Українці в управлінні держкомпаній. Реальні власники чи безправні спонсори?

Нещодавно Державна продовольча зернова корпорація (ДПЗКУ) наблизилась до стану дефолту або простими словами до банкрутства. Як стверджують ЗМІ це стало наслідком "корупційних оборудок", які супроводжували компанію з моменту її створення.

В результаті, борги ДПЗКУ доведеться сплатити державі. Так, вже було сплачено чималу суму – 2,5 млрд грн. І, скоріш за все, держбюджет буде дотувати борги компанії і надалі, бо до повного погашення ще далеко.

Всі ці кошти, сплачуються державою з бюджету, який наповнюється, зокрема, з наших з вами податків. Тобто саме українці сплачують за наслідки такого "ефективного" управління держкомпанією.

Якщо подивитись на комерційний сектор, будь-який власник інвестує в компанію та несе відповідальність за її можливі збитки за рахунок власних коштів. Однак, будь-який реальний власник також має права, які дають йому змогу втрутитись та попередити неналежне управління компанією.

Якщо ж таких прав немає, то це вже не власник компанії, а радше ошуканий спонсор, гроші якого висмоктують через неефективне управління. І у ситуації з ДПЗКУ все виглядає саме так, тільки мова йде про гроші громадян України і така компанія не одна.

У держвласності знаходиться понад 3 тисячі компаній, за збитки яких відповідатиме, точніше просто платитиме, простий українець. Бо схоже що реальних важелів впливу на їхні результати нема.

Чому дотримання процедур є важливим елементом в управлінні держкомпаній

Кейс про який ітиме мова в цій статті стався в компаній "Магістральні газопроводи України" (МГУ), 100% акцій якої належить державі. Управляє цією компанією, від імені українського народу, Міністерство енергетики.

1 жовтня 2021 року Міненерго призначило екс-міністра фінансів Віктора Пинзеника членом наглядової ради МГУ без дотримання процедури.

В чому справа? Згідно з законодавством, при кожному призначенні представника держави до складу наглядової ради МГУ, кандидатура такої особи щоразу має проходити певну процедуру, тобто просто так призначити не можна.

Для МГУ така процедура передбачає:

• обов’язковий розгляд та надання висновків від Комітету з призначення керівників особливо важливих для економіки підприємств;
• обов’язкове погодження Кабміном запропонованої кандидатури.

У свою чергу, розпорядження КМУ містить інформацію, що у встановленому порядку були погоджені кандидатури всіх членів наглядової ради, окрім Віктора Пинзеника. А отже Міненерго не мало правових підстав для його призначення.

Хочу одразу підкреслити, що справа не в персоналіях, а в дотриманні процедур, визначених законодавством, оскільки такі порушення можуть призводити конкретних наслідків, які матимуть значний негативний ефект!

Тепер розберемось чому це погано. По-перше це небезпечний прецедент для корпоративного управління держкомпаній в цілому. Логіка Міненерго полягала в тому, що вони вже колись погоджували цю кандидатуру, а тому більше не повинні цього робити (подробиці зазначені нижче).

Використання такої логіки надає можливість суб’єктам управління при разовому погодженні кандидата, призначати його необмежену кількість раз.

У свою чергу, окрім букви закону, це протирічить і суті номінаційного процесу, оскільки, погодження при повторному призначенні, де-факто, є оцінкою діяльності такого члена наглядової ради.

По-друге, це створює ризики для самого МГУ. А також для стратегічно важливої компанії Оператор ГТС України (ОГТСУ), єдиним учасником якого є МГУ. Ризик в тому, що всі рішення наглядової ради МГУ, включаючи рішення у ролі загальних зборів ОГТСУ, які були прийняті завдяки голосу незаконно обраного члена, можуть бути визнані недійсними.

З метою недопущення настання таких наслідків я офіційно звернувся до відповідальних органів влади, щоб вказати їм на це порушення, а саме:

1) До Кабміну, як до органу державної влади, який визначив процедуру відбору представників держави в наглядові ради держкомпаній.

