Як об’єднувати міністерства і берегти гроші платників податків

Дозволю собі висловитися з приводу проєкту об'єднання міністерств на правах людини, що у далекому 2015 році займалася функціональним аудитом міністерств (грубо кажучи, намагалася з'ясувати шляхом інтерв'ю та вивчення нормативних документів, хто там чим займається). З того часу мало що змінилося.

Звичайно, 20 міністерств -- це забагато. Але давайте спочатку зрозуміємо, за яким принципом формується список міністерств.

Почнемо з поняття "публічна політика" - це якась сфера суспільного життя, що потребує пошуку, знаходження, розробки та втілення певних рішень в інтересах певних груп громадян.

Наприклад, є політика у сфері національної безпеки та оборони, це важливо для всіх. Є політика у сфері шкільної освіти, яка важлива для дітей та їхніх батьків, а також і для роботодавців, до яких ці хлопчики й дівчатка колись прийдуть найматися на роботу (а значить, важливо врешті для всіх нас, бо ми користуємося товарами й послугами, що вони виробляють).

Є політика у галузі рибного господарства, яка важлива лише для тих, хто любить рибу так, як я (це жарт, насправді так само для всіх). Ну і так далі.

Щоб відрізняти публічну політику від боротьби за політичну владу, англійська мова перше називає словом policy, друге politics.

Міністерство - це орган виконавчої влади, який опікується певними публічними політиками. Значить, треба виписати список всіх напрямків публічної політики, а потім поділити їх між міністерствами.

Найкраще уявляти собі цей список не як ми завжди пишемо списки (одне під іншим), а виписаний по колу на кшталт квіточки.

От цей "пиріг" і треба поділити (порівняння з пирогом має сенс, бо за кожною політикою стоять гроші). Логічно ділити більш-менш порівну і так, щоб не було дуже маленьких шматочків або величезних шматків, що не можна проковтнути.

І коли ви це зробите, то побачите, що нині є три маленькі шматочки, які виглядають штучно відрізаними.

Це МінТОТ, Мінветеранів та Мінстратпром. Їхні функції майже 100% дублюються в "основних" міністерствах.

І ще ви побачите здоровий шмат подвійного розміру, що має безліч різноманітних сфер у своїй зоні відповідальності.

Що ж стосується Мінагро, то тут залежить від того, що ми на нього повісимо. Якщо багато політик, то краще тримати його окремо. Якщо мало, то можна приєднати до Мінекономіки.

Але я пам'ятаю Мінекономіки зразка 2014 року, утворене внаслідок приєднання до радянського Держплану десятка радянських "галузевих" міністерств, яке стало набагато ефективніше працювати після скорочення у 2 рази.

В будь-якій управлінській структурі є оптимальний розмір, який не варто перевищувати.

Вся вищенаведена логіка заснована на аналізі публічних політик. Якщо ж створювати міністерства під персони міністрів, а потім ліквідовувати, коли ці персони пішли на іншу роботу, то логіка буде зовсім інша.

Але треба розуміти, що коли скорочується міністерство, співробітники не скорочуються. Фахівці продовжують займатися тим, чим раніше, а обслуговуючий персонал їх обслуговує.

Щоб скоротити апарат міністерств, треба йти іншим шляхом.

По-перше, ліквідувати всі міністерства як юридичні особи (це пережиток того часу, коли міністерства напряму керували всякими підприємствами) і зробити єдиною юридичною особою Уряд.

Тоді зібрати всі допоміжні та вторинні функції (на кшталт бухгалтерії, господарського обслуговування тощо) в один сучасний потужний сервісний центр (а щось можна взагалі віддати на аусорсинг). Ви собі не уявляєте масштаби економії.

Отже, ми розглянули модель, коли береться весь круглий "пиріг" публічних політик та нарізається на різні міністерства так, щоб не було надто малих і надто великих шматків.

Але часто буває так, що якась суспільна проблема стає особливо важливою (справи ветеранів як приклад) або ж гострою, або ж партія, що перемогла на виборах, дала в цій сфері особливі обіцянки виборцям.

І хочеться надати цій справі сильну політичну підтримку, а для того створити міністерство з питань цієї штуки.

Як це буває на рівні звичайних практик, ми з вами бачимо.

