Українська воєнна економіка-2024: мільярдер у хрущовці

Опис української економіки в 2024 році хочу почати із прикладу.

Припустимо, у бідній околиці одного з українських міст стоїть захаращена "хрущовка". В ній живуть дуже небагаті люди – пенсіонери, внутрішні переселенці, працівники та працівниці з невисокими зарплатами. Середній місячний дохід у цій "хрущовці" - 10 тис. грн.

Хтось отримує пенсію 4 тис. грн, хтось отримує зарплатню 15 тис. грн, але в цілому середнє арифметичне доходів мешканців показує 10 тис. грн.

І ось раптом якимось дивом у цій "хрущовці" оселяється американський мільярдер Ілон Маск. Це ніяк не впливає на добробут інших мешканців, але відтепер середній місячний дохід будинку рахується десятками мільйонів доларів, бо Маск розбавляє статистику невеликих українських пенсій і зарплат своїми бізнесовими прибутками. Чисто формально ми маємо можливість сказати, що доходи будинку виросли.

Приблизно така сама ситуація складається в українській економіці 2024 року. Уряд очікує зростання ВВП на 4,6% - переважно за рахунок інвестицій в оборонний сектор.

Обсяги виробництва зброї дійсно плануються захмарні, а тому зростання економіки формуватиметься на цінах, за якими українські оборонні підприємства та дотичні до них компанії продаватимуть свою продукцію Міністерству оборони, а точніше його підрозділам – Агенції оборонних закупівель та Державному оператору тилу.

Саме виробництво зброї та постачання для ЗСУ і мають, за урядовим планом, витягнути економічне зростання всієї країни на показник у 4,6%, суттєво переганяючи в динаміці більшість інших секторів економіки.

Оборонний сектор саме і стане тим Ілоном Маском у "хрущовці" з прикладу на початку статті.

Але треба бути чесними. Краще мати таке зростання, аніж не мати ніякого. Уряду потрібна гарна динаміка ВВП, тому що він є вкрай залежним від кредитування – внутрішнього та зовнішнього, а інвесторам хочеться бачити струнку й позитивну динаміку ВВП будь-якою ціною.

Та й американська вимога до України стати самодостатньою вимагає зростання ВВП – для збереження довіри американців. Про таку вимогу говорили і спецпредставниця США з відбудови Пенні Прітцкер, і державний секретар Ентоні Блінкен.

Тому добробут кожного та кожної з нас у 2024 році й у подальшому залежатиме від того, як близько наш роботодавець знаходиться до оборонної галузі та її ланцюжків постачань або принаймні до державного бюджету.

Така суттєва зміна структури української економіки викликає щонайменше два запитання.

Перше: як створити мультиплікаційний ефект, щоб зростання в оборонному секторі поширилося принаймні на суміжні галузі?

Друге: чи ми хочемо, щоб така структура економіки залишилася з нами на довший час – в середній чи довготерміновій перспективі? Від того, як уряд бачитиме відповіді на ці запитання, залежатиме якість нашого життя в найближчі роки.

Якщо ми робимо ставку на те, щоб мати економіку, де домінуватиме оборонний сектор, то й мультиплікаційний ефект буде створити легше. Це включатиме довготермінове переведення на оборонні задачі тих підприємств, які до війни виробляли продукцію цивільного призначення – в принципі, конвеєр з виробництва безпілотників можна встановити на заводі, який виробляв шоколадні цукерки.

Такий завод буде зацікавлений вкластися у влаштування нової конвеєрної лінії, адже знатиме – Міноборони закуповуватиме безпілотники ще довго.

Те саме стосується, наприклад, транспортних компаній. Якщо приватний авіаперевізник до війни возив українців та українок відпочивати до Єгипту та Туреччини, то в разі тривалих змін в структурі економіки він може продати свої пасажирські літаки, придбати транспортні та возити з Китаю мікросхеми для виробництва безпілотників в Україні.

Якщо ж ми хочемо, щоб оборонний профіль нашої економіки був тимчасовим – тоді треба розуміти, що чекає на оборонну галузь в разі закінчення широкомасштабної війни. Чи буде попит на безпілотники від цивільної комерції? Які ринки формуватимуть цей попит? Що ми робитимемо, якщо розширимо виробництво самохідних гаубиць калібру 155 мм, спрямуємо на це всі можливості нашої металургії, а світ увійде на десять років у стадію без великих військових конфліктів?

І в першому, і в другому варіанті потрібно мати план і бачення майбутнього. Змінити профіль національної економіки – це змінити майбутнє цілої країни, аж ніяк не менше. Змінити ринок праці, систему освіти, сервісні індустрії.

Паралельним курсом триває зменшення споживання домогосподарств. Так, питома вага приватного споживання у ВВП минулого року зменшилася на 2 відсоткові пункти – до 66,3%. У валовому вимірі це зменшення точно є більшим, адже ми маємо принаймні 6 млн мігрантів/біженців, котрі більше не витрачають свої гроші в Україні.

Підтримати приватне споживання може демобілізація певної кількості військовослужбовців або зміна режиму їхньої роботи. Ті воїни та воїнки, які знаходяться на "нулі" й отримують бойові доплати – ті 120 тис. грн на місяць, про які нам говорять у Міноборони - наразі не мають особливої змоги витрачати зароблені кошти. Відповідно, формується відкладений попит – і рано чи пізно він стане відчутною силою в українській економіці.