Кабмін вирішив просто переадресувати моє звернення до Міненерго, хоча питання, які я там підняв були саме до Кабміну і апріорі не могли бути вирішені Міненерго чи іншим міністерством.

2) До Міненерго, як до суб’єкта управління МГУ, який допустив та самостійно міг виправити свою помилку.

У своїй відповіді від 2 грудня, Міненерго зазначило, що не вбачає ознаки порушення у свої діях аргументуючи це тим, що кандидатура Пинзеника вже була схвалена Комітетом з призначення та погоджена Розпорядженням КМУ у 2019 році, при його першому призначенні до наглядової ради МГУ, і тому, при новому призначені, Міненерго не мало погоджувати його кандидатуру ще раз.

Очевидно, що така позиція Міненерго не відповідає вимогам законодавства, відповідно до якого від повторного погодження при призначенні на новий строк звільнені лише представники держави, які обираються до наглядової ради державного унітарного підприємства.

У свою чергу, дане виключення не стосується МГУ, оскільки воно є "акціонерним товариством", а не "державним унітарним підприємством".

3) До Мінекономіки, як до міністерства відповідального за формування та реалізацію державної управління об’єктами державної власності (включаючи держпідприємства).

До Мінекономіки я звертався двічі.

У відповідь на моє перше звернення Мінекономіки мені підтвердило, що кандидатура Віктора Пинзеника не визначалась в порядку, передбаченому законодавством при його призначенні до наглядової ради МГУ в жовтні 2021 року.

Вдруге я звернувся до Мінекономіки, щоб повідомити, що Міненерго вважає свої дії законними, а отже не збирається виправляти ситуацію. Тоді ж я повідомив Мінекономіки, що у зв’язку з цим я звертатимуся до суду щодо законності такого рішення Міненерго.

У відповідь на це звернення, я отримав відповідь, що Міненерго таки подало кандидатуру Віктора Пинзеника на розгляд Комітету з призначення.

Також у відповіді було заначено, що на своєму засіданні від 22 грудня 2021 року, Комітет з призначення погодив його кандидатуру. А також, що Мінекономіки вже подало на розгляд уряду відповідний проект щодо погодження кандидатури Віктора Пинзеника.

І дійсно, 29 грудня 2021 року на сайті Кабміну було опубліковано відповідне розпорядження.

З одного боку, мої дії все ж призвели до позитивного результату – Міненерго таки визнало обов'язковість застосування процедури та погодило кандидатуру Пинзеника.

Більш того, якби Міненерго одразу пішло би на контакт та відповіло, що готове усувати допущену помилку, то я би напевно навіть не звертався до суду.

В будь-якому разі, я маю надію, що в майбутньому вже кожне міністерство буде правильно застосовувати процедуру погодження представників держави для їх призначення до наглядових рад держкомпаній.

З іншої сторони, питання можливих негативних наслідків для МГУ та Оператора ГТС України, спричинених рішенням Міненерго, все ще залишились, так як для повного усунення даного порушення самого лише погодження було недостатньо.

Все через те, що погодження є лише одним етапом, який має передувати призначенню члена наглядової ради держкомпанії. Вважаю, що правильною послідовністю дій у цій ситуації було: спершу припинити повноваження Пинзеника і призначити його назад вже після його погодження.

Оскільки, суто з юридичної точки зору, навіть після погодження, без відповіді досі залишаються питання:

Як мінімум: наявності правових підстав для виконання Пинзеником повноважень члена наглядової ради МГУ у період з його призначення (05.10.2021) до моменту його погодження Кабміном (29.12.2021).

Як максимум: факт погодження кандидатури Кабміном (29.12.2021) не відміняє того факту, що Міненерго не мало правових підстав для його призначення 05.10.2021, а тому це рішення може залишатися незаконним в цій частині.

Нагадую, що оскільки я не отримав відповіді від Міненерго щодо готовності виправляти процедурну помилку при призначені одного з членів наглядової ради, то з цим я звернувся до суду.

Однак відповідь, яку мені надав суд може призвести до значно більш негативних наслідків, ніж ті про які зазначено вище.

Суд говорить, що ми інвестори без прав?

20 грудня 2021 року я подав позов до Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК), в якому вимагав визнати протиправним і скасувати наказ Міненерго в частині призначення представника держави членом наглядової ради МГУ, оскільки було порушено процедуру при визначенні його кандидатури.

Я аргументував суду, що таке рішення порушує мої законні інтереси, як громадянина України, зокрема:

1) Впливає на мої права як одного із власників державного майна (яке належить українському народу)

Як я вже зазначав вище, призначення без дотримання процедури, може призвести до того, що всі рішення наглядової ради МГУ, включаючи рішення у ролі загальних зборів Оператора ГТС України, які були прийняті завдяки голосу незаконно обраного члена будуть визнані недійсними.

Оскільки основною діяльність МГУ та Оператора ГТС України є транспортування, зберігання (закачування, відбір) природного газу, то визнання недійсними рішень органів управління цих компаній може призвести до неефективного використання такого стратегічно важливого природного ресурсу як природний газ.

У свою чергу, згідно статті 13 Конституції України: "Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу".

2) Призводять до неефективного використання державою моїх коштів як платника податків.

Оскільки МГУ на 100% належить державі, то збитки цієї компанії фінансуються за рахунок державного бюджету, який наповнюється, у тому числі, завдяки моїм податкам та податкам решти українців.

Визнання ж недійсними рішень наглядової ради МГУ може призвести до отримання компанією збитків, за які держава буде сплачувати із моїх коштів.

Крім того, всі члени наглядової ради МГУ працюють на платній основі та отримають чималу винагороду. Так, за 2020 рік Пинзеник отримав від МГУ понад 2 млн грн, або 168 тис. грн на місяць.

Таким чином, 168 тис грн на місяць це:

• сума, яку мені та іншим платникам податків може коштувати кожен місяць, у випадку незаконного перебування члена наглядової ради МГУ на своїй посаді (наразі таких місяців 4 або 672 тис грн);
• гроші, які або будуть витрачені з держбюджету у разі якщо МГУ буде збитковим, або які будуть недоотримані держбюджетом у разі наявності у компанії прибутку.

28 грудня 2021 року ОАСК, розглянувши мій позов, дійшов висновку, що дії Міненерго не мали "реальних" порушень моїх прав як громадянина України.

Більш того, суддя ОАСК Дмитро Костенко, схоже назвав абстрактним право українського народу на державне майно, яке гарантовано йому Конституцією, а точніше вказав, що: "…посилання у позовній заяві на ст. 13 Конституції України є абстрактним".

В результаті, суд вирішив залишити мою позовну заяву без руху. Наразі я оскаржую рішення ОАСК в апеляційній інстанції.

Якщо апеляційний суд погодиться із позицією суді Костенка, то це буде означати, що громадяни України не мають жодного інструменту для того, щоб втрутився та припинити незаконні дії державних органів при управлінні їхнім майном, бо в таких діях не має "реальних" порушень їх "абстрактних" прав.

Наголошую, що одна справа, якби суд проаналізував мою позицію та дійшов висновку, що я хвилююся дарма, та зовсім інша, що суд сказав, що я навіть не маю право звертатися за захистом, якщо, на мою думку, державні органи порушують закон при управлінні державним майном.

Такий прецедент може розв’язати руки державним органам приймати незаконні рішення щодо управління держкомпаній чи іншим держмайном. Він дасть їм розуміння, що активна частина громадянського суспільства не може їм перешкоджати.

Таким чином, рішення Шостого апеляційного суду та подальший хід цієї справи і дасть відповідь на питання чи є українці реальними власниками держкомпаній, чи лише безправними спонсорами!