Приклад Коста-Рики: як “бананова республіка” стала експортером хай-теку

Завод компанії Intel поблизу Сан-Хосе, столиці Коста-Рики. Фото з офіційного веб-сайту Intel

Перед Україною після війни постане завдання створення високотехнологічного ВПК та нарощування експорту високо технологічних товарів. Без цього нам не досягнути безпеки та добробуту. Приклади "азійських тигрів" всім відомі, хоча і дуже поверхово. Їхній досвід ще чекає глибокого аналізу та адаптації до українських умов. Але є країни, досвід яких взагалі в Україні не відомий.

Якщо ви відкриєте українську Вікіпедію та прочитаєте статтю про Коста-Рику, то там написано, що економіка країни "залежить від експорту бананів, кави та інших сільськогосподарських продуктів". В дійсності, так було декілька десятків років тому, зараз це є застарілим хибним уявленням.

Вже в 2009 році банани займали в експорті 5%, а кава - менше 3%. Хоча в наступні роки експорт аграрної продукції був доволі значним (наприклад, в 2015 році банани становили 10% експорту, решта тропічних продуктів - ще приблизно стільки ж), але основні статті експорту останні два десятки років - це електроніка та медична техніка. В 2015 році ці товари дали третину експорту, а бували роки, коли самі мікропроцесори давали до 20% експорту. В 2016 році сільське господарство становило менше 6% ВВП.

Як же "бананова республіка" стала країною мікрочипів та корпоративного сервісу?

Зміни відбулися в 1990-х роках, коли українська мікроелектронна промисловість остаточно загинула, а в Коста-Риці вона народилася. Вирішальною подією стало будівництво заводу компанії Intel для сборки та тестування мікропроцесорів.

Для початку - декілька слів про те, що собою являє ця держава. Невеличка країна з населенням біля 5 мільйонів, площею 51 тисяча квадратних кілометрів (це півтори Одеські області), розташована між Панамою та Нікарагуа. Серед країн Латинської Америки Коста-Рика відрізняється політичною стабільністю та пристойним рівнем освіти. За цими показниками Коста-Рика більше схожа на європейську, ніж на латиноамериканську країну.

Чому так склалося, що в регіоні, де постійно відбуваються державні перевороти, громадянські війни та інші політичні негаразди, в цій країні вже більше 70 років панує стабільний демократичний устрій, як ніби то в Фінляндії або Данії, це тема окремої розмови, але це унікальна риса Коста-Рики. До того ж в країні практично стовідсоткова письменність і якісна університетська освіта, причому державні університети не гірше приватних. Крім того, в Коста-Риці працюють відділення університетів з Канади, Іспанії та інших країн.

Наприкінці ХХ сторіччя перед "банановими республіками" постало завдання, як диверсифікувати свою аграрну економіку. В Коста-Риці було створене спеціальне державне Агентство підтримки інвестицій (іспаномовна абревіатура - CINDE), яке почало пошук інвесторів серед технологічних компаній, бо було очевидно, що у секторах промисловості, де потрібна дешева некваліфікована робоча сила, Коста-Рика не може конкурувати з Сальвадором, Гондурасом та іншими сусідніми країнами.

З 1993 року CINDE почало активно пропонувати Коста-Рику великим американським електронним компаніям, серед яких була Intel. В 1995 році керівництво Intel запросило директора CINDE в свій головний офіс в Каліфорнії, в результаті цього візиту Коста-Рика потрапила в лонг-ліст потенційних країн для розміщення виробництва.

В 1996 році Intel оголосила про наміри розмістити завод в країні, де компанія Intel ще не була присутня. Критеріями вибору були: (1) політична стабільність, (2) наявність робочої сили середнього та високого рівня кваліфікації, (3) помірні виробничі витрати, (4) зацікавленість уряду у економічному розвитку та у підтримці інвесторів, (5) зручна логістика та терміни виробництва, (6) швидкість отримання дозволів на будівництво. На підставі цих критеріїв був визначений шорт-ліст, в який потрапили Аргентина, Бразилія,Чилі, Мексика, Коста-Рика, Індонезія та Таїланд.