Втім, дати цьому попиту реалізуватися можна вже зараз. Можна почути багато скарг від військовослужбовців про обмеження їхнього вільного часу під час служби, коли вони не мають фактичної змоги ні з’їздити до магазину, ні скористатися послугами доставки, аби придбати та отримати необхідні їм речі. Це рішення залежить безпосередньо від командирів підрозділів, військових з’єднань.

В той же час, демобілізація військовослужбовців найімовірніше стане ще й потужним інфляційним фактором – щойно почнеться повернення значної кількості демобілізованих вояків додому, місцева торгівля та сервісна галузь на це точно відреагують підвищенням цін.

Виростуть і ціни на житло, на приватні медичні послуги, на відпочинкові тури. Так само до війни ритейл реагував на статистику зі зростання зарплат, забираючи це зростання собі в дохід через підняття цін.

Може статися й таке, що ритейл відреагує навіть на індексацію пенсій та соціальних виплат, роблячи більш високими ціни на базові продукти в торгівельних мережах.

Ще одним сценарієм може стати перевиробництво продукції, яка планувалася для потреб Міноборони та ЗСУ, але не знайшла свого швидкого попиту. Уряд за таких умов, ймовірно, почне політику формування матеріальних резервів, адже дійсна політична парадигма вказує на те, що Україна готується жити в умовах високих військових ризиків протягом тривалого часу.

Будь-які резервні фонди – це насамперед великий простір для корупційних зловживань, а ще ж є амортизація фондів, коли вони з плином час втрачають свою вартість або взагалі стають непридатними.

В будь-якому разі, український уряд прокомунікував, яке економічне зростання він планує на поточний рік. І далі вже – справа за приватним сектором, котрий муситиме реагувати на структурні зміни в українській економіці.

Хтось намагатиметься воскресити довоєнну "нормальність", чекаючи, що українці та українки знов підуть до ресторанів, торгово-розважальних центрів та магазинів техніки.

Хтось намагатиметься пристосуватися до нової структури економіки, займаючи місце в ланцюжках оборонних постачань.

Хтось, на жаль, збанкрутує, а хтось – навпаки, добре заробить.

Досить немолода ідея легендарного економіста Мільтона Фрідмана, чия сім’я походить з українського Закарпаття, каже нам: головне – це забезпечити притік нових грошей у економіку, а вона не матиме іншого вибору, крім як зростати вгору. Втім, більш сучасна критика вказує й на інші фактори – економічне зростання має бути не лише динамічним, але й справедливим, інклюзивним.

Навряд чи хтось всерйоз оскаржуватиме справедливість того, що Україна мусить інвестувати значні кошти в оборонний сектор та в ЗСУ, тому я би радше говорив про важливість того, аби цей сектор був інклюзивним - втягував у процес економічного розвитку цілу країну, а не жив своїм власним, відокремленим життям.

Інвестори явно хотіли би, щоби в оборонне виробництво можна було вкладати приватний капітал – через облігації, акції чи інші форми участі. Банки явно би хотіли кредитувати оборонні підприємства, а ще отримувати від них депозити, зарплатні проєкти. Приватний бізнес теж хотів би бути корисним оборонній економіці – від організації столових до пошиття спецодягу.

Тепер – кілька висновків.

По-перше, в українській економіці вкрай загостриться конкуренція за клієнтів, у яких є гроші. Варто лише вказати у своєму профілі в соцмережі, що ти служиш у ЗСУ, як ти вже отримаєш купу реклами, де тобі намагатимуться продати все, що тільки можна продати.

По-друге, на рівні персонального та сімейного бюджету цивільних громадян це буде ще один рік потреби економити. Потрібно обирати більш доступні версії необхідних товарів та послуг, витрачати час на їх пошук, а ще активно шукати додаткові доходи.

По-третє, українська економіка тепер вже точно стає економікою робітника, а не "білого комірця". Війна перерозподілила доходи саме в такому напрямку – і стала тим, що можна було би назвати "інструментом соціальної справедливості".

По-четверте, уряд муситиме продовжувати "торгувати" своїми планами на державні інвестиції та відбудову. Якщо зараз це – цілком ліквідний товар, то його подальша ліквідність має бути підтверджена конкретними зрушеннями в цій справі.

По-п’яте, слід змиритися з тим, що суттєва частина довоєнного бізнесу піде в минуле або вже це зробила. Як приклад – до війни Україна та Польща були найдинамічнішими європейськими ринками в галузі косметичних послуг, а тому косметичні салони почали відкриватися ледь не на кожній вулиці. Тепер же їх майбутнє дуже примарне, адже їхній сервіс виходить за межі кошика базових потреб.

У нашої нової, воєнної моделі економічного зростання будуть свої переможці, але й будуть ті, хто програє. Стане менше легких і швидких заробітків, менше "купи – продай". Втім, навряд чи можна було би сподіватися, що війна лишить структуру нашої економіки попередньою – хоча би з тієї причини, що і руйнувань чимало, і змінилася українська демографія.

Тому не варто перейматися ностальгійними почуттями за споживчим бумом 2018-2019 років або бумом електронної комерції у 2020-2021. Кожному та кожній потрібно буде знайти себе в новій економіці – економіці, де правила встановлює війна, а тон задає держава і, повертаючись до прикладу з початку статті, сусід, в якого більше грошей.