Бюджет-2024: пожинаємо плоди олігархічної економіки

На економічних факультетах університетів цілого світу немає кафедр воєнної економіки. Так, на цих факультетах дійсно навчають тому, що таке програми стимулювання економіки, що таке боргова політика, що таке фіскальні доходи, що таке зростання ВВП і чому створення нових робочих місць – це добре.

Але Україна як країна, що опинилася в ситуації повномасштабної війни, має навчитися жити в реаліях воєнної економіки, не маючи при цьому якихось орієнтирів чи кейсів, з котрих можна було би взяти актуальний приклад.

Україна сама стає цим кейсом – зокрема в плануванні бюджетної політики.

Верховна Рада 9 листопада схвалила державний бюджет на 2024 рік – головний фінансовий документ країни. Цей документ є насправді дуже яскравою демонстрацією того, до чого довів українську економіку олігархічний капіталізм.

Найбільш вражаючим фактором нашого бюджету є та обставина, що попри безпрецедентно високий дефіцит бюджету – 1,57 трлн грн, що майже співставно з обсягом доходів – немає легких фіскальних способів вийти з цієї ситуації.

Просто й легко, одним рішенням збільшити обсяг податкової чи митної виручки не вдається – принаймні в бюджеті ми цього не бачимо.

Відвойовуючи протягом років кожен відсоток податкових зобов’язань на свою користь, олігархи привчили наш державний бюджет до того, що він має бути напівпорожнім.

Це і ПДВ-субсидії, це і офшорна оптимізація, це і неповернення експортних доходів в Україну, це і фактичні податкові пільги через можливість розрахуватися за фіскальними зобов’язаннями колись, пізніше.

А приховувати прибуток – це була багаторічна мода багатьох українських бізнесів ще до війни. Показав збиток у звітності – і все, податок на прибуток можеш не платити.

Показати ж збиток було зовсім не важко – розписав неіснуючі капітальні інвестиції на мільярдні суми, на багато років уперед і можеш бути вільним від податкових зобов’язань.

Та й війна – зручне виправдання для кожного з олігархів, аби побідкатися та сказати, як мало в нього залишилося капіталу. Зрештою, наш уряд просто втратив розуміння того, скільки ж насправді фіскальної виручки може продукувати українська економіка.

Доходи держбюджету на наступний рік мають становити 1,76 трлн грн за умови, що економіка зросте на 4,6% з нинішнього рівня. Це – досить оптимістичні показники.

Навіть до війни уряд не міг зібрати 1,76 трлн грн податків та митних зборів, коли в країни ще не було руйнувань, не було 6 млн біженців за кордон, транскордонні логістичні коридори працювали добре, а найбільшим споживчим задоволенням вважалося купити собі якусь імпортну річ – одяг чи гаджет, з яких мали сплачуватися 20% ПДВ при ввозі цієї продукції в Україну.

Консалтингова компанія EY ще у своєму довоєнному дослідженні повідомляла: 23,8% від офіційного ВВП України знаходяться в тіні. В кожного та кожної, хто працює в тіньовому секторі, є своє виправдання, досить типове – бізнес ледь вдалося почати, до податків ще черга не дійшла.

Ця тіньова економіка – це і ринок маршруток, і стихійна торгівля, і нелегальний імпорт у торгівельних центрах. Так тривало роками, а тепер ми зіштовхнулися з повноцінною фіскальною кризою, що спричинює недонаповненість бюджету.

Промовиста цифра: 1,69 трлн гривень з бюджету наступного року будуть спрямовані на оборону та безпеку. Це не лише Збройні Сили – це і Національна Поліція, і ДБР, і СБУ, і інші правоохоронні відомства.

Цілком логічно, що їм потрібно більше грошей, аби виконувати свої завдання під час війни. Але давайте звернемо увагу: із 1,76 трлн грн запланованих податків та митних зборів практично все піде на сектор оборони та захисту. Ми реально зіштовхнулися із тим, що соціальні видатки – медицину, освіту, пенсії – майже на 100% має фінансувати Захід.

