10 термінових кроків для економіки України
До 1 січня 2024 року лишається зовсім небагато – і ми входимо в найскладніший бюджетний рік в історії незалежної України. Кризи 1990-х, 2008-го, 2014-го, 2020-2021 років були набагато легшими для нашої фінансової системи, аніж повномасштабна війна, хоча під час кожної з цих криз здавалося, куди ж гірше.
Росія намагається залякати нас обсягом свого військового бюджету, втягуючи у змагання, хто має більше грошей. Не варто вестися на цю гру, бо йдеться не про максимальний валовий збір грошей, а про отримання достатньої кількості ресурсів, щоб протистояти будь-яким ризиковим сценаріям 2024-го року.
Треба планувати наші державні збори та видатки на наступний рік так, ніби в нас не лише війна проти росії, а ще станеться повномасштабна пандемія коронавірусу, масові банкрутства компаній та виїзд ще більшої кількості людей за кордон. Так, поки що це лише негативний сценарій, як у стрес-тестах від Нацбанку – але от точно, крім фінансування безпосередніх оборонних потреб ЗСУ, потрібно мати резерв на інші можливі негативні сценарії.
Ось 10 термінових кроків, які варто було би зробити, готуючись до найгірших сценаріїв і відштовхуючись від філософії, що гроші в принципі можуть вирішити будь-яку проблему.
1. Німецький канцлер Олаф Шольц, коментуючи бюджет Німеччини на 2024 рік, заявив, що його країна має бути готовою надати значно більшу фінансову підтримку для України. Варто було би домовитися про це одразу.
Німеччина здатна позичати на ринку капіталу під 2%. Україна про таке і не мріє поки що. Тому, якщо наш бюджет зіштовхнеться з порожнечею – можна попросити Мінфін Німеччини здійснювати позики в інтересах України за ставками німецьких облігацій, а розраховуватиметься за цими боргами Україна. В майбутньому, звісно, коли зможе це зробити. Щось типу кредитних гарантій, але з активнішою участю Мінфіну Німеччини.
2. Демографія. Не може виглядати привабливо країна зі слабкою демографією. В нас же - ціла демографічна криза: людські втрати через війну, мігранти, довоєнні невтішні тренди. Однокімнатна квартира в Києві коштує $50,000, в Миколаєві - $20,000. Такі ціни у співставленні з реальними доходами навряд чи сприяють вирішенню демографічної кризи.
Після війни ми матимемо чимало самотніх людей, неповних сімей та тих, хто потребуватиме реабілітації. Тому якою би не була стратегія подальших дій ЗСУ - вона точно має тримати в пріоритеті уникнення людських втрат.
Українці та українки не стануть після війни здоровішими - тому кожного та кожну треба берегти. Це ж навіть питання інвестиційної привабливості - ми завжди казали, що ми демографічно велика країна, це створює економічну та культурну динаміку, великий споживчий ринок. Крім попередження втрат, нам знадобиться продумана демографічна політика - і це серйозно.
3. Потрібно активніше продавати військові облігації України для закордонних інвесторів, причому саме для фізичних осіб, а не для великих фондів, які скептично ставляться до таких інструментів. Зручні для придбання військові облігації можуть надати певну підтримки нашому державному бюджету від тих, хто щиро й емоційно виступає за Україну і бажає їй перемоги в боротьбі. Поріг придбання слід зробити максимально низьким, щоб людина могла зробити донат на ЗСУ через купівлю таких облігацій хоча б і на $5.
4. Міжнародний валютний фонд офіційно визнав, що потреба у зовнішньому фінансуванні України на наступний рік складає $42 млрд. А от свіжий транш фонду – лише $900 млн з програми обсягом $15,6 млрд. Ця програма ухвалювалася за інших умов, тому нам може знадобитися нова, більша програма, щоб профінансувати соціальну частину державного бюджету. Баланс МВФ – близько $1 трлн, тому у фонду є можливість надати більшу програму, хай би і з пакетом певних політичних вимог.
Інакше виходить, що набагато менші транші від МВФ вимагають від українського уряду значно більше політичних кроків, ніж набагато більші суми від США та Євросоюзу.
Треба дбати про власні інтереси. МВФ зараз має причини переглянути свою політику, бо отримав порцію критики за дії стосовно Уганди та Шрі Ланки, де поради фонду спричинили проблеми з обслуговуванням державних боргів у місцевій валюті, на яку МВФ радив робити фокус замість запозичень у великих резервних валютах.