Представники Intel відвідали всі ці країни, в результаті вибір був зроблений на користь Коста-Рики. Вирішальними факторами виявилися відгуки іноземних підприємців, які працювали в Коста-Риці, і персональна участь президентадержави Хосе-Марія Фігереса. У нас набула іронічної популярності назва "інвестиційна няня", а для проекту Intel в Коста-Риці сам президент країни став такою "інвестиційною нянею", бо він запровадив для цього проекту спеціальні прискорені процедури і особисто опікувався його підготовкою. В результаті такої персональної участі президента Фігереса компанія Intel в кінці 1996 року оголосила про рішення будувати завод в Коста-Риці.

Цей завод створив в Коста-Риці більше 2 тисяч робочих місць і генерував біля 0,6-0,9% ВВП країни. Але ці безпосередні результати не так важливі, як зміна уяви глобального бізнесу щодо Коста-Рики. Достатньо зайти на сайт вільної промислової зони AFZ, яка розташована в 10 хвилинах їзди від міжнародного аеропорту в Сан-Хосе, щоб побачити, які компанії зараз працюють в Коста-Риці: Dell, IBM, HP, Baxter, Bayer, Bosch та багато інших тільки в одній промзоні.

Коли компанія Intel прийшла в Коста-Рику, вона змогла купити на місцевому рину тільки електроенергію, а через 20 років на місцевому ринку міжнародні компанії можуть придбати не тільки необхідну їм упаковку, а й купу корпоративних послуг - від ІТ до кол-центрів. Зараз в Коста-Риці є компанії, які експортують послуги досліджень, технологічних розробок та проектування. Приблизно половину з цих послуг експортує дослідницьких центр Intel.

Ефект, який створив завод Intel в Коста-Риці, в економічній теорії називають словом "екстерналії", що означає зовнішні побічні наслідки від економічної діяльності. Найчастіше це слово має негативний зміст, бо стосується забруднення довкілля відходами господарської діяльності людини. В даному випадку ми маємо позитивні екстерналії: дифузія знань і навичок ведення сучасного бізнесу серед населення Коста-Рики, створення доброї репутації країни серед великих міжнародних корпорацій.

Цікаво простежити подальшу історію Intel в Коста-Риці. Завод, побудований в 1997 році, працював до 2014 року, після чого компанія Intel під впливом "китайського синдрому" перевела виробництво в Азію. В Коста-Риці залишились два підрозділи Intel: центр досліджень та розробок та центр корпоративних послуг. З точки зору рівня кваліфікації та доданої вартості ці підрозділи перевершували сборку мікрочипів, але за обсягом експорту значно поступалися. Але в 2021 році під впливом нової тенденції компанія Intel повернула завод в Коста-Рику, і з вересня минулого року Коста-Рика знов з’явилася серед світових постачальників мікропроцесорів.

Які висновки для себе ми можемо зробити з прикладу становлення хай-тек виробництва в Коста-Риці?

1. Створення просто сприятливих умов ведення бізнесу, як це зробив, приміром, Сальвадор, не достатньо, необхідна цілеспрямована індивідуальна робота з великими міжнародними корпораціями.

2. Ця робота має вестись на максимально високому політичному рівні і переслідувати максимально амбітні цілі. Державне втручання є необхідністю, а не опцією.

3. Спеціальні зони експортного виробництва - дуже ефективний інструмент, який здатний залучити велику кількість міжнародних компаній.

4. Вдалий вибір пілотного проекту породжує позитивні екстерналії, які працюють на розвиток економікиі не потребують витрат.

Ця коротка стаття не переслідує мету різнобічного аналізу економіки колишньої "бананової республіки". Я не торкався ще одного сектора, який зараз дає більше доходів костариканцям, ніж банани і вся інша аграрна продукція, - це туризм, причому в специфічній формі еко-туризму, не схожій на модель типу "готель на пляжі". За межами розгляду залишилась енергетика, а тут Коста-Рика є першою і поки єдиною в світі країною, в якій відновлювані джерела забезпечують 100% виробництва електроенергії. Ці та інші фактори створили костариканцям найвищий рівень життя в Центральній Америці.

Не говорили ми і про негативні явища, як то високий рівень безробіття і його причину - недостатні темпи зростання. Зацікавлений читач все це може знайти сам. Я цією статтею хочу показати одне: навіть маленька країна при адекватній економічній політиці може доволі швидко подолати аграрну структуру економіки і перейти до високо технологічного виробництва та сервісу. Вивчення подібного досвіду та адаптація його до наших умов - ось це нагальне завдання, а не химерні ідеї на кшталт 10-10-10. На жаль, нема кому вкласти цю просту і очевидну істину у голови політичних керівників України.