Пані Гонтарева так і не знайшла свій еквілібріум

24 травня одне з українських медіа оприлюднило інтерв’ю з колишньою Головою НБУ Валерією Гонтаревою, в якому вона піддала жорсткій критиці монетарну та валютно-курсову політику регулятора під час повномасштабної війни, назвавши роботу Нацбанку "жахливою".

Автора цих рядків складно запідозрити у надмірній симпатії до дій НБУ, зокрема й під час війни. Роками ми з колегами з Growford Institute намагаємось достукатись до регулятора, щоб наблизити його монетарну політику до потреб усієї економіки, а не лише її фінансового сектору. На жаль, у більшості випадків Нацбанк відмовляється сприймати конструктивну критику і пропозиції.

Але елементарне почуття справедливості змушує реагувати і на критику пані Гонтаревої. Попри те, що це вже зробив сам НБУ і деякі незалежні експерти, залишається кілька важливих моментів, на яких варто акцентувати увагу.

Весь набір звинувачень на адресу Нацбанку побудований з використанням класичного методу пропаганди – напівправди: інтерв’ю містить велику кількість достовірних фактів, з яких професор Лондонської школи економіки робить маніпулятивні або й відверто хибні висновки. Логічною реакцією на такі маніпуляції є збентеження.

Значна частина критики пані Гонтаревої стосується валютно-курсової політики регулятора. На її думку, НБУ занадто довго підтримував фіксований курс та недостатньо швидко лібералізує валютний ринок, відтак гривня є переоціненою. Іншими словами, колишня Голова НБУ критикує Нацбанк за підтримання відносної курсової стабільності і публічно (!) закликає до більшого знецінення гривні, чим, фактично, провокує девальваційні очікування.

Дуже дивно, що людина, яка майже чотири роки очолювала НБУ, не пам’ятає або ігнорує зміст статті 99 Конституції України, де чорним по білому записано, що "забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України".

Країни інколи вдаються до так званої конкурентної девальвації (навмисного знецінення власної валюти) для стимулювання експорту і обмеження імпорту. Робиться це зазвичай без публічних оголошень, оскільки такі дії трактуються як валютна війна. Проте, свідомо девальвувати власну валюту у ситуації, коли експорт обмежений безпековими і політичними факторами, а країна імпортує велику кількість критично важливих товарів, м’яко кажучи, не надто логічно.

Складається враження, що пані Гонтарева усе ще перебуває у пошуках еквілібріуму (рівноважного курсу), які призвели до найбільшого девальваційного сплеску в історії гривні в першому кварталі 2015 року. Варто нагадати, що безпосереднім наслідком таких "пошуків" стало виникнення девальваційно-інфляційної спіралі та спустошення полиць продуктових магазинів під впливом паніки.

Валютно-курсова політика НБУ під керівництвом Валерії Гонтаревої була досить критично оцінена двома скликаннями Ради НБУ (зокрема тут і тут), що робить її поради в зазначеній сфері дуже сумнівними.

Що вже казати, якщо пані Гонтарева навіть не пам’ятає, що на початку повномасштабної війни обмінний курс був зафіксований на рівні 29,25 грн/дол. (а не 27-28, про які йдеться в інтерв’ю). Вочевидь, для того, щоб краще відчувати ці речі, необхідно перебувати безпосередньо в країні, на політику якої хочеш впливати.

Не менш конроверсійними є оцінки колишньої очільниці Нацбанку стосовно процентної політики регулятора.

З одного боку, пані Валерія констатує, що висока облікова ставка зумовлює надмірні витрати за депозитними сертифікатами та ОВДП, що генерує рекордні прибутки банків. І з таким твердженням неможливо сперечатися. Ба більше, про ці ризики ми писали не у 2024 році, а в той самий день, коли НБУ підвищив облікову ставку з 10% до 25%.

Та найцікавіше те, що різке підвищення облікової ставки до 25% у 2022 році, яке спричинило комплекс проблем у сфері державних фінансів і заблокувало кредитування поза державними програмами, колишня Голова НБУ вважає правильним! На її думку, Нацбанк просто запізнився зі зниженням облікової ставки.

