Як Росія намагається фінансово переплестися з Китаєм

1 липня Китайський народний банк висловив дуже несподіване занепокоєння. Зазвичай вкрай мовчазна інституція цього разу не вподобала той факт, що попит на китайські державні облігації перевершує всі очікування.

Використовуючи офіційну риторику, кредитно-монетарний регулятор Піднебесної заявив, що у відповідь на зростання попиту на державні папери "в майбутньому позичатиме державні облігації (на свій баланс) від первинних трейдерів на відкритому ринку".

Ясно ж, що за законами китайського комуністичного капіталізму, поштовхатися з центробанком на первинному аукціоні за державні папери нікому не вдасться.

Цікаво, що саме 1 липня почав використовувати нову політику накопичень російський Фонд національного добробуту, про що й повідомив у своєму телеграм-каналі Центробанк РФ.

Напередодні, деякі китайські банки під загрозою американських санкцій відмовилися постачати китайську валюту – юань – для потреб Московської біржі та фінансових установ Росії в тих обсягах, які їм потрібні. Так само Москва втратила доступ до бажаних обсягів гонконзького долара.

Відповідно, коли немає доступної китайської готівки, аби наповнювати нею резерви – в хід пішли китайські державні облігації. Це навіть вигідніше, адже ці папери мають відсоткові ставки.

Наразі 10-річні китайські папери торгуються з дохідністю 2,2%, а 30-річні – 2,4%.

Чому Народний банк Китаю схвильований тим, що російський суверенний фонд скуповує облігації китайського уряду? Хоча б через те, що китайці воліють бачити це частиною міжурядових домовленостей, а не ринковою грою росіян, котрим потрібна бодай якась альтернатива рублю та внутрішнім російським облігаціям, аби їхній Фонд національного добробуту був ліквідним та міг підставити плече для Кремля в потрібний момент.

Коротше кажучи, росіяни не спитали Китай, чи хоче він продавати їм облігації, а просто почали їх купувати. Що цікаво, Китай випускає державні облігації не лише в юанях, але й, наприклад, в євро. Тому ми бачимо, що росіяни діють дуже хитро – якщо вони придбають китайські облігації в євро, то уряд Китаю муситиме надати росіянам певну кількість євро, котру передбачають умови державних боргових паперів.

Китай сам використовував таку політику відносно США, скуповуючи американські облігації. За наявними оцінками, приблизно 60% китайських суверенних резервів загальним обсягом $3,2 трлн обліковуються в доларах – тобто, або це готівковий долар, або американські державні облігації.

А тепер цю тактику перебрала на себе Росія щодо Китаю.

Виникає ситуація, коли в Росії та Китаю чимало спільних інтересів у сфері геополітики, однак ризики в обох країн зовсім інакші. Китайська економіка значно більша за російську, а ще набагато глибше інтегрована в глобальну систему, тому не матиме шансів витримати настільки серйозних санкцій, котрі застосовані проти Росії.

Російський лідер Володимир Путін волів би надихнути Пекін бути більш охочим до геополітичних ризиків, але Пекін, безумовно, хоче приймати подібні рішення стратегічного рівня самотужки. Путін це розуміє, а тому запропонував Китаю щедрий подарунок.

4 липня, під час саміту Шанхайської організації співпраці – потужного геополітичного об’єднання під проводом Китаю – в Казахстані, Путін долучив до цього блоку свого кишенькового васала – Білорусь. Та офіційно стала повноправним десятим членом блоку.

Через це рішення, Китай отримує прямий доступ до польського кордону, котрий він може використати для нарощування обсягів свого експорту до Європейського Союзу. Це включає і автомобільне сполучення, і залізничне, і авіаційне.

Ще під час Мюнхенської конференції з безпеки 2020 року, колишній російський міністр закордонних справ Ігор Іванов говорив про важливість підписання договорів про зони вільної торгівлі. Тоді він мав на увазі можливість підписання таких договорів для так званих "ДНР" та "ЛНР", щоб ті могли вести міжнародний бізнес.

Ця ідея досі жива в Кремлі. Путін хотів би просувати домовленості про вільну торгівлю поза межами митного союзу з Білоруссю – залучивши до цього Китай та, як росіянам хотілося би, окуповані території України. І тут вступ Білорусі до ШОС можна розуміти як крок в реалізації цього проєкту.

В принципі, у майбутньому ШОС могла би випускати власні облігації – як це робив, наприклад, Європейський Союз. Мова не про державні, суверенні облігації, а облігації цілого блоку. Доступ до грошей, виручених від продажу таких облігацій, матимуть всі члени ШОС, включаючи Росію та Білорусь.

Тому аж ніяк не є дивним, що в той же день, коли Білорусь вступила до ШОС, тобто 4 липня, очільниця Центрального банку РФ Ельвіра Набіулліна провела в Петербурзі перемовини з Мохаммедом Фарзіном, головою Центрального банку Ірану. Іран так само потребує зовнішнього фондування, а тому пошук моделей продажу облігацій на міжнародних ринках капіталу в обхід санкцій вже активно триває.

Але ж не лише гроші важать для таких людей, як Путін чи китайський лідер Сі Цзіньпін. Китай має стратегію розширення кількості своїх закордонних військових баз на кшталт тієї, котра вже діє в Джибуті. Вступ Білорусі до ШОС в перспективі може стати основою для появи китайської військової бази в цій країні, прямо на кордоні з Польщею – або з Україною.

Доки Росія намагається фінансово переплестися з Китаєм, українській дипломатії варто звертати увагу на такі факти й ініціювати введення нових міжнародних санкцій, що блокуватимуть цю небезпечну співпрацю. Точно відомо, що китайська економіка санкцій боїться дуже сильно.