Глибока переробка агросировини в Україні. Важливість правильного вибору технологій

Аналіз на прикладі китайської економіки та технологій.

Глобальний тренд: США і Європа запобігають вирішальному впливу Китаю на світовий ринок. Модель поведінки України у цій ситуації. Експансія китайських продуктів переробки. Демпінг та антидемпінг. Характеристика китайської економіки. Особливості китайських технологій.

У попередніх статтях йшла мова про важливість переходу економіки України з сировинної моделі виробництва в продовольчу. Найшвидшої трансформації потребує сектор агропромислового комплексу України. Адже з такими великими обсягами агросировини (кукурудзи, пшениці, ріпаку, меляси тощо) українці можуть сміливо переробляти її у продукти з високою доданою вартістю.

У наш реальний виробничий потенціал входять такі продукти переробки: паливний етанол (біоетанол), біодизель, лимонна кислота, моногідрат глюкози, кристалічна фруктоза, глюкозно-фруктозні сиропи, дріжджові екстракти і т.д.

Усі ці продукти я детально описував у попередніх статтях і вкотре зазначу, що вони мають високу додану вартість, попит на експортних ринках (CAGR 4,5-10% річний) та зростання ємності глобального ринку в найближчі 10-15 років.

Отже, інвестор може запустити високорентабельне виробництво глибокої переробки із окупністю від 4,5 до 7 років. До того ж гарантовані внутрішні та зовнішні ринки збуту продукції.

Усі вищенаведені цифри та прогнози підтверджує маркетингове дослідження, яке нещодавно провела наша експертна команда з Української асоціації промислових біотехнологій (УкрБіотехно).

Водночас постає серйозне питання про технології переробки сировини, адже в Україні їх просто немає. У такому випадку ми розглядаємо партнерство з іноземними виробниками. І саме на цьому пункті надзвичайно важливо враховувати такі моменти: де та ким розроблена технологія.

Більшість українських агровиробників можуть розглядати Китай, як світового лідера науки та технологій, але це дуже хибна думка. Україна повинна вибрати правильний технологічний шлях для трансформації усіх секторів економіки. Тому, розуміючи кон’юнктуру глобального продовольчого ринку, я детально проаналізую у цій статті роль та вплив китайського підходу на цей ринок.

На початку 2021 року європейська комісія закінчила антидемпінгове розслідування щодо імпорту лимонної кислоти з Китаю. 14 квітня того ж року набуло чинності рішення Євросоюзу № 2021/607 про продовження та розширення антидемпінгових заходів щодо китайських компаній - виробників лимонної кислоти. Тема становить величезний інтерес у багатьох відношеннях, але нам цікава та частина звіту Єврокомісії, яка стосується характеристики китайської економіки.

Відповідно до цього звіту, китайська економічна система ґрунтується на концепції "соціалістичної ринкової економіки". Ця концепція закріплена у конституції та багато в чому визначає економічне управління у Китаї. Основним принципом є "соціалістична загальна власність коштом виробництва, тобто власність народу і колективна власність трудящих мас". Державна економіка є "домінуючою силою в національній економіці", а держава має забезпечувати "консолідацію та розвиток економіки держави".

Загальна архітектура китайської економіки не лише допускає значне державне втручання в економіку, а й прямо передбачає таке втручання. Ідея верховенства спільної власності над приватною власністю пронизує всю правову систему та підкреслюється як загальний принцип у всіх основних правових положеннях. Інші форми власності лише допустимі і за законом можуть розвиватися пліч-о-пліч з державною власністю.

Згідно з китайським законодавством, подальший розвиток "соціалістичної ринкової економіки" відбувається під керівництвом комуністичної партії Китаю. Структури китайської держави та комуністичної партії переплітаються на всіх рівнях (правовому, інституційному, особистому) та утворюють надбудову, в якій роль комуністичної партії та роль держави навряд чи можуть бути відокремлені одна від одної.

Після внесення до Конституції Китаю поправки від березня 2018 року провідна роль комуністичної партії набула ще більшої сили, оскільки вона закріплена у статті 1 Конституції. Після існуючої першої пропозиції "Соціалістична система є основною системою Китайської Народної Республіки" було додано нову другу пропозицію, яка говорить: "Основною характеристикою соціалізму з китайськими особливостями є провідна роль китайської комуністичної партії."

Це відображає незаперечний контроль комуністичної партії над економічною системою Китаю. Ця форма лідерства та контролю притаманна системі та виходить далеко за межі того, що прийнято в інших країнах, де уряд здійснює загальний макроекономічний контроль, у межах якого розгортається вільна гра ринкових сил.

