Якщо ми не хочемо відродження олігархату в Україні – треба діяти

Україна зараз переживає дуже особливий період, коли має давати чимало обіцянок. Вступ до Євросоюзу та НАТО – це цілий шлях з набуття зобов’язань, котрих Україна уникала в минулому, бо ті, хто чинив опір євроатлантичній інтеграції, мав достатньо сил збити цілу країну з цього шляху і запропонувати альтернативний порядок денний.

Захід точно хоче бачити Україну, вільну від олігархів та їхнього впливу – і це складна, вимоглива та колюча у реалізації обіцянка, яку наша держава має дати. Нещодавні заміри статків українських олігархів показують, що вони суттєво збіднішали, однак ще дуже рано вважати це закінченням їхньої епохи. Капітал олігархів завжди був переважно бухгалтерською величиною і коливався лише в межах цифр із фінансового балансу компаній. Зараз українські активи оцінюються низько через війну – то й олігархічного капіталу наче як менше. За два чи три роки ціна на українські активи виросте – і олігархи, нічого навіть не роблячи, знову стануть багатшими в кілька разів.

Падіння споживчих настроїв та бізнесових очікувань пригнічує капіталізацію всього українського бізнесу – і для олігархів це насправді свято. Вони переживуть той факт, що в 2023 році їхні баланси виглядають скромно. Це їм навіть вигідно – з’являється аргумент про те, що вони переживають не найкращі часи, а тому "Шановна держава, не чіпай нас, будь ласка – ми нічого не можемо тобі дати". Натомість вони цілком можуть змінити структуру свого бізнесу, підбираючи зараз за три копійки все, що погано лежить.

Для початку, з 1 січня 2024 року запрацює комерційний ринок землі для юридичних осіб. Ідея купувати землю з огляду на глобальний дефіцит продовольства – просто лежить на поверхні, а тому вже можна готувати гроші й тексти угод для нарощування земельних банків.

Земля сільськогосподарського призначення в південному, північно-східному та східному регіонах зараз буде оцінюватися низько через близькість фронтів, а тому її інвестиційна привабливість зростає. Це ж не олігархи власноруч муситимуть збирати там врожай – завжди знайдуться охочі працювати, бо в багатьох людей в сільській місцевості просто немає іншого вибору.

А ось і підтвердження цим намірам. 29 листопада з’явилася новина про те, що агрохолдинг Авангард Олега Бахматюка прибрав свої цінні папери з Лондонської фондової біржі через процедуру делістингу. Ми ж пам’ятаємо, що юридичні особи з іноземним капіталом не можуть купувати в Україні землю сільськогосподарського призначення. От Авангард і позбувається іноземного акціонерного капіталу, щоб вільніше діяти в межах українського законодавства.

Втім, перспективи є не лише в Бахматюка і не лише в сільському господарстві. Для бізнес-імперії Ріната Ахметова наразі вкрай вагомим активом є ремонтні потужності інженерних бригад компанії ДТЕК. З цим активом можна йти і на аукціони державних закупівель, і звертатися до муніципальних, обласних адміністрацій. А ще такий актив забезпечує певні політичні гарантії, бо під час війни тема енергопостачань є особливо чутливою для влади та уряду. Не минає і тижня, щоб ми не повторювали, як важить для нас енергетична інфраструктура.

Якщо ж говорити про два металургійні заводи Ахметова в Маріуполі, що зазнали великих пошкоджень – то Ахметов швидко знайде аргументи про те, що саме держава і повинна субсидіювати відбудову цих заводів, щойно над Маріуполем буде відновлено український контроль. Ідея створення робочих місць у Маріуполі буде, звичайно, популярною – продати її буде легко.

А субсидіювання відновлення заводів може виглядати і як прямі дотації, і як податковий кредит. Форму знайдуть. Навіть з держбюджету 2024 року бізнес отримає аж 40 млрд грн прямої допомоги – в період відбудови цієї допомоги стане ще більше, а вишикуються за нею всім знайомі олігархи. Якщо ж дійде справа до репарацій від росії – то і на ці кошти олігархи претендуватимуть в першу чергу.

