Америка діє як банк. Це – проблема для України

30 січня в американській газеті Wall Street Journal вийшов матеріал, який на поверхневий погляд нічого особливого не означає. Газета опублікувала кілька текстів від американських студентів, котрим їхні викладачі політології поставили задачу подебатувати про те, як Америка повинна підтримувати Україну у війні проти Росії і чи повинна робити це взагалі.

Але якщо зазирнути глибше, то такий підхід – дуже показовий. В американських університетах студентам для подібних письмових робіт дають зазвичай "вічні проблеми", де обидва протилежні табори мають потенціал озвучити велику кількість аргументів, змагаючись одне з одним у риториці.

Як правило, дебатували про право на аборти, право на евтаназію, легалізацію марихуани, а тепер – про Україну.

Це означає, що наша війна тепер виглядає "вічною проблемою" в очах американського суспільства, ще й такою проблемою, де протилежні точки зору можуть бути майже однаково вагомими.

Розповідаючи на весь світ про історію протистояння України з Росією впродовж віків, аби пояснити феномен російського імперіалізму та моральність ідеї дати йому відсіч, ми насправді досягли протилежного – наш конфлікт тепер видається на Заході довготривалим, нерозв’язуваним, історичним.

Відповідно, американське військово-політичне планування тепер розглядає україно-російську війну приблизно через ті самі лінзи, що й воєнні конфлікти на Близькому Сході, де причин для війни регулярно виявляється більше, аніж причин для миру.

Загрожує це тим, що після ідентифікації конфлікту як історичного та довготривалого, уповільнюється чи й взагалі припиняється пошук реалістичних та швидких рішень для його завершення. Вважається, що довготривалий конфлікт можна хіба що поставити на паузу, але не розв’язати його цілком.

В реагуванні на воєнні конфлікти на планеті Америка зазвичай діє як банк. Логіка банку – доволі однозначна: є низькоризикові, але малоприбуткові інвестиції, а є високоризикові та високоприбуткові. Треба робити вибір. І хоча давно зрозуміло, що гроші заробляються саме на ризику, переважна більшість американських інвестицій завжди здійснювалася в малоризикові проєкти.

Те саме в геополітиці. В більшості випадків Америка зараз обирає безризиковий спосіб реагування, якщо йдеться про тривалий конфлікт, аби не піддавати ризикам життя американських громадян та громадянок, а ще щоб не робити зайвих ескалацій.

Американська військова допомога Україні чітко вибудована в логіку ескалації/деескалації з оглядом на те, якою може бути реакція Кремля у відповідь. Тому надати Україні чергову порцію 155-мм снарядів для артилерії – припустимо, а далекобійні ракети чи потужну, технологічну авіацію – не дуже.

Америка діє як банк і в інших ситуаціях. Нещодавно очільник ЦРУ Вільям Бернс опублікував велику статтю у виданні Foreign Affairs, в якій Китаю він приділив стільки ж уваги, що і Росії, хоча рівень агресивності Китаю навіть важко порівнювати з російським рівнем.

Подібно до того, як банк мусить робити резерви під можливі проблеми у своєму балансі – через неплатоспроможність позичальників, через економічну кризу – Америка робить резерви під практично всі можливі негативні безпекові сценарії. А тому якщо американці реально готуються, що Китай почне війну проти Тайваню, в якій Америці доведеться воювати, вона мусить сформувати під це резерв зброї, грошей та військового персоналу.

Негативний сценарій може не реалізуватися, але резерв має бути на місці. І якщо банки в таких випадках просто розформовують резерви та звітують про додаткові вільні кошти чи навіть прибутки, то Америка втрачає реальні можливості допомогти там, де банально не вистачило зброї чи інвестицій в оборону.

Причини такої надмірної уваги Америки до Китаю – насамперед психологічні. Американці вже понад десять років не втомлюються дивуватися, як активно розвивається китайська економіка в умовах відсутності демократії, і вважають справою національної честі показати, що саме базована на демократії американська економіка – найпотужніша, найбагатша, найтехнологічніша. Сьогодні це змагання дійшло до того, що в американському середовищі починає жити страх перед Китаєм лише через те, що в нього зависокий ВВП.