Китайська держава проводить інтервенціоністську економічну політику, яка не відображає економічних умов, що переважають на вільному ринку, чиї цілі відповідають політичному порядку денному, встановленому комуністичною партією.

Набір інструментів інтервенціоністської економічної політики, що використовуються китайською владою, різноманітний і включає систему промислового планування, фінансову систему та рівень регуляторного середовища.

По-перше, китайська економіка керується лише на рівні загального адміністративного контролю через складну систему промислового планування, яка впливає всю економічну діяльність у країні.

Відповідно до стратегії уряду, плани визначають окремі галузі та/або проекти як пріоритети, яким призначаються конкретні цілі розвитку (модернізація промисловості, міжнародна експансія тощо). Усі компанії Китаю як державні, так і приватні мають планувати свою діяльність відповідно до вище вказаним цілям.

По-друге, при розподілі фінансових ресурсів у фінансовій системі Китаю домінують державні комерційні банки, які при наданні доступу до фінансування використовують критерії відмінні від критеріїв прибутковості проекту. Банки дотримуються чітко сформульованого юридичного зобов'язання вести свою діяльність відповідно до вимог національного економічного та соціального розвитку та відповідати промисловій політиці держави.

Крім того, існують інші правила, які спрямовують кошти в сектори, визначені урядом як субсидовані. Те саме стосується й інших компонентів китайської фінансової системи, таких як ринки акцій, облігацій та прямих інвестицій. Ці частини небанківського фінансового сектора також інституційно та функціонально орієнтовані не на найбільш ефективне функціонування фінансових ринків, а на забезпечення контролю і втручання держави та Комуністичної партії.

По-третє, державне втручання у економіку приймає різні форми лише на рівні регуляторного середовища. Наприклад, правила, регулюючі укладання державних контрактів, зазвичай, зосереджені не так на економічній ефективності, як в переслідуванні політичних цілей і, таким чином, підривають принципи ринкової економіки.

Можна стверджувати, що китайська економічна модель ґрунтується на певних основних аксіомах, які передбачають та просувають широкий спектр державного втручання. Таке значне втручання держави несумісне з вільною грою ринкових сил і веде до спотворень, які заважають ефективному розподілу ресурсів відповідно до ринкових принципів.

Підприємства, що належать або контролюються державою або перебувають під політичним наглядом держави та/чи керівництво визначається державою, становлять істотну частину економіки Китаю.

Китайський уряд і комуністична партія мають структури, які дозволяють їм постійно впливати на компанії, особливо на державні. Держава та комуністична партія не лише відіграють активну роль, формулюючи принципи реалізації економічної політики компаніям, але також заявляють про своє право брати участь в оперативних заходах та рішеннях у компаніях.

Зазвичай це робиться шляхом ротації кадрів між державними органами та державними компаніями, присутністю членів партії у виконавчих органах державних компаній та партійних осередків у компаніях. Відповідно до китайського закону, кожна компанія (незалежно від форми власності), у якій є щонайменше три члени партії, зобов'язана створити партійну організацію. Крім того, компанія має створити передумови для того, щоб партійна організація могла здійснювати свою діяльність.

Комуністична партія чинить тиск на приватні компанії, щоб вони поставили "патріотизм" на перше місце та підтримували партійну дисципліну.

Державні компанії мають особливий статус у китайській економіці, маючи економічні переваги, зокрема, захист від конкуренції та переважним доступом до важливих ресурсів, у тому числі до фінансових ресурсів.

Загалом система планування в Китаї означає, що ресурси розподіляються незалежно від ринкової ситуації, а перетікають до секторів, які уряд вважає стратегічними чи політично важливими. До основних механізмів несправедливого розподілу ресурсів належать такі:

1. Вся земля в Китаї належить державі (сільська земля перебуває у колективній власності, міська земля – у державній). Виділення землі є виключною відповідальністю держави. Формально існує законодавство спрямоване на прозорий розподіл прав землекористування за ринковими цінами та зобов'язане передбачати тендерні процедури. Однак ці правила регулярно ігноруються і деякі покупці отримують землю безкоштовно або за цінами, які набагато нижчі від ринкових. Крім того, при розподілі землі влада часто переслідує конкретні політичні цілі, наприклад, реалізацію планів економічної політики.