Міністерства повільно й зі страшним скреготом зливаються, розділяються, потім навпаки, і весь цей час нічого не працює, а купа чиновників займається лише цим болючим і непотрібним процесом.

Щоб ви розуміли, створення нового міністерства - це 6-9 місяців, протягом яких нічого не працює, бо нема бюджету, приміщення, штатних одиниць, олівців та стільців.

А новопризначений міністр в цей час уже мусить нести політичну відповідальність, чому проблема досі не вирішена. Що ж стосується ліквідації міністерства - це десь 2-3 роки, протягом яких вже нічого не працює, але кошти платників податків ще продовжують витрачатися.

Як же це робиться у цивілізованих людей?

1. По-перше, проводиться реформа державної служби, внаслідок якої створюється професійна неполітична високооплачувана кар'єрна державна служба.

Тепер потрапити на посаду можна лише за відкритим конкурсом, а держслужбовці мають гарну зарплату й престиж. Але тепер не можна взяти до себе кума, свата, однокласника. Не можна звільнити фахівця, якщо він не подобається або каже правду в очі. Не можна заповнити посади партійними посіпаками за принципом "нова мітла".

Зробили? Добре, йдемо далі.

1. Тепер з цієї когорти формуємо директорати, які опікуються різними напрямками публічної політики (про пиріг ще не забули?) за принципом "один директорат - один напрямок".

Різниця в тому, що міністр не може тепер міняти структуру, як захоче, бо вона відображає перелік напрямків публічної політики, а не чиїсь бажання.

Вся розкладка затверджується урядом і під неї верстається бюджет, міністр над нею не владний.

Тепер кожне міністерство складається з трьох рівнів: політичні призначенці з боку правлячої парламентської коаліції (це міністр і заступники) + фахівці (це професійна держслужба) + обслуга (співробітники допоміжних функцій, що не належать до професійної держслужби; я ризикнув використати це коротке влучне слово, бо українською воно не несе негативних конотацій).

Міністр лише задає пріоритети, зважує альтернативи та ухвалює політичні рішення, всю роботу роблять спеціально підготовлені люди, які при зміні міністра нікуди не зникають (ось вам сталість та правонаступництво, яких так не вистачає, коли кожен новий міністр заявляє: до мене ніхто нічого не робив, почнемо з нуля). Не забудемо й про позицію держсекретаря міністерства - це не заступник, що опікується обслугою, а старший держслужбовець установи.

До речі, тепер у вас немає дублювання функцій, бо 1 директорат = 1 напрямок. За моїми спостереженнями, до 30% функцій кожного міністерства дублюється, а десь 10% має потрійну чи більше відповідальність.

Зробили? Чудово. Все працює? Добре, не чіпайте.

1. Не забудьте лише ліквідувати всі непотрібні юридичні особи (про це вже писав), зібрати обслугу в єдиний сервісний центр з налагодженими бізнес-процесами, а все що можна - віддати на аутсорсинг.

Бажано ще переселити всіх чиновників (яких значно поменшає, адже ви прибрали дублювання функцій та скоротили масу непотрібної обслуги) у нормальний офісний центр, а стару будівлю продати під готель, але якщо ні - ну нехай.

І ось в цей момент, коли у вас через політичні причини виникає бажання створити нове міністерство, весь кіпіш обмежується створенням міністерської посади (портфеля).

Під "дах" нового міністра (політичного призначенця від правлячої партії чи коаліції) просто переїжджає (не фізично, а суто з точки зору управління) той директорат, який займається відповідним питанням.

Скасували міністерську посаду? М'яко переїхав назад. Нічого не створюється, нічого не ліквідується, кількість чиновників не зростає, функції не дублюються, обслуга не розмножується, нові стільці та олівці не купуються за гроші платників податків.

Просто з'являється людина, яка тепер уособлює політичну відповідальність за певну проблематику.

(Варто ще не позбавляти цього політика на час роботи міністром депутатського мандату, щоб не тримався за міністерське крісло до синіх пальців, бо звідти дорога лише в нікуди.)

Ось така виходить іграшка-трансформер: склали, як потрібно, виходячи з політичних цілей, і все це без крові, сліз та марних потоків грошей платників податків.

Так воно насправді працює майже в усіх країнах, яким ми заздримо. Швидкі прості рішення не працюють, коли ви хочете щось побудувати, і щоб воно гарно й ефективно працювало.

Опубліковано на Facebook автора