Навіть очільник Генштабу США генерал Чарльз Браун поставив під сумнів реалістичність сценарію, за якого Китай нападе на Тайвань. Але це аж ніяк не змінило готовності Америки робити резерви ще й під цей конфлікт, як і під багато інших, де фігурують Північна Корея, Іран, Венесуела. Самі лише ці резерви могли б стати критичною допомогою для України та закласти фундамент її майбутньої перемоги над російськими окупантами – однак Америка ніяк не може позбутися моделі поведінки типового банку.

Той же Бернс, очільник ЦРУ, в своїй статті зазначає, що Америка витрачає на допомогу Україні менше 5% свого військового бюджету. Тут теж діє банківська логіка. Банки, як правило, не хочуть позичати забагато коштів одному позичальнику, щоб не залежати від його кредитних виплат надто сильно і не наражати себе на зайвий ризик залишитися без грошей взагалі, якщо справи у позичальника підуть гірше, ніж планувалося. Американське банківське законодавство навіть врегульовує поріг, понад який банк не може кредитувати одного клієнта.

Нарешті, дозволю ще одну паралель з банками. У 2010 році в американському банківському законодавстві з’явилося правило Волкера, яке передбачало, що банк не може йти на надмірні ризики власним коштом – лише коштами клієнтів. Все те саме бачимо в американській безпековій політиці – щойно заходить мова про потенційну участь у конфлікті американської армії, Америка дає задній хід та не ескалує. Саме через це неучасть американської армії у війні проти Росії на стороні України – це вкрай потужний аргумент як для американських політиків, так і для американського суспільства.

Порівняння Америки з банком – не просто риторичне порівняння, зроблене для краси стилю. Це – реальність, в якій корпоративні стандарти та практики впливають на моделі прийняття політичних та військових рішень у США. Якщо рішення не вкладається в одну з цих моделей – воно просто не має шансів бути прийнятим.

Коли ж рішення ще й має грошовий вимір, без банківської та інвестиційної логіки американці точно не обходяться. Використаємо приклад. За підрахунками Reuters, західні партнери надали Україні приблизно $122 млрд впродовж 2022-2023 років, з них $75 млрд – це американські гроші. Протягом цього часу Сили Оборони звільнили приблизно 20% української території, що дає можливість визначити ціну: звільнення 1% території коштує приблизно $6,1 млрд.

Відповідно, це стає орієнтиром для американського військово-політичного та бюджетного планування для подальших програм допомоги для України. Якщо географія нам говорить, що залишається звільнити ще приблизно 20% території – американці розраховують на приблизно ті ж самі $120 млрд. Саме так і планує гроші президент Джо Байден – він просить Конгрес виділити $60 млрд, в той час як Євросоюз надасть ще 50 млрд євро.

Республіканці, в свою чергу, цікавляться – а чи не можна звільнити українську територію за менші гроші? Вже ж, мовляв, велика частина зброї надана Україні, вона досі функціонує, то й ціна визволення 20% українських земель має тепер бути меншою. І оскільки через це математика у республіканців починає не складатися, вони не дуже хочуть голосувати за цифри, які пропонує Байден.

На завершення хочу показати ще одну цифру. У 2008 році адміністрація Джорджа Буша-молодшого запросила в Конгресу $700 млрд на порятунок американської банківської системи від глобальної фінансової кризи. І хоча на практиці було використано лише $426 млрд з цих грошей – це незрівнянно вища ціна від того, що потребує Україна для успішної організації оборони проти російської інвазії. Але на порятунок банків гроші знайшлися досить легко, а от на українські оборонні потреби гроші виділяються зі значно більшими проблемами.

Переконати Америку продовжувати інвестувати в український оборонний потенціал можна лише так само, як ми би переконували банк інвестувати в Україну – зменшенням ризиків та обіцянками високої дохідності. Це легше сказати, ніж зробити, однак, схоже, іншого варіанту в нас просто не залишається.

Саме детальний документ з чіткими розрахунками віддачі американських інвестицій може залишити США в списку основних, стратегічних спонсорів української боротьби. Нам дуже хотілося би, щоб нам просто довіряли, щоб нас рятували, щоб нас прикривали – однак банк не розуміє мови емоцій та аргументів від моралі. Банк хоче мати прибуток, а Америка хоче мати результат. Допоки вона не побачить розрахунків, як цього результату досягнути – паузи в допомозі або її зменшення цілком можливі.