Розкрадання гуманітарної допомоги. Як це стало можливим?

Поки одні громадяни захищають Україну на фронті та дбають про міцний тил, знаходяться ті, хто послаблює державу зсередини, думаючи лише про свої інтереси. Більш того, вони її послаблюють за рахунок крадіжки у тих, хто є цільовою аудиторією для гуманітарної допомоги. Так-так, іде мова саме про шахрайські схеми, пов’язані з розкраданням "гуманітарки" від міжнародних донорів.

Чому це питання є стратегічно важливим та потребує вирішення

На сьогодні більшість сфер суспільного життя перебудовуються так, щоб своїм впливом охоплювати ще й допомогу фронту та нужденним. Розглянемо приклад транспортно-експедиторської галузі. Зараз тисячі логістів та експедиторів залучені в роботу з доставкою гуманітарних вантажів. Дуже часто ця діяльність обходиться в мінус самим компаніям, адже свідомі люди розуміють те, що це не той сегмент галузі, де потрібно заробляти зараз. І що виходить у кінцевому рахунку? Шахрайські схеми та оборудки, часто прикриті чиновниками, фактично нівелюють цю роботу.

Тому розкрадання так званої гуманітарки – це не просто окремі злочини. Це цілі прецеденти, які мають системний вплив одразу на кілька контекстів життя суспільства. Цей вплив є наступним:

• Соціальний контекст. Ідеться про недоотримання цільовими групами потрібної допомоги. Передусім від розкрадання гуманітарної допомоги страждають люди, які могли її отримати. Війна в Україні багатьох позбавила домівок, стабільної роботи та засобів існування. Саме цих людей покликана підтримати гуманітарна допомога від міжнародних донорів у першу чергу. Відтак, усе, що не потрапляє до нужденних, погіршує їх і без того непросте становище.

• Моральний контекст. Це нівелювання праці тих, хто причетний до транспортування та інших супутніх робіт. Коли транспортно-експедиторські компанії долучаються до таких проектів, вони розраховують на те, що їхня допомога стане тією ланкою, яка сприятиме системі покращення життя людей, які найбільше постраждали від війни. У таких умовах експедитори нерідко працюють у мінус для себе, проте їх мотивує можливість допомагати. Що ж відбувається, коли гуманітарну допомогу розкрадають? Передусім, це нівелювання величезної кількості праці багатьох людей. Фактично, люди, колективи та цілі угрупування, які йдуть на такі злочини, намагаються "пошити в дурні" інших та скористатися їхніми добрими намірами для реалізації своїх корисливих цілей.

• Репутаційний контекст. Замовчувати злочини, з одного боку, неможливо, оскільки непокаране зло зростає. А з іншого боку, варто думати про те, що відчувають цілі команди міжнародних благодійних організацій, коли читають новини про розслідування, як їхня гуманітарна допомога розкрадається. Навряд хтось хотів би почуватися ошуканим у своїх хороших намірах.

• Психологічний контекст. Коли люди, які хотіли б займатися волонтерською діяльністю, розуміють, яку тінь на сферу кидають ті, хто реалізує шахрайські схеми з гуманітарною допомогою, вони часто думають, що не витримали б психологічного тиску від довколишніх. Асоціація на тему "працюєш з гуманітарною – значить, крадеш" стає тим стримуючим фактором, який відштовхує від цієї сфери частину людей.

Тому, коли ми говоримо про гучні справи, пов’язані з розкраданням гуманітарної допомоги, це не про точковий, а про системний негативний вплив на цілі галузі. І цей негатив проявляється не лише в економічному контексті, а й морально-психологічному та репутаційному.

Гучні кейси з безпрецедентними масштабами розкрадання

Одним з таких кейсів є вражаюча за своїми масштабами кримінальна історія про розкрадання гуманітарної допомоги у Запорізькій області. Чим ця історія примітна? Передусім, своїми обсягами. Якщо виміряти згадані обсяги розкрадання, то це:

• 22 морські контейнери;

• 389 залізничних вагонів;

• 220 вантажних автомобілів.

Цифри шокують, чи не так? Саме таку інформацію надав позаштатний інформатор НАБУ Євгеній Шевченко. Водночас посадові особи свою причетність до згаданих схем заперечують та наголошують на тому, що проведення слідчих дій ще не є ознакою вини.

Разом з тим, виникає питання не по конкретних персоналіях, а в цілому – чи могло бути так, щоб подібні масштаби розкрадання стали можливими без участі організованої групи осіб, яка до них причетна? Хай правоохоронні органи визначають, хто ці особи, але загалом подібні ситуації не можна "спускати на гальмах".

Варто відзначити, що згаданий кейс по Запорізькій області є далеко не єдиним. Лише станом на останній день літа, за словами голови Національної поліції України Ігоря Клименка, було зареєстровано 370 кримінальних проваджень, пов’язаних з розкраданням гуманітарної допомоги та благодійних пожертв. Йдеться про справи, де розкрадання сягає від 500 тисяч до 2 мільйонів гривень.

Подібні ситуації не можна залишати без уваги. Вони є красномовним і сумним свідченням того, як багато людей залишається без цільової благодійної допомоги, коли хтось вирішує її привласнити.

Підводячи риску…

Навряд варто писати якісь заклики чи загальні фрази щодо очевидності на тему того, як погано красти гуманітарну допомогу. Інше питання – як реагувати на подібні кейси, аби, з одного боку, не замовчувати їх, а з іншого – щоб оприлюднення інформації не погіршувало імідж нашої держави в очах міжнародної спільноти та не підривало довіру до українців у донорів, котрі надають допомогу.

Очевидно, що реакція суспільства повинна бути. І саме красномовне свідчення того, що ми це не толеруємо та вміємо вирішувати такі складні проблеми, стане іспитом на нашу колективну зрілість.

Можливо, хтось сказав би, що зараз підіймати такі теми не на часі. Та тут достатньо переконливим буде аргумент щодо того, що не на часі робити махінації з гуманітарною допомогою. Ба більше, це не на часі завжди, бо в цивілізованому суспільстві не повинно бути місця подібним явищам.

Тож зараз ми проходимо важливий етап суспільного розвитку, який має показати – корупції, шахрайству та обману не місце в країні, яка веде оборонну війну. Тим більш, не місце цим явищам у нашій державі й після перемоги.