Власне, маємо історичний приклад. У 1918 році, після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського, весь тогочасний український великий бізнес почав вимагати, щоб держава компенсувала йому втрати від Першої світової війни та революційних подій 1917 року та початку 1918-го. Скоропадський, що тримався на цьому великому бізнесі, пішов тоді назустріч цим вимогам. Це нам розповідає наша історія.

Зараз же насправді варіантів у олігархів – купа. Маючи досить неповороткі портфелі активів у довоєнний час, вони можуть зараз позбутися непотрібного баласту, сконцентрувавшись на одному чи максимум двох напрямках бізнесу, де до їхнього монопольного становища або звикли, або де його важко зафіксувати статистично.

Візьмемо свіже дослідження від аналітичної компанії Morningstar. Згідно з її свіжим звітом, протягом останніх п’ять років інвестиції в один конкретний сектор проносили дохідність 7,3%, а інвестиції в широкий спектр різноманітних активів – лише 2,4%. Мода на диверсифікацію, коли ти володієш компаніями з різною бізнесовою спеціалізацією, минула, бо поступово змінилася сама економіка.

Ахметов відмовився підтримувати роботу свого телеканалу "Україна" – і якщо спершу це виглядало як емоційне рішення, то зараз, мені здається, Ахметов навпаки радіє, що все сталося саме так. В разі потреби після війни він легко сконструює собі вже інший телеканал – який буде дешевше обходитися, візьме на роботу пул спікерів з високою популярністю за результатами війни, а ще такий телеканал можна буде оформити на когось іншого, щоб не підпадати під закон про деолігархізацію.

Олігархи вважають, що їм просто треба зараз перечекати війну, євроінтеграційні процеси, не привертаючи до себе надмірної уваги.

Проблеми Ігоря Коломойського, котрий знаходиться під арештом, здаються їм винятком із правил, адже Коломойський дострибався до проблем із американським правосуддям, а Америка зараз для України – просто країна-рятівниця. Мовляв, якщо сидіти тихо – все буде гаразд.

Та й олігархічний клуб легко може поповнитися новими обличчями. Згадаймо весну 2014 року – злет сподівань на зміни в Україні, цілковитий оптимізм на тлі перемоги Євромайдану, попри першу хвилю російської гібридної інвазії. Ким на той момент був Віктор Медведчук? Його майже не було помітно, він очолював маловідому на той момент організацію "Український вибір". Але вже в 2020-х це була вкрай помітна фігура з політичним впливом, величезними статками, частками у компаніях та пулом телеканалів.

Щоб стати олігархом, дуже багато часу не треба, а українські активи зараз коштують вкрай недорого, що обіцяє фактично гарантований бізнесовий успіх в разі успішного для України завершення війни.

Український медійний сектор зараз переживає скрутні часи, розраховуючи переважно на західні гранти та приватні донати, потік котрих, мабуть, припиниться після війни. В напівсплячому стані зараз лежать чимало інтернет-видань, котрі ще до війни досить активно займалися журналістикою, а зараз просто чекають бодай на якогось інвестора. На продаж можуть бути виставлені цілі редакції – і олігархи матимуть вибір, при цьому вони більше не повторюватимуть своїх старих помилок, володіючи медійними активами напряму. Такий актив – втім, як і будь-який інший - завжди можна записати на придворного юриста чи просто на людину, котра за відповідну винагороду візьметься виконувати цю роль.

Вибудувати вплив на повоєнний політичний сектор – теж, в принципі, не проблема для олігархів. Судячи з усього, в осяжний період часу після закінчення війни Україну чекають одразу декілька електоральних кампаній, а це – добре відоме, давно знайоме та цілковито зручне поле гри для олігархів. Електоральний період дає той пластичний стан, коли з країни можна ліпити те, що тобі потрібно, якщо в тебе є гроші, вплив та політичні технології. І, таким чином, більшість українського капіталу та право формування порядку денного знов опиняться не в тих руках, в яких хотілося б. Вкрай важко змінити на краще траекторію розвитку країни, де найбільшим капіталом володіють люди, що цих змін не бажають.

Тому навряд чи зараз ми можемо стверджувати, що олігархічні правила в нашій країні подолані, а в майбутньому їх не буде. Олігархи вміють чекати.