5. Потрібно завчасно подбати про аудит державних видатків, бо поступово це може стати великою проблемою, де Україну почнуть звинувачувати або в корупційному, або в неефективному використанні наданих грошових фондів.
Аудит повинен мати міжнародне визнання, щоб він був добре сприйнятий донорами України. Такий аудит міг би забезпечити Мінфін США, на подібну місію здатні фінансисти МВФ, а ще є бюджетний комітет Єврокомісії.
Такий аудит допоможе реструктуризувати борги в разі потреби, та найголовніше – він буде свідчити про зрілість української фінансової політики.
6. Потрібне подальше зниження облікової ставки НБУ з нинішніх 15%, причому досить активне – це знизить ставки за депозитними сертифікатами Нацбанку, потягнувши вниз і вартість запозичень на внутрішньому ринку, що розширить можливості уряду позичати вдома і робити це в гривні.
Мати аж 10% премії до показника інфляції на рівні 5% - це занадто. Навіть можливість для уряду позичати дешевше протягом місяця чи двох – це вже дуже багато, не кажучи вже про річний цикл.
НБУ має консервативну й неповоротку манеру на кшталт великих центробанків, але ж реально він наглядає за значно меншим ринком капіталу – то можна рішення про ставку приймати динамічніше, реагуючи на стан економіки хоч і щомісяця, якщо є така потреба. Україні точно не треба запізнюватися з такими рішеннями.
7. Серед фіскальних методів можна використати підвищення ставки військового збору, а в разі критичної потреби – збільшити податок на корпоративний прибуток до того рівня, де до державного бюджету спрямовується весь прибуток, зароблений компаніями понад маржинальність у 10%.
Це – досить суворий хід, але точно кращий, аніж фінансовий дефолт за внутрішніми зобов’язаннями. Такий хід просто варто тримати в запасі. Бізнес, звичайно, буде сваритися, однак це може бути тимчасовим фіскальним заходом на період воєнного часу. Нам потрібно зараз не про лібертаріанство чи монетаризм сперечатися, а рятувати Україну, якщо по-чесному.
8. Наразі вкрай важливо позбутися інфляційних трендів, котрі в Україні мають свою особливість та є відмінними від великих економік Заходу. Якщо на Заході інфляція формується макропоказниками – трендами на ринку харчування, палива, житла, то в Україні йдеться радше про потреби компаній виконати свої фінансові цілі.
Тому якщо український корпоративний сектор почне необгрунтовано піднімати ціни – уряд муситиме реагувати. Наприклад, це може зробити або Міністерство економіки, або Національний банк, закривши для таких компаній доступ до програм пільгового кредитування, урядових грантів та субсидій, податкових кредитів та пільг, майбутніх програм стимулювання економіки.
Можливе зростання цін – вкрай серйозна проблема, тому не варто робити вигляд, що під час війни з цінами можна робити те, що заманеться власникам бізнесів. Лише низька інфляція є запорукою того, що ми впораємося з економічними проблемами наступного року.
9. Рішення Європейської Ради від 14 грудня про початок перемовин щодо вступу України до Євросоюзу слід активно використовувати в спілкуванні з закордонними кредиторами, іноземними інвесторами та фондами. Як правило, Україна протягом останніх майже десяти років посилалася на те, що знаходиться в програмі МВФ, а тому її фінансова система перебуває під контролем та наглядом поважної міжнародної інституції.
Тепер, на додаток до перебування в активній співпраці з МВФ, Україна може для досягнення своїх фінансових цілей апелювати до свого статусу майбутнього члена Євросоюзу, що потенційно здатне зробити умови залучення коштів значно комфортнішими, адже сам Євросоюз має високий кредитний рейтинг та великий ринок капіталу.
10. Всі країни-члени НАТО мають витрачати мінімум 2% ВВП на рік для безпекових цілей. Україна могла би домовитися із НАТО, щоб програми допомоги для ЗСУ члени блоку могли би обліковувати як обов’язкові щорічні витрати на оборону згідно з вимогами НАТО. Це би звільнило якусь кількість коштів, що можуть бути надані як більшими, так і меншими членами альянсу.
У випадку з США це би звільнило досить значні кошти, однак навіть невеликі суми від таких країн, як Польща чи Естонія, могли би допомогти.
Офіційно НАТО визнає, що Україна воює в інтересах блоку, тому політично це виглядатиме як цілком логічне рішення.
