Як російське пальне труїть Україну

Протягом всього періоду незалежності наша енергетична галузь була під впливом РФ. Газові і нафтові труби, домінантне постачання моторних палив. Розташування поруч з одним з найбільших світових експортерів вуглеводнів завжди тримало сусідів в фарватері гіганта.

Здавалося, у 2022 цьому настав кінець. Україна переорієнтувалась на Європу, остання теж ввела ембарго на російську нафту та нафтопродукти. Але завжди є але. Невеличкі легальні і не дуже шпаринки, в які продовжує потрапляти "криваве" пальне, просочується в тому числі і в Україну. Подібно отруті, воно вбиває здатність всього організму нормально функціонувати.

Перші впевнені сигнали надійшли з західного кордону вже восени 2022 року. З Польщі і країн Балтії розпочалися масові постачання скрапленого газу (LPG). Діагноз був поставлений одразу – російське походження, бо основною відмінністю цих обсягів була ціна. Різниця з газом неросійського походження сягала третини.

Воно й не дивно, адже LPG не потрапив під європейське ембарго. Так Польща стала найбільшим в світі отримувачем LPG з Росії, звідти ж потекли бурхливі потоки у Литву й Латвію. Російський газ на був на $200-300 дешевше найближчої неросійської альтернативи, конкурувати неможливо.

Цієї фори вистачило, щоб приспати патріотизм українських трейдерів. Поступово потоки набирали силу і до березня 2023 частка російського газу в загальному імпорті сягнула майже 80%. Фактично дешевий російський ресурс видавив з ринку усіх конкурентів.

Лише в травні уряд спромігся включити LPG російського походження в перелік товарів, імпорт яких заборонено до ввезення в Україну. Але це зовсім ненадовго ускладнило життя махінаторам – всі необхідні документи вони навчилися отримувати буквально через декілька тижнів.

Більш потужного удару митниця завдала в жовтні, коли почала вимагати підтвердження всього ланцюжка транспортування від виробника газу до українського кордону. Це суттєво ускладнило життя провайдерам російського LPG. Вкупі з блокуванням польського кордону фермерами російський газ із заходу тимчасово випав з ринку.

Але як тільки фермери заморились блокувати, польські і балтійські трейдери винайшли нову шпарину. Спочатку вони просто охрестили себе виробниками. Відповідно, транспортний ланцюжок до кордону надавався лише від їх баз, куди приходить російський газ і де навіть не пахне бодай якимись виробничими потужностями. Державні інспекції Польщі лише підтвердили, що трейдери мають ліцензію на виробництво, а ним вважається і звичайне змішування…Тобто, заміксував дві партії російського газу, "виробники" почали видавати європейський сертифікат походження. І хоча це конкретно суперечить вимогам Митного кодексу ЄС, нікого крім України це не хвилювало.

А на сьогодні винахідливі газотрейдери відшукали спосіб й надавати українській митниці потрібні документи. Виявляється, тепер ми імпортуємо американський, норвезький, шведський газ тощо. Єдине, що лишилось, так це старе питання: звідки така ціна? В порту Гданська "неросійський" газ коштує $700 та ще $100 треба витратити на транспорт до українського кордону. Але чомусь на кордоні він декларується по $650.

Теж саме, тільки в дизель

Інший фланг гібридного енергетичного фронту – дизельний. І якщо на Балтиці росіянам нема чого ловити, то Чорне та Середземне море буквально перелито російським дизелем.

Найбільший покупець росДП у світі – Туреччина. Країна раптово перетворилась на експортера дизпального, хоча раніше переважно імпортувала. Звісно, по документах експортується виключно неросійське пальне.

В червні 2023 року РНБО закрило цю лавку, і занесла до червоної зони турецькі, алжирські, єгипетські та інші порти, які обробляли російське ДП у великій кількості.

Далі руським духом засмерділо з Болгарії (має виключення з "дизельного" ембарго ЄС до 2025 р.) і Молдові. Симптоми аналогічні – низькі ціни й потужний імпорт російського пального.

