Як українці перемогли на “паливному” фронті

Кілометрові черги, зачинені заправки та питання "де взяти пальне?" – такими чи не для кожного українця запамʼяталися весняні місяці 2022-го року.

Росія невпинно намагалася обрізати нам усі шляхи забезпечення пальним, аби паралізувати не так цивільний сектор – як військову логістику. З втратою 100% джерел нафтопродуктозабезпечення не стикалася жодна країна світу!

Вирішувати проблему довелось під щоденними обстрілами нафтобаз, на яких, за найбільш скромними оцінками, тоді згоріло понад 100 тис. т нафтопродуктів. Через підвищене споживання запаси танули на очах.

У перший місяць Великої війни довелось насамперед подбати про те, щоб пальне не опинилося у окупантів.

"Один із потягів з дизельним паливом у Чернігівській області ми просто не встигали вивезти, тому дали команду злити пальне з цистрен у землю", - згадує операційний директор "Укрзалізниці" Вячеслав Єрьомін.

Одночасно уряд прийняв рішення викачати пальне з так званої "труби Медведчука", оскільки північна частина нафтопродуктопроводу опинилась під окупацією й існував ризик приєднання до нього спеціальних трубопровідних військ ворога, про розгортання яких у той час повідомляла наша розвідка.

Наступна задача - налагодити нові постачання. Через західний кордон - єдиний напрям імпорту, який залишився, останніми роками ніхто не постачав через навалу російських та білоруських нафтопродуктів.

Уряд та постачальники створили антикризовий штаб, який збирався щоденно, а у іноді й двічі на добу. Рецепт успіху виявився простим та складним одночасно - максимальна дерегуляція. Але він дався чиновникам непросто.

Спочатку були максимально спрощені процедури міжнародних автомобільних перевезень, скасовані десятки документів.

Паралельно "Укрзалізниця" та Кабмін активізувала міжнародні контакти та змусила європейських колег прокинутись, одночасно відкрив друге дихання тамошнім залізницям, наприклад, молдавській.

Цікавою рисою у діях бізнесу на той час стало не про гроші, а звідки та як привезти дефіцитне пальне. Деякі нові маршрути здавались божевільними.

Просто подивіться, як постачала бензин мережа ОККО. Такого ніхто не міг уявити у самій Європі.

У травні уряд наважився на останній та найбільш дієвий крок - відмовився від державного регулювання цін. Країну накрила паливна хвиля.

За бензином та дизпальним поїхали усі, хто мав хоча б один бензовоз - аграрії, будівельники, перевізники тощо.

Українці скупили у Європі майже всі вживані машині, їх парк зріс за рік майже утритчі. Одночасно були придбані танкери, європейські цистерни та навіть морські перевалювальні термінали!

В результаті на паливному ринку українці збудували нову систему, схожу на мурашник, яку неможливо вбити. Систему – побудовану з нуля. Вона більш диверсифікована та гнучка.

Перший іспит новий ринок склав у листопаді-грудні, коли врятував країну від повної темряви під час блекаутів.

Ця історія – приклад ефективної взаємодії чиновників та бізнесу, а також стійкості українців, які не опустили руки.

"Паливний фронт" показав, що ми можемо діяти разом і вирішувати тотальні виклики, які не мають прецедентів у світовій історії.

Саме тому ми створили проект "Паливний фронт", в якому розповіли про ті напружені дні та місяці. Нам є чим пишатися, ми вміємо перемагати!