2. Китай має, наприклад, великі запаси кукурудзи, що дозволяє уряду штучно знижувати або підвищувати ціну на цю сировину, купуючи або продаючи великі кількості кукурудзи на внутрішньому ринку. Крім того, уряд контролює різні аспекти всього ланцюжка створення вартості кукурудзи, включаючи субсидії на виробництво кукурудзи та моніторинг переробки. Відповідно, всі місцеві органи влади мають посилити моніторинг та аналіз попиту та пропозиції кукурудзи на відповідних територіях. У рівній мірі це стосується інших видів сировини та допоміжних матеріалів.

3. У Китаї відсутня ринкова система заробітної плати, оскільки працівники та роботодавці обмежені у своїй свободі об'єднань. Китай не ратифікував низку основоположних конвенцій Міжнародної організації праці (МОП), зокрема, конвенції про свободу асоціації та колективні переговори. У Китаї діє лише одна профспілкова організація і вона повністю залежить від держави. Участь профспілки у колективних переговорах та захисту прав працівників перебувають у зародковому стані. До того ж мобільності китайської робочої сили перешкоджає система реєстрації домогосподарств, яка обмежує доступ до всього спектру соціального забезпечення та інших пільг для мешканців цього адміністративного району. Як правило, це призводить до того, що працівники без реєстрації за місцем проживання перебувають у нестабільній ситуації із зайнятістю та мають нижчий дохід, ніж працівники з реєстрацією за місцем проживання. Це говорить про спотворення витрат на робочу силу у Китаї.

4. Доступ бізнесу до капіталу в Китаї схильний до суттєвих спотворень. Банки дотримуються чітко сформульованого юридичного зобов'язання вести свою діяльність відповідно до планів національного економічного та соціального розвитку. Крім того, існують інші правила, які спрямовують фінансові кошти в сектори, визначені урядом як субсидовані. Доступність та вартість капіталу не однакові для всіх учасників ринку.

Отже, у Китаї існує комплекс спотворень в економіці і вони мають системний характер.

Істотним є також той факт, що китайські підприємства вчиняють масові злочини проти навколишнього середовища, завдаючи непоправної шкоди планеті. Проголошений Китаєм шлях поліпшення екологічної обстановки країни також не викликає довіри. Кожен може "погуглити" на тему екологічних злочинів Китаю.

Для тих, хто знайомий з історією СРСР багато з вищесказаного добре знайоме. Істотна відмінність полягає в тому, що цивілізований світ повірив проголошеній Китаєм у 1978 році "Політиці реформ та відкритості" і в наступні роки Захід переніс до Китаю значні обсяги виробництва, передав низку ключових технологій та забезпечив китайським товарам доступ на власні ринки. Багатьма з цих товарів ми користуємося, але більшість із них виготовляється за технологією та під контролем американських, європейських та японських компаній. Таким чином гарантується відносно гарна якість. Водночас світ затоплений дешевими та низькоякісними китайськими товарами, для просування яких китайська держава використовує антиринкові методи, у тому числі демпінг.

Загальновідомо, що китайська економіка побудована на запозичених передових країн наукових і технологічних досягненнях. Майже всі технології, що використовуються у Китаї, є вторинними. Вони були свого часу куплені, скопійовані або просто вкрадені. Статистика показує величезну кількість зареєстрованих китайських патентів, але в переважній більшості це патенти, які видані всередині Китаю і стосуються вони, головним чином, удосконалення або незначних покращень технологій, що використовуються Китаєм. Аналітики зазначають, що за уважного розгляду структури міжнародних патентів ситуація виглядає не так оптимістично. Виявляється, серед значущих для прогресу світової науки і техніки патентів, частка китайських не перевищує 5-7%. Тобто твердження про лідерство Китаю як наукової та технологічної держави значно перебільшене.

Головний висновок з усього вищевикладеного полягає у тому, що часті та гучні заяви про передові китайські технології не можуть бути достовірними, оскільки вони не довели своїх переваг у жорсткій конкурентній боротьбі. Також потрібно зважати на той факт, що китайські технології зазвичай просто скопійовані (вкрадені) в інших власників авторських прав. Це може стати "бомбою" сповільненої дії для інвестора, який прагне вийти на європейський та американський ринки. Тому правильним буде враховувати усі ці моменти при виборі промислових біотехнологій для майбутніх проектів в Україні.

Важливо розуміти, що саме глибока переробка сировини дасть можливість найшвидшому встановленню економічної незалежності України. Нам вкрай серйозно потрібно обрати стратегічно правильний шлях з самого початку, адже ми немає права на помилку з нашою великою сировинною базою і потенціалом. Від цього залежать темпи розвитку та відбудови держави у воєнний та післявоєнний періоди.