В жовтні до боротьби доєдналась СБУ. На основі даних розвідки служба наполегливо рекомендувала Енергомитниці досліджувати кожну партію, що надходить з базисів, помічених в імпорті роспального. В червону зону тоді потрапили основні термінали Болгарії, Молдови і країн Перської затоки. Потік зупинився, хоча досі з Туреччини та Болгарії долітає знайоме "За что?!"

Сьогодні симптоми "дизельної" виразки з’явились знов. Останні півроку в трейдерському середовищі тема №1 – хронічні збитки. На ринку постійно фіксується наявність загадкових низьких цін і юрба нікому невідомих імпортерів.

"Ми знайшли найближчий неросійський продукт в Греції, веземо напряму з заводу, але в результаті програємо конкурентам, які по документах призвели пальне після двох-трьох перевалок у портах, що мало би відповідно відбитися на вартості", – каже крупний імпортер. Ба більше, іноді трапляється, що пальне з одного заводу, який вантажить всім по одній вартості, в Україні чомусь має собівартість на $30-40/т менше. Тобто на розмір трейдерської маржі. Відповідно постачальники "білого" продукту змушені йти з ринку, залишаючи його колегам із незрозумілими здібностями.

На ситуацію була змушена звернула увагу навіть Енергомитниця. "Було проведено більше 50 контрольних заходів на предмет виявлення контрабанди. Все чисто", – каже джерело в Держмитслужбі. Та й суто фізично сховати танкер від очей армії постачальників неможливо.

Схоже, ми знову маємо справу з "сусідським" пальним. Туреччина перештамповує в своїх портах більшість ресурсу з Новоросійська і Туапсе. З портів, які давно в стоп-листі української митниці, пальне продовжує йти в Грецію, Румунію, Болгарію. А в морі курсує безліч танкерів та танкерочків з вимкненими транспондерами.

Візьмемо хоча б найближчий приклад – Румунію. Біля її берегів стоїть декілька величезних танкерів-накопичувачів, що приймають прямі рейси з російських і турецьких портів. Навіщо вони накопичують "підсанкційне" ДП під берегами країни ЄС, що заборонила захід в свої порти суден з товарами російського походження? Куди потім іде це пальне? Питань вистачає.

З іншого боку Чорного моря– Грузія, яка приймає ешелони російського ДП в кількостях, набагато більших за власне споживання. Звісно, що виходить з грузинських портів пальне виключно неросійське.

Фото MarinTraffic. Судно Dmitry Pokrovski човникує між рейдом Новоросійськом і судном-накопичувачем New Legend, що зашвартоване біля Констанци. 7 рейсів за останні 2,5 місяці

Знайти й знищити

Боротьба з роспальним – це не тільки про мораль і непряме фінансування агресора. Це ще й про енергетичну безпеку. Подібно отруті, навіть невеличкі обсяги здатні вбити альтернативні канали постачання, а відповідно підірвати нову систему забезпечення нафтопродуктами.

І ця боротьба – явно не той випадок, де варто брати приклад з Європи. Гливке ембарго – це все, на що поки що здатен континент у захисті себе від небажаного пального. "Перегортання" документів у Турції, перевалка в порту й у морі – все, в Європі цей товар буде вважатися чистим. Поки клерк в Єврокомісії розробляє новий бар’єр для роспального, трейдер винайде три шляхи його обходу.

Україна багато чого нового показала Європі й світу. Судячи зі всього, настає час надати приклад ефективної боротьби з російським пальним. Як жертва агресії ми маємо більшу мотивацію. СБУ та РНБО вже зробили декілька кроків, використовуючи дані Bloomberg, Reuters та українських дослідників, треба йти далі, бо схеми змінюються.

Тут треба вміти казати "ні" і деяким нашим "партнерам". Трейдери з Польщі та Балтії не приховують, що за останні два роки заробили більше, ніж за попередні десять. Можна лише здогадуватись, цифри зі скількома нулями поклали у кишеню турки, обробляючи десятки мільйонів тон нафти та нафтопродуктів "агресора". Вже є прецеденти підключення до вирішення цих делікатних питань дипломатичного корпусу, ангажування різнопрофільних лобістів. Діяти треба з холодною головою й гарячим мечем.