Чи допоможуть нам високі зарплати?

"Досить багато спілкуюсь з українськими підприємцями, які хочуть масштабувати свій успішний досвід в цивілізованих країнах. Втім у подавляючої більшості є 2 основних проблеми: треба платити зарплати та треба платити податки. Коли перераховують, здебільшого бізнес модель не бʼється", - розповідає Євген Найштетік, засновник Lorton Investments.

Євген пише, що 44% української економіки в тіні, а зарплати у порівнянні навіть із Польщею можуть відрізнятися в рази. І виводить тезу:

"Рецепт успіху по-українськи – не плати податки та знецінюй працю. [...] Дешеві люди ніколи не зможуть збудувати цивілізоване життя, а тіньова економіка ніколи не створить суспільного блага."

Про податки мою позицію ви знаєте, багато про це пишу.

А от щодо "знецінення праці" та "дешевих людей" не все так просто. Низькі зарплати - це ж не глобальна змова жлобуватих українських підприємців.

Зарплати у конкурентному виробничому секторі завжди впираються у граничну продуктивність праці. Тобто українські підприємці, як і будь які інші, що конкурують на глобальних ринках, готові платити працівникам не більше, ніж ті створюють доданої вартості. Це трохи спрощення, але довгостроково, на ринках, що прагнуть до рівноваги - так.

Гарний приклад "для підручника" тут - ІТ-галузь. Вона працює на глобальному ринку, і, що важливо, ринок праці тут теж глобальний і мобільний. Тому зарплати розробників підтягуються до глобального рівня, що обмежений продуктивністю, яка +/- однакова у різних країнах, за умови співставної управлінської культури. Зарплати можуть бути трохи менші з поправкою на вартість життя, але це вже нюанси.

Але підприємці максимізують свій прибуток. Тому, хоча зарплати й обмежені згори продуктивністю, підприємці прагнуть платити якомога менше. І наші, і американські і німецькі. І оце "якомога менше" визначається внутрішнім ринком праці.

Гарним маркером стану внутрішнього ринку праці є ціни на послуги, які не продаси за кордон - кафе та ресторани, ремонт одягу, сантехніка. У нас історично вартість всього цього була дуже низькою.

Підприємці довгий час купалися у теплій ванні дешевої робочої сили. Яка була занадто інертною, аби поїхати працювати за кордон, в інший регіон, або перекваліфікуватися, в ту ж айтішечку.

Ну гаразд, тут справа не лише в нашій інертності - сприяти мобільному, добре працюючому ринку праці є також задачею держави. Це і про швидкий транзит по країні (швидкісні поїзди, добрі дороги), і про ефективні та актуальні програми перенавчання дорослих, і про базову підготовку дітей до дорослого життя.

І оце вже впирається у податки та працюючі інституції. І зарплати у держсекторі - лікарів, вчителів - теж впираються у податки.

Проблема в тому, що тепла ванна дешевої робочої сили - розслабляє. Навіщо інвестувати у продуктивність, якщо є копійчана робоча сила? Навіщо співпрацювати з місцевою владою для створення міського середовища та якісних послуг, які утримуватимуть людей, а не штовхатимуть їх виїхати у світ швидких безшумних трамваїв, безпечних і продуманих велодоріжок та хороших шкіл?

Тепла ванна дешевої робочої сили почала закінчуватися ще років 5-7 тому, великі промислові власники із запізненням, але почали задумуватися в напрямку змін.

Зараз демографічна криза жорстко дала під дих. Це поки менш відчутно у великих містах, куди стікаються тимчасово переміщені, підтримуючи пропозицію на ринку праці, але проблема все гострішатиме і тиснутиме на внутрішній ринок праці.

А ще ж попереду відкриття європейського ринку праці для українців. І чим швидше - тим краще. Мої колеги з ЦЕС, які робили дослідження по біженцях, вважають, що відкриття європейського ринку парадоксально сприятиме поверненню багатьох українців, які втратять мотивацію чіплятися за європейську посвідку на проживання.

"Ну і добре, зарплати виростуть" - скажете ви. Але ні. Добре - це коли ріст зарплат іде нога в ногу з продуктивністю.

Якщо зарплати ростуть, а продуктивність - ні, бізнес вилітає в трубу. Або населення втрачає доступ до того, що сприймалося само собою зрозумілим. Круасан+кава за 8-10 євро у кафе на Подолі будуть недосяжними для значної частини українського "середнього класу".

Велике питання, чи зможе український бізнес наростити продуктивність потрібними темпами. Бо це про капітальні інвестиції та управлінську культуру.

Як можна припустити з цитати Євгена на початку допису, перший тест Європою після української теплої ванни дешевої робочої сили та податків, які можна не платити, пройдуть далеко не всі.

Але, зрештою, так і працює ринок (в ідеалі) - відсіває неефективних, даючи простір для розвитку спроможнішим.

І тут ми знову повертаємося до гострої необхідності створення умов, які сприятимуть інвестиціям. Інвестиціям, які дозволять підвищити продуктивність і згладити ефект демографії. І вирватися з "middle-income trap" у доволі незвичайний спосіб.

Опубліковано на Facebook