Фактично, пані Гонтарева натякає, що НБУ мав би вчинити з обліковою ставкою приблизно так, як зробив центробанк країни-агресора, який після повномасштабного вторгнення підвищив ставку з 9,5% до 20%, але досить швидко знизив її до рівня 7,5% (щоправда, в подальшому ставка знову зросла до 16%).

Варіант, за якого облікова ставка могла залишитися незмінною на рівні 10% (не кажучи вже про можливість її зниження), Валерія Гонтарева не розглядає взагалі. І це закономірно, оскільки саме під її керівництвом Нацбанк перейшов до режиму інфляційного таргетування, визначальною рисою якого, у виконанні НБУ, стала так звана політика дорогих грошей (високих ставок).

Формального оформлення зазначена політика набула навесні 2016 року, коли в Положенні про основи процентної політики НБУ облікову ставку було прив’язано до ставки за депозитними сертифікатами. У подальшому так званий дизайн монетарної політики зазнавав певних косметичних змін, але в принципових моментах вся конструкція "працює" дотепер.

Тож у певному сенсі всі наступні Голови НБУ були і є вірними продовжувачами справи Валерії Гонтаревої.

Усі вищезазначені суперечності знецінюють дійсно конструктивні пропозиції колишньої очільниці НБУ, зокрема, щодо доцільності реструктуризації портфеля ОВДП у власності НБУ (зі зниженням номінальної дохідності облігацій) та використання потенціалу банків для посилення обороноздатності країни.

Рецепт успіху тут простий: для того, щоб бути почутою, пані Гонтаревій варто було б починати не з критики своїх ідейних послідовників, а з визнання власних помилок на посаді Голови НБУ.

Правління Нацбанку оприлюднило свою офіційну позицію щодо заяв Валерії Гонтаревої, в якій "спираючись виключно на цифри, факти та оцінку міжнародних партнерів" вкотре повторило ту саму мантру про макрофінансову стабільність, про яку колишня очільниця НБУ згадувала в саркастичній манері у своєму інтерв’ю. На думку Правління НБУ, її поради є шкідливими, а їх реалізація з високою вірогідністю призвела б масштабної валютної кризи.

Крім того, Правління НБУ принагідно обізвало "псевдоекспертами" усіх, хто критикує його за надмірні витрати за операціями з депозитними сертифікатами, які, до слова, за період з 2015 року сягають 232 млрд грн (у т. ч. за період великої війни – 166 млрд грн).

Іронія полягає в тому, що навіть такий неприйнятний формат комунікацій з суспільством – це безпосередній спадок Валерії Гонтаревої на чолі НБУ. Достатньо згадати, як один з її заступників публічно обзивав "демонами" всіх незгодних з його химерним уявленням про те, якою має бути державна служба (себе, при цьому, він вважав "ангелом").

Проте, значно цікавішою, ніж офіційна позиція Правління, була реакція чинного Голови НБУ Андрія Пишного, озвучена на тому самому інформаційному ресурсі, що й скандальне інтерв’ю пані Гонтаревої.

Пояснюючи логіку дій НБУ пан Пишний, зокрема, зауважив: "Закон визначив, що наш перший мандат – це забезпечення цінової стабільності, курсової стабільності, фінансової стабільності; і за умови забезпечення попередніх двох – підтримка економічного розвитку".

У цій цитаті важливо те, що про "курсову стабільність" в контексті законодавчо визначених цілей НБУ (!) представники Нацбанку не говорили вже багато років, власне, з часу, коли його очолювала Валерія Гонтарева. І якщо це не обмовка, то йдеться про дуже важливу зміну в трактуванні Нацбанком своєї основної конституційної функції. І це не може не тішити.

Засмучує те, що сьогодні НБУ продовжує платити банкам 16,5% річних за тримісячними депозитними сертифікатами і 13,5% за депозитними сертифікатами овернайт, тоді як річний рівень інфляції становить 3,2%. В абсолютному вимірі це близько 7 млрд грн на місяць.

І нехай Нацбанк скільки завгодно називає незгодних зі своєю політикою "псевдоекспертами", колись за такий атракціон небаченої щедрості (особливо, під час війни) доведеться відповісти.