Залишити олігархат та його традиції в минулому може лише суспільний запит на це. Суспільний запит – це насправді дуже багато, тому що кожен та кожна в Україні вільні визначатися, чи подобається йому або їй політична та економічна ситуація в країні, і робити відповідний вибір, займати відповідну позицію. Війна створила імпульс для змін в Україні, і цей імпульс – величезний. Втім, він може бути розпорошений, бо проблем чимало, а тому боротьба проти олігархічної системи повинна залишатися у фокусі.

Внаслідок війни неймовірно зросла роль держави як такої в тому, як живе Україна. Історичні приклади часів Другої світової війни в Британії, Франції та США показують, що імпульс перемоги дає державі кредит довіри від громадян та громадянок ще на 5-10 років, коли суспільні дискусії залишаються менш поляризованими, фокусуючись на нагальних економічних потребах, а політики отримують менше критики. А тому якщо ідея будівництва нової української економіки стане магістральним напрямком державної політики – це буде суттєва перемога. Українці та українки підтримуватимуть в тому числі й рішучі, різки методи деолігархізації – а цього не було до 2022 року.

Вступ до Європейського Союзу може надати величезну підтримку розвитку української торгівлі, в якій найбільше важитиме такий фактор, як доступ до експортних можливостей. Це – і логістика, і дозвільні процедури, і доступ до капіталу.

До війни значна частина експортних можливостей була негласно зарезервована за олігархами. Саме регулювання експорту може стати тим інструментом, який допоможе нашій економіці нарешті позбутися олігархічного впливу.

Коли обсяг логістичного ринку – морські порти, морські судна, залізничні потяги та вагони, фури – обмежений, то насправді наче як зручно мати справу з великими гравцями. Те саме з банками і капіталом. Такий гравець резервує одразу 90% потужностей на певний період – і ти не мусиш мати справу з купою дрібних гравців. Від такої практики потрібно відходити – і держава мала би знайти методи, щоб цю проблему вирішити.

Як виглядав бізнесовий статус-кво до війни? Олігархи мали закулісну домовленість тримати рівень зарплат в Україні на невисокому рівні, щоб це ставало експортною перевагою і можливістю заробляти для власної кишені. Аби не було зайвого писку у великих містах, вони відрізали певний шматок пирога офісній категорії білих комірців у Києві, Львові та інших містах-мільйонниках, аби ті створювали картинку "успішного середнього класу". Розвитку IT-сектору олігархи не боялися, навіть не помічали, вважаючи – що це не конкурент для них у боротьбі за контроль над країною.

Тому важливим показником подолання олігархічного режиму є зростання зарплат – причому не лише в Києві чи Львові, не лише на папері, а по всій країні і на реальних банківських рахунках. Чим меншою буде концентрація капіталу на одну людину чи на одну бізнесову групу, тим кращим буде матеріальний добробут громадян та громадянок. Українська економіка має патологічну інерцію – нагромаджувати капітал нагорі, на рівні акціонерів великих груп, і цього потрібно позбутися.

Формування класу професійних політиків – ще один важливий крок. У Верховній Раді дуже часто опинялися люди з бізнесу, котрі всім казали, що бізнес навчив їх робити великі справи й інші подібні речі. Звучало ніби гламурно, але ці зв’язки з бізнесом не припинялися з набуттям мандату і зрештою ставали великою проблемою для всіх нас. Політики мають виникати все ж з іншого середовища – і відстоювати інтереси країни, а не великого бізнесу. Не буде принципово боротися з олігархічним устроєм той політик, який сам звик до податкових субсидій, пільгових позичок від державних банків чи експортних преференцій, займаючись бізнесом.

Якою б сильною не була українська армія – все ж, не лише її зусилля потребуються, щоб побудувати сильну країну. Ти не можеш виставити елітну штурмову бригаду проти ліги олігархів – це просто буде дуже схоже на ленінську революцію. І тому в цих умовах елітною штурмовою бригадою, яка змінить Україну та звільнить її від олігархів, має стати кожен та кожна з нас. Без масштабних політичних ідей буде вкрай важко прорватися через найближчі роки нестабільності. Свобода від олігархів – безсумнівно, повинна бути серед цих ідей.