Західні партнери мають фінансувати всю нашу соціальну сферу в умовах, коли вже навіть західні програми військової допомоги дещо зменшуються.

З огляду на головний бюджетний документ України, обіцяні програми на 50 млрд євро від Європейського Союзу та $60 млрд від уряду США планується просто "проїсти" протягом 2024-2025 років.

Не щось там відбудувати чи побудувати, а закрити ними бюджетний дефіцит. Профінансувати державну систему медицини, куди все одно треба приходити з придбаним за власні кошти шприцем, якщо тобі потрібно зробити ін’єкцію ліків. Профінансувати державну систему освіти, коли мрією все одно залишається закордонний диплом.

Такий підхід дуже скоро перестануть розуміти всі наші західні партнери. Всі вони бачать втрати української економіки через війну та міграцію, але потрібно бодай підготувати план для того, аби країна стала більш фінансово стійкою.

Траекторія нарощування фіскальної виручки вже мала би лежати на столі і президента Володимира Зеленського, і прем’єр-міністра Дениса Шмигаля.

У 2014-2015 роках прем’єр Арсеній Яценюк, маючи аналогічні проблеми, ввів обов’язковий військовий збір на рівні 1,5% на додаток до податку на доходи фізичних осіб. Просте й зрозуміле рішення. Чому б не вдатися до таких рішень зараз? Той самий яценюківський збір можна було би збільшити, скажімо, до 3%.

В умовах, коли чимала кількість українців та українок роблять донати на ЗСУ – вони не мають бути проти, щоб цей донат робився централізовано, через податок до державного бюджету. Це додасть впевненості нашому фінансовому плануванню.

Далі – мова має йти про скасування практично всіх податкових пільг, якими б вони не були та на яких умовах вони б не надавалися.

Та і, зрештою, ми знову підійшли до питання оформлення працівників та працівниць в статусі ФОПів з полегшеними податковими зобов’язаннями.

Якщо до війни лобісти системи ФОПів ще мали якісь свої вагомі аргументи про важливість підтримки бізнесу, то нам зараз йдеться не про підтримку бізнесу, а про підтримку армії, медицини та освіти.

Бізнес має бути готовим поступитися в цьому питанні, бо ми зараз ведемо не дискусію про межі лібералізму та майбутнє капіталізму, а про виживання мільйонів громадян та громадянок і, зрештою, про нашу Перемогу у війні. Перемога коштує грошей.

Мінфін у своїх спробах закрити бюджетний дефіцит робить фокус на облігаціях внутрішньої позики – а це має свої складнощі. По-перше, плани зібрати наступного року аж 525,9 млрд грн через внутрішні облігації залишить економіку без інвестиційного капіталу.

По-друге, Національний Банк буде змушений тримати свої ставки на достатньо високому рівні – аби зробити державні облігації цікавішими для банків. Ми знов потрапимо у ситуацію, де банки не кредитуватимуть реальну економіку, а кредитуватимуть уряд.

Чому б Мінфіну не бути сміливішим на зовнішньому ринку запозичень? Наразі Україна відмовляється від розміщення єврооблігацій, а даремно. З міжнародними інвестиційними групами можна було би домовитися про позики, якщо їм детально пояснити, що українська Перемога – це реальна справа, що Україна – фінансово відповідальна країна, котра ніколи не мала дефолтів, а до того ж залучити гарантії наших міжнародних партнерів під ці позики.

Такі гарантії вирішуються на рівні міністерств фінансів – для цього не потрібне голосування ані в Конгресі США, ані в Європейському парламенті.

Існує французький метод для збільшення бюджетних зборів. Це – податок на активи. Можливе його одноразове використання, можливе багаторазове.

Франція сміливо обкладає податками своїх найбагатших громадян та громадянок – це відсоток від вартості майна, котрим вони володіють. І при цьому у Франції немає війни – вона таким чином просто фінансує власний бюджет. Чому б нам не ввести податок на активи? Якщо твої активи перебільшують, скажімо, $10 млн – будь ласка, заплати $100,000 до державного бюджету. Чому? Тому що інакше російські ракети та дрони просто помножать твої активи на нуль.

В справу податку на активи варто було б ввести прогресивну шкалу – чим більшими є твої статки, тим більшими стають твої фіскальні зобов’язання перед державним бюджетом.

Та й приватизація могла би бути значно сміливішою, аніж закладені 4 млрд грн.

Якщо Мінфін фактично відмовився від фінансування соціальної сфери, перекладаючи це на західних партнерів та на внутрішніх покупців облігацій – то нехай пояснить Фонду державного майна, що треба йти трохи далі продажу старих складських приміщень.

Чому б не приватизувати газотранспортну систему, залучивши до цього великого, профільного західного інвестора? Наша ГТС цілком може бути великим європейським газовим сховищем. Чому б не продати частку акцій в Енергоатомі? В Укроборонпромі? В Укрпошті? В Укрзалізниці? В Укргазвидобуванні? В Приватбанку та в Ощадбанку? Не олігархам і не підставним юрособам з російської орбіти, як це було до війни – а зрозумілим, великим, яскравим західним компаніям. Не видуманим же є інтерес німецького концерну Deutsche Bahn до Укрзалізниці, як і їхніх німецьких колег з Rheinmetall – до Української оборонної промисловості.

Рівень дефіциту показує, що нам фактично потрібно збільшити державний бюджет вдвічі. Повторюю, легких способів це зробити немає. Немає такого способу, який задовільнить всіх – завжди знайдуться невдоволені і ті, хто, маючи купу фоловерів у соціальних мережах, обстоюватиме тим чи іншим чином право бізнесу сплачувати податки не в повній мірі.

Але ми вже бачимо, як поступово входимо в стадію проїдання західної допомоги – і це буде проїдання величезних коштів просто з тієї причини, що в країні забагато податкових пільг та забагато компаній, котрі вміють не сплачувати податки, роблячи це роками і навіть десятиліттями, маючи для цього найграмотніших фінансових директорів та юристів.

Зрештою, нам ще потрібна окрема бюджетна програма, аби подбати про наших ветеранів та ветеранок.

Початкова стадія війни дійсно мотивувала людей долучатися до служби в Збройних Силах на самих лише патріотичних почуттях. Але зараз – не початкова стадія. Міністерство оборони вже мало би переконувати охочих служити у війську конкретними компенсаційними пакетами з кількох пунктів, де була би і хороша зарплата, і пільги для сім’ї (наприклад, доступ до вищої освіти дітей ветерана чи ветеранки), і житлове забезпечення, і медичне страхування, і оздоровчий відпочинок, і пенсійні перспективи.

Такий підхід дозволив би залучити до служби в ЗСУ значно більш вмотивованих людей, аніж тих, хто йде служити лише через те, щоб не ховатися від військкомату.

Абсолютно зрозуміло, що Україні зараз дуже важко бути самоокупною. Однак бюджет на 2024 рік показує, що Україна не так і багато робить, щоб вийти на самоокупність. Можна було би робити значно більше. Так, це спричинить спротив.

В жодній країні зобов’язання перед держбюджетом та податки, особливо їх збільшення, не є популярною справою. Однак в нас – своя ситуація. В нас війна, коли аргумент про легкість податкового навантаження вже просто не діє.

Не зовсім виправдано повністю покладатися на Захід та борги для фінансування цілої соціальної сфери. Захід-то допоможе, але й ми маємо зробити більше для наповнення бюджету.

Шалені дисбаланси бюджетів 2022 та 2023 років ще можна було якось пояснити тим, що війна знаходиться в початковій стадії і не помітно горизонтів планування. Однак зараз ми на іншій стадії війни, коли економіка мала би вже працювати на наповнення бюджету значно, значно ефективніше. Це – цілком реально і набагато краще, ніж просто констатувати дефіцит і нестачу грошей.