Головне завдання українського ГМК — вистояти до перемоги

Гірничо-металургійна галузь України одна з найбільш постраждалих в результаті війни.

Ми втратили 40% виробництва в захопленому рашистами Маріуполі, а металургійні підприємства на неокупованих територіях працюють у збиток на мінімумі своїх потужностей. Як держава може допомогти вистояти галузі, яка забезпечувала третину валютних надходжень та формувала 10% ВВП країни, та збільшити доходи бюджету.

Виживаємо, а не заробляємо

Сьогодні на неокупованих територіях працюють 6 металургійних підприємств. Точніше буде сказати, заводи намагаються підтримувати свою життєдіяльність — середнє завантаження металургійних заводів сукупно складає близько 15% від довоєнного рівня.

В той же час гірничо-видобувні підприємства нині завантажені в середньому на 25%, а на Інгулецькому, Південному, а також на ГЗК АрселорМіталл Кривий Ріг робота взагалі призупинена.

Результат роботи відповідає нинішнім сумним реаліям — за 7 місяців меткомбінати виробили 4,8 млн сталі. Для порівняння, у довоєнному 2021 році за цей же період наші металурги виплавили 12,7 млн тонн сталі, тобто падіння складає більше 62%.

Слід одразу зауважити, що враховані і два місяці роботи металургійних комбінатів до початку масштабного вторгнення російських військ. Ще з Маріуполем, на комбінати якого припадало 40% виробництва металу, і без постійних обстрілів неокупованих регіонів, де розташовані підприємства.

З урахуванням поточного рівня, до кінця 2022 року ми можемо вийти на виробництво 6,5-7 млн тонн металу (за 2021 рік було більше 21 млн тонн). І це буде гарний результат за нинішніх умов.

Значне скорочення видобутку руди і виплавки металу, по-перше, взаємопов'язані, та зумовлені рядом факторів. Наші підприємства розташовані в Запоріжжі, Дніпрі та Кривому Розі — фактично в прифронтових містах, які постійно обстрілюють. А безпека людей для керівників заводів це головне питання.

Вдалася взнаки і несприятлива світова цінова кон'юнктура, адже, нагадаю, ГМК це експортоорієнтована галузь — на зовнішні ринки ми відправляємо 80% продукції.

Ціни на метал на міжнародних ринках за останні кілька місяців впали на 30%, на залізорудну сировину — на 35%. Наші підприємства вже давно не отримують прибутки, сьогодні мова йде про виживання галузі як такої.

Для більш чіткого розуміння, нинішні доходи металургійних заводів покривають лише близько 70% змінних витрат, а є ще і постійні, в тому числі, зарплати, які підприємства продовжують нараховувати своїм співробітникам незважаючи на низьке завантаження.

Відкрити порти і переглянути тарифну політику

До початку повномасштабної війни наша галузь відправляла більшу частину продукції на експорт морем. Доступ до портів відкрили лише для аграрної продукції, а металурги та гірники вимушено переорієнтували свої експортні потоки на західні прикордонні переходи.

Проте логістичні витрати на перевезення залізницею у західному напрямку в 2-3 рази більші, ніж до південних портів, що пояснюється географією розташування виробничих потужностей. І це лише про транспортування по території Україні, а є ще витрати на подальше перевезення західними країнами, на перевалку в європейських портах.

До того ж залізничні з'єднання з європейськими країнами нині не витримують вантажопотік — вагони десятки діб стоять в очікуванні своєї черги на пропуск через кордон.

Українські можновладці вже говорять про вірогідність відкриття портів для продукції ГМК і ми сподіваємося, що в недалекій перспективі таких домовленостей буде досягнуто.

Експорт морем в першу чергу вигідний для економіки України — відправлення суден з металом на зовнішні ринки приносить майже в 1,5 рази більше валютної виручки, ніж торгівля зерном.

Поновлення морського експорту забезпечить щомісячний притік в Україну додаткових 600 млн доларів, що в значній мірі сприятиме стабілізації курсу гривні.

Для підтримки життєдіяльності галузі також необхідно переглянути тарифну політику державної "Укрзалізниці". Нагадаю, що тарифи на перевезення деяких видів вантажів, як то руда та вугілля, з вересня минулого року піднімали вже тричі — загалом у 2,5 рази, а з липня поточного року 70%-го зростання зазнали тарифи на перевезення металопродукції.

Це призвело до значного збільшення собівартості нашої продукції і робить її неконкурентно спроможною на міжнародних ринках на фоні значного падіння цін, про яке я зазначив вище.

Для того, аби галузь пережила кризу необхідно зменшити тарифи на перевезення сировини на 50% і металопродукції на 70%. Також на період війни слід повністю скасувати ренту на видобуток залізної руди.

Нашим чиновникам та законодавцям слід усвідомити — держава більше заробить в результаті відновлення та подальшого росту видобутку руди та виплавки металу.

Буде більше податків в бюджет, Україна отримає більше валюти для закупівлі необхідної для нашої перемоги зброї. Стимулювання виробництва та експорту продукції ГМК також призведе до значного зростання завантаження державної "Укрзалізниці", адже для виробництва 1 тонни сталі транспортується 4-4,5 тонн сировини.

Не віддавати металобрухт рашистам

В нинішніх умовах важливим питанням для галузі також є збереження металобрухту для виробництва. Сьогодні деякі лобістські групи намагаються переконати уряд зменшити або взагалі скасувати експортне мито на металобрухт в розмірі 180 євро/т, і це виглядає, м'яко кажучи, дивно.

Справа в тому, що експорт брухту до країн Євросоюзу обкладається мінімальним митом у розмірі 3-5 євро/т згідно з угодою про Асоціацію, тобто, по суті, жодних бар’єрів для брухтозаготівельників немає.

З цього випливає логічний висновок, що усі ці спроби скасувати мито робляться з метою спростити вивезення сировини до металургійного заводу в Придністров’ї, але віддавати дефіцитний та цінний брухт до російського анклаву у період повноцінної війни – це відвертий злочин та економічна диверсія.

Крім того, через широкомасштабне вторгнення рашистських військ Україна тимчасово втратила контроль над 20% території на Півдні та Сході, там тривають бойові дії.

Донецька, Луганська, Харківська області, а також усе північне Причорномор'я – це традиційні регіони-генератори металобрухту. Сьогодні у цих областях заготівля брухту або неможлива, або дуже ускладнена, що вкрай негативно позначається на зборі брухту в масштабах усієї країни.

Металобрухт є також стратегічною сировиною для виконання вимог Green Deal, яку попри війну ніхто не відміняв.

Тобто, вже зараз перед нашими металургами майорить перспектива зриву строків декарбонізації галузі через майже "мертвий" збір брухту.

Наведу ще красномовну цифру — держава отримує в 8-10 разів більше грошей від тонни металобрухту, переробленого на метал, ніж за вивезену тонну вторсировини.

На завершення хочу ще раз підкреслити, що перелічені вище заходи, втілення яких металурги та гірники очікують від держави, направлені лише на те, щоб підприємства галузі вижили до кінця війни і не зупиняли діяльність, щоб десятки тисяч металургів та гірників не втратили свої робочі місця.

В той же час ці заходи сприятимуть значному зростанню доходів бюджету і валютних надходжень в країну. А про можливі прибутки металургійних заводів та ГЗК вже будемо говорити після нашої спільної перемоги над загарбниками.