемо готуватися, тим меншою буде вірогідність аварій і жертв.
Чим кращою буде підготовка, тим меншою буде спокуса розгорнути масштабні провокації з боку РФ.
Чим відвертішою буде влада з народом, тим більше буде довіри до слів і дій такої влади.
Чим безкомпроміснішою буде боротьба з внутрішніми ворогами енергобезпеки всередині України, тим більш стійкою буде енергонезалежність країни.
Коли ідуть військові дії і ворог працює на наше обезкровлення і знищення, влада не має часу і права боятися і ховатися. Якщо вже не дослухалися до попереджень про небезпеку влітку, зараз, у переддень зими, треба бути принаймні чесними з собою і народом.
Побудувати довіру населення можливо виключно на відвертості. А ця довіра зараз владній команді ой як знадобиться.
Набагато легше залишатися патріотом холодною і темною зимою, якщо тебе гріє впевненість, що влада бореться за енергонезалежність від внутрішніх і зовнішніх ворогів, а не намагається домовлятися з внутрішніми і зовнішніми ворогами за твій рахунок.
