Який суверенний фонд потрібен Україні?

Фонд державного майна України виступив з ідеєю створити Український суверенний фонд. Згідно з задумом, цей фонд має керувати державними компаніями, котрі не підпадають під приватизацію. Йдеться про великі компанії з великим оборотом.

Заявлена мета ФДМУ - наростити капіталізацію цих компаній до $150-200 млрд. Щоправда, ми не знаємо списку цих компаній, тому ці цифри є дещо абстрактними.

Але в мене є два достатньо великі зауваження до самої ідеї Українського суверенного фонду під егідою ФДМУ.

По-перше, ідея суверенного фонду не є новою, не є вигадкою чи ноу-хау нашого Фонду держмайна. Суверенні фонди існують в тих країнах, де уряд має значні капітальні ресурси - наприклад, уряд Норвегії або уряд Катару.

Суверенні фонди - це структури для керування грошима, капіталом, а не виробничими активами. Це вкрай важлива різниця. Погодьтеся, одна справа - керувати мільярдами кешу, а зовсім інша справа - керувати заводом. Тут потрібні цілком різні компетенції, скілли, зовсім інакші люди, професіонали та професіоналки.

Як у нас сталося, що в нашому випадку ідея суверенного фонду використовується для керування компаніями - це питання до авторів цієї концепції, до керівництва Фонду держмайна. Йдеться не лише про назву.

Глобальний світ інвестиційних професіоналів дуже чітко розуміє, що таке суверенний фонд - це нагромадження капіталу, живих грошей. І коли інвестори, закордонні інвестиційні групи дізнаються, що в Україні є суверенний фонд - вони це розуміють як нагромадження українського державного капіталу, не інакше.

Те, що пропонує ФДМУ - то насправді не суверенний фонд, а державний фонд з управління активами. Різні речі.

По-друге, не зовсім зрозуміло, чому метою такого прожекту є нарощування капіталізації державних компаній. Для чого нарощується капіталізація?

Припустимо, ми хочемо вивести на біржу або приватизувати компанію "Дунайське пароплавство". Для цього ми нарощуємо її капіталізацію, щоб інвестори заплатили за акції компанії більшу ціну.

Коли ж ми ставимо собі за мету нарощення капіталізації компаній, котрі ніколи не опиняться на біржі та ніколи не будуть приватизовані - це неправильна мета.

Капіталізація - це історія про ринок інвестицій та біржу, а не про керування активами.

В даному разі було би набагато правильніше говорити, скільки робочих місць можуть створити державні компанії під керуванням Фонду держмайна та скільки дивідендів ці компанії можуть перерахувати до державного бюджету, для потреб уряду.

Сама по собі капіталізація нам у даному разі нічим не світить. Україні потрібні робочі місця та дивіденди, доходи до державного бюджету.

Насамкінець - ще кілька ідей. Якщо вже ми заговорили про створення якогось такого Українського державного фонду - то, можливо, коли вже ведеться робота з його створення, він і міг би стати приймачем коштів для реконструкції країни.

Це й російські репарації (заморожені російські активи), допомога від Євросоюзу та США на потреби відбудови. І тоді цей фонд міг би зіграти значно більшу роль для країни, керувати ж державними підприємствами міг би державний фонд з керування активами.

Раніше ця роль була в Міністерства економіки - і це питання нашої політичної логіки, кому передати керування державними компаніями.

При цьому варто розуміти, що керування компанією все одно здійснюється керівництвом цієї компанії, наглядова ж структура слідкує більше за показниками, виробничими та фінансовими.

Далі, не забуваємо про нагляд та боротьбу з корупційними впливами, спробами десь щось поцупити з державних фондів. Чи це буде Український суверенний фонд, чи Український фонд з керування державними активами - без органу контролю над його діяльністю, без прозорої та зрозумілої процедури нагляду, хто та як керує цими фондами, справа далі не піде.

ФДМУ зараз трошки користується вакуумом у справі керування державними компаніями, запускаючи свою ідею державного фонду.

Це - дуже велика справа, яку потрібно вирішувати на рівні Кабінету міністрів, а не на рівні керівництва ФДМУ, яким би це керівництво не було.

Коротше кажучи, є пропозиція - робити подібні прожекти більш структурованими, більш зрозумілими для зовнішнього світу та не винаходити колесо там, де воно вже